Постанова

від 29.04.2025 по справі 910/10924/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2025 р. Справа№ 910/10924/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024

у справі №910/10924/24 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «ВТІ»

до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

про стягнення 138 921, 51 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «ВТІ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - відповідач) про стягнення 138 921,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» розрахунку за поставлений позивачем товар.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 позов задоволено повністю.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «ВТІ» 96 080, 00 грн боргу, 7362, 23 грн 3% річних, 35 479, 28 грн інфляційних втрат, 2 725, 20 грн судового збору, 16 400, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 96080,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 та відмовити у позові повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що надані до матеріалів справи копії видаткової накладної не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість.

Крім того, апелянт зазначає, що Торгово-промислова палата засвідчила факт настання форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу індексу інфляції та 3% річних.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/10924/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 13.01.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 залишено без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн.

Ухвалою суду від 28.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 та роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/10924/24 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Руденко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 26.03.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 прийнято до свого провадження.

Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.

Позиції учасників справи

05.02.2025 через Електронний суд від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

7 жовтня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «ВТІ» (постачальник) та Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (замовник) уклали договір поставки №740/з (далі - Договір), згідно з п.1.1 якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених договором, протягом 2020-2021 років зобов`язується поставити та передати у власність замовника кошики для кондиціонерів для об`єктів замовника (товар), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору ціна за одиницю товару обумовлена у специфікації на поставку товару (додаток №1 до договору) та відображається у видаткових накладних постачальника.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4 цього договору.

Пунктом 5.4. Договору передбачено, що датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника/одержувача на місце поставки, визначене замовником у заявці, з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого товару.

Позивач поставив, а відповідач отримав товар на суму 436 080 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковою накладною №902 від 17.12.2021 (товарно-транспортна накладна №Р902 від 17.12.2021) та видатковою накладною №903 від 17.12.2021 (товарно-транспортна накладна №Р903 від 17.12.2021).

Відповідач сплатив за товар 340 000 грн, внаслідок чого у нього виник борг на суму 96 080,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вже було зазначено вище, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав товар на суму 436 080 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковою накладною №902 від 17.12.2021 (товарно-транспортна накладна №Р902 від 17.12.2021) та видатковою накладною №903 від 17.12.2021 (товарно-транспортна накладна №Р903 від 17.12.2021).

Щодо посилань відповідача на ненадання позивачем до матеріалів справи усіх документів, вказаних у п.5.4 Договору, що не в повній мірі відповідає веденню бухгалтерського обліку та підтверджує заборгованість, колегія суддів їх відхиляє, оскільки сертифікати якості, декларації про відповідність товару та інші документи про ненадання яких до матеріалів справи зазначає відповідач не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У даному випадку в матеріалах справи містяться видаткові накладні, які підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Факт належного виконання позивачем свого зобов`язання з поставки товару та факт прийняття такого товару без зауважень та заперечень підтверджується також частковою сплатою відповідачем отриманого товару.

За положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 96 080, 00 грн заборгованості, яка виникла у зв`язку із невиконанням останнім свого обов`язку з оплати поставленого товару.

Стосовно посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст.219 Господарського кодексу України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2 ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

При цьому, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Таким чином, форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, а між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання, а лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 30.11.2021 у справі №913/785/17).

Поряд з цим, згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 25.01.2022 у справі №905/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих що собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для нього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17).

На підтвердження існування обставин непереборної сили, що стали причиною неналежного виконання зобов`язань з боку відповідача, він посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який виданий всім кого це стосується, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні».

Обставинами, які спричинили неможливість виконання відповідачем умов договору, на його переконання, є вторгнення Російської Федерації на територію України та введення воєнного стану, який у подальшому неодноразово було продовжено.

Проте сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок. Отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання за договором та військовими діями, чого позивачем в ході розгляду справи не доведено.

Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Більше того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати отриманого товару внаслідок настання форс-мажорних обставин, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Стосовно нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 07.02.2022 по 26.08.2024 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 35479,28 грн інфляційних втрат та 7362,23 грн 3 % річних.

Стосовно заявленого клопотання про зменшення нарахування 3 % річних колегія суддів зазначає наступне.

В постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.

Водночас у справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі № 902/417/18, колегією суддів не встановлено.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин для необхідності зменшення нарахованих процентів річних.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.

Водночас, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.

А тому, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, відповідні нарахування зменшенню не підлягають.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів у даному випадку відсутні підстави для зменшення нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України.

Крім того, оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 16400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених ним судових витрат у розмірі 16 400,00 грн позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги № АО/ССП08/07 від 08.07.2024, акт надання послуг від 17.10.2024, платіжні інструкції, ордер, свідоцтво.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Колегією суддів враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Колегією суддів досліджено подані позивачем до суду докази, які свідчать про проведену адвокатом роботу, і не встановлено неспівмірності вказаних витрат.

Колегія суддів відзначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Також, апеляційним судом враховуються положення п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідачем не наведено жодних заперечень стосовно неспівмірності розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи у суді першої інстанції.

З цих підстав, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 16 400,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесену ним у суді першої інстанції.

Крім того, у поданому клопотанні від 20.02.2025 позивач просив стягнути з відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесену у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано акт наданих послуг № 15 від 10.02.2025 на суму 8 000,00 грн., відповідно до якого адвокатське обєднання надало послуги із вивчення матеріалів апеляційної скарги у справі № 910/10924/24, підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу; платіжну інструкцію на суму 8 000,00 грн.

Колегія суддів враховує, що відповідні докази були подані позивачем до ухвалення судом апеляційної інстанції даної постанови, відповідні докази направлені на адресу відповідача 20.02.2025.

В той же час, відповідачем не надано заперечень стосовно неспіврозмірності розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

А тому, враховуючи наявність доказів фактично наданих адвокатом послуг у суді апеляційної інстанції, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, колегія суддів дійшла до висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача у сумі 8 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/10924/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (вул. Омеляновича-Павленка, 4/6, м. Київ, 01010, код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «ВТІ» (вул. Вікентія Хвойки, 15/15, м. Київ, 04080, код 33404685) 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесені ним у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/10924/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна