Постанова

від 01.05.2025 по справі 583/4315/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року м.Суми

Справа №583/4315/24

Номер провадження 22-ц/816/1124/25, 22-ц/816/1199/25

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.

з участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

у присутності:

позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Масалова Павла Володимировича,

представників відповідача ОСОБА_2 адвокатів Вересюк Ольги Володимирівни та Собини Павла Миколайовича,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2024 року у складі судді Семенової О.С., ухваленого в м. Охтирка Сумської області, повне судове рішення складено 17 грудня 2024 року,

та апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка подана його представником адвокатом Собиною Павлом Миколайовичем,

на додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 січня 2025 року у складі судді Семенової О.С., ухваленого в м. Охтирка Сумської області, повне судове рішення складено 07 січня 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Охтирської міської ради, орган опіки і піклування Приморської районної адміністрації Одеської області, про відібрання дитини та повернення матері,

у с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вони з ОСОБА_2 мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом тривалого часу до 25 травня 2024 року вона з малолітньою донькою проживала за адресою: АДРЕСА_1 і майже самостійно займалася вихованням та забезпеченням інтересів дитини. Договір оренди вказаної квартири було оформлено на відповідача, який проживав з ними не постійно і не виконував свої батьківські обов`язки відносно доньки. 25 травня 2024 року між нею та відповідачем відбувся конфлікт, в результаті якого відповідач вчинив відносно неї, у присутності дитини, домашнє насильство, відповідач повідомив службу «102» і звинувачував її у нападі. У той час коли вона з працівниками поліції поїхала до відділу поліції для написання заяви, відповідач забрав доньку та відвіз без її згоди до своїх батьків в м. Охтирку Сумської області. 30 травня 2024 року вона поїхала до батьків відповідача до м. Охтирки Сумської області, але дитину їй не віддали. З цього приводу вона зверталася з заявою до служби у справах дітей Охтирської міської ради, після дослідження умов проживання дитини працівниками служби було рекомендовано повернути дитину матері. Проте до цього часу дитину їй не повернули. Зараз вона змінила своє місце проживання, винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована фізичною особою підприємцем. Просить суд відібрати примусово ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача та повернути їй.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та повернення матері.

Скасовано заходи забезпечення позову після набрання судовим рішенням чинності, застосовані ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 вересня 2024 року, про заборону ОСОБА_2 чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та побаченнях з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання рішенням в цій справі законної сили; особисто або через третіх осіб вивозити за межі України доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення розгляду справи; без повідомлення за 10 діб Служби у справах дітей та її змінювати місце проживання/перебування доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення розгляду справи; зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати у здійсненні ОСОБА_1 права особистого спілкування з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через засоби зв`язку, у тому числі з використанням веб-камери, 5 разів на тиждень тривалістю 60 хв. у вечірній час з 18 по 21 годину; забезпечення ОСОБА_1 безперешкодного спілкування, побачення та спільне проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , два дні на тиждень з 10.00 години по 18.00 годину без присутності батька (відповідача) та органів опіки за місцем перебування (проживання) дитини.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. за подачу заяви про забезпечення позову.

13 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Собина П.М. подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 20000 грн.

13 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Вересюк О.В. подала заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2025 року задоволено частково заяву представника відповідача, адвоката Собини П.М., про розподіл судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Собини П.М. у розмірі 7000 грн 00 коп.

Відмовлено у задоволенні іншої частини вимог.

Задоволено частково заяву представника відповідача, адвоката Вересюк О.В., про розподіл понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Вересюк О.В. в розмірі 7000 грн 00 коп.

Відмовлено в задоволенні іншої частини вимог.

Будучи незгодною із рішеннями суду, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, позов задовольнити, а заяви представників відповідача про розподіл судових витрат залишити без розгляду.

У доводах апеляційних скарг вказує на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою ухвалу від 24 вересня 2024 року, в йдеться про зміну батьком місця проживання дитини. Звертає увагу на те, що сам відповідач не заперечує, що з народження і до ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка проживала разом з нею, саме проживання дитини з матір`ю до викрадення є підставою для застосування ст. 162 СК України.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки поведінці відповідача, який після відібрання дочки наприкінці травня 2024 року, якій ледь виповнилося два роки, повністю ізолював її від матері, з якою у дитини був тісний зв`язок, ухвалу суду від 06 вересня 2024 року відповідач не виконує. Така поведінка, на думку заявника апеляційної скарги, не відповідає якнайкращим інтересам дитини, зокрема збереження її зв`язків з обома батьками.

Просить врахувати, що з початку 2024 року вони з відповідачем проживали окремо, в кінці травня 2024 року у них з відповідачем стався конфлікт під час якого їй було завдано тілесні ушкодження, нею було викликано поліцію, доки вона перебувала у відділку поліції відповідач забрав дитину і лише наступного дня вона дізналася, що дитина у м. Охтирка у батьків відповідача.

Посилаючись на наявність неприязних відносин між батьками, поведінку відповідача, який насильно розлучив дитину з матір`ю та жодним чином не сприяє налагодженню відносин з нею, залишення дитини з батьком може безповоротно негативно вплинути на емоційний стан дитини та прийняття матері.

Крім того вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №950/1631/19, від 25 березня 2024 року у справі №183/1464/22 від 23 грудня 2019 року у справі 648/2062/18, від 25 квітня 2018 року у справі №347/286/17.

Як на підстави для скасування додаткового рішення суду, ОСОБА_1 посилається на те, що заява представника відповідача Вересюк О.В. не містить детального опису наданих послуг та їх вартості, а додані до заяви про ухвалення додаткового рішення акти не відповідають вимогам ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Вказує на неподання представниками відповідача, разом з першою заявою, попереднього розрахунку суми судових витрат та не направлення на її адресу документів на підтвердження відповідних вимог. На переконання заявника апеляційної скарги, подання представниками відповідача актів виконаних робіт за договором після оголошення рішення в суді першої інстанції, свідчать про те, що послуги обох представників були надані після ухвалення судового рішення. Також, заявник апеляційної скарги вважає, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу не були нагальними та неминучими, адже він є фаховим юристом, а участь представника у даному провадженні не є обов`язковою. Зазначає про хибні твердження суду першої інстанції про те, що до закінчення судових дебатів представниками відповідача були заявлені клопотання про відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка подана в його інтересах адвокатом Собиною П.М., просить додаткове рішення суду в частині вирішення заяви представника відповідача Собини П.М. про ухвалення додаткового рішення скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Собини П.М. в розмірі 20000 грн 00 коп.

У доводах апеляційної скарги вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення понесеного відповідачем розміру витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Собиною П.М. Зокрема вважає, що відсутні підстави стверджувати, що адвокатом Собиною П.М. вчинялися дії на затягування розгляду справи, оскільки питання які ними ставилися позивачу та заявлені клопотання були спрямовані на з`ясування психологічного стану позивача, необхідність з`ясування яких було проігноровано судом. Звертає увагу на те, що адвокат Собина П.М. приймав участь у підготовчому та судових засіданнях протягом 6 годин, а адвокат Вересюк О.В. 3 годин, при цьому суд першої інстанції визначив відшкодування витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу між сторонами в однаковому розмірі. Просить звернути увагу на те, що справи про відібрання малолітніх дітей та повернення одному із батьків є складними, а тому відсутні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 , в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги без задоволення. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно було зменшено розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу міститься попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс чи планує понести у зв`язку з розглядом цієї справи. На спростування доводів позивача про те, що він міг не залучати адвоката, вказує на те, що він не є спеціалістом у сімейному праві та має щільний графік роботи.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 у встановлений апеляційним судом строк подано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг та заперечили проти апеляційної скарги відповідача, думку представників відповідача, які заперечили проти апеляційних скарг позивача та підтримали апеляційну скаргу представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першоїінстанції встановленота з матеріалівсправи вбачається,що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , мають спільну дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 11).

З повідомлення відділу поліції № 2 (м. Одеса) Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області від 25 травня 2024 року слідує, що на службу «102» надійшло повідомлення о 16-33 год. про те, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 побив ОСОБА_1 , погрожує забрати спільну дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 17).

30 травня 2024 року комісією було складено акт обстеження сім`ї, яка опинилася в складних життєвих обставинах за адресою: АДРЕСА_3 , сім`я складається з батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , працює ДБР, мати ОСОБА_1 , не працює, у присутності бабусі дитини, встановлено, що 5 днів тому батько дитини забрав доньку від матері в АДРЕСА_4 та привіз до батьків, сам повернувся в м. Одесу. На даний час мати дитини приїхала за місцем проживання баби та діда дитини, має намір забрати доньку, стверджує, що орендує квартиру в АДРЕСА_2 . Бабусі рекомендовано повернути дитину матері (т.1, а.с. 18-19).

Відповідно до договору оренди квартири від 31 травня 2024 року ОСОБА_6 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір про платне користування квартиру за адресою: АДРЕСА_2 для проживання 3-х осіб, вартістю 6000,00 грн на строк до 31 травня 2029 року (т. 1, а.с. 27-32).

04 червня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено начальником Охтирського РВП ГУНП в Сумській області Кладьком Р. про розгляд її заяв з приводу викрадення ОСОБА_2 малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та роз`яснено про її право звернутися до суду для вирішення спірних питань (т. 1, а.с. 26).

08 червня 2024 року ОСОБА_1 була допитана як потерпіла, а ОСОБА_8 була допитана як свідок у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024200460000518 від 08 червня 2024 року за ч. 2 ст. 146 КК України у приміщенні Охтирського РВП ГУНП в Сумській області, що підтверджено протоколами допиту свідка та потерпілого (т. 1, а.с. 20-25).

12 червня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву до Служби у справах дітей Охтирської міської ради про невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, в якій просила вжити заходів щодо дотримання прав дитини згідно з ч. 1 ст. 152 СК України, впливу на осіб, які протиправно без її дозволу утримують дитину відповідно до ст. ст. 153, 163 СК України, до ОСОБА_2 щодо невиконання батьківських обов`язків відповідно до ст. 150, ч. 4 ст. 155, ч. 2 ст. 162 СК України (т. 1, а.с. 15-16).

