Рішення від 30.04.2025 по справі 600/1062/25-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа №600/1062/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 185 днів (6 місяців) затримки розрахунку при звільненні його з військової служби;

стягнути ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 6 місяців з 07.07.2023 по 07.01.2024 у розмірі 355372,05 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивач з 12.08.2000 по 06.07.2023 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України у складі різних прикордонних загонів та регіональних управлінь. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) № 221-ОС «Про особовий склад», позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням із військової служби за станом здоров`я.

При виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні. Вказував, що виплата грошових коштів відбулася 28.02.2025.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. При цьому, відповідач посилався на те, що необхідність застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного ст. 117 КЗпП України, з огляду на співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника при обрахунку середнього заробітку за затримки роботодавцем при звільненні.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 06.07.2023 №221-ОС полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організації прикордонної служби штабу, звільненого наказом голови Державної прикордонної служби України від 30.06.2023 №927-ОС у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби х виключенням з військового обліку) п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.07.2023.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №600/6517/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа окремий контрольно-пропускний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) (військова частина НОМЕР_2 ), НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін ( АДРЕСА_2 ) (військова частина НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_5 ), НОМЕР_6 прикордонний загін Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, застосовуючи місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо неперерахування (не нарахування) та недоплати (невиплати) ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, а саме таких його видів як посадовий оклад та оклад за військовим званням без урахування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, а також інших видів грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати (нарахувати) та доплатити (виплатити) ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, а саме такі його види як посадовий оклад та оклад за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно (шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт), а також інші види грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у належному розмірі компенсації за не отримане речове майно без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) донарахувати та доплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат, грошову компенсацію за все належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна, визначеними станом на 01 січня 2023 року розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.01.2023 №24-АГ Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації (зі змінами). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 28.02.2025 перераховано на картковий рахунок позивача перерахунок індексації в сумі 402857,19 грн.

Не погоджуючись з бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 185 днів (6 місяців) затримки розрахунку при звільненні його з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XI).

Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону №2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Разом з тим, Законом України №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Варто зазначити, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд зазначає, що у даному випадку спірні питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі №806/535/16.

Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

Вказаної позиції дотримується й Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.06.2023 по справі №600/2459/22-а.

Враховуючи наведене суд зазначає, що відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби 06.09.2023) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Судом встановлено, що позивача з 06.07.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, однак на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку.

У свою чергу, належні позивачу до виплати суми виплачено відповідачем лише 28.02.2025, тобто, з встановлених у справі обставин видно, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (06.07.2023) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 28.02.2025, то суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.

Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.

Із пункту 5 Порядку №100 видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Так, відповідно до наданої позивачем довідки про нараховане грошове забезпечення від 14.11.2024 №665 за період з травня 2023 року по червень 2023 року загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за вказаний період, тобто останні два місяці, що передували звільненню, становить 117176,99 грн, а розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 1920,93 грн (117176,99 грн/61 календарні дні).

Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні складає 602 календарних дні (з 07.07.2023 першого дня після дня звільнення по 27.02.2025 день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 1156399,86 грн (1920,93 грн х 602 к.д.).

При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022.

Водночас, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 602 календарні дні, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 182 календарних днів.

Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 349609,26 грн (1920,93 грн х 182 календарних днів, а не 185 календарних днів).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 349609,26 грн.

При цьому, визначаючи вказаний середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, згідно якого слід також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями (182 календарних днів), проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню лише в частині визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 6 місяців (182 календарних дні) затримки розрахунку при звільненні його з військової служби у розмірі 349609,26 грн.

Решта доводів та заперечень учасників справи не спростовують наведених вище висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 2842,98 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 2842,98 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 182 календарних днів (6 місяців) затримки розрахунку при звільненні його з військової служби.

3. Стягнути ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 6 місяців (182 календарних днів) у розмірі 349609,26 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2842,98 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 );

відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Суддя В.О. Григораш