Дніпровський апеляційний суд
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1951/25 Справа № 183/2579/23 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Доповідач - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого судді Макарова М.О.
суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі Сахарові Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року по справі за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Харківської обласної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства «СТЕПАНЕН.КО», третя особа Державне підприємство «Ізюмське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу та оренди земельної ділянки недійсними та зобов`язання повернути земельну ділянку, -
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2023 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства «СТЕПАНЕН.КО», третя особа Державне підприємство «Ізюмське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказів, визнання договорів купівлі-продажу та оренди земельної ділянки недійсними та зобов`язання повернути земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Ізюмською окружною прокуратурою Харківської області виявлені порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державного лісового фонду у приватну власність.
Прокурор зазначає, що ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 2376-УБД від 19 листопада 2020 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0588) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території колишньої Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області).
В подальшому право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0588) припинено на підставі договору купівлі-продажу № 1994 від 11 грудня 2020 року, укладеного ОСОБА_4 , діючого на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , зі ОСОБА_3 ..
Крім того, позивач зазначає, що ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 69-УБД від 27 липня 2020 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0589) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що також розташована за межами населених пунктів на території колишньої Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
В подальшому, вказана земельна ділянка за договором купівлі-продажу від 30 вересня 2020 року була продана ОСОБА_4 , діючим на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ..
Після цього, новим власником двох зазначених вище земельних ділянок ОСОБА_3 , за договором від 15 грудня 2020 передано останні в оренду ФГ «СТЕПАНЕН.КО» на 25 років.
Позивач стверджує, що на момент видачі оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність, зазначені земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Балаклійське лісове господарство».
Хоча Державний акт на право постійного користування державне підприємство не отримувало, право постійного користування підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та таксаційними описами.
Спірні земельні ділянки належать до земель державного лісового фонду, знаходяться у державній власності, постійним їх користувачем є ДП «Балаклійське лісове господарство», право розпоряджатися такими земельними ділянками, на момент виникнення спірних правовідносин, відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, в той час, як зазначені земельні ділянки була передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області.
На теперішній час розпорядником земель вказаної категорії є Харківська обласна державна адміністрація, яка на підставі розпорядження начальника обласної військової адміністрації «Про військову адміністрацію» № 1В від 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України «Про утворення військових адміністрацій» № 68/2022 від 24 лютого 2022 року набула статусу Харківської обласної військової адміністрації.
Позивач зазначає, що земельні ділянки, що передані у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на їх вилучення державою не надавалась, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Враховуючи викладене, з урахуванням клопотання про зміну предмета позову від 14 лютого 2024 року, позивач просив:
-усунути перешкоди у здійсненні Харківською обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6320284000:03:000:0588 площею 2 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області шляхом - її повернення на користь держави в особі Харківської обласної військової адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО»;
- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 2376-УБД від 19 листопада 2020 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність»;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 грудня 2020 укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 ;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки 6320284000:03:000:0588 площею 2 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, з припиненням речових прав ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО»;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2239381963202, запис про право власності від 11 грудня 2020 № 39669838, внесений приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Дворник Я.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 грудня 2020 № 55663336) та права оренди ФГ «СТЕПАНЕН.КО» (запис про інше речове право від 22 грудня 2020 № 39946815, внесений державним реєстратором Балаклійської районної державної адміністрації Дериведмідь Н.Є., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2020 № 55961895) на земельну ділянку з кадастровим номером 6320284000:03:000:0588 площею 2 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області з припиненням речових прав ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО» та закриттям розділу 2239381963202 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
Також прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні Харківською обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6320284000:03:000:0589 площею 2 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області шляхом:
- її повернення на користь держави в особі Харківської обласної військової адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО»;
- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 69-УБД від 27 липня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність»; - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 вересня 2020 укладеного між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 ;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки 6320284000:03:000:0589 площею 2 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, з припиненням речових прав ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО»;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_3 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21627516632,2, запис про право власності від 30 вересня 2020 року № 38446932, внесений приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Дворник Я. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 вересня 2020 року № 54346830) та права оренди ФГ «СТЕПАНЕН.КО» (запис про інше речове право від 22 грудня 2020 року № 39947834, внесений державним реєстратором Балаклійської районної державної адміністрації Дериведмідь Н. Є., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2020 № 55962949) на земельну ділянку з кадастровим номером 6320284000:03:000:0589 площею 2 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області з припиненням речових прав ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО» та закриттям розділу 2162751663202 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 грудня 2020, загальною площею 4 га, яка розташована на території Міловського старостинського округу Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, укладений між ОСОБА_3 та ФГ «СТЕПАНЕН.КО».».
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура посилаючись неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення не відносяться до жодної з категорій, на яку діючим законодавством передбачено можливість набуття права приватної власності громадянами та юридичними особами. Апелянт вказує, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Михайленко Д.П. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, врахувавши наданий відповідачем відзив, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказом від 25 квітня 2019 року № 3436-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 19 листопада 2020 року № 2376-УБД, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0588) для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
На підставі вказаного наказу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 грудня 2020 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0588) для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2239381963202.
Встановлено, що в подальшому, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0588) припинено на підставі договору купівлі-продажу №1994 від 11 грудня 2020 року, укладеного ОСОБА_4 , діючого на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , зі ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією договору купівлі-продажу.
Крім того, встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказом від 25 квітня 2019 року № 3437-СГ надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27 липня 2020 року № 69-УБД, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0589) для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
На підставі вказаного наказу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 вересня 2020 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0589) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21162751663202.
В подальшому, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320284000:03:000:0589) припинено на підставі договору купівлі-продажу №1525 від 30 вересня 2020 року, укладеного ОСОБА_4 , діючого на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 , зі ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією договору купівлі-продажу.
Новим власником двох зазначених вище земельних ділянок ОСОБА_3 , за договором від 15 грудня 2020 року передано останні в оренду Фермерському господарству «СТЕПАНЕН.КО» строком на 25 років. Відомості про право оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У листі ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання № 696 від 17 листопада 2021 року зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6320284000:03:000:0589, призначена для ведення особистого селянського господарства, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , що розташована за межами населених пунктів та території Міловського старостинського округу Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Балаклійське лісове господарство» Високобірське лісництво, квартал 134, виділ 1, згідно чинних планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року. За результатами інженерно-геодезичних робіт встановлена площа перетину між зазначеної земельної ділянки з землями ДП «Балаклійське лісове господарство» (вид. 1 кв. 134 Високобірського л-ва), яка складає 2 га.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6320284000:03:000:0588, призначена для ведення особистого селянського господарства, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , що також розташована за межами населених пунктів та території Міловськогостаростинського округу Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Балаклійське лісове господарство» Високобірське лісництво, квартал 134 виділ 1, квартал 135 виділ 1 згідно чинних планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року. Встановлена площа перетину меж зазначеної земельної ділянки з землями ДП «Балаклійське лісове господарство» (кв. 134, 135 Високобірського л-ва) за результатами інженерно-геодезичних робіт 2 га.
Встановлено, що згідно планово-картографічних матеріалів попередніх базових лісовпорядкувань 1990, 2001 років вищезазначені земельні ділянки також відносились до земель лісогосподарського призначення ДП «Балаклійське лісове господарство» (в минулому Балаклійський лісгоспзаг), а саме, знаходились в межах виділу 1 кварталу 134, виділу 1 кварталу 135 Високобірського лісництва.
Перебування земельних ділянок з кадастровими номерами 6320284000:03:000:0588 та 6320284000:03:000:0589 у постійному користуванні ДП «Балаклійське лісове господарство» підтверджується планово-картографічними матеріалами базового лісовпорядкування 1990 та 2010 років, а саме, викопіюваннями з лісовпорядного планшету № 7 Високобірського лісництва ДП «Балаклійське лісове господарство».
Прокурором надано копії запитів та відповідей на них від секретаріату Кабінету Міністрів України, з яких вбачається, що Кабінетом Міністрів рішення про вилучення із постійного користування ДП «Балаклійське лісове господарство» спірних земельних ділянок не приймалося.
Згідно листів № 01.01/35ВС, 01.01/34ВС від 30 січня 2023 року Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» (правонаступника ДП «Балаклійське лісове господарство») земельні ділянки з кадастровими номерами 6320284000:03:000:0588 та 6320284000:03:000:0589 на час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області рішень про їх передачу у приватну власність знаходились у межах земель лісогосподарського призначення ДП «Балаклійське лісове господарство». Разом з цим, згоди на вилучення вказаних земельних ділянок від ДП «Балаклійське лісове господарство» не надавалось.
За інформацією Державного агентства лісових ресурсів України, погоджень щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 6320284000:03:000:0588 останнє не надавало.
Згідно з наказом Держлісагентства від 27 вересня 2021 №575 діяльність ДП «Балаклійське лісове господарство» припинено шляхом реорганізації приєднання до ДП «Ізюмське лісове господарство».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1,2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до частин 1,2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно із статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (статтею 57 ЗК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Пунктом "ґ" частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Статтею 5 ЛК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
Пунктом 5 частини 1 статті 31 ЛК України визначено, що до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено передання у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах обласного значення та припиняють права користування ними.
Положеннями статті 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.
Згідно частини 1 та частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частин 1, 2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.
Згідно статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Закону України "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.
Суд вірно врахував, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв.
Крім того, суд вірно вказав на відсутність в матеріалах справи рішення уповноважених органів лісового господарства Харківської області про переведення спірних земельних ділянок з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.
Встановивши, що рішення про вилучення такої земельної ділянки із державної власності не приймалось, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області приймаючи оскаржувані накази: від 19 листопада 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», якою передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320284000:03:000:0588 у власність ОСОБА_1 та 27 липня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», якою передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320284000:03:000:0589 у власність ОСОБА_2 , діяло не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.
Однак, відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, суд вірно виходив з наступного.
Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила наступні висновки.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).
Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
Тому, вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі 372/4158/18 зазначено, що встановивши, що спірні земельні ділянки лісового фонду вибули з володіння держави, право власності на них зареєстровані за відповідачами, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки лісового фонду.
У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у подібних справах (постанови від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22, від 22 січня 2025 року у справі №369/11387/22).
Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи апелянта в скарзі про те, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення не відносяться до жодної з категорій, на яку діючим законодавством передбачено можливість набуття права приватної власності громадянами та юридичними особами, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду, так як позивачу відмовлено у задоволенні позову з підстав обрання ним неналежного способу захисту порушених прав.
Твердження апелянта в скарзі про те, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених права, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наведеними вище нормами права та правовими висновками, викладеними Верховним Судом у зазначених постановах.
Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскаржуване рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 29 квітня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.04.2025 |
Оприлюднено | 05.05.2025 |
Номер документу | 127027641 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Макаров М. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Оладенко О. С.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Оладенко О. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні