Постанова

від 24.04.2025 по справі 480/10275/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 р.Справа № 480/10275/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції О.В. Соп`яненко) від 22.01.2025 року (повний текст складено 20.02.25 року) по справі № 480/10275/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор"

до Волинської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Фавор", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205100/2024/000150 від 19.11.2024 та рішення про коригування митної вартості товарів № UA205100/2024/000043/1 від 19.11.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у відповідача не було передбачених ст. 53 МК України підстав вимагати надання додаткових документів, оскільки ніяких розбіжностей, виправлень чи неповноти відомостей у поданих позивачем документів не було. Вказує, що у рішенні про коригування митної вартості відповідач безпідставно зазначає, що платіжна інструкція про оплату транспортного засобу не містить обов`язкових реквізитів, оскільки міст та форма платіжної інструкції відповідають вимогам до неї. Також зазначає, що ним повністю підтверджено і витрати на транспортування, а саме позивачем надано договір з експедитором, а також договір експедитора та перевізника, залученого ним самим, довідку про вартість послуг з експедирування і з цих документів можливо встановити які правовідносини склалися та вартість послуг, оплачених саме позивачем.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 року по справі № 480/10275/24 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205100/2024/000150 від 19.11.2024.

Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA205100/2024/000043/1 від 19.11.2024.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор" ( 40020, м. Суми, проспект Курський 18, код ЄДРПОУ 30759962) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (44350, Волинська область, Любомльський район с. Римачі, вул. Призалізнична 13, код ЄДРПОУ 43958385) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3028 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2024 позивачем укладено з зовнішньоекономічний контракт № 775-FTA про постачання товарів у кількості та асортименті, що визначається специфікаціями до договору. Відповідно до специфікації від 12.09.2024 № 42 позивачем придбано вживаний причеп вартістю 14700 Євро (а.с. 21).

Позивачем пред`явлено для митного оформлення зазначений причеп, подано митну декларацію від 18.11.2024 № 24UA205100010375U8 (а.с. 12-13). До декларацій на підтвердження оплати надано платіжну інструкцію в іноземній валюті, яка за висновком відповідача не містить обов`язкових реквізитів, визначених Постановою 216 Правління НБУ, не містить відміток виконавця надавача платіжних послуг. Надана платіжна інструкція про оплату двох специфікацій № 41 та 42 на загальну суму 26556 Євро з яких до декларації додано одну лише № 42 про причіп вартістю 14700 Євро. Також було надано рахунок-фактуру на причіп, пакувальний лист (а.с. 9, 18-25). Для підтвердження витрат на транспортування було надано рахунок-фактуру виконавця Ґолд Євро Ресурс. Фактично за CMR перевезення здійснювалось іншою особою: ALLIANCE-WEST LLC (а.с. 29).

Відповідачем запропоновано декларанту надати додаткові документи на підтвердження складових митної вартості: банківські платіжні документи, інші бухгалтерські документи, що підтверджується вартість товару, транспортні (перевізні) документи) що містять відомості про вартість перевезення, відомості про вартість страхування, якщо таке здійснювалось, договори з третіми особами, виписку з бухгалтерської документації, висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, специфікацію № 41, копію митної декларації країни відправлення (а.с. 15).

На виконання вимог митного органу позивачем надано пояснення, специфікацію № 41, договір з експедитором, заявку на перевезення, довідку про розмір витрат, договір між експедитором та перевізником, копію митної декларації країни відправлення (а.с. 16, 31-37, 41-44).

На підставі наданих документів Волинською митницею зроблено висновок про неналежне документальне підтвердження складових митної вартості та неможливість визначення митної вартості за ціною контракту.

У зв`язку з цим, 19.11.2024 відповідачем винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів № UA205100/2024/000150 та рішення про коригування митної вартості товарів № UA 205100/2024/000043/1. Митна вартість визначена за резервним методом (а.с. 10-11).

Не погодившись з прийнятими митним органом рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості висновку про неможливість визначення митної вартості причепу, який ввезено позивачем, за ціною договору. Картка відмови у прийнятті митної декларації № UA205100/2024/000150 та рішення про коригування митної вартості товарів № UA 205100/2024/000043/1.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).

Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Крім того, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.

Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, відповідно до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України.

При цьому, слід враховувати, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16.

Так, судовим розглядом встановлено, що у відповідності до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №с651, ст. 257 Митного кодексу України для митного оформлення товарів декларантом в інтересах ТзОВ «Фавор» подано МД №24UA205100010375U8 від 18.11.2024 року на товар: «Причепи для перевезення вантажів що використовувались: - причіп Wecon Izoterma Wilke ATP FRC 1 8 EPAL -1шт. - VIN НОМЕР_1 . - Марка WECON. - Кузов/шасі № НОМЕР_1 . - календарний/модельний рік випуску 2019, - модель PC, - тип: 2х вісний причіп: ізотермічний фургон. - вага спорядженого 6080 кг, - повна маса 18500 кг. - колір білий, - що був у використанні. Термопричіп призначений для перевезення товарів, які потребують тимчасового зберігання в певному температурному режимі.».

Митну вартість товару по вищезазначеній МД заявлено позивачем за основним (першим) методом визначення митної вартості, про що свідчить інформація, внесена до гр.43 МД.

Як вказував відповідач, разом із вищевказаною декларацією декларантом на підтвердження заявленої митної вартості товару подано документи, які визначені ст.335 МК України, згідно Класифікатору документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 року № 1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, що використовуються у процесі оформлення митних декларацій» та які зазначені у графі 44 поданої митної декларації.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що одними із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (пункти 4, 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України). Вказує, що згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473- VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Постанова № 216).

З посиланням на вказані вище норми законодавства, відповідач зазначив, що надана копія платіжної інструкції в іноземній валюті від 13.09.2024 № 41 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить: - обов`язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216; - відміток виконавця надавача платіжних послуг, що свідчать про виконання операцій за такою платіжною інструкцією.

Також зазначив, що ця платіжна інструкція видана на суму 26556 євро (фактурна вартість товару 14700 євро згідно інвойса від 23.10.2024 № 010/10/24/DEX) та в графі 70 (призначення платежу) зазначена специфікація від 11.09.2024 № 41, яка декларантом не надана до митного оформлення, що не дає можливості ідентифікувати платіжну інструкцію в іноземній валюті від 13.09.2024 № 41 з оцінюваним товаром.

Надаючи оцінку цим доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженим постановою Правління НБУ № 216 від 28.07.2008 (далі Постанова № 216) встановлено загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами, порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також визначає особливості ініціювання банком переказу коштів в іноземній валюті з рахунків умовного зберігання (ескроу), здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку-резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденту.

Відповідно до пункту 1.3 Постанови № 216 її вимоги не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів (п. 1.3).

На виконання пункту 3.10 Постанови № 216, Банк після здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів надає платникові інформацію в письмовій або електронній формі про первісну суму переказу в іноземній валюті або масу банківських металів у тройських унціях, суму всіх витрат, яку сплатив платник за проведення цієї операції, тощо. На такому повідомленні проставлення штампів або підписів не передбачено.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач, посилаючись на відсутність обов`язкових реквізитів на платіжній інструкції в іноземній валюті № 41 від 13.09.2024, не конкретизує, які саме з обов`язкових реквізитів відсутні. В свою чергу, наявна в матеріалах справи копія платіжної інструкції містить відмітку банку про виконання платіжної операції 13.09.2024 (а.с. 90).

Що стосується доводів митного органу про те, що у графі 16 автотранспортної накладної № б/н від 08.11.2024 року, яка надавалася декларантом під час митного оформлення, містилась інформація про перевізника «ALLIANCEWEST» LLC, що суперечить інформації з рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 687 від 11.11.2024 про ТОВ «ГОЛД ЄВРО РЕСУРС», що в свою чергу, призвело до сумніву митниці в частині впливу третіх осіб на формування ціни товару, включаючи перевезення, що призводить до обґрунтованих сумнівів у частині підтвердження витрат на транспортування, які є однією зі складових митної вартості, колегія суддів зазначає наступне.

Так, судовим розглядом встановлено, що згідно наданих при митному оформленні документів, а саме договору з експедитором ТОВ «ГОЛД ЄВРО РЕСУРС» № 57 від 14.05.2024 р., заявки № 16 від 06.11.2024 р., довідки про транспортно-експедиційні витрати від 11.11.2024 р. вбачається, що експедитором та перевізником можуть бути різні суб`єкти господарювання, оскільки згідно наданого договору експедитор здійснює організацію перевезення, залучаючи для цього третю сторону - перевізника.

Крім того, ТОВ «Фавор» до митного органу додатково надався договір між експедитором ТОВ «ГОЛД ЄВРО РЕСУРС» та залученим ним перевізником ТОВ «АЛЬЯНС- ВЕСТ» № 565 від 07.11.2024 р.

