Рішення

від 23.04.2025 по справі 160/7238/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року Справа № 160/7238/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.,

при секретарі судового засідання Губкіної А.М.,

за участі сторін:

представника позивача Крісак М.В.,

представника відповідача Фіцай Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙГРУПП» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРОЙГРУПП» з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0067220712 від 07.02.2025 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток розмірі 990236,00 грн. (978130,00 грн. за податковим зобов`язанням, 12106,00 грн. за штрафними санкціями);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0067180712 від 07.02.2025 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1 630 216,00 грн. (1086811,00 грн. за податковим зобов`язанням, 543405,50 грн. за штрафними санкціями).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом протиправно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем було надано усі наявні первинні документи щодо предмета перевірки, які у свою чергу підтверджують дотримання позивачем податкового та валютного законодавства, а також правильність нарахування, обчислення та сплати податків. Представник позивача зазначає, що у ході проведення документальної планової виїзної перевірки контролюючому органу було надано всі необхідні документи, складені з контрагентами для підтвердження дотримання вимог Податкового кодексу України за період, що перевірявся. Окрім цього, представник позивача зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, контрагенти ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність викладених в акті перевірки висновків контролюючого органу, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого останні є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому, підлягають скасуванню та визнанню протиправними. Крім того, висновки відповідача також обґрунтовані недотриманням податкового законодавства іншими платниками податків - контрагентами позивача та іншими суб`єктами господарювання, які здійснювали господарські операції з контрагентами позивача, та з якими позивач не мав жодних відносин. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду від 14.03.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.04.2025.

Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів на його обґрунтування.

28.03.2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що надані позивачем первинні документи та докази перерахування грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки за інформацією контролюючого органу вказані суб`єкти господарювання не виконували та об`єктивно не мали можливості виконати обумовлені в господарських договорах зобов`язання. Також, представник відповідача звертає увагу на те, що контролюючий орган має право збирати податкову інформацію про платників податків та використовувати її під час проведення документальних перевірок, у зв`язку з чим, докази неможливості реального виконання господарських операцій (відсутність достатньої кількості працівників, основних засобів, неможливість встановлення походження товару/робіт/послуг, невідповідність між наданими до перевірки первинними документами та даними податкової інформації) належним чином зібрані та відображені в акті перевірки.

02.04.2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову. Також, представник позивача наголошує на тому, що контролюючим органом на підтвердження нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами жодного належного, допустимого та достовірного доказу надано не було.

Протокольною ухвалою суду від 02.04.2025 року у справі оголошено перерву з метою надання часу представнику відповідача для ознайомлення з відповіддю на відзив та призначено судове засідання на 09.04.2025 року.

07.04.2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній проти задоволення позовних вимог заперечує та підтримує позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 09.04.2025 року за згодою сторін закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

До суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів у відповідь на запит №3 від 09.01.2025 року не відповідає фактичним обставинам, оскільки копії первинних документів надавались у ході проведення перевірки, та жодних заходів у вигляді штрафу за ненадання документів для перевірки або незабезпечення їх збереження до позивача не застосовувались. Крім того, зауважує, що податкова інформація про відсутність у ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» трудових ресурсів не є такою, що отримана правомірно у результаті проведених перевірок або зустрічних звірок та спростовується наданими до перевірки первинними документами, які у свою чергу складені без дефектів форми та змісту. Також, представник позивача стверджує про відсутність обов`язку та об`єктивної можливості у позивача для перевірки наявних трудових ресурсів контрагентів останнього.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі направлень від 13.12.2024 року №№11678, 11674, 11677, 11675, 11676, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, та п.п. 69.35-2 Податкового кодексу України, п. 2 частини 1 ст.13 розділу IV, п.п. 9-23 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (зі змінами), у зв`язку з включенням до плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2024 рік та наказу від 03.12.2024 року № 6163-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СТРОЙГРУПП» проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «СТРОЙГРУПП» за період діяльності з 01.01.2018 по 30.09.2024 з метою здійснення контролю за додержанням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено та органи ДПС, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки (додаток №1 до акта (довідки) перевірки, який є його невід`ємною частиною).

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт № 143/04-36-07-12/41206023 від 17.01.2025 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СТРОЙГРУПП» (код ЄДРПОУ 41206023), тел. +380963369146» (далі - акт перевірки), яким зафіксовано виявлені перевіркою порушення:

- абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, розділ ІІІ Порядку заповнення та подання Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року за № 4, а саме Податковий розрахунок за ф. 1ДФ подано не в повному обсязі про суму повернення підприємством поворотної фінансової допомоги фізичній особі в розмірі 39771,67 грн., за ознакою доходу 153;

- п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) підприємством за період з 01.01.2018 по 30.09.2024 встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 086 811,00 грн., в т. ч.: у жовтні 2019 року в сумі 53 804,00 грн., в грудні 2020 року в сумі 979 557,00 грн. та в липні 2021 року в сумі 53 450,00 грн.;

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, перевіреним підприємством неправомірно занижено податок на прибуток всього 978 130,00 грн. в т. ч. за 2019 рік у сумі 48 424,00 грн. та 2020 рік 929 706,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 07.02.2025 року № 0067180712, форма «Р», згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1 630 216,50 грн., в т. ч. основний платіж - 1 086 811,00 грн., штрафні санкції - 543 405,50 грн., на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст.58, глави 4 розділу ІІ, п. 123.3 ст. 123 Податкового кодексу України;

- від 07.02.2025 року № 0067220712, форма «Р», згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 990 236,00 грн., в т. ч. основний платіж - 978 130,00 грн., штрафні санкції - 12 106,00 грн., на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 123.2 ст. 123, п. 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, з урахуванням вимог гл. 11 «Відповідальність» Податкового кодексу України.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, далі - ПК України).

Згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до абз. 1 п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Визначення господарської діяльності відображене в п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК України, відповідно до якого це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Пунктом 44.3 ст.44 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно пп. 134.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наводить, в якому значенні вживаються в законі терміни, зокрема:

бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів;

первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію;

фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Частиною 2 статті 9 цього Закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічні положення наведені у п. 2.1, п. 2.4, п. 2.7 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88).

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.02.2025 року № 0067220712, форма «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 990 236,00 грн, суд зазначає таке.

Судом встановлено та актом перевірки підтверджено, що у ході перевірки повноти визначення задекларованих ТОВ «СТРОЙГРУПП» показників у рядку 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» за період з 01.01.2018 року по 30.09.2024 року встановлено їх заниження всього в сумі 5 434 056,00 грн, у т. ч. по взаємовідносинам з ТОВ «ПОЛІМПРОМТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 43088874) у 2019 році в сумі 269 021,00 грн (жовтень 2019 року) та з ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» (код ЄДРПОУ 41545707) у 2020 році 5 165 035,00 грн (грудень 2020 року та січень 2021 року).

У контролюючого органу виникли сумніви щодо реальності здійснення господарських операцій ТОВ «СТРОЙГРУПП» із ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» та ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД».

Відтак, позиція контролюючого органу полягає в тому, що фактично ТОВ «СТРОЙГРУПП» щодо контрагентів ТОВ «ПОЛІМПРОМТРЕЙД» та ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з одержання послуг і складено первині документи всупереч норм ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1, пп. 2.2 Положення № 88, оскільки відсутній факт формування згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Суд відзначає, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість включає наступне.

Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, а саме: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, такі як: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки, з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Встановлення спеціальної правосуб`єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. А наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Враховуючи викладене, судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД», ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД».

Щодо господарських операцій між ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, між ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» було укладено Договір суборенди будівельної та іншої спеціальної техніки №01-09/20 від 17.09.2020 року (далі - Договір), згідно пункту 1.1 якого у порядку та умовах, визначених цим договором, ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» (орендар) передає, а ТОВ «СТРОЙГРУПП» (суборендар) приймає в строкове платне користування для здійснення господарської діяльності спеціалізовану (гірничу, вантажну, будівельну) техніку (предмет суборенди, техніка), перелік та ідентифікатори якої зазначаються в Додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору та актах приймання-передачі машин.

Згідно п. 1.2 техніка, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендаря на підставі договору оренди № 16/09 від 16.09.2020 року з ФОП ОСОБА_1 . Експлуатаційні умови на утримання техніки (ремонт, заправлення паливо-мастильними матеріалами) покладено на власника даної техніки ФОП ОСОБА_1 (орендодавець). Орендар надає суборендарю також спеціалістів з управління предметом оренди (екіпаж) та послуги щодо її технічного обслуговування.

На підставі пп. 4.2.3 п. 4.2 Договору екіпажем (водієм) є працівник орендодавця. Він підпорядковується розпорядженням орендаря щодо керування та технічної експлуатації і розпорядженням суборендаря щодо комерційної експлуатації техніки.

Так, ТОВ «СТРОЙГРУПП» отримало від ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» послуги (перевезення сміття до 7 км, перевезення сміття до 6 км, трактора потужність 132 кВт, екскаватора одноковшевого У=1м3, послуги екскаватора одноковшевого, У=0.25м3, бульдозера потужність 79 кВт, бульдозера потужність 118 кВт, послуги бульдозера потужність 132 кВт, викорчовувача-збирача з трактором, потужність 79 кВт, кущоріза навісного на тракторі потужність 118 кВт, перевезення ґрунту до 7 км, перевезення збірного залізобетону довжиною до 3 м до 4 км, перевезення ґрунту до 4 км, автогрейдера потужність 99 кВт, автомобіля-самоскида, трактора потужність 59 кВт, екскаватора одноковшевого У=0.5м3, бульдозера потужність 96 кВт), що підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг): № 76 від 27.11.2020 року на загальну суму 550 507,70 грн, в тому числі ПДВ 91 751,28 грн; № 77 від 27.11.2020 року на загальну суму 507 005,38 грн, в тому числі ПДВ 84 500,90 грн; № 78 від 27.11.2020 року на загальну суму 506 760,00 грн, в тому числі ПДВ 84 460,00 грн; № 79 від 27.11.2020 року на загальну суму 507 069,00 грн, в тому числі ПДВ 84 511,50 грн; № 25 від 01.12.2020 року на загальну суму 593 630,69 грн, в тому числі ПДВ 98 938,45 грн; № 26 від 01.12.2020 року на загальну суму 294 915,98 грн, в тому числі ПДВ 49 152,66 грн; № 27 від 01.12.2020 року на загальну суму 520 330,58 грн, в тому числі ПДВ 86 721,76 грн; № 28 від 01.12.2020 року на загальну суму 494 400,00 грн, в тому числі ПДВ 82 400,00 грн; № 29 від 01.12.2020 року на загальну суму 494 400,00 грн, в тому числі ПДВ 82 400,00 грн; № 30 від 01.12.2020 року на загальну суму 508 981,63 грн, в тому числі ПДВ 84 830,27 грн; № 31 від 15.12.2020 року на загальну суму 243 601,10 грн, в тому числі ПДВ 40 600,18 грн; № 32 від 15.12.2020 року на загальну суму 482 040,00 грн, в тому числі ПДВ 80 340,00 грн; № 33 від 15.12.2020 року на загальну суму 494 400,00 грн, в тому числі ПДВ 82 400,00 грн. Всього позивачем було отримано послуг на загальну суму 6 198 042,06 грн.

Розрахунки між ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» проведено наступним чином:

- 3 813 765,00 грн - шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД», що підтверджується платіжними дорученнями № 255 від 23.12.2020 року на суму 248 561,00 грн, № 262 від 28.12.2020 року на суму 1 360 000,00 грн, № 261 від 28.12.2020 року на суму 495 204,00 грн, № 268 від 28.12.2020 року на суму 1 710 000,00 грн;

- 1 779 914,78 грн на підставі повідомлення про відступлення права вимоги від 24.12.2020 року було сплачено на користь нового кредитора ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД», що підтверджується платіжним дорученням № 257 від 24.12.2020 року.

Залишок заборгованості в розмірі 604 362,28 грн був списаний в червні 2023 року як безнадійний, внаслідок ліквідації ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» (дата запису про припинення юридичної особи 12.02.2022 року).

Необхідність придбання означених послуг була обумовлена наявністю у ТОВ «СТРОЙГРУПП» зобов`язання перед Державним підприємством «Об`єднанна Компанія «Укрвуглереструктуризація» на підставі договору підряду на виконання робіт № 12/ОР-20 від 30.10.2020 року, за умовами якого Державне підприємство «Об`єднанна Компанія «Укрвуглереструктуризація» (замовник) доручило, а ТОВ «СТРОЙГРУПП» (підрядник) зобов`язалося відповідно до проектно-кошторисної документації, з використанням власних матеріалів та устаткування на власний ризик та у передбачений договором строк виконати та здати роботи з фізичної ліквідації залишкових об`єктів на проммайданчику та гірничотехнічної рекультивації проммайданчику і вугільного складу в районі Димитрівській ТЕЦ згідно з проектом ліквідації розрізу «Верболозівський» (код за ДК 021:2015, - 45110000-1 «Руйнування та знесення будівель і земляні роботи; ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013).

Контролюючий орган мотивує наведені в акті порушення тим, що вказаний контрагент позивача та його контрагент ФОП ОСОБА_1 за попереднім ланцюгом постачання (робіт, послуг) не мають трудових ресурсів, у них відсутні основні засоби, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, і відповідно перевіркою зроблено висновок, що досліджені операції спрямовані на документальне оформлення придбання послуг та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, тобто спостерігається документальне оформлення неіснуючих операцій.

Проте, висновки контролюючого органу щодо недостатності трудових та матеріальних ресурсів у ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» для виконання робіт суперечливі, оскільки на сторінці 16 акта перевірки зафіксовано, що середньооблікова кількість працівників контрагента позивача становить 9 осіб, а за 4 квартал 2020 року - 15 осіб. При цьому станом на 31.12.2020 року цим підприємством задекларовано основних засобів на 51 933 тис. грн., та запасів на 20 000 тис. грн.

Таким чином, позиція контролюючого органу спростовується актом перевірки, інших доказів матеріали справи не містять.

Водночас, суд наголошує на відсутність у ТОВ «СТРОЙГРУПП» обов`язку перевіряти факти невиконання вимог податкового законодавства підприємствами-контрагентами, що відповідно, має своїм наслідком індивідуальну відповідальність саме зазначених підприємств та не може нести жодних наслідків для позивача.

Щодо податкової інформації, на яку посилається контролюючий орган в акті перевірки, суд звертає увагу на положення ст. 83 ПК України, якими передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення, податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи, мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.

Однак, контролюючий орган під час перевірки порушив умови передбачені означеною статтею ПК України та надав перевагу лише податковій інформації, ігноруючи первинні документи, які складені без дефектів форми та змісту.

Також з акта перевірки неможливо встановити правовий статус такої податкової інформації, шляхи її збирання, отримання тощо.

Положеннями пп. 14.1.171 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що поняття податкової інформації застосовується у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».

Згідно ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Згідно положень ст. 14 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПК України.

Положеннями ст. 72 ПК України передбачено вичерпний перелік способів збору податкової інформації. З системного аналізу норм ПК України передбачено, що у даному випадку доказами наявності ознак порушення вимог податкового законодавства є контролюючі заходи (акти перевірок та зустрічних звірок).

Водночас, податкова інформація, наведена в акті контролюючого органу, не є результатом проведених перевірок чи зустрічних звірок, адже в самому акті не зазначено, на підставі чого та в рамках яких заходів контролю була отримана така інформація.

Разом з тим, в ході проведення перевірки не було встановлено недоліків форми та змісту первинних документів, а також відсутності відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку. З матеріалів справи можна дійти висновку, що господарська операція із зазначеним контрагентом мала мету такої операції та як наслідок отримання прибутку від такої операції.

Суд також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 року у справі № 804/939/16 підтримує позицію, що податкова інформація, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача стосовно ланцюгів постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, має виключно інформативний характер та не вважається належним доказом у розумінні процесуального законодавства.

Відповідно до висновку Великої палата Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.07.2022 року у справі № 160/3055/19, висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону.

Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.

Суд також критично оцінює посилання контролюючого органу в акті перевірки на наявність вироку Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 15.03.2024 року у справі №202/18924/23 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023040000000346, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205-1 КК України, оскільки факти, встановлені в цьому вироку не мають відношення до господарської діяльності ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» у період, охоплений перевіркою.

Щодо невідображення ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» нарахувань ФОП ОСОБА_1 та виплат у звіті за формою 1ДФ за ІV квартал 2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків (ст. 18 ПК України).

Порядок заповнення і подання до органу Державної податкової служби України Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку відповідно до вимог ст. 51 глави 2, пп. 70.16.1 п. 70.16 ст. 70 глави 6 розділу II, пп. 170.4.2 п. 170.4 ст. 170 та пп. «б» п. 176.2 ст. 176 розділу IV, пп. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначений Порядком заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 року № 4 (далі - Порядок).

Дія цього Порядку поширюється на податкових агентів, а саме: юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів - юридичних осіб, інвесторів (операторів) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.

