Рішення

від 16.04.2025 по справі 160/33221/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 рокуСправа №160/33221/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.02.2024 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2020, 2021, 2022 рік; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні).

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.02.2024 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2020, 2021, 2022 рік; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 в період з 01.02.2018 року по 08.02.2024 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №25 від 08.02.2024 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

30 липня 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з запитом вх.№31, в якому просив, в тому числі, надати довідку про розмір грошового забезпечення за період з 01.02.2018 року по 08.02.2024 року.

Листом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 29 серпня 2024 року №967 представнику позивача надано запитувану інформацію.

ОСОБА_1 вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , оскільки при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення в спірний період відповідачем не були враховані примітки додатку №1 та примітки до додатку №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/33221/24 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

02 січня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№164/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Процедури призначення, обчислення, нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошового забезпечення деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерство оборони України №260 від 07.06.2018 року.

Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.

Позивачем не надано до суду доказів включення у спірних правовідносинах до кошторису виплат за грошовим забезпеченням та грошовою допомогою на оздоровлення військовослужбовця, обчислених із розрахунку прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.

Вказана обставина доводить відсутність підстав для визнання управлінського волевиявлення відповідача із обчислення грошового забезпечення позивача в спірних правовідносинах в якості бездіяльності взагалі та протиправної бездіяльності зокрема.

Дійсною причиною виникнення даного спору є бездіяльність Кабінету Міністрів України з приводу приведення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у відповідність до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі N 826/6453/18.

У спірних правовідносинах, відповідач як суб`єкт владних повноважень вимушено використовував текст пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704, розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України у мережі Інтернет як офіційного, достовірного та чинного акту права нормативного характеру і жодної протиправної бездіяльності у даному випадку з приводу обчислення грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення діючого військовослужбовця Збройних Сил України не вчинив.

Вимог про спонукання Кабінету Міністрів України до приведення пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 у відповідність до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 позивач у межах даного спору не заявляв.

З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року залучено до участі у справі №160/33221/24 у якості відповідача-2: військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ), розгляд адміністративної справи №160/33221/24 розпочато спочатку.

11 лютого 2025 року на адресу військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) направлено ухвалу про залучення відповідача-2 та примірник позовної заяви з додатками.

04 березня 2025 року від військової частини НОМЕР_2 повернувся конверт з відміткою "за закінченням терміну зберігання" трекінг №06 102 2923 56 08.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.02.2018 року по 08.02.2024 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №25 від 08.02.2024 року майора ОСОБА_2 , начальника штабу - першого заступника командира військової частини, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 30.01.2024 року №47 на посаду ОФІЦЕРА ВІДДІЛУ РАДІОЕЛЕКТРОННОЇ ТА КІБЕРБОРОТЬБИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_5 , вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, АДРЕСА_1 .

З 08 лютого 2024 року виключити зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.

Вислуга років станом на 08.02.2024 року складає:

календарна - 12 років 06 місяців 14 днів;

пільгова - 02 роки 10 місяців 12 Дні.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 395% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 01.02.2024 року по 08.02.2024 року.

Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік використана тривалістю 4 доби (з 21.02.2022 по 24.02.2022), щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 5 діб (з 06.09.2023 по 10.09.2023), щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 15 діб (з 16.01.2024 по 29.01.2024).

Відпустка як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового Забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України "Про відпустки" не надавалася.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деякім Іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, не отримав.

Грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік не отримував.

Видати грошовий атестат.

Військові перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім`ї та перевезення домашніх речей не видавати.

Постійним або службовим житлом не забезпечувався.

Листом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 29 серпня 2024 року №967 на запит вхідний №3171 від 30.07.2024 року надано наступну інформацію:

-Довідку про розміри грошового забезпечення (премій, надбавок, доплат, підвищень) за період з 26.06.2016 року по 31.01.20218 року військова частина НОМЕР_1 ;

-Довідку про розміри грошового забезпечення (премій, надбавок, доплат, підвищень) за період з 26.06.2016 року по 31.01.20218 року військова частина НОМЕР_2 ;

-Довідку про розмір виплаченої індексації грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 26.06.2016 по 30.01.2018 року;

-Довідку про розмір виплаченої індексації грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 за період з 01.02.2018 по 08.02.2024 року

-Картка особового рахунку військовослужбовця №496 за 2022 рік;

-Картка особового рахунку військовослужбовця №40 за 2023 рік;

- Картка особового рахунку військовослужбовця №496 за 2024 рік;

-Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 141 від 29.06.2016 року;

-Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №24 від 31.01.2018 року;

-Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №9 від 01.02.2018 року;

-Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №25 від 08.02.2024 року.

ОСОБА_1 вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , оскільки при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення в спірний період відповідачем не були враховані примітки додатку №1 та примітки до додатку №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.

Отже, з 29.01.2020 року тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).

Разом з тим, суд враховує, що Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини.

Натомість, вже Закони України від 15.12.2022 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлений на 1 січня календарного року.

Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з підпунктами 1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Як передбачено пунктом 7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення обчислення в період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту в такому випадку є необхідність зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 травня 2023 року по 08.02.2024 року, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення обчислення в період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник