Рішення

від 01.05.2025 по справі 686/11999/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/11999/25

Провадження № 2-а/686/213/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

при секретарі Цибульській Г.В.,

за участі представника позивача

Гладія В.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кравчука В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України, -

встановив:

30 квітня 2025 року Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України терміном на 6 місяців.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 686/26367/24, перебуває громадянин рф ОСОБА_1 .

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 відбував покарання за вчинення злочинів за ст. 289, ч. 2, 189, ч. 2, 146, ч. 2, 70, 70, ч. 4 Кримінального кодексу України з 11.06.2006 року до 05.12.2014 року.

Єдиний документ, за яким можливо встановити особу відповідача - це наявна довідка про звільнення ХМЛ № 23098, інші ідентифікаційні документи у ОСОБА_1 відсутні, особу відповідача не ідентифіковано, що є достатньою та самостійною підставою для продовження строку затримання в ПТПІ з метою ідентифікації та для забезпечення примусового видворення.

Причиною прийняття рішення про примусове видворення стало тривале проживання відповідача на території України в порушення вимог статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегально, ОСОБА_1 жодних дій з метою легалізації на території України до прийняття рішення про примусове видворення та поміщення в ПТПІ з метою ідентифікації та для забезпечення виконання такого рішення не вчиняв, після поміщення до ПТПІ відповідач до уповноважених осіб з метою документування чи отримання міжнародного захисту не звертався.

Окрім того, у ОСОБА_1 відсутні документи, які надають право на виїзд за межі території України, що стало причиною застосування до відповідача в цій справі пункту 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

В зв`язку з відсутністю документів, які надають право на виїзд за межі території України, відповідач не може самостійно виконати рішення про примусове видворення, в зв`язку з чим наявна потреба забезпечення виконання рішення про примусове видворення шляхом продовження строку затримання в ПТПІ.

Враховуючи, що частиною 8 статті 18 Закону України «Про національну безпеку України» на ДМС та її територіальні органи покладені повноваження захисту національної безпеки в частині протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також враховуючи в Україні введення правового режиму воєнного стану в зв`язку з агресією рф та враховуючи, що відповідач по справі є громадянином рф, поміщення в ПТПІ є пропорційним для реалізації мети Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а продовження строку затримання для ідентифікації особи та реалізації рішення про примусове видворення відповідає необхідним суспільним інтересам.

Позивач також зазначає, що зі слів ОСОБА_1 дата останнього в`їзду на території України - в 2002 році, таким чином відповідач понад 20 років проживає в Україні нелегально, офіційно не працевлаштований, жодних дій з метою легалізації не вчиняв.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд продовжити строк затримання у Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та для забезпечення примусового видворення, терміном на 6 місяців; допустити негайне виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 30 квітня 2025 року по справі відкрито провадження та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в режимі відеоконференції з Волинським пунктом тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України (адреса: 45213, Волинська область, Луцький район, с. Журавичі, вул. Перемоги, 27).

В судовому засіданні представник позивача Гладій В.С. позов підтримав та просив його задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник Кравчук В.М. проти задоволення позову заперечили.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наданні докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - громадянин рф ОСОБА_1 перебуває у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 686/26367/24.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції в адміністративній справі № 686/26367/24, ОСОБА_1 відбував покарання за вчинення злочинів за ст. 289, ч. 2, 189, ч. 2, 146, ч. 2, 70, 70, ч. 4 Кримінального кодексу України з 11.06.2006 року до 05.12.2014 року, про що свідчать дані довідки про звільнення ХМЛ №23098.

Згідно наданих позивачем доказів, єдиний документ, за яким можливо встановити особу відповідача - це наявна довідка про звільнення ХМЛ № 23098. Ідентифікаційні документи у ОСОБА_1 відсутні, особу відповідача не ідентифіковано, що є підставою для продовження строку затримання в ПТПІ з метою ідентифікації та для забезпечення примусового видворення.

Причиною звернення до суду є тривале проживання ОСОБА_1 на території України в порушення вимог статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегально, відповідач жодних дій з метою легалізації на території України до прийняття рішення про примусове видворення та поміщення в ПТПІ з метою ідентифікації та для забезпечення виконання такого рішення не вчиняв, після поміщення до ПТПІ ОСОБА_1 до уповноважених осіб з метою документування чи отримання міжнародного захисту не звертався.

Окрім того, у відповідача відсутні документи, які надають право на виїзд за межі території України, що стало причиною застосування до відповідача в цій справі пункту 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

В зв`язку з відсутністю документів, які надають право на виїзд за межі території України, відповідач не може самостійно виконати рішення про примусове видворення, в зв`язку з чим наявна потреба забезпечення виконання рішення про примусове видворення шляхом продовження строку затримання в ПТПІ.

Враховуючи, що частиною 8 статті 18 Закону України «Про національну безпеку України» на ДМС та її територіальні органи покладені повноваження захисту національної безпеки в частині протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також враховуючи в Україні введення правового режиму воєнного стану в зв`язку з агресією рф та враховуючи, що відповідач по справі є громадянином рф, поміщення в ПТПІ є пропорційним для реалізації мети Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а продовження строку затримання для ідентифікації особи та реалізації рішення про примусове видворення відповідає необхідним суспільним інтересам.

Судами у справі № 686/26367/24 встановлено, що за результатами перевірок структурними підрозділами УДМС у Хмельницькій області, відповідач за обліками щодо наявності паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, процедури встановлення особи або визнання паспортів громадянина України недійсними, не значиться, посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документований, із заявами про продовження строку перебування, оформлення дозволу на імміграцію, а також набуття громадянства України не звертався, біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, відповідача не визнано.

Зі слів відповідача, дата останнього в`їзду його на територію України 2002 рік, таким чином відповідач понад 20 років проживає в Україні нелегально, офіційно не працевлаштований, жодних дій з метою легалізації не вчиняв.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною 1 статті 9 України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено виключні підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

На даний час у ОСОБА_1 немає жодних законних підстав для перебування на території України.

Абзацом 1 статті 21 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначено, що в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію

України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2013 року № 884, іноземці та особи без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі до іншої держави, якщо інше не визначено законами, повинні мати кошти в 20-кратному розмірі прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць, встановленого в Україні на день їх в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено що, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до статті 16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Тобто до іноземців та осіб без громадянства застосовуються види адміністративних стягнень, визначені статтею 24 КУпАП.

Частиною 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; зобов`язання внести заставу.

Згідно пункту 15 статті 289 КАС України адміністративні справи, передбачені цією статтею, розглядаються судом у день подання відповідної позовної заяви.

Відсутність у відповідача ідентифікаційних документів та документа, за яким він зміг би покинути територію України, тривале нелегальне проживання на території України, вчинення злочинів та відбування покарання під час нелегального проживання дає достатні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_1 ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури примусового видворення.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 585/2811/19 Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість підстав вважати щодо можливості ухилення відповідача від виконання рішення про його примусове видворення, та про необхідність затримання відповідача із поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. При цьому існує ризик втечі відповідача, а так само відсутні документи, що дає право на виїзд з України, що в свою чергу робить неможливим для відповідача самостійного залишення території України. Верховний Суд дійшов висновку, що затримання особи - відповідача не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені судами фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків пов`язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: не має документів, які дають право на виїзд за межі території України, та не має підстав для перебування на території України, в зв`язку із чим є законні підстави для затримання відповідача для забезпечення примусового видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17.

Також варто зазначити, що указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022 року на усій території України оголошено воєнний стан.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2023 року у справі № 522/5683/22, вказано, що з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 року триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, колегія суддів уважає, що здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.

В силу викладеного, відповідач фактично будучи громадянином держави агресора, без належних на те законних підстав перебуває на території України, без документів, що дають право на виїзд.

Разом з тим, суд у справі № 686/26367/24 підтвердив відсутність у відповідача ОСОБА_1 сімейних зв`язків на території України, вказана обставина є преюдиційною та не потребує повторного доказування. Також, слід зазначити, що під час перебування в ПТПІ відповідач з метою отримання міжнародного захисту до ДМС не звертався, що свідчить про відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в разі виконання рішення про примусове видворення відповідно до положень статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Щодо підстав продовження строку затримання відповідно до правової оцінки Верховного Суду у справі № 743/719/17: «Згідно з пунктом 3 частини другої статті 183-7 КАС України у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Частиною сьомою статті 183-7 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.

Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Таким чином, частиною сьомою статті 183-7 КАС України чітко передбачено підстави, за яких можливо продовжити строк затримання іноземців та осіб без громадянства, які є вичерпними та широкому тлумаченню не підлягають».

Також Верховний Суд у справі № 522/21484/19 дійшов висновку, що відсутність відповідей із відповідного Посольства іншої держави в Україні може бути підставою для продовження строку затримання іноземця або особи без громадянства лише за умови неможливості ідентифікації його особи.

Слід зазначити, що розірвання дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією унеможливлює надання органами дипломатичної служби сприяння в ідентифікації та відповідному документовані громадян росії, що співпадає із правовим висновком Верховного Суду у справі № 522/21484/19 з приводу неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи в зв`язку з повномасштабною агресію рф.

Вказане врахував Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі № 127/26439/23, постанова від 26 вересня 2023 року.

Отже, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо продовження строку затримання у Пунктітимчасового перебуванняіноземців таосіб безгромадянства громадянинаросійської федерації ОСОБА_1 з метоюідентифікації тадля забезпеченняпримусового видворення,терміном на6місяців

Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 371 КАС України рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283, пунктами 1 і 2 частини першої статті 289 цього Кодексу - виконуються негайно.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 72, 73, 77, 192, 210, 211, 241, 245, 246, 286 КАС України, суд

ухвалив:

Позов задоволити.

Продовжити строк затримання у Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та для забезпечення примусового видворення, терміном на 6 місяців.

Рішення звернути до негайного виконання.

Рішення підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Хмельницький міськрайонний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 травня 2025 року.

Суддя: О.М. Палінчак