Рішення

від 29.04.2025 по справі 918/1256/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2025 р. м. РівнеСправа № 918/1256/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі

позивача 1) Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області

позивача 2) Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція"

про припинення права володіння гідротехнічними спорудами, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками водного фонду

Секретар судового засідання Мамчур А.Ю.

Представники:

від прокуратури Громова О.Є.

від відповідача Костюченко С.А.

Суть спору.

Керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі позивача 1) Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області та позивача 2) Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція", у якому просить:

- усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, шляхом зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводномеліоративна станція" (вул. Момотюка Дмитра, 1б, с. Берег, Дубенський район, Рівненська область, 35683, код ЄДРПОУ 00703925) повернути територіальній громаді в особі Смизької селищної ради (вул. Заводська, буд. 1б, смт. Смига, Дубенський район, Рівненська область, 35680) земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, площею 296,7 га, розташовану на території Смизької селищної ради;

- усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом, розташованим на земельній ділянці з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, шляхом визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 12.03.2011, в частині надання в користування водного об`єкту на території Шепетинської сільської ради;

- усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом, розташованим на земельній ділянці з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, шляхом зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводномеліоративна станція" (вул. Момотюка Дмитра, 1б, с. Берег, Дубенський район, Рівненська область, 35683, код ЄДРПОУ 00703925) повернути територіальній громаді в особі Смизької селищної ради (вул. Заводська, буд. 1б, смт. Смига, Дубенський район, Рівненська область, 35680) водний об`єкт, що знаходиться на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005;

- припинити право володіння ПАТ "Рівненська РМС" гідротехнічними спорудами, що розташовані на землях водного фонду по вул. Радянська 3, с. Берег, Дубенського району, що складаються, зокрема, із водонапускних споруд, водовипускних споруд, насипних споруд (дамби) 24,6 км, підпірних споруд, перепускних споруд, трубчатих переїздів; по вул. Львівська, 118, с. Підлужжя, Дубенського району, що складаються зокрема із водонапускних споруд, водовипускних споруд, перепускної споруди, водоскиду шлюзного типу, підпірної споруди, трубчатого переїзду, насипних споруд (дамба) 9,6 км; по вул. Молодіжна, 40, с. Шепетин, Дубенського району, що складаються зокрема із водонапускних споруд, водовипускних споруд, насипних споруд (дамби), перепускних споруд, трубчатого переїзду.

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04.05.2011 за ПАТ "Рівненська РМС" здійснено реєстрацію права власності на комплекс будівель та гідротехнічних споруд на території Смизької селищної ради по вул. Радянська 3, с. Берег, Дубенського району, що складаються, зокрема, із водонапускних споруд, водовипускних споруд, насипних споруд (дамби) 24,6 км, підпірних споруд, перепускних споруд, трубчатих переїздів (реєстраційний номер майна 1371709). В подальшому, 10.05.2011 здійснено реєстрацію права власності на комплекс будівель та гідротехнічних споруд на території Такаранівської сільської ради по вул. Львівська, 118, с. Підлужжя, Дубенського району, що складаються зокрема із водонапускних споруд, водовипускних споруд, перепускної споруди, водоскиду шлюзного типу, підпірної споруди, трубчатого переїзду, насипних споруд (дамба) 9,6 км. (реєстраційний номер майна 33586671). Окрім того, 12.05.2011 здійснено реєстрацію права власності на комплекс будівель та гідротехнічних споруд на території Смизької селищної ради по вул. Молодіжна, 40, с. Шепетин, Дубенського району, що складаються зокрема із водонапускних споруд, водовипускних споруд, насипних споруд (дамби), перепускних споруд, трубчатого переїзду (реєстраційний номер майна 33605907).

ПАТ "Рівненська РМС", яке є правонаступником ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" , що в свою чергу створене на основі майна Рівненської державної рибоводно-меліоративної станції не набуло права власності на зазначені гідротехнічні споруди. Так, відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 191 від 09.03.1998 на базі Рівненської державної рибоводно-меліоративної станції було створено ВАТ "Рівненська РМС".

Згідно переліку нерухомого майна, яке передається у власність ВАТ "Рівненська РМС", що є додатком до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 27.03.2003 № 112 "Про підтвердження права власності на нерухоме майно, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція", згаданому підприємству не передавались у власність гідротехнічні споруди при приватизації державного підприємства. Враховуючи наведене, ВАТ "Рівненська РМС", яке у подальшому реорганізоване в ПАТ "Рівненська РМС", не набуло у приватну власність вищезазначені гідротехнічні споруди, а тому державна реєстрація речових прав на гідротехнічні споруди є неправомірною. Окрім того, право власності на гідротехнічні споруди не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об`єкт права власності насправді не існує.

На підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2005 у справі №15/342 ВАТ "Рівненська РМС" видано державні акти на право постійного користування землею: від 07.03.2007 серії ЯЯ № 273310 для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради на загальну площу 296,7 га (5621689500:14:025:0005); від 14.05.2007 серії ЯЯ № 273312 для ведення рибного, лісового господарства та товарного сільськогосподарського виробництва на території Птицької сільської ради на загальну площу 124,3 га (5621686000:10:046:0003, 5621686000:10:046:0004 ); від 14.05.2007 серії ЯЯ № 273313 для ведення рибного, лісового господарства та товарного сільськогосподарського виробництва на території Берегівської сільської ради на загальну площу 628,10 га (5621680400:08:029:0002, 5621680400:08:027:0002, 5621680400:08:026:0001, 5621680400:08:024:0001, 5621680400:08:023:0001, 5621680400:08:020:0001, 5621680400:08:020:0002, 5621680400:08:023:0002, 5621680400:08:004:0001, 5621680400:08:006:0001, 5621680400:08:010:0001, 5621680400:08:010:0002, 5621680400:08:010:0003, 5621680400:08:008:0001, 5621680400:08:030:0004, 5621680400:08:025:0001).

В подальшому ВАТ "Рівненська РМС" було реорганізовано в ПАТ "Рівненська РМС". 12.03.2011 між Дубенською РДА та ПАТ "Рівненська РМС" укладено договір оренди водного об`єкту для риборозведення на території Берегівської, Шепетинської та Птицької сільських рад Дубенського району Рівненської області. За умовами договору, в оренду відповідачу надано водний об`єкт, який складається із земельної ділянки загальною площею 628,9 га, яка перебувають у ПАТ "Рівненська РМС" в постійному користуванні, в тому числі водного дзеркала загальною площею 336 га. Разом з тим, орган прокуратури вказує, що ПАТ "Рівненська РМС" без достатніх правових підстав використовує земельну ділянку водного фонду для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради (наразі Смизька селищна рада) на загальну площу 296,7 га з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, з розташованим на ній водним об`єктом та гідроспорудами, оскільки рішення уповноважених органів щодо передачі зазначених земель в постійне користування Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції, ВАТ "Рівненська РМС", яке в подальшому реорганізоване в ПАТ "Рівненська РМС" не приймалось, державний акт на право постійного користування землею державному підприємству не видавався, а отже такі землі не можуть використовуватись ПАТ "Рівненська РМС" в порядку правонаступництва. Також прокурор зауважує, що Господарський суд Рівненської області приймаючи рішення від 20.12.2005 у справі № 15/342 не досліджував обставини законності набуття права постійного користування та законності використання Рівненською державною рибоводно-меліоративною станцією землями водного фонду на території Шепетинської сільської ради, а тому подальша видача ВАТ "Рівненська РМС" державного акту на право постійного користування від 07.03.2007 серії ЯЯ № 273310 для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради на загальну площу 296,7 га (кадастровий номер. 5621689500:14:025:0005) на підставі вищевказаного рішення суду, на переконання органу прокуратури суперечить вимогам закону.

21 січня 2025 року від Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" надійшов відзив на позов. Серед іншого вказує, що 09.03.1998 року Фондом державного майна України прийнято наказ №191 відповідно до якого на базі майна державного підприємства "Рівненська державна рибоводно-меліоративна станція" створити відкрите акціонерне товариство "Рівненська рибоводно-меліоративна станція". наказом Фонду державного майна України №531 від 22.08.1997 року затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Рівненської рибоводно-меліоративної станції, визначивши вартість цілісного комплексу у сумі 1709623 гривні на ставках, що були отримані Відповідачем в процесі приватизації, уже існували та функціонували водонапускні, водоспускні (дамби) та іншого роду інженерні споруди. Відповідним наказом підтверджено перехід до ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" права користування ставками, що знаходяться на території с. Берег, Дубенського району, в тому числі до вказаних ставків входить і спірна земельна ділянка, що є предметом розгляду даної справи. Зокрема згідно Державного акту на право постійного користування землею серії РВ00066, тоді ще "Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції" передано у постійне користування землю, загальною площею 498,4га, в тому числі спірну земельну ділянку площею 296,7 га., що можна встановити згідно Плану зовнішнього землекористування. Відповідач являється правонаступником державного підприємства Рівненської державної рибоводно-меліоративної станції тому останній цілком правомірно та на законних підставах продовжував користуватись земельними ділянками попередника, на підставі Державного акту серії РВ 00066.

У подальшому Рішення суду від 20 грудня 2005 року у справі №15/342 визнано за ВАТ "Рівненська рибоводна меліоративна станція" право постійного користування землею в розмірі 1049,1 га, в тому числі площею 599,1 га ( в складі якої знаходилась спірна земельна ділянка площею 296,7 га). Судом досліджувався Державний акт на право постійного користування серії РВ 00066, де поміж декількох земельних ділянок на праві постійного користування Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції було передано і спірну земельну ділянку ( висновки містять на 2 сторінці рішення). Даним судом також досліджувалось питання приватизації державного підприємства з подальшою реорганізацією у ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція". Більше того, даним судом було зроблено окремий висновок стосовно спірної земельної ділянки, де суд вказав наступне: "Таким чином, в постійному користуванні ВАТ "Рівненська РМС" знаходяться землі 1049,1 га, з них 599,1 га які перейшли до акціонерного товарситва в порядку правонаступництва, і 450 га, виділених рішенням Рівненської обласної ради від 01.03.2003 року №241, з яких на території Берегівської сільської ради розташовано 628.1 га, на території Птицької 124.3 га і на території Шепетинської 296.7 га.".

Спірні гідротехнічні споруди реєструвались у вигляді комплексу будівель, куди, окрім відповідних споруд входили інші об`єкти нерухомості. Відповідно до витягу про державну реєстрації прав №298937297 від 10.05.2011 року, реєстраційний номер 33586671, на праві приватної власності ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" перебуває комплекс будівель та гідротехнічних споруд. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Птицької сільської ради від 06.05.2011 року, такий комплекс будівель складається з будинку рибалки, загальною площею 38.5 кв.м., та відповідних гідротехнічних споруд згідно переліку. КП "Архітектор" було виготовлено Технічний паспорт комплексу будівель та гідротехнічних споруд (інвентаризаційна справ №750, реєстрований номер 4-87-532). Таким чином, гідротехнічні споруди за адресою с. Підлужжя, буд.188А не являють собою окремий об`єкт права власності, а є складовою частиною майнового комплексу. Відповідно до витягу про державну реєстрації прав №31221141 від 07.09.2011 року, реєстраційний номер 1371709, на праві приватної власності ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" перебуває комплекс будівель та гідротехнічних споруд. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Берегівської сільської ради від 07.09.2011 року, такий комплекс будівель складається з адміністративного будинку №2 та №1, складу №2, заправки, конюшні, свинарника, складу №1, майстерні, будинку мисливця, будинку охоронця та відповідних гідротехнічних споруд згідно переліку.

Відповідно до витягу про державну реєстрації прав №29923960 від 12.05.2011 року, реєстраційний номер 33605907, на праві приватної власності ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" перебуває комплекс будівель та гідротехнічних споруд. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Шепетинської сільської ради від 11.05.2011 року, такий комплекс будівель складається будинку охорони та відповідних гідротехнічних споруд згідно переліку. КП "Архітектор" було виготовлено Технічний паспорт комплексу будівель та гідротехнічних споруд (інвентаризаційна справ №850, реєстрований номер 4-88-533). Тож, гідротехнічні споруди за адресою вул. Молодіжна, 40, с. Шепетин, не являють собою окремий об`єкт права власності, а являють складовою частиною майнового комплексу.

Стосовно строків позовної давності відповідач звертає увагу суду, що з моменту здійснення реєстрації права постійного користування земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, площею 296,7 га пройшло більше 18 років. Так спірний Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №273310 було видано ще 07.03.2007 року. Спірний Договір оренди водного об`єкту укладено 12.03.2011 року, тобто 14 років тому, як і 14 років тому Відповідачем було зареєстровано за собою право приватної власності на спірні об`єкти нерухомого майна. З моменту внесення відомостей про державну реєстрацію права власності, що мало місце у 2011 році, Смизька селищна рада Дубенського району, Тараканівська сільська рада Дубенського району, а також Дубенська окружна прокуратура Рівненської області могли дізнатися про порушення своїх прав, проте таким правом не скористались. На підставі ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Враховуючи встановлену можливість довідатись про порушення свої прав починаючи з 2011 року, строк позовної давності для Позивачів, щодо вимог про припинення права володіння нерухомим майном сплинув ще у 2014 році, аналогічно позовна вимога про визнання недійсним договору оренди також сплинула у 2014 році, адже такий було укладено 12.03.2011 року.

У зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

28 січня 2025 року від органу прокуратури надійшла відповідь на відзив. Серед іншого зауважує, що ПАТ "Рівненська РМС" без достатніх правових підстав використовує земельну ділянку водного фонду для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради (наразі Смизька селищна рада) на загальну площу 296,7 га з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, з розташованим на ній водним об`єктом та гідроспорудами, оскільки рішення уповноважених органів щодо передачі зазначених земель в постійне користування Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції, ВАТ "Рівненська РМС", яке в подальшому реорганізоване у ПАТ "Рівненська РМС" не приймалось, державний акт на право постійного користування землею державному підприємству не видавався, а отже такі землі не можуть використовуватись ПАТ "Рівненська РМС" в порядку правонаступництва. Наказом Фонду державного майна України №531 від 22.08.1997 року затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Рівненської рибоводно-меліоративної станції, визначивши вартість цілісного комплексу у сумі 1 709 623 гривні. Разом з тим, у акті оцінки цілісного майнового комплексу Рівненської рибоводно- меліоративної станції від 22.08.1997 не зазначено та не включено в загальну суму 1 709 623 грн вартість немайнових активів державного підприємства.

Землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

ПАТ "Рівненська РМС" без достатніх правових підстав використовує земельну ділянку водного фонду для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради (наразі Смизька селищна рада) на загальну площу 296,7 га з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, з розташованим на ній водним об`єктом та гідроспорудами, оскільки рішення уповноважених органів щодо передачі зазначених земель в постійне користування Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції, ВАТ "Рівненська РМС", яке в подальшому реорганізоване в ПАТ "Рівненська РМС" не приймалось, державний акт на право постійного користування землею підприємству не видавався, а отже такі землі не можуть використовуватись ПАТ "Рівненська РМС" в порядку правонаступництва.

У даних спірних правовідносинах та правовідносинах у справі № 15/342 існують різні фактичні обставини, надано додаткові докази та наявні додаткові факти, тому рішення у справі № 15/342, як преюдиційне не підлягає застосуванню у цій справі.

Реєстрація права власності на такий вид гідротехнічної споруди окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься, не передбачена вимогами законодавства. Право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об`єкт права власності насправді не існує. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23.

Щодо позовної давності орган прокуратури вказує, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

04 лютого 2025 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Зауважує, що набуте ДП "Рівненська державна рибоводно-меліоративна станція" право постійного користування земельною ділянкою не припинилось, а перейшло до його правонаступника ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція, утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації. Разом з тим, як уже зазначалось у відзиві на позовну заяву, з прийняттям у 2001 році нового Земельного кодексу України у Відповідача, як особи, що має у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, виник обов`язок до 01 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або оренди на відповідні земельні ділянки. З метою реалізації такого обов`язку, відповідач звернувся до Господарського суду Рівненської області суду, де рішенням від 20 грудня 2005 року у справі №15/342 визнано за ВАТ "Рівненська рибоводна меліоративна станція" право постійного користування землею в розмірі 1049,1 га, в тому числі площею 599,1 га ( в складі якої знаходилась спірна земельна ділянка площею 296,7 га). Відповідач довів своє законне право на постійне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, така позовна вимога, з огляду на її обґрунтування, не підлягає задоволенню. Як зазначила Смизька селищна рада, у відповіді на адвокатський запит від 27 січня 2025 року №221/02/19 вона являється правонаступником усіх активів та пасивів, усіх майнових прав та обов`язків Шепетинської сільської ради, разом з тим, згідно передавального акту, долученого до відповіді на адвокатський запит не можна вставити той факт, чи перебували на балансі, або будь-якому іншому обліку у Шепетинській сільській раді спірні гідротехнічні споруди.

У відповіді на адвокатський запит від 24.01.2025 року №01-31/163/25 Тараканівська сільська рада вказала, що спірні гідротехнічні споруди, що розташовані на землях водного фонду по вул. Львівська 18, с. Підлужжя на балансі відповідної сільської ради не обліковуються та надано Довідку №07-27/162/25 від 24.01.2025 року, що підтверджує вищевикладене. Таким чином, можна зробити висновок, що спірні об`єкти нерухомого майна ніколи не обліковувались на балансі та не перебували у власності Позивачів.

