Ухвала від 30.04.2025 по справі 916/1682/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення заяви без розгляду

"30" квітня 2025 р.м.ОдесаСправа № 916/1682/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» (68602, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 232) про арешт судна за вх. № 4-29/25 від 28.04.2025

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» звернулося із заявою від 25.04.2025 (вх. № 4-29/25 від 28.04.2025), в якій просить накласти арешт на судно «OMSKIY-132» ІМО 8873025, судновласником якого є компанія ТОВ «Суднохідна компанія ФІЛІ», що знаходиться в акваторії морського порту Ізмаїл, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» шляхом затримання, заборони його виходу з акваторії морського порту Ізмаїл та використання; заборонити капітану морського порту Ізмаїл, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» оформити і надати дозвіл на вихід судна «OMSKIY-132» ІМО 8873025 з акваторії морського порту Ізмаїл.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» звернулося із заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 29.04.2025 (вх. № 13761/25 від 30.04.2025), в якій просить застосувати аналогію норми п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України та залишити заяву про арешт судна «OMSKIY-132» IMO 8873025, заборону капітану морського порту Ізмаїл, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» оформити і надати дозвіл на вихід судна з акваторії морського порту Ізмаїл, без розгляду.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зазначені норми ГПК України є диспозитивними для учасників справи та толерують вільне, на власний розсуд розпорядження учасниками справи наданими їм законом процесуальними правами, зокрема, для позивача правом на звернення до господарського суду шляхом подання позовної заяви та правом відмовитися від розгляду ініційованого ним судового провадження шляхом подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду.

Статтею 15 ГПК України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (ч. 1 ст. 61 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

П. 9 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Суд повертає заяву про забезпечення позову заявнику також встановивши, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Тобто, стаття 140 ГПК України, яка регламентує порядок розгляду заяви про забезпечення позову, не містить окремих положень про можливість залишення такої заяви без розгляду.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Враховуючи ту обставину, що глава 10 ГПК України «Забезпечення позову» не містить положень щодо можливості залишення без розгляду заяви про забезпечення позову, суд вважає, що в даному випадку слід застосувати аналогію закону (заповнення прогалин у законодавстві, яке полягає в застосуванні до нього іншої норми закону, яка регламентує подібні відносини).

Суд згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує висновки, викладені у пунктах 77, 78, 79, 80, 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, згідно із якими:

- інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві;

- необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону;

- суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні;

- зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105);

- саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови;

- тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Застосовуючи аналогію закону на підставі ч. 10 ст. 11 ГПК України, суд розцінює подану заяву Товариством з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» від 29.04.2025 як заяву про залишення позову без розгляду.

Положення ст. 226 ГПК України встановлюють підстави залишення судом позовної заяви без розгляду.

Пунктом 5 частини 1 статті 226 ГПК України визначено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Судом перевірено, що заява про залишення без розгляду заяви про арешт судна, сформована в системі «Електронний суд» 29.04.2025 (вх. № 13761/25 від 30.04.2025), підписана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» адвокатом Селівановим Сергієм Анатолійовичем, повноваження якого підтверджені ордером серії ВН № 1507558 від 28.04.2025.

Враховуючи те, що подання заяви про залишення позову/заяви без розгляду є правом заявника, який на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами та таке право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу, суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс», сформована в системі «Електронний суд» 29.04.2025 (вх. № 13761/25 від 30.04.2025), про залишення без розгляду заяви про арешт судна підлягає задоволенню.

Керуючись ч. 10 ст. 11, ст. 140, п. 5 ч. 1 ст. 226, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс», сформовану в системі «Електронний суд» 29.04.2025 (вх. № 13761/25 від 30.04.2025), про залишення заяви без розгляду задовольнити.

2. Залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс» від 25.04.2025 (вх. № 4-29/25 від 28.04.2025), про накладення арешту на судно «OMSKIY-132» ІМО 8873025, судновласником якого є компанія ТОВ «Суднохідна компанія ФІЛІ», що знаходиться в акваторії морського порту Ізмаїл, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» шляхом затримання, заборони його виходу з акваторії морського порту Ізмаїл та використання; заборону капітану морського порту Ізмаїл, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» оформити і надати дозвіл на вихід судна «OMSKIY-132» ІМО 8873025 з акваторії морського порту Ізмаїл.

Ухвала набирає законної сили 30 квітня 2025 року з моменту її підписання суддею у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя О.О. Мусієнко