Також судом встановлено, що відповідно до п. 1.1. Договору № 57 від 14.05.2024 р., укладеним між ТОВ «Фавор» та ТОВ «ГОЛД ЄВРО РЕСУРС», Замовник доручає, а Експедитор зобов`язується за дорученням та за рахунок Замовника здійснювати організацію перевезення (доставки) вантажів у міжнародних та міжміських сполученнях, залучаючи для здійснення перевезень третю сторону на підставі договору, укладеного між Експедитором та третьою стороною Перевізником, а також зобов`язується здійснювати розрахунки з транспортними організаціями за перевезення (доставку) вантажів Замовника.

Згідно з п. 3.3. Договору № 57 від 14.05.2024 р., різниця між сумою грошових коштів Замовника, яка перерахована за ТЕО та сумою, що використовується для подальшої оплати перевізнику та іншим виконавцям, залученим до виконання перевезення, є винагородою (платою) Експедитора.

Таким чином, сума грошових коштів за послуги ТЕО включає в себе плату Експедитора та суму, яка використовується для подальшої оплати перевізнику.

У зв`язку з цим, ТОВ Голд Євро Ресурс, виконуючи замовлення позивача доставити причіп, мало повноваження самостійно залучати перевізників, послуги яких оплачувати за рахунок коштів, отриманих від ТОВ Фавор, а підприємство позивача мало договір на послуги лише з ТОВ Голд Євро Ресурс і мало оплатити послуги ТЕО саме цьому суб`єкту господарювання.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до заявки № 16 до договору № 57 здійснювалась доставка причепу з м. Краків, Польща до місця відвантаження замовнику - Волинська область. Вартість перевезення 117390 грн. Оплата протягом п`яти-семи банківських днів з моменту отримання замовником оригіналів рахунків, актів, акту приймання-передачі, CMR (а.с. 33). Відповідно до довідки ТОВ Ґолд Євро Ресурс вартість транспортування від м. Краків до п/п Ягодин-Дорогуськ 100270,63 грн., від пункту пропуску до місця вивантаження 17119,37 грн. Також позивачем надано до митного органу рахунок експедитора № 687 від 11.11.2024 (а.с. 34, 35).

Таким чином, в Довідці про транспортно-експедиційні витрати від 11.11.2024 р. наданій при митному оформленні вірно вказана вартість транспортно-експедиційних послуг.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14 зазначив, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надані відповідачу документи підтверджували числове значення транспортної складової митної вартості товарів.

Що стосується питання здійснення страхування імпортованого товару, судом встановлено, що товар (причіп) поставлявся на умовах FCA правил Інкотермс 2010.

За офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) FCA (...namedplace) англ. FreeCarrier, або Франко перевізник (назва місця) термін, який означає, що продавець доставить вантаж, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

За умов поставки FCA поставка вважається здійсненою, а) якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього; б) якщо назване місце перебуває за межами площ продавця: коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем, нерозвантаженим з транспортного засобу продавця.

Продавець зобов`язаний нести всі витрати, пов`язані з товаром, до моменту здійснення його поставки.

За умовами поставки FCA страхування вантажу не є обов`язковим та як стверджував позивач, імпортований в Україну товар не страхувався, у зв`язку з чим суд зазначає, що у нього відсутній обов`язок надавати такі документи на вимогу митного органу.

Також суд зазначає, що відповідно до поданих позивачем документів, причіп ним придбано за ціною 14700 Євро. З копії платіжної інструкції від 13.09.2024 вбачається, що однією сумою у 25556 Євро сплачено специфікації № 41 та № 42. При цьому, до декларації додано лише специфікацію № 42, у зв`язку з чим митним органом обґрунтовано витребувано у підприємства позивача специфікацію № 41.

На вимогу митного органу ТОВ Фавор специфікацію № 41, згідно якої вбачається, що постачався товар вартістю 11850 Євро (а.с. 41), а тому відповідач мав можливість встановити, що загальна вартість товару за специфікаціями № 41 та № 42 становить зазначені у платіжній інструкції 25556 Євро.

Щодо доводів відповідача про ненадання копії митної декларації країни відправлення від 12.11.2024 р. № 24PL3410100008EO87, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 57 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 7) копію митної декларації країни відправлення;

З вищенаведеного вбачається, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства країни.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18, від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, від 25.11.2020 у справі № 640/4941/19.

На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості висновку про неможливість визначення митної вартості причепу, який ввезено позивачем, за ціною договору.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 по справі № 480/10275/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 01.05.2025 року