Рішення

від 30.04.2025 по справі 274/1260/25

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 274/1260/25

провадження № 2/0274/918/25

Рішення

Іменем України

30.04.2025 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання права на проживання та реєстрацію місця проживання в житлі без згоди співвласника будинку -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гуменюк О.В., звернувся в суд з зазначеною позовною заявою, згідно до якої просить визнати за ним право на проживання та реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди співвласника житла ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.09.2020 року мати позивача ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу стали власниками в 1/2 ідеальній частині кожна, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок був придбаний ОСОБА_3 під час шлюбу із позивачем, що вказує на його спільну сумісну власність. З огляду на це 19.12.2024 року позивач звернувся із заявою до Відділу з питань державної реєстрації Виконавчого комітету Бердичівської міської ради про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, на що дружина позивача надала свою згоду.

Натомість, 22.01.2025 року у реєстрації місця проживання позивачу було відмовлено з огляду на відсутність згоди іншого співвласника житлового будинку ОСОБА_2 .

Вказує, що є членом сім`ї власників житлового будинку, його дружина, ОСОБА_3 надала згоду на реєстрацію місця проживання у вказаному житлі, проте, згоду матері позивача, ОСОБА_2 , отримати неможливо з огляду на те, що вона проживає у рф, де здійснює постійний догляд над своїм чоловіком, який визнаний недієздатним. При цьому ОСОБА_5 на підставі довіреності від 17.04.2021 уповноважувала ОСОБА_3 зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , проте довіреність на даний час втратила чинність.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем його фактичного проживання суттєво обмежує реалізацію його прав, що гарантовані Конституцією України, зокрема права на свободу пересування, права на охорону здоров`я тощо, тому позивач звернувся до суду із відповідною позовною заявою для захисту своїх житлових прав.

Ухвалою Бердичівського міськрайоного суду від 24.02.2025 позовну заяву було залишено без руху (а.с.32).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05.03.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с.38 -39).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 02.04.2025 закрито підготовче засідання у справі (а.с.68).

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задоволити.

Представник відповідача - виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_5 про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася за адресою реєстрації в Україні, в судове засідання не з"явилася, причину неявки суду не повідомлено.

Від третьої особи ОСОБА_3 на адресу суду 23.04.2025 року надійшла письмова заява про розгляд справи за її відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 15.09.2020 реєстровий №2274, власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в розмірі 1/2 частки кожна (а.с. 18 - 19).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є чоловіком співвласниці вищезазначеного житлового будинку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.02.2020 (а.с.16).

Крім того, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином другого співвласника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_2 від 03.07.1974 (а.с.8).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянкою російської федерації та проживає на території РФ, що підтверджується копією її паспорта (а.с. 9-12).

Згідно довіреності від 15.08.2020 ОСОБА_6 уповноважувала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 придбати на її користь нерухоме майно, в тому числі житловий будинок (а.с.22).

Згідно довіреності від 18.04.2021 серії АА №1196341 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уповноважувала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 бути її представником в закладах реєстрації проживання та перебування, з питань реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на належній їй на праві власності частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Проте строк дії довіреності закінчився 17.04.2022 (а.с.23).

Як вбачається з витягу з реєстру Бердичівської територіальної громади №2024/015110553 від 19.12.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

Згідно довідки про надання інформації №07-09/5441 від 04.03.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.37).

19.12.2024 року ОСОБА_3 звернулася до відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , 1974 р.н. за адресою АДРЕСА_1 .

22.01.2025 у реєстрації місця проживання відмовлено згідно п.п. 3 п. 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання ( перебування) затв. постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 ( зі змінами та доповненнями), п. 3 ч.1 ст. 12 Закону України " Про надання публічних ( електронних публічних ) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні - відсутня згода на реєстрацію усіх співвласників ( а.с. 20-21).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо позовних вимог про право на проживання.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Згідно із ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Частиною 1 статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника квартири член його сім`ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 ЖК України, а саме: дружина наймача (власника), їхні діти і батьки. Членами сім`ї наймача (власника) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї (Постанова Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 731/34/17-ц, провадження № 61-24176св18).

Як встановлено судом з наданих позивачем письмових доказів, він є чоловіком ОСОБА_3 , яка є співвласником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 1/2 частки, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 405 ЦК України, позивач, як член сім"ї співвласника будинку, має право користуватися цим житлом ( право користування житловим приміщенням це право жити у такому приміщенні, користуватися комунальними послугами на законодавчих підставах).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно позовних вимог ОСОБА_1 він просить суд визнати за ним право на проживання в будинку АДРЕСА_1 , однак в порушення вимог ст. 12,76-81 ЦПК України позивачем та його представником не надано доказів про те, яким саме чином відповідачі не визнають право позивача, як члена сім"ї співвласника житла - ОСОБА_3 , на проживання в даному будинку, не обґрунтовано яким саме чином і хто з відповідачів заперечує право позивача на проживання в будинку, частина якого належить його дружині.

Таким чином, враховуючи те, що судом, з наданих стороною позивача документів, не встановлено порушення права позивача на проживання в будинку АДРЕСА_1 , суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної позовної вимоги за її безпідставністю.

Щодо визнання права на реєстрацію.

Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX) та постановою Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), врегульовано відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

Положеннями ст. 3 Закону №1871-IX визначено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Нормами ч.1 ст. 5 Закону №1871-IX установлено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Нормами п.5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) встановлено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

Відповідно до положень ч.ч.6,7 ст. 5 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою такою особою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - електронна форма) здійснюється виключно зокрема у житлі приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нормами ч.ч. 5,7,8 ст.8 наведеного Закону встановлено, що у разі якщо особане євласником (співвласником)житла,за адресоюякого декларуєтьсямісце їїпроживання,декларування місцяпроживання особиздійснюється зазгодою власника(співвласників)житла,уповноваженої особижитла,яка надаєтьсяв електроннійформі засобамиЄдиного державноговеб-порталуелектронних послугта зазначаєтьсяв деклараціїпро місцепроживання підчас їїформування. Відомості, передбачені частиною другою цієї статті, згода власника (співвласників) житла не вимагаються у разі декларування місця проживання дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання їхніх батьків або інших законних представників чи одного з них; декларування місця проживання в електронній формі здійснюється лише у житлі, відомості про яке внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; декларація про місце проживання в електронній формі може бути подана за ініціативою власника житла (уповноваженої особи житла), за умови надання в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг згоди особи, місце проживання якої декларується в цьому житлі.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №1871-IX у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: зокрема документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України) ( п. 3 ч.1 ст. 9 Закону №1871-IX).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №1871-IX у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.

Положеннями ч.1 ст. 11 Закону №1871-IX встановлено, що особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

Положеннями п. 11 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) визначено, що у разі коли особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання, декларування місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла, яка підтверджується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису та відображається в декларації під час її формування. Згода власника (співвласників) житла не вимагається у разі декларування місця проживання дітей віком до 18 років за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання їх батьків або інших законних представників чи одного з них.

Нормами п.35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) встановлено, що для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає крім іншого документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.

Отже, підставою для реєстрації місця проживання особи, яка не є власником житла, де має намір зареєструватися, є документи, які засвідчують право даної особи на проживання у цьому житлі передбачені п.35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання і документально оформлена згода на реєстрацію, надана власниками житла.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна ( ст. 317 ЦК України).

Крім того суд зазначає, що позивачем та його представником не надано доказів того, що відповідачі порушили його право на реєстрацію в будинку по АДРЕСА_1 , оскільки відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області правомірно відмовив у реєстрації місця проживання, діючи згідно чинного законодавства України, доказів того, що дії відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області суперечать нормам чинного законодавства суду не надано, як і не надано доказів того, що відповідачка ОСОБА_5 порушила право позивача на реєстрацію в належному їй на праві спільної власності будинку.

Враховуючи вище наведене суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права на реєстрацію в будинку без згоди співвласника будинку - ОСОБА_2 , оскільки така згода може бути надано виключно лише власником ( співвласником) житла, що чітко передбачено чинним законодавством України.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права на проживання та реєстрацію місця проживання в житлі без згоди співвласника будинку задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 12-13,76-81,89,247,258,263-265,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання права на проживання та реєстрацію місця проживання в житлі без згоди співвласника будинку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2025 року

Суддя Т.М. Вдовиченко