09 квітня 2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, у яких серед іншого вказує, що 12 березня 2025 року Верховною Радою України прийнято Закон №4292-ІХ про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача. Закон №4292-ІХ набирає законної сили 09 квітня 2025 року. Даним Законом встановлюється єдиний порядок захисту порушених прав держави, територіальних громад у випадках позбавлення, останніх, майнових прав стосовно нерухомого майна і таким порядком являється саме витребування майна у добросовісного набувача. Таким чином Відповідач вважає, що Позивачем, відповідно до нового Закону, обрано невірний спосіб захисту порушених прав та недотримано порядку подання такого позову. Зокрема, відповідно до нового Закону, Позивач повинен: по-перше, звернутись з позовом саме про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, а не звертатись з вимогами про припинення права володіння таким; по-друге, перед поданням такого позову Позивач повинен був провести оцінку вартості спірного майна та внести на депозитний рахунок суду, суму коштів у відповідному розмірі, проте Позивачем не було виконано ні оцінки, ні внесено кошти на депозит; по-третє, згідно нового Закону, для звернення до суду з позовом про витребування гідротехнічних споруд з чужого незаконного володіння, Позивач повинен надати документи, що підтвердять статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння, проте згідно довідки долученої до відзиву на позовну заяву, селищна рада самостійно вказала, що такі гідротехнічні споруди ніколи не перебували на балансі жодної сільської ради, проте документи стосовно статусу таких споруд були надані Відповідачем у повному та достатньому обсязі. Тобто Позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити правовий статус споруд, під такими розуміється довідки про перебування спірного майна на балансі територіальної громади, різного роду архівні дані, витяги з Державного реєстру речових прав про перебування таких споруд у власності територіальної громади, тощо.

Окрім того, обов`язковою умовою є встановлення факту, що спірні споруди являються дійсно гідротехнічними та знаходяться в межах спірної земельної ділянки. Позивачем не було виконано жодної з трьох обов`язкових умов для подання позову, предметом розгляду яких являється повернення у власність держави, або територіальних громад, майна, що незаконно вибуло з їх власності.

Перехідними положеннями Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом. Таким чином, положеннями Закону №4292-ІХ передбачається застосування єдиної практики звернення до суду з віндикаційними позовами, при цьому вказуючи, що подання негаторних позовів, в даній категорії справ, не забезпечить захист прав усіх сторін спору, самі положенням Закону можуть та мають бути застосовані і при розгляді даної справи.

Тож, відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 02.01.2025 відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "21" січня 2025 р. на 10:20 год.

Ухвалою від 21.01.2025 підготовче засідання відкладено на 05 лютого 2025 р. на 10:00 год.

Ухвалою від 05.02.2025 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 12 березня 2025 р. на 13:00 год.

12 березня 2025 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 26 березня 2025 року на 11:30 год.

26 березня 2025 року представники учасників справи не з`явилися.

Ухвалою від 26.03.2025 розгляд справи по суті відкладено на 02 квітня 2025 р. на 13:00 год.

01 квітня 2025 року від представника Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" надійшло клопотання про призначення у справі №918/1256/24 судової земельно-технічної експертизу. Доручити проведення експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (код ЄДРПОУ 02883096, адреса 03057, Україна, місто Київ, вулиця Бродських Сім`ї, будинок, 6). відповідач просить поставити перед експертом наступні питання: 1) В межах яких земельних ділянок, що знаходяться у Позивача на праві постійного користування відповідно до Державних актів серії ЯЯ №2273310, серії ЯЯ №2273312, серії ЯЯ №273313, розташований водний об`єкт для риборозведення, загальною площею 628.9 га., в тому числі площею водного дзеркала площею 336 га., що переданий в оренду ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" згідно Договору оренди від 12.03.2011 року? 2) Які споруди розташовані на земельній ділянці водного фонду загальною площею 296.70 га., що перебуває на праві постійного користування ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" згідно Державного акту серії ЯЯ №2273310? 3) Які споруди розташовані на земельній ділянці водного фонду загальною площею 124.30 га., що перебуває на праві постійного користування ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" згідно Державного акту серії ЯЯ №2273312? 4) Які споруди розташовані на земельних ділянках водного фонду загальною площею 628.10 га., що перебувають на праві постійного користування ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" згідно Державного акту серії ЯЯ №2273313? У зв`язку з призначенням експертизи позивач просить зупинити провадження у справі до отримання висновку експерта, та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, покласти на Позивача.

У судовому засіданні 02.04.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, оскільки представник прокуратури кілька разів не з`являвся у судові засідання.

Суд, порадившись на місці, ухвалив, відмовити у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду (про що оголошено протокольну ухвалу та зафіксовано у формулярі/протоколі судового засідання). При цьому суд звертає увагу заявника, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Верховний Суд неодноразово вказував, що залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно ухвал суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з`явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постанові від 15.05.2023 по справі №914/86/22.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що від прокурора та позивача не було витребувано доказів у вигляді конкретного переліку документів або інших доказів, необхідних для вирішення спору, явка учасників до суду не визнавалася обов`язковою.

Суд не вбачає належного обгрунтування в усній заяві відповідача конкретних підстав для залишення позовної заяви без розгляду у розумінні норм, що вміщені у ст. 226 ГПК України. Тож, у задоволенні відповідної заяви відмовлено.

Ухвалою від 02.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" про призначення у справі №918/1256/24 судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою від 02.04.2025 розгляд справи по суті відкладено на 10 квітня 2025 р. на 13:00 год.

07 квітня 2025 року від Тараканівської сільської ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

08 квітня 2025 року від Смизької селищної ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

10 квітня 2025 року розпочато слухання справи по суті.

Представник прокуратури надав пояснення та просив позов задоволити. У свою чергу представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив докази, що містяться у справі.

Під час слухання справи надійшло повідомлення про замінування будівлі господарського суду.

Тому ухвалою від 10.04.2025 розгляд справи відкладено на 29 квітня 2025 р. на 11:00 год.

29 квітня 2025 року представники сторін виступили у судових дебатах.

Суд оголосив перерву у засіданні для прийняття рішення.

У засіданні було проголошено скорочене рішення від 29.04.2025.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно рішення Берегівської сільської ради Дубенського району від 15.11.1995 № 3, Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції видано Державний акт на право постійного користування землею серія РВ № 00066 загальною площею 498,4 га (на даний час територія Смизької селищної ради) (арк.с.54-60).

Крім того, на підставі рішення Птицької сільської ради Дубенського району від 23.11.1995 №15 зазначеному підприємству видано Державний акт на право постійного користування землею серія РВ 00067 загальною площею 100,7 га (на даний час територія Тараканівської селищної ради) (арк.с. 61-65).

Ннаказом Фонду державного майна України №531 від 22.08.1997 року затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Рівненської рибоводно-меліоративної станції, визначивши вартість цілісного комплексу у сумі 1 709 623 гривні (арк.с. 30-33).

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 191 від 09.03.1998 на базі Рівненської державної рибоводно-меліоративної станції було створено ВАТ "Рівненська РМС" (арк.с. 26).

Відповідно до п. 1.1. статуту ВАТ "Рівненська РМС", останнє створено шляхом перетворення Рівненської державної рибоводно-меліоративної станції у ВАТ "Рівненська РМС" (арк.с. 35-52).

Згідно п. 2.3. Статуту, товариство є правонаступником прав і обов`язків колишнього державного підприємства.

В подальшому, після приватизації державного підприємства, з метою розширення ставкового господарства, ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення лісового господарства, ВАТ "Рівненська РМС" звернулося до Рівненської обласної ради з заявою про надання в постійне користування ще 450 га землі, крім вищевказаної площі 599,1 га (498.4 га + 100,7 га), якою воно користувалося з 1998 року.

Рішенням Рівненської обласної ради від 01.03.2001 за № 241 "Про вилучення та надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб, попереднє погодження місць розташування земельних ділянок та передачі лісів колишніх колективних сільськогосподарських підприємств новоствореним формуванням" із земель окремих землекористувачів Дубенського району було вилучено 450 га земель (426,4 га на території Берегівської і 23,6 га та території Птицької сільських рад), та відповідно надано їх в постійне користування ВАТ "Рівненська РМС" для розширення ставкового господарства, ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення лісового господарства (арк.с. 73).

Відомості про збільшення площі земель, які перебувають в постійному користуванні ВАТ "Рівненська РМС" були внесенні до державних актів серії РВ 00066, 00067.

Таким чином, в постійному користуванні ВАТ "Рівненська РМС" знаходились землі 1049,1 га, з них: 599,1 га, які перейшли до акціонерного товариства в порядку правонаступництва, і 450 га, виділених рішенням Рівненської обласної ради від 01.03.2003 № 241.

Наказом Фонду державного майна України від 27.03.2003 року №112 підтверджено право власності на нерухоме майно, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" (арк.с. 53). Відповідним наказом підтверджено перехід до ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" права користування ставками, що знаходяться на території с. Берег, Дубенського району.

Після завершення процедури перетворення ВАТ "Рівненська РМС" звернулась до суду із позовом про визнання права постійного користування на вищевказані землі, який рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.12.2005 у справі №15/342 був задоволений в повному обсязі (арк.с. 19-25).

В ході розгляду судом даної справи було підтверджено факт правонаступництва ВАТ "Рівненська РМС" прав та обов`язків підприємства Рівненська державна рибоводно-меліоративна станція, в тому числі, в частині права постійного користування 1049, 1 га земель.

Ухвалою від 21.03.2006 року Львівський апеляційний господарський суд підтвердив законність рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні апеляційної скарги Дубенської районної державної адміністрації, а рішення Господарського суду Рівненської області залишив без змін.

Ухвалою від 21 грудня 2006 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками попередніх судів, залишився касаційну скаргу Дубенської районної державної адміністрації без задоволення (арк.с. 74-79).

На підставі вищевказаного рішення суду ВАТ "Рівненська РМС" видано державні акти на право постійного користування землею: від 07.03.2007 серії ЯЯ № 273310 для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради на загальну площу 296,7 га (5621689500:14:025:0005); від 14.05.2007 серії ЯЯ № 273312 для ведення рибного, лісового господарства та товарного сільськогосподарського виробництва на території Птицької сільської ради на загальну площу 124,3 га (5621686000:10:046:0003, 5621686000:10:046:0004 ); від 14.05.2007 серії ЯЯ № 273313 для ведення рибного, лісового господарства та товарного сільськогосподарського виробництва на території Берегівської сільської ради на загальну площу 628,10 га (5621680400:08:029:0002, 5621680400:08:027:0002, 5621680400:08:026:0001, 5621680400:08:024:0001, 5621680400:08:023:0001, 5621680400:08:020:0001, 5621680400:08:020:0002, 5621680400:08:023:0002, 5621680400:08:004:0001, 5621680400:08:006:0001, 5621680400:08:010:0001, 5621680400:08:010:0002, 5621680400:08:010:0003, 5621680400:08:008:0001, 5621680400:08:030:0004, 5621680400:08:025:0001) (арк.с. 82-85).

В подальшому ВАТ "Рівненська РМС" було реорганізовано в ПАТ "Рівненська РМС".

12.03.2011 між Дубенською РДА та ПАТ "Рівненська РМС" укладено договір оренди водного об`єкту для риборозведення на території Берегівської, Шепетинської та Птицької сільських рад Дубенського району Рівненської області (арк.с. 86-88).

За умовами договору, в оренду відповідачу надано водний об`єкт, який складається із земельної ділянки загальною площею 628,9 га, яка перебуває у ПАТ "Рівненська РМС" в постійному користуванні, в тому числі водного дзеркала загальною площею 336 га.

Відповідно до витягу про державну реєстрації прав №298937297 від 10.05.2011 року, реєстраційний номер 33586671, на праві приватної власності ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" перебуває комплекс будівель та гідротехнічних споруд за адресою с. Підлужжя, вул. Львівська ,буд.188А (арк.с. 146).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Птицької сільської ради від 06.05.2011 року, такий комплекс будівель складається з будинку рибалки, загальною площею 38.5 кв.м., та відповідних гідротехнічних споруд згідно переліку (зворотна сторона арк.с. 145).

Окрім того, для здійснення реєстраційних дій КП "Архітектор" було виготовлено Технічний паспорт комплексу будівель та гідротехнічних споруд (інвентаризаційна справ №750, реєстрований номер 4-87-532) (арк.с. 137-140).

Відповідно до витягу про державну реєстрації прав №31221141 від 07.09.2011 року,реєстраційний номер 1371709, на праві приватної власності ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" перебуває комплекс будівель та гідротехнічних споруд за адресою вул. Радянська 3, с. Берег (арк.с. 147).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Берегівської сільської ради від 07.09.2011 року, такий комплекс будівель складається з адміністративного будинку №2 та №1, складу №2, заправки, конюшні, свинарника, складу №1, майстерні, будинку мисливця, будинку охоронця та відповідних гідротехнічних споруд згідно переліку (зворотна сторона арк.с. 147).

