Постанова від 24.04.2025 по справі 280/7505/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/7505/24

Головуючий суддя І інстанції Артоуз О.О.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року в адміністративній справі №280/7505/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.05.2024 №084050018460 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за списком №1 періоди її роботи з 03.04.2000 по 27.04.2000, 28.04.2005 і ОСОБА_1 призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 08.05.2024;

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.05.2024 №084050018460 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за списком №1 періоди її роботи з 03.04.2000 по 27.04.2000, 28.04.2005.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.05.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення в частині відмови у задоволені позову та ухвалити в цій частині інше рішення, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 08.05.2024.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що у даному спорі єдиним правомірним видом поведінки пенсійного органу є зарахування спірних періодів до пільгового стажу роботи та призначення позивачу пенсії, тому єдиним ефективним способом захисту порушених прав позивача, що забезпечить їх поновлення без повторного звернення до суду є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Заводським РВ УМВС України в Запорізькій області 23.02.2005.

08 травня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.05.2024 №084050018460 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи 7 років 6 місяців. У відповідності до вказаного рішення: вік заявниці 49 років 10 міс. 7 днів; страховий стаж 32 роки 1 місяць 9 днів, пільговий стаж 5 років 11 місяців 20 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди згідно поданих документів. До пільгового стажу не зараховано період з 03.04.2000 по 27.04.2000, 28.04.2005, оскільки наявна перерва в атестації робочих місць за умовами праці. При наявному пільговому стажі за Списком 1 заявниця має право на зниження пенсійного віку на 6 років 8 місяців.

Не погодившись з правомірністю наведеного рішення відповідача, позивач звернулася до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за списком №1 періоди її роботи з 03.04.2000 по 27.04.2000, 28.04.2005 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Колегія суддів апеляційного суду при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Так, до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

45 років - по 31 березня 1970 року включно;

45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо підвищення пенсій №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Натомість, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.(п. 1 рішення_

Згідно з п. 2 Рішення № 1-р/2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до п. 3 Рішення № 1-р/2020 , застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

„На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від03.11.2021 року в справі № 360/3611/20, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Також, до пільгового стажу позивача не зараховано період з 03.04.2000 по 27.04.2000, 28.04.2005, оскільки наявна перерва в атестації робочих місць за умовами праці.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.05.2022 року по справі № № 120/1089/19-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Отже, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.05.2024 №084050018460 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за списком №1 періоди її роботи з 03.04.2000 по 27.04.2000, 28.04.2005.

Поряд з вказаним, зі змісту оскаржуваного судового рішення видно, що суд першої інстанції дійшов висновку відносно належності визначення способу захисту прав позивача, шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.05.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, оскільки питання щодо призначення пенсії є дискрецінйим повноваженням відповідача.

Так, колегія суддів зазначає, що дискреція - це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.12.2021 року по справі № 1840/2970/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що пенсійний орган у питаннях призначення пенсії не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки відповідно до поданих документів має прийняти рішення про призначення пенсії або відмову в її призначенні з належним мотивуванням такої відмови.

Відтак, оскільки позивач відповідає вимогам до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку відносно належності заявлених останнім позовних вимог щодо необхідності, саме зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 08.05.2024 року.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.05.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду та в цій частині прийняти нову постанову, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 08.05.2024 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року в адміністративній справі №280/7505/24 скасувати в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.05.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду та в цій частині прийняти нову постанову.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 08.05.2024 року.

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року в адміністративній справі №280/7505/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяВ.А. Шальєва

суддяВ.Є. Чередниченко