Герб України

Ухвала від 01.05.2025 по справі 916/1172/25

Господарський суд одеської області

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

Реєстрація

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua


УХВАЛА

"01" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1172/25Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф., розглянувши заяву Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури про забезпечення позову за вх.суду№2-662/25 від 30.04.2025

за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Дмитрівська, 63) в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Моряків-десантників, буд. 18, код ЄДРПОУ 40594334)

до відповідачів: 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ); Фермерського господарства СОНЯЧНА НИВА (68342, Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Новомиколаївка, вул. Дунайська, 2, кв. 7, код ЄДРПОУ 39215641)

про застосування наслідків нікчемності договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 та до Фермерського господарства СОНЯЧНА НИВА про застосування наслідків нікчемності договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Так обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор вказує, що відповідно до п. 1 наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.07.2014 № 15-721/14-14-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Десантненської сільської ради Кілійського району Одеської області (за межами населених пунктів.

Відповідно до п. 2 вищевказаного наказу ОСОБА_1 надано у довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 5122380800:01:004:0968, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі: 5,0000 га ріллі, для ведення фермерського господарства (землі сільськогосподарського призначення) на території Десантненської сільської ради Кілійського району Одеської області (за межами населеного пункту).

За посиланнями прокурора, на підставі зазначеного наказу від 17.07.2014 № 15-721/14-14-СГ, між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 29 від 25.07.2014, яким вказану вище земельну ділянку передано в оренду останньому для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.07.2014 номер запису про інше речове право 6513639.

Водночас, як зазначає прокурор, ОСОБА_1 раніше вже отримував земельні ділянки на позаконкурентній основі для ведення фермерського господарства. Зокрема, на підставі розпорядження Кілійської районної державної адміністрації № 750 від 19.12.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років на території Десантненської сільської ради за межами населених пунктів», ОСОБА_1 передані земельні ділянки загальною площею 58,9504 га, в тому числі: земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 2,5039 га ріллі, земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 56,4471 га пасовищ, для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в державній власності на території Десантненської сілсьької ради за межами населених пунктів. Крім того, на підставі розпорядження Кілійської районної державної адміністрації № 751 від 19.12.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років на території Трудівської сільської ради за межами населених пунктів», останньому передані земельні ділянки загальною площею 219,3377 га, в тому числі: земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 47,0370 га пасовищ, земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 3,5904 га пасовищ, земельна ділянка № НОМЕР_4 площею 52,8976 га пасовищ, земельна ділянка № НОМЕР_5 загальною площею 115,8127 га, з них ріллі 61,9728 га, пасовищ 53,8399 га для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в державній власності на території Трудівської сільської ради за межами населених пунктів. На підставі вказаних розпоряджень 25.12.2012 між Кілійською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладені відповідні договори оренди земельних ділянок, а також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права оренди.

Прокурор зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та власником фермерського господарства «СОНЯЧНА НИВА», яке зареєстровано та здійснює свою діяльність з 15.05.2014 (номер запису: 15361020000001042).

За посиланнями прокурора, ОСОБА_1 на момент отримання в оренду спірно земельної ділянки з кадастровим номером: 5122380800:01:004:0968 площею 5,0000 га вже було створено фермерське господарство ФГ «СОНЯЧНА НИВА», для створення якого йому було надано земельні ділянки з кадастровими номерами: 5122384600:01:001:0448 площею 3,5904 га, 5122384600:01:002:0403 площею 52,8976 га, 5122384600:01:002:0405 площею 47,037 га, 5122384600:01:002:0404 площею 115,8127 га, 5122380800:01:004:0960 площею 56,4471 га, 5122380800:01:004:0959 площею 2,5033 га.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що у Головного управління Держгеокадастру в Одеській області були відсутні підстави для прийняття наказу від 17.07.2014 № 15-721/14-14-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування» та укладення Договору оренди землі № 20 від 25.07.2014.

На переконання прокурора, з урахуванням створення ОСОБА_1 Фермерського господарства «СОНЯЧНА НИВА», в якому ОСОБА_1 є засновником, вбачається, що спірна земельна ділянка отримана не з метою створення фермерського господарства, а з метою розширення площі земельних ділянок, якими користується ФГ «СОНЯЧНА НИВА».

Ухвалою від 31.03.2025р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури було залишено без руху.

04.04.2025р. до господарського суду надійшла заява (вх. №10913/25) від Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.04.2025року було відкрито позовне провадження у справі № 916/1172/25 за правилами загального позовного провадження.

30.04.2025 за вх. №2-662/25 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури про забезпечення позову, згідно якої прокурор просить суд накласти арешт на земельну ділянку комунальної власності із кадастровим номером 5122380800:01:004:0968, площею 5,00 га.

При цьому в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що умовами Договору оренди землі № 20 від 25.07.2014, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 передбачена, за згодою орендаря, можливість передачі земельної ділянки в суборенду (п. 6.3 Договору). З огляду на викладене, спірна земельна ділянка може бути передана в суборенду, тому невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешті на спірну земельну ділянку може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Прокурор зазначає, що зазначений вид забезпечення не перешкоджає можливості володіти та користуватись спірною земельною ділянкою, та у випадку відмови у позові не спричиніть збитків відповідачам. Накладення арешту на земельну ділянку комунальної власності із кадастровим номером 5122380800:01:004:0968, площею 5,00 га є належним, співмірним та адекватним заходом забезпечення позову у даному випадку та вказаний захід забезпечення позову має наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв`язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р. № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 р. у справі Шмалько проти України (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Також приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду стосовно тощо, у справах з немайновою вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, не має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

При цьому, Верховним Судом зауважено, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що предметом позову у данній справі є застосування наслідків нікчемності договору оренди земельної ділянки шляхом зобов`язання відповідачів повернути Вилківській міській раді Ізмаїльського району Одеської області земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5122380800:01:004:0968, площею 5,0 га (право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.07.2014 номер запису про інше речове право 6513639), яка на теперішній час перебуває у користуванні відповідачів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури про накладення арешту на відповідну земельну ділянку, оскільки наявність можливість передачі земельної ділянки в суборенду третім особам або вчинення інших дій можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог в частині повернення спірної земельної ділянки.

Господарський суд зазначає, що зазначені заходи забезпечення позову є тимчасовими (до закінчення розгляду справи) та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду цієї справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективний захист та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.

Згідно зі ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Враховуючи, що застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч.1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов`язком суду, господарський суд не вбачає на даний час підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, на даний час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову. При цьому, господарський суд роз`яснює відповідачу про можливість подання до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури про забезпечення позову за вх.суду№2-662/25 від 30.04.2025 про забезпечення позову у справі № 916/1172/25 - задовольнити.

2. Накласти арешт на земельну ділянку комунальної власності із кадастровим номером 5122380800:01:004:0968, площею 5,00 га.

Стягувачем за ухвалою є: Ізмаїльська окружна прокуратура (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Дмитрівська, 63, код ЄДРПОУ 03528552)

Боржниками за ухвалою є: 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 );

2. Фермерське господарство СОНЯЧНА НИВА (68342, Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Новомиколаївка, вул. Дунайська, 2, кв. 7, код ЄДРПОУ 39215641)

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.

Суддя Погребна Катерина Федорівна

СудГосподарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення01.05.2025
Оприлюднено05.05.2025
Номер документу127020430
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них що виникають з договорів оренди

Судовий реєстр по справі —916/1172/25

Ухвала від 23.06.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 11.06.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 28.05.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 19.05.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 05.05.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 01.05.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 09.04.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 31.03.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

Ухвала від 31.03.2025

Господарське

Господарський суд Одеської області

Погребна К.Ф.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні