Рішення

від 30.04.2025 по справі 140/13886/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13886/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців з 31.10.2023 по 29.04.2024, виходячи з його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Постанови № 100 та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, тобто з 31.10.2023 по 29.04.2024, виходячи з його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Постанови № 100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 12.07.2022 по 30.10.2023 проходив військову службу у відповідача та на день звільнення зі служби, виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 30.10.2023 повного розрахунку він не отримав. Відповідач 31.10.2024 виплатив грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт в сумі 191019,80 грн на виконання рішення суду від 29.05.2024 у справі №140/4107/24.

Позивач вказує, що відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.37).

04.12.2024 суд постановив ухвалу про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму в адміністративній справі у справі №440/6856/22 (а.с.38).

Ухвалою суду від 24.01.2025 поновлено провадження у справі (а. с.47).

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 12.07.2022 по 30.10.2023, що підтверджується витягом з послужного списку (а.с. 9).

Наказом голови Державної прикордонної служби України від 30.10.2023 №1561-ОС про особовий склад полковника ОСОБА_1 , начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_2 прикордонному загону, звільненого у запас ЗСУ наказом голови Державної прикордонної служби України від 24.10.2023 № 1526-ос за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 30.10.2023 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а. с. 11).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №140/4107/24 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.09.2022 по 31.12.2022 включно, допомогу для оздоровлення за 2022 рік, підйомну допомогу, отриману у вересні 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, допомогу для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум. Дане рішення набрало законної сили 09.10.2024.

31.10.2024 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 191019,80 грн на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №140/4107/24 (а.с.18).

Листом від 22.11.2024 №09/С-795/800 НОМЕР_2 прикордонний загін ДПС України повідомив представника позивача про те, що не норми статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби (а. с.27-28).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі № 140/4107/24). З дня звільнення позивача з військової служби 30.10.2023 ВЧ НОМЕР_1 здійснила належні донарахування та виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення в загальній сумі 191019,80 грн, а остаточний розрахунок проведено лише 31.10.2024.

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 30.10.2023 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 31.10.2024, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

19.07.2022 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-ІV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП Українив редакції Закону №3248-ІV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.

При вирішенні спору належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 30.10.2023, натомість належні до виплати за рішенням суду суми в розмірі 191019,80 грн були виплачені 31.10.2024.

Таким чином, суд у цій справі дійшов висновку, що період затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2023 по 30.10.2024 становить 366 днів.

З наданої ВЧ НОМЕР_3 довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за серпень-вересень 2023 року (а. с.55) вбачається, що нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з серпня по вересень 2023 року (за два останні повні місяці перед звільненням) становить 116216,44 грн: 57996,90 грн за серпень 2023 року (31 календарний день) та 58219,54 грн за вересень 2023 року (30 календарних днів); середньоденний розмір грошового забезпечення становить 1905,19 грн.

Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 1905,19 грн (116 216,44 грн / 61 - кількість календарних днів у серпні-вересні 2023 року = 1905,19 грн).

Відтак, за період з 31.10.2023 по 30.10.2024, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 31.10.2023 по 30.04.2024, що становить 183 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 348 649,77 грн (1905,19 грн х 183 дні).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення шляхом визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_3 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні зі служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 348 649,77 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі служби.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 348 649,77 грн (триста сорок вісім тисяч шістсот сорок дев`ять гривень 77 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Р.С. Денисюк