Отже, дія вказаного Порядку щодо заповнення та подання розрахунку сум доходу поширюється лише на юридичних осіб, які є податковими агентами, тобто нараховують (сплачують) дохід фізичній особі та/або зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України.

У відповідності до п. 177.8 ст. 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 15.08.2001 року (запис про державну реєстрацію від 15.08.2001 року № 24450170000002514) на ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» не було покладено обов`язку з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків, оскільки воно не виступає податковим агентом в розумінні пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України у спірних правовідносинах.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року у справі № 825/809/16 (касаційне провадження №К/9901/6047/18).

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Таким чином, відсутні законодавчо встановлені обмеження щодо поєднання господарської діяльності фізичною особою-підприємцем з працею за трудовим договором. Так, фізична особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «СТРОЙГРУПП», проте, це жодним чином не пов`язано з його господарською діяльністю як фізичної особи-підприємця.

Разом з тим, відсутність державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 великотонажного та іншого технологічного транспорту не свідчить, що в його розпорядженні та використанні вказаний транспорт не перебував.

Щодо господарських операцій між ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» суд зазначає наступне.

Взаємовідносини ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» відбувались на підставі Договору №7 від 04.10.2019 року (далі - Договір), згідно пункту 1 якого виконавець, тобто ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД», зобов`язується за завданням замовника, тобто ТОВ «СТРОЙГРУПП», на свій ризик виконати власними, а при необхідності і залученими силами ремонтні роботи на об`єктах, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Відповідно до пункту 2.2 Договору договірна ціна дорівнює сумі підписаних актів виконаних робіт протягом дії Договору.

Згідно пунктів 3.1-3.2 Договору оплата проводиться в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів по факту виконаних робіт, на підставі актів виконаних робіт (форма №КБ-2), оформлених у двосторонньому порядку.

Підтвердженням фактично виконаних робіт є підписаний акт приймання виконаних робіт (форми №КБ-2, №КБ-3.

Факт виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами: довідкою про вартість виконаних робіт та витрат за жовтень 2019 року від 30.10.2019 року на загальну суму 322 825,22 грн, в тому числі ПДВ 53 804,20 грн; акт виконаних робіт за жовтень 2019 року №1 від 30.10.2019 року на загальну суму 322 825,22 грн, в тому числі ПДВ 53 804,20 грн; акт №1 на передачу основних і допоміжних матеріалів, конструкцій запасних частин і деталей виконавцю ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» для виконання ремонту МС-250-3 (газоповітропроводи нагрівальної печі).

Факт оплати виконаних робіт підтверджується платіжними дорученнями №62 від 19.11.2019 року на суму 19 370,00 грн, №66 від 29.11.2019 року на суму 19 370,00 грн, №256 від 24.12.2020 року на суму 284 085,22 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що твердження контролюючого органу щодо анулювання свідоцтва платника податків ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» в червні 2022 року не впливає на можливість здійснення ним господарської діяльності в листопаді 2019 року. Відсутність податкових звітів не свідчить про фактичну відсутність основних фондів та неможливість виконання робіт за умовами договору, укладеного з позивачем.

Позиція відповідача ґрунтується виключно на аналізі господарської діяльності ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» та його контрагентів по ланцюгу, на підставі отриманої податкової звітності. Відповідач посилається на таку інформацію, однак, не наводить доказів, зокрема у вигляді прийняття відносно таких осіб податкових повідомлень-рішень чи судових рішень, що набрали законної сили, якими встановлено факт порушення податкового законодавства. До того ж, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, а не на підставі інформації про контрагентів по ланцюгу постачання.

Щодо посилань контролюючого органу на фігурування ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД» у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020230000000029 від 09.04.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Деслайт», що призвело до фактичного ненадходження до бюджету грошових коштів у значних розмірах. У зазначеному кримінальному провадженні жодних слідчих заходів після березня 2021 року не проводилось. Разом з тим, з аналізу зазначеного кримінального провадження не встановлено наявність повідомлень про підозру чи висунення звинувачень відносно посадових осіб ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД».

Верховний Суд у постанові від 02.10.2018 року № 826/6146/16 дійшов висновку про те, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Форма та зміст первинних документів передбачена положеннями ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням №88.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення №88, згідно із якими первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення №88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З аналізу приведених норм законодавства вбачається, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами ПК України.

Позиція контролюючого органу щодо відсутності реального (законного) джерела походження робіт (відсутність дійсного формування цього активу), що унеможливлює його рух за ланцюгом виконання робіт до позивача є не більше ніж безпідставним припущенням.

Віднесення платників податків до «ризикових» є формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, зокрема, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб`єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас за платником податків залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, а в разі повноти документів за цими операціями, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування.

Наведені в акті перевірки висновки контролюючого органу не підтверджені доказами, які б відповідали критеріям належності, допустимості та достовірності.

Так, з огляду на приписи ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій виходячи, зокрема з аналізу наявної інформації, що міститься в базах даних ДПС, відповідно до якої контрагенти позивача не мають трудових та матеріальних ресурсів для ведення господарської діяльності, відсутні за юридичною адресою, не підтверджено ланцюга постачання придбаного позивачем товару.

При цьому на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.

Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару позивачу, обумовленого укладеними договорами, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагента та злагодженості дій між ними.

Така правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 року у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 року у справі № 810/3443/18, від 30.09.2021 року у справі № 400/1986/19 та від 10.12.2021 року у справі № 560/300/19.

З аналізу норм законодавства встановлено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Наведені первинні документи є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання відповідача на те, що висновок про нереальність здійснення господарських операцій підтверджений податковою інформацію, є неприйнятними, оскільки правильність нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без урахування даних первинних документів. У випадку посилання на таку інформацію, відповідач має надати докази, зокрема у вигляді винесення відносно таких осіб податкових повідомлень-рішень чи судових рішень, що набрали законної сили, якими встановлено факт порушення податкового законодавства. До того ж, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 200/13883/19-а.

Всупереч вказаному, відповідач в акті перевірки посилається на аналіз податкової інформації та взаємовідносин контрагентів позивача з їхніми контрагентами, майже до третього ланцюга постачання.

Судова практика Верховного Суду при вирішенні податкових спорів виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, і достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Факт порушення контрагентами своїх податкових зобов`язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Практика Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, свідчить про те, що у випадку, коли державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

За умови невстановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року у справі № 4842/11/2670.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 12.08.2021 року у справі № 813/2889/15 та постановою від 02.02.2021 року у справі № 808/412/16 зазначив, що формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.

Окрім того, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 07.10.2021 року у справі № 2-а14305/12/2070 зазначив, що норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.12.2020 року у справі №808/7333/14 зазначив, що посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів тощо.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаним вище контрагентом договорів.

В свою чергу згідно висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17 та від 20.03.2018 року у справі № 804/939/16, формування податковим органом висновків про нереальність господарських операцій лише з огляду на відповідність податкової інформації є недопустимим.

З приводу тверджень контролюючого органу про неможливість виконання контрагентами Товариства відповідних договорів через відсутність у них трудових ресурсів, слід врахувати наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у п. 53 постанови від 13.05.2021 року у справі № 822/3618/17 зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

Відсутність працевлаштованих працівників на підприємстві не виключає можливості виконання контрагентом господарських операцій, адже залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру: аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу); а основні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі № 804/4940/14 (пункти 108, 109 постанови від 11.05.2021 року у справі № 808/1406/17; п. 52 постанови від 13.05.2021 року у справі № 822/3618/17; від 06.02.2018 року у справі № 804/4940/14).

Отже, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних відносин податкового законодавства дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов`язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов`язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З викладеного слідує, що посилання відповідача на нереальність виконання господарських операцій в обґрунтування висновків акта перевірки є неправомірними та побудовані на припущеннях.

Разом з тим, суд зазначає, що всі господарські операції, які здійснюються ТОВ «СТРОЙГРУПП» відображені позивачем у податковій звітності та оборотно-сальдових відомостях по відповідних рахунках. При укладенні всіх договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, укладені договори повністю узгоджується, є логічними та відповідають видам діяльності, якими займаються позивач та наші контрагенти. Також, зазначені договори є чинними, не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що містяться у матеріалах справи. Вищевказані документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

ТОВ «СТРОЙГРУПП» не наділене повноваженнями здійснювати контроль та перевірку господарської діяльності своїх контрагентів, та перевіряти обставини ведення їх господарської діяльності. При придбанні робіт покупець (замовник) зобов`язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю робіт (виконавцю) в ціні робіт, який зобов`язаний врахувати дану суму в складі податкових зобов`язань відповідної звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток і у встановленому порядку сплатити її до бюджету, а у випадку невиконання даних своїх обов`язків, понести за це правопорушення встановлену за законом відповідальність.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Відтак, суд критично оцінює висновки акта перевірки, покладені в основу прийнятого податкового повідомлення-рішення, відтак, останнє суд вважає таким, що підлягає скасуванню судом як протиправне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.02.2025 року № 0067180712, форма «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1 630 216,50 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних (далі ПН/РК) чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п.201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих ПН/РК до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в ПН/РК до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано ПН/РК до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення ПН/РК до таких податкових накладних.

Судом встановлено та підтверджено актом перевірки, що в ході перевірки правомірності визначення податкового кредиту за період з 01.01.2018 року по 30.09.2024 року позивачем завищено показники податкового кредиту з податку на додану вартість в загальному розмірі 1 086 811,00 грн, у т. ч.: у жовтні 2019 року в сумі 53 804,00 грн, в грудні 2020 року в сумі 979 557,00 грн та в січні 2021 року в сумі 53 450,00 грн.

Аналізуючи визначення господарської діяльності, яке судом зазначено раніше, можна зробити висновок, що господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання прибутку, а не з метою умисного заниження (приховування) податкових зобов`язань. Навмисні дії платників податків, що спрямовані на заниження податкових зобов`язань з ПДВ за рахунок вчинення завідомо збиткових операцій, слід розцінювати як такі, що виходять за межі господарської діяльності.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

ТОВ «СТРОЙГРУПП» додержано вимоги пункту 198.3 статті 198 ПК України, згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку.

Окрім того, посилання контролюючого органу на здійснення аналізу ланцюгів постачання не може бути належним доказом оскільки, з 01.07.2017 року запрацював механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно абз. 3 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відтак, ТОВ «СТРОЙГРУПП» у відповідності до приписів абз.3 п. 201.10 ст. 201 правомірно сформовано податковий кредит.

Водночас, податкове законодавство України не ставить право платника податку на оформлення податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, або припустився інших порушень при здійсненні господарської діяльності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Сама по собі будь-яка податкова інформація не є обов`язковим свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, які є підставами формування бухгалтерського обліку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.06.2020 року у справі № 0440/6570/18).

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.12.2018 року у справі №804/4701/16 зазначив, що посилання податкового органу на не підтвердження факту реальності здійснення господарської операції внаслідок не підтвердження поставки товару по ланцюгу постачання, не є підставою для виключення сум зі складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім цього, суд зазначає, що Головним управлінням ДПС у Полтавській області у період з 04.10.2021 року по 08.10.2021 року відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ та на підставі наказу Головного управління ДПС у Полтавській області від 30.09.2021 року № 2326-П було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СТРОЙГРУПП» з питань правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальником ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» за листопад, грудень 2020 року, січень 2021 року, за результатами якої складено акт від 19.10.2021 року № 8252/16-31-07-02-08-41206023.

Згідно з висновками акта перевіркою встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 979557 грн, в тому числі за грудень 2020 року - 979557 грн;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 53450 грн, в тому числі за січень 2021 року - 53450 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом відносно ТОВ «СТРОЙГПУПП» прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 10.11.2021 року № 00082950702, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1 224 446,25 грн, в тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями - 979557 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 244889,25 грн;

- від 10.11.2021 року № 00082960702, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 53450 грн.

Не погодившись із правомірністю винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 10.11.2021 року № 00082950702 та № 00082960702, ТОВ «СТРОЙГРУПП» звернулося до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі № 440/16053/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 року, адміністративний позов ТОВ «СТРОЙГРУПП» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.11.2021 року № 00082950702, від 10.11.2021 року № 00082960702.

Отже, враховуючи, що за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VІ по взаємовідносинам з ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД» вже було прийнято податкові повідомлення рішення ГУ ДПС у Полтавській області, то ГУ ДПС у Дніпропетровській області, включаючи до податкового повідомлення-рішення № 0067180712 від 07.02.2025 року суми ПДВ по взаємовідносинам з цим же контрагентом в цьому же періоді повторно притягує позивача до відповідальності.

У контексті цього слід також наголосити на приписах ст. 61 Конституції України, яка визначає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вказані приписи є втіленням принципу non bis in idem (з лат. «не двічі за одне й те ж») - принцип юридичної відповідальності, який полягає в тому, що особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення.

