Вирок від 30.04.2025 по справі 521/1857/23

Номер провадження: 11-кп/813/775/25

Справа № 521/1857/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 та прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 13.06.2024 року в кримінальному провадженні №12022162470001204 від 22.10.2022 року яким:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, не працює, раніше не судимий, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України,

встановив:

Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, та йому призначене основне покарання, з застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3 (трьох) тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Вироком суду вирішено долю речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення в даному кримінальному провадженні.

Згідновироку суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.

22.10.2022 року, приблизно о 13 год 40 хв, ОСОБА_8 допустив порушення вимог п.п. 2.3 (б), 2.9.(а), 12.1, 12.3, 1.7, 18.1Правил дорожнього рухуУкраїни, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, а саме:

- п. 2.3 «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б)бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- п.2.9. Водієві забороняється:

а)керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

- п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.»

- п. 12.3 « У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

- п. 1.7. «Водії, пішоходи та пасажири зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності».

- п. 18.1. «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Порушення виразились в тому, що 22.10.2022, приблизно о 13 год 40 хв, водій ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Citroen Xsara Picasso» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по сухому дорожньому покриттю проїзної частини вул. Болгарська з боку вул. Запоріжська у напрямку вул. М`ясоїдівська, в Малиновському районі м. Одеси, на нерегульованому перехресті з провулком Високий, за кермом транспортного засобу уважним не був, діючи необережно, проявивши злочинну недбалість, в ході здійснення руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив зіткнення з водієм самокату ОСОБА_11 , який перетинав проїзну частину на самокаті по нерегульованому пішохідному переходу з право наліво по ходу руху автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, водій самокату ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми в формі забою головного мозку середнього ступеня із ділянками контузійних вогнищ в речовині правої півкулі головного мозку, крововиливів під м`яку мозкову оболонку по намету мозочка й в ділянці міжпівкульної щилини, переламу зовнішньої пластинки лівої тім`яної кістки, забійної рани та підапоневротичної гематоми тім`яної ділянки зліва. Вказані тілесні ушкодження відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Також, ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді садна лівої гомілки, які відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Не погоджуючись з вироком суду заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 та прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 , кожен окремо, подали апеляційні скарги

Заступник керівникаОдеської обласноїпрокуратури ОСОБА_9 ,не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.286-1 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В обґрунтуваннявимог апеляційноїскарги заступниккерівника Одеськоїобласної прокуратуризазначає,що ч.1ст.286-1КК Українипередбачено додатковепокарання увиді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років, однак місцевий суд призначив додаткове покарання у виді одного року, що не відповідає закону України про кримінальну відповідальність. При цьому, суд не навів мотивів призначення додаткового покарання, із застосуванням вимог ст.69 КК України. В іншій частині вирок суду сторона обвинувачення просить залишити без зміни.

Прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 , не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_8 покарання у виді 1 року позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор місцевої прокуратури посилається на те, що місцевим судом не вірно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, та як наслідок, призначено надмірно м`яке покарання. Також, прокурор зазначає, що при застосуванні ст.69 КК України, суд мотивував застосування норм вказаної норми закону лише до основного покарання. Однак, призначаючи додаткове покарання нижче, ніж передбачене санкцією статті кримінального закону, суд не мотивував свого рішення щодо зменшення строку додаткового покарання.

До початку апеляційного розгляду захисником подано заперечення на апеляційні скарги сторони обвинувачення, в яких зазначається про законність та обґрунтованість вироку.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі КПК), проведено за відсутності потерпілого та його представника, які будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Неявка потерпілих не є підставою для відкладення судового розгляду, тому з метою виконання вимог ст.28 КПК, апеляційний розгляд проведено за відсутності потерпілої сторони.

Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права потерпілої сторони на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача;прокурора,яка підтрималаапеляційну скаргузаступника керівникав повномуобсязі тачастково підтрималаскаргу прокурорамісцевої прокуратурив частиніпризначення більшсуворого додатковогопокарання;обвинуваченого тайого захисника,які заперечувалипроти задоволенняапеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.404КПК України (далі КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, ніким не оспорюються, порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 не є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 409КПК регламентовано підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно положень ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В апеляційних скаргах сторони обвинувачення не оспорюються встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення злочину, доведеність вини обвинуваченого у вчинені злочину, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286-1 КК України, у зв`язку з чим апеляційний суд вирок у цій частині не переглядає.

Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.

Разом з тим, з оскарженого вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому не в повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК та положення п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, згідно з якими, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, у віці 35 років вчинив необережний злочин, після події ДТП залишився на місці події, висловив щирий жаль з приводу скоєного і осуд своєї поведінки, за місцем проживання характеризується позитивно, відшкодував потерпілій стороні збитки, претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченого у потерпілої сторони немає.

Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та застосувавши положення ст. 69 КК України призначив обвинуваченому основне покарання у виді штрафу, з чим і погоджується апеляційний суд.

Колегія суддів визнає небунтованими доводи апеляційної скарги прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 щодо необхідності призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі, з огляду на таке.

У постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 11.05.2021 року (справа №336/4259/18) касаційний суд зазначив, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень ст.ст. 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Апеляційний суд враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, приходить до висновку про те, що покарання у виді штрафу із застосуванням положень ст. 69 КК України,буде достатнім для виправлення обвинуваченого.

Місцевий суд в повній мірі врахував всі обставини, з яким закон пов`язує призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України, тим більш роль обвинуваченого в суспільстві буде більш кориснішої, з урахування воєнного стану в країні.

Разом з цим, місцевий суд призначаючи обов`язкове додаткове покарання, дійшов невірного висновку щодо можливості призначення покарання, яке не передбачене ч.1 ст.286-1 КК України, тому доводи апеляційних скарг прокурорів в цій частині є обґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно вимог ч.1 ст.286-1 КК України обвинуваченому може бути призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.

Однак, місцевий суд призначаючи додаткове покарання обвинуваченому у виді 1 року позбавлення права керування транспортними засобами, жодним чином не мотивував свого рішення, зокрема щодо застосування ст.69 КК України при призначенні додаткового покарання.

Апеляційний суд враховує, що додаткове покарання, в даному випадку позбавлення права керування транспортними засобами, має важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами.

Доводи сторони захисту стосовно наявності підстав для не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з посиланням на щире каяття обвинуваченого, добровільне відшкодування збитків потерпілій стороні, а також на позицію потерпілої сторони, апеляційний суд визнає необґрунтованими.

Вказані обставини, на переконання апеляційного суду, не можна вважати достатніми підставами для пом`якшення обвинувачену додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи наслідки вчиненого злочину у виді отримання потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне правопорушення, яке вчиненеобвинуваченим зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.

Разом з цим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як здоров`я людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.

Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («OHalloranandFrancisv. theUnitedKingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Наведені вище обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про відсутність підстав для призначення обвинуваченому додаткового покарання за ч.1 ст.286-1 КК України із застосуванням вимог ст.69 КК України.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував Закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню, а саме не вірно призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, тому апеляційні скарги сторони обвинувачення в цій частині є обґрунтованими.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування вироку є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №1 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», у разі коли в апеляційній скарзі ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення йому більш суворого покарання, то у разі задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції скасовується та ухвалюється новий вирок.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції на підставі п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.1 ч.1 ст.413, ст.414 КПК, в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом у цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 13.06.2024 року в кримінальному провадженні №12022162470001204 від 22.10.2022 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.1 ст.286-1 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.1 ст.286-1 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту набрання ним законної сили.

Копії вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4