Відповідно до витягу про державну реєстрації прав №29923960 від 12.05.2011 року, реєстраційний номер 33605907, на праві приватної власності ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" перебуває комплекс будівель та гідротехнічних споруд за адресою вул. Молодіжна, 40, с. Шепетин (зворотна сторона арк.с. 148).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Шепетинської сільської ради від 11.05.2011 року, такий комплекс будівель складається будинку охорони та відповідних гідротехнічних споруд згідно переліку (арк.с. 149).

Для здійснення реєстраційних дій КП "Архітектор" було виготовлено Технічний паспорт комплексу будівель та гідротехнічних споруд (інвентаризаційна справ №850, реєстрований номер 4-88-533) (арк.с. 141-145).

Звертаючись до господарського суду з даним позовом Керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області зазначає, що згідно переліку нерухомого майна, яке передається у власність ВАТ "Рівненська РМС", що є додатком до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 27.03.2003 № 112 "Про підтвердження права власності на нерухоме майно, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу ВАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція", згаданому підприємству не передавались у власність гідротехнічні споруди при приватизації державного підприємства.

Враховуючи наведене, ВАТ "Рівненська РМС", яке у подальшому реорганізоване в ПАТ "Рівненська РМС", не набуло у приватну власність вищезазначені гідротехнічні споруди, а тому державна реєстрація речових прав на гідротехнічні споруди є неправомірною.

Прокурор вказує, що ПАТ "Рівненська РМС" без достатніх правових підстав використовує земельну ділянку водного фонду для ведення рибного господарства на території Шепетинської сільської ради (наразі Смизька селищна рада) на загальну площу 296,7 га з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, з розташованим на ній водним об`єктом та гідроспорудами, оскільки рішення уповноважених органів щодо передачі зазначених земель в постійне користування Рівненській державній рибоводно-меліоративній станції, ВАТ "Рівненська РМС", яке в подальшому реорганізоване у ПАТ "Рівненська РМС" не приймалось, державний акт на право постійного користування землею державному підприємству не видавався, а отже такі землі не можуть використовуватись ПАТ "Рівненська РМС" в порядку правонаступництва.

У свою чергу відповідач вважає, що він є добросовісним набувачем права власності на спірне майно, адже таке було отримано у процесі приватизації майнового комплексу колишнього державного товариства, та вважає безпідставними позовні вимоги про припинення права володіння таким майном. Також наголошує на пропуску органом прокуратури строку позовної давності для звернення до суду з таким позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у цій справі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді регулюється ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", частиною 3 якої передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім: з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме, відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В даній справі неправомірна реєстрація речових прав на гідротехнічні споруди за ПАТ "Рівненська РМС" фактично позбавляє Смизьку та Тараканівську об`єднані територіальні громади, як власників земельних ділянок, можливості розпоряджатися такими землями.

Окрім того, використання земель водного фонду та водного об`єкту на території Шепетинської сільської ради без правових підстав (наразі території Смизької об`єднаної територіальної громади) також призводить до того, що орган місцевого самоврядування позбавлений можливості використовувати водний об`єкт та зазначені землі, передати їх в оренду та отримати належну плату за використання комунального майна.

Таким чином, в даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на захист майнових та економічних інтересів держави, усунення факту протиправного позбавлення держави права власності на об`єкти нерухомого майна, надання їй можливості в особі відповідно уповноважених державних органів повноцінно здійснювати правомочності власника.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження або у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

Згідно висновку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

У ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність - об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 даного Закону, однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтями 13, 14 Основного Закону визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю, зокрема, є територіальні громади, які реалізують це правобезпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Відповідно ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

На підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України в комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтями 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності до п. 5 ст. 16 вказаного Закону, від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до п. 24 перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021), землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності, на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Таким чином, з 27.05.2021 власником та, відповідно, розпорядником земель водного фонду, розташованих за межами населених пунктів, що не перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук став орган місцевого самоврядування Тараканівська та Смизька об`єднані територіальні громади.

В той же час, оскільки ставки розміщені на земельних ділянках власником яких є територіальна громада, то відповідно і водні об`єкти належать до комунальної власності.

Так, Закони України від 04.11.2020 № 963-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення порядку передачі в оренду водних об`єктів у комплексі з земельними ділянками" та від 21.03.2023 № 2989-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури" врегулювали порядок укладення договору оренди водних об`єктів у комплексі з земельними ділянками, та договору користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою.

При цьому, відповідно до вказаних законів водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Окрім того, після набрання чинності Законом України від 28.04.2021 № 1423-ХІ "Про внесення законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" розпорядження землями водного фонду за межами населених пунктів державної форми власності перейшли до органів місцевого самоврядування та вважаються комунальною власністю. Відповідно на даний час розпоряджається такою категорією земель і здійснює передачу на умовах оренди землі з водним об`єктом на них, як в межах, так і за межами населеного пункту, орган місцевого самоврядування.

Зважаючи на те, що у даній справі утворені спірними гідротехнічними спорудами штучні водойми (ставки) забезпечують як використання водного об`єкта шляхом формування та наповнення ставків, так і захист від шкідливої дії води, а саме забезпечення шляхом тримання нормального підпірного рівня води у ставку завдяки можливості водоскиду та водонапуску, попередження можливості переповнення водойми, здійснення пропусків води та спорожнення водойми, то перебування гідротехнічних споруд у приватній власності, у той час як ставки, наповнення та спуск яких вони забезпечують перебувають у комунальній власності, суперечить вимогам чинного законодавства.

Інше тлумачення законодавства призвело б до того, що у випадку передачі ставків в оренду іншій особі для рибогосподарських потреб, остання не змогла б їх використовувати за призначенням без згоди власника гідротехнічних споруд.

Відповідно до ст. 6 ВК України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Враховуючи, що земельні ділянки, на яких знаходяться водні об`єкти перебувають у комунальній власності, водні об`єкти є власністю органів місцевого самоврядування, а гідротехнічні споруди є приналежною, нероздільною річчю вищевказаних водойм, то відповідно їх власником є також сільські ради, в силу вищенаведених вимог закону.