Оскільки перевірка вже відбулась, за її наслідком були винесені податкові повідомлення-рішення (хоч вони і були в подальшому скасовані в судовому порядку), тобто мало місце притягнення до відповідальності, то повторне винесення податкового повідомлення-рішення за ці ж періоди і обставини є незаконним.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Натомість акт перевірки ГУ ДПС у Дніпропетровській області №143/04-36-07- 12/41206023 від 17.01.2025 року ґрунтується виключно на припущеннях та базах даних ДПС, і відповідно, винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи - позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

При цьому, суд вказує, що в акті перевірки контролюючим органом не надано оцінку господарським взаємовідносинам позивача з його контрагентами на підставі наданої до перевірки первинної документації та документів бухгалтерського та податкового обліку.

Судом встановлено, що позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій та існування зв`язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказами на підтвердження отримання позивачем робіт.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій з контрагентами позивача, суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Судом були досліджені первинні документи, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, які були складені на підставі договорів із зазначеним контрагентами позивача, та встановлено, що вказані господарські операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, а первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки стосовно виконання умов досліджуваних договорів необґрунтованими, оскільки правомірність формування податкового кредиту по вказаним контрагентам підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами.

На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарські операції, які є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулись.

Так, рух активів при здійсненні вказаних операцій підтверджується документами про оплату, актами виконаних робіт (наданих послуг), укладеними договорами, документами податкового обліку, копії яких долучені до матеріалів справи та були досліджені судом.

Крім цього, відповідно до п. 2 Розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 5 Розділу ІІ зазначеного Порядку, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч зазначеній нормі податковий орган досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, проте, у матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку договорів. Водночас зібраними у справі доказами підтверджуються господарські операції позивача, а відтак спростовуються висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних у всіх первинних документах та документах бухгалтерської звітності (договори, рахунки, акти виконаних робіт).

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 року у справі № 360/1283/20, та від 03.03.2023 року у справі № 804/644/16.

Суд вважає за необхідне зазначити, що жодна норма законодавства не встановлює обов`язку покупця бути обізнаним про джерело походження послуги та обов`язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами правил оподаткування. Тобто норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Верховного Суду від 16.05.2023 року у справі № 805/1357/16-а.

У контексті наведеного суд зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, позивачем надано належно оформлені первинні документи та інші документи, складені в межах вчинених господарських операцій, які в сукупності свідчать про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій та використання їх в межах господарської діяльності позивача, що є підставою для формування платником податкового обліку.

У свою чергу, викладені відповідачем аргументи є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. У разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Контролюючим органом не подано доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16 та від 14.12.2022 року у справі № 640/18058/19.

Відтак, відповідачем не доведено правомірність висновків про нереальність господарських операцій між ТОВ «СТРОЙГРУПП» та ТОВ «СТАНДАРТ ПРОЕКТ ЛТД», ТОВ «ПОЛІПРОМТРЕЙД».

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до положень ч. 1 ст. 72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Достатніми, відповідно до приписів частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтей 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вказані норми, суд вказує на наступне.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 810/3212/16.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження правомірності спірних рішень.

Отже, за сукупності вказаних обставин висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у зв`язку із чим, податкові повідомлення-рішення від 07.02.2025 року № 0067180712, форма «Р», згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), та від 07.02.2025 року № 0067220712, форма «Р», згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (п. 23) та «Серявін та інші проти України» (п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини вказав, що п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення Європейського Суду з прав людини, від 18.07.2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд робить висновок про задоволення позову.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, сплачений позивачем за подання до суду позовної заяви у сумі 24224,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙГРУПП» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0067220712 від 07.02.2025 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток розмірі 990236,00 грн. (978130,00 грн. за податковим зобов`язанням, 12106,00 грн. - за штрафними санкціями).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0067180712 від 07.02.2025 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1 630 216,00 грн. (1086811,00 грн. за податковим зобов`язанням, 543405,50 грн. - за штрафними санкціями).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙГРУПП» (вул. Слобожанська, буд.2, с-ще Слобожанське, Дніпропетровська обл., 52005, код ЄДРПОУ 41206023) судові витрати по справі у розмірі 24224, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 01.05.2025 року.

Суддя І.О. Лозицька