З урахуванням викладеного, Дубенською окружною прокуратурою скеровано листи Смизькій та Тараканівській об`єднаним територіальним громадам з приводу вищевказаних порушень та наявності підстав для їх захисту. У відповідь органами місцевого самоврядування проінформовано окружну прокуратуру, що заходи щодо захисту інтересів держави по даному питанню не вживалися.

Слід зазначити, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у цій сфері та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 26.02.2019 у справі №905/803/18 вказано, що "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Згідно постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом урозумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави є представництво прокурором її інтересів держави в суді шляхом подання відповідного позову.

Враховуючи вищевикладене, а також неналежність здійснення захисту інтересів держави компетентним державним органом у спірних правовідносинах (органом місцевого самоврядування), суд вважає достатньо обґрунтованою зі сторони прокурора наявність підстав для представництва в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом звернення до суду в інтересах держави з цією позовною заявою.

Оцінивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 ст. 167 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ч.1 ст. 13 Конституції України).

Держава Україна відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України є учасником цивільних відносин та має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи. В основу цього поділу може бути покладено критерій волі (коли визначальне значення має воля на виникнення права власності, її відсутність) та критерій правонаступництва (коли значення має наявність або відсутність правонаступництва при виникненні права власності).

Первісними вважаються такі способи набуття права власності, за яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. Похідні способи характеризуються тим, що право власності переходить від однієї особи до іншої (правонаступництво) та виникає внаслідок взаємного волевиявлення цих осіб.

Приписами статей 331, 334, 335, 345 ЦК України передбачено, що право власності набувається на новостворене майно, безхазяйну річ, в порядку договірних відносин та у разі приватизації державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

Згідно положень ст. 4 Водного Кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Аналогічні положення закріплено у ст. 58 Земельного кодексу України (далі ЗК України). Зокрема, вказаною статтею визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

В той же час, відповідно до п. "ґ" ч. 4 ст. 83, п. "д" ч. 4 ст. 84 ЗК України передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 59 ЗК України, за приписами якої можлива безоплатна передача у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.

Спірна земельна ділянка загальною площею 296,7 га відноситься до земель водного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Також згідно з п. 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Відповідно ст. 85 ВК України передбачено, що порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються військовим частинам Державної прикордонної служби України з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Як вбачається з матеріалів справи, гідротехнічні споруди, які перебували у віданні Рівненської державної робиводно-меліоративної станції, в процесі приватизації вказаного підприємства не увійшли до статутного фонду ВАТ "Рівненська РМС", а залишились у державній власності.

Беручи до уваги той факт, що на земельній ділянці розташовані об`єкти державного майна, така земельна ділянка в силу законодавства не може перебувати у постійному користуванні суб`єкта господарювання приватного права.

Судом критично оцінюються доводи відповідача про те, що останній користується спірною земельною ділянкою згідно державного акта на право постійного користування землею серія РВ00066 і як правонаступник зберігає право користування нею, оскільки вищезазначений державний акт, виданий Рівненській державній робиводно-меліоративній станції не є правовстановлюючим документом для ПАТ "Рівненська РМС", який би надавав йому право користування водними об`єктами чи землями водного фонду.

За змістом ч. 4, 5 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

При цьому, згідно ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону.

Статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.03.2011) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За змістом статті 123 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.03.2011) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.03.2011) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи вищевикладене, земельне законодавство станом на лютий-березнь 2011 року визначало, що юридичним особам можуть передаватися земельні ділянки із земель державної власності водного фонду для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів на умовах оренди за рішенням районної державної адміністрації. При цьому, передача в оренду земельної ділянки повинна здійснюватися за проектом її відведення.

Підстави недійсності правочину передбачені, також частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, а саме: господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до вимог частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України також визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 211 Земельного кодексу України наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Статтями 203, 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним, а тому, при таких обставинах, договір визнається недійсним.

При встановленні недійсності таких правочинів, відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, сторони зобов`язані повернути одна одній все, що вони одержали на виконання таких правочинів.

Відповідно до статті 202, частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зміст якого не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України способами захисту прав на земельні ділянки є: визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 210 Земельного кодексу України передбачено, що угоди з приводу земельних ділянок, укладені з порушенням встановленого законом порядку, визнаються недійсними за рішенням суду.

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною 2 цієї статті передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Разом з тим, судом встановлено, що у договорі оренди земельних ділянок водного фонду від 12.03.2011 відсутнє посилання на дату та номер рішення, розпорядження тощо Дубенської районної державної адміністрації, на підставі якого земельна ділянка була передана в оренду відповідачеві.

Вище зазначалось, що 04.05.2011 здійснено державну реєстрацію права приватної власності ПАТ "Рівненська РМС" на комплекс будівель та гідротехнічних споруд.

Таким чином, у ПАТ "Рівненська РМС" відсутні підстави для використання водних об`єктів на земельній ділянці площею 296,7 га на основі Державного акту на право постійного користування землею серії РВ 00066, оскільки цей акт був виданий Рівненській державній робоводно-меліоративній станції, організаційно-правова форма якої змінилася. Суд також зазначає, що на оспорюваній земельній ділянці знаходиться державне майно - гідротехнічні споруди, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Рівненська РМС".

Відтак, у відповідача немає правових підстав для постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, площею 296,7 га .

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.

Спір у справі виник за фактом набуття у постійне користування Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, площею 296,7 га, розташовану на території Смизької селищної ради, для рибогосподарських потреб без належних на те, на думку прокурора, правових підстав.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкод власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом припинення права володіння гідротехнічними спорудами, а також зобов`язання повернути зазначені об`єкти в комунальну власність територіальної громади в особі Смизької селищної ради.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993 діючій на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.

Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Згідно із ст. 78 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993) до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення.

За приписами ст. 79 Земельного кодексу України в тій же редакції на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством України.

Отже, вказаними положеннями Земельного кодексу України визначались правові підстави та умови набуття підприємствами, установами, організаціями права користування на земельні ділянки. Такими підставами слугували відповідні рішення ради народних депутатів, прийняті в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Прийняттю такого рішення передувала визначена законом процедура внесення на розгляд компетентного органу відповідної заяви, замовлення та виготовлення проекту відведення земельної ділянки, його погодження компетентними органами.

Таким чином, хоча до відповідача відбувся перехід прав та обов`язків від Рівненської державної рибоводно-меліоративної станції, однак прав на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, площею 296,7 га Приватне акціонерне товариство "Рівненська рибоводномеліоративна станція" не набуло, тому таке право не могло перейти до відповідача як правонаступника.

Крім того, надані відповідачем докази щодо права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельні ділянки, також не спростовують обґрунтованість позовних вимог і водночас не позбавляють можливості оформити в силу приписів Земельного кодексу України відповідні права на земельну ділянку для обслуговування нерухомого майна.

Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права постійного користування на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку водного фонду, яка згідно вимог ст. 92 Земельного кодексу України не може перебувати у постійному користуванні у відповідача) за особою, яка не має на нього жодних прав, є перешкодою в реалізації територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного та Водного кодексів України треба розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, скасування реєстрації слід розглядати, як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Зазначена правова позиція викладене в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у справі 372/1684/14-ц від 07.04.2020, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі 487/10134/14ц від 09.10.2019.

Тож, ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову до ПАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" про усунення перешкод територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом та земельною ділянкою водного фонду під ним площею 296,7 га з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005 шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку та водний об`єкт, припинення права володіння відповідача на спірне майно та визнання недійсним у частині договору оренди водного об`єкта від 12.03.2011.

Водночас обґрунтованість позовних вимог підтверджується матеріалами справи.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користувань розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Приймаючи до уваги наведене вище, заявляючи цей позов прокурором не було пропущено строки позовної давності.

Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСГІЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Водний кодекс України визначає, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

Користування водним об`єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду, всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням земельними ділянками водного фонду беззаперечно становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконне користування ними такому суспільному інтересу не відповідає.

Так, усунення перешкод територіальній громаді в особі Барської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою з водним об`єктом, яку незаконно переданій відповідачу у постійне користування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та вирішення питання щодо повернення територіальній громаді земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом, які відповідач використовує з порушенням закону.

В даному випадку суспільний інтерес однозначно переважає над приватно-правовим інтересом окремого суб`єкта господарювання (відповідача). При цьому територіальна громада в особі Смизької селищної ради могла б забезпечити власні матеріальні інтереси, зокрема, за рахунок орендних платежів, надаючи спірну земельну ділянку у тимчасове платне користування. Наявність зареєстрованого права постійного користування на відповідні об`єкти за відповідачем без належних на те правових підстав є перешкодою для наповнення бюджету.

Водночас відповідач не позбавлений права та можливості отримати в користування спірну земельну ділянку з водним об`єктом на засадах загальної рівності з іншими суб`єктами господарювання.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Щодо покликання відповідача на Закон №4292-ІХ про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, суд відзначає, що дійсно було внесено зміни до статті 388 та викладено її в такій редакції:

"Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках".

Також статтю 390 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Однак, у даній справі №918/1256/24 у поданому прокурором 31.12.2024 позові не ставиться питання щодо витребування майна від відповідача (віндикаційний позов), а був поданий негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном та припинення права володіння майном.

Тож, суд зазначає, що інші доводи відповідача, у тому числі й посилання на Закон №4292-ІХ про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відносно заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зауважує, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Дана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц.

Отже, строк звернення до суду з даним позовом прокурором пропущено не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України.

Висновки суду.

У контексті наведеного позов підлягає задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи той факт, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 9 689 грн 60 коп. слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області та Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області до відповідача Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою водного фонду, повернення земельної ділянки та припинення права володіння - задоволити.

2. Усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, шляхом зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" (вул. Момотюка Дмитра, 1б, с. Берег, Дубенський район, Рівненська область, 35683, код ЄДРПОУ 00703925) повернути територіальній громаді в особі Смизької селищної ради (вул. Заводська, буд. 1б, смт. Смига, Дубенський район, Рівненська область, 35680) земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, площею 296,7 га, розташовану на території Смизької селищної ради.

3. Усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом, розташованим на земельній ділянці з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, шляхом визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 12.03.2011, укладеного між Дубенською районною державною адміністрацією та ПрАТ "Рівненська РМС", в частині надання в користування водного об`єкту на території Шепетинської сільської ради.

4. Усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Смизької селищної ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом, розташованим на земельній ділянці з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005, шляхом зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" (вул. Момотюка Дмитра, 1б, с. Берег, Дубенський район, Рівненська область, 35683, код ЄДРПОУ 00703925) повернути територіальній громаді в особі Смизької селищної ради (вул. Заводська, буд. 1б, смт. Смига, Дубенський район, Рівненська область, 35680) водний об`єкт, що знаходиться на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 5621689500:14:025:0005;

5. Припинити право володіння ПАТ "Рівненська РМС" гідротехнічними спорудами, що розташовані на землях водного фонду по вул. Радянська 3, с. Берег, Дубенського району, що складаються, зокрема, із водонапускних споруд, водовипускних споруд, насипних споруд (дамби) 24,6 км, підпірних споруд, перепускних споруд, трубчатих переїздів; по вул. Львівська, 118, с. Підлужжя, Дубенського району, що складаються зокрема із водонапускних споруд, водовипускних споруд, перепускної споруди, водоскиду шлюзного типу, підпірної споруди, трубчатого переїзду, насипних споруд (дамба) 9,6 км; по вул. Молодіжна, 40, с. Шепетин, Дубенського району, що складаються зокрема із водонапускних споруд, водовипускних споруд, насипних споруд (дамби), перепускних споруд, трубчатого переїзду.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівненська рибоводно-меліоративна станція" (вул. Момотюка Дмитра, 1б, с. Берег, Дубенський район, Рівненська область, 35683, код ЄДРПОУ 00703925) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, ідентифікаційний код 02910077) - 9 689 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 60 коп витрат по сплаті судового збору. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 01 травня 2025 року.

Суддя Бережнюк В.В.