12 червня 2024 року начальник відділу поліції № 2 Одеського РУП № 1 В. Барба повідомив ОСОБА_1 про те, що її заява від 25 травня 2024 року зареєстрована ЄО № 11708 та розглянута згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян», порушення вимог СК України з боку ОСОБА_2 не встановлено (т. 1, а.с. 59).

26 липня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву до Одеського районного управління поліції № 1 відділ поліції № 2 ГУНП в Одеській області про встановлення місця перебування малолітньої дитини (т. 1, а.с. 14), в ході перевірки було встановлено, що станом на 06 серпня 2024 року дитина перебуває разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , про що було повідомлено заявницю (т. 1, а.с. 58 зворот).

20 серпня 2024 року за заявою ОСОБА_1 комісія Служби у справах дітей Одеської міської ради провела обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 і дійшла висновку, що створено всі необхідні умови для повноцінного розвитку та виховання дитини (т. 1, а.с. 60).

ОСОБА_1 станом на 06 липня 2024 року не знятої чи непогашеної судимості не має, що підтверджено витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» (т. 1, а.с. 33), з 30 травня 2024 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем (т. 1, а.с. 34-36), має рахунок в «Монобанк» з 14 серпня 2024 року (т. 1, а.с. 37-39).

25 грудня 2022 року, 25 лютого 2023 року, 08 липня 2023 року ОСОБА_2 звертався з заявами до відділу поліції № 1 (м. Одеса) Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області про те, що його співмешканка ОСОБА_1 та її матір перешкоджають йому бачитися з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 164, 166-167), відповідно до характеристики від 18 липня 2024 року ОСОБА_2 перебуває на посаді детектива Національного бюро Другого підрозділу детективів Четвертого Головного підрозділу детективів НАБУ з 10 червня 2019 року до цього часу, має позитивну характеристику, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, має стабільний дохід, на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває; станом на 18 липня 2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває (т. 1 а.с., 164, 167 зворот, 168-169, 170 зворот).

ОСОБА_2 09 липня 2024 року задекларував доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до лікаря КНП «Дитяча міська поліклініка № 3» Одеської міської ради (т. 1, а.с. 170).

З витягу з ЄРДР кримінального провадження №120241163500000302 від 30 травня 2024 року за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 125 КК України слідує, що ОСОБА_2 просить прийняти заходи правового характеру до цивільної дружини ОСОБА_1 , яка в ході раптово виниклого конфлікту нанесла йому декілька ударів в ділянку тулуба в період часу 14-00 год. 25 травня 2024 року за місцем спільного проживання: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 171).

18 липня 2024 року ОСОБА_1 задекларувала доньку ОСОБА_5 , 19 липня 2022 року до лікаря ТОВ «Амбулаторія сімейного лікаря» (т. 1, а.с. 183). ОСОБА_1 станом на 28 червня 2024 року на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває (т. 1, а.с. 190).

09 серпня 2024 року складено фахівцем акт оцінки потреб сім`ї за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , та висновок оцінки потреб сім`ї в зв`язку з тим, що в Ізмаїльському міськрайонному суді перебуває на розгляді справа щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 182-187).

15 листопада 2024 року представником відповідача, адвокатом Собиною П.М., суду надано висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з одним з батьків, від 25 жовтня 2024 року, який адресовано Ізмаїльському міськрайонному суду Одеської області (т. 2, а.с. 191-193).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що місце проживання малолітньої дитини сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було встановлено ні органом опіки піклування, ні судовим рішенням, тому норми ст. 162 СК, на яку посилається позивачка, в цій справі не можуть бути застосовані.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ч. 8ст. 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9ст. 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормахСК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абз. 1 ч. 2ст. 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зроблено висновок, що «відповідно достатті 162 СК Україниякщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього ОСОБА_21 було визначено судом саме з відповідачкою».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) вказано, що:

«згідно з частиною першоюстатті 162 СК Україниякщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).

Відібрання дитини у контекстістатті 162 СК України- це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Змістстатті 162 СК Українисвідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже встатті 162 СК Українивідбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) зазначено, що:

«судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосуваннястатті 162 СК України. Основною умовою застосуваннястатті 162 СК Україниє факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цьогоКодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина першастатті 10 СК України).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті1,2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).

Касаційний суд констатує, що вСК Україниє прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою єстаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.

Тому Об`єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно зстаттею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18)».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_2 і повернути її матері ОСОБА_1 . Судом встановлено, що місце проживання дитини ОСОБА_9 2022 року народження органом опіки та піклування або судом невизначене, відповідний спір між батьками не вирішений та перебуває на розгляді у Ізмаїльському районному суді Одеської області.

Відхиляючи доводи позивача, що відповідач самочинно змінив місце проживання їх спільної неповнолітньої дочки, колегія суддів звертає увагу на те, що між сторонами існує спір з приводу місця проживання дитини, який на час ухвалення оскаржуваного судового рішення не вирішено.

Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року, на яку посилається позивач в доводах апеляційної скарги, судом залучено до участі у справі Службу справах дітей Одеської міської ради, зважаючи на те, що місцем проживання дитини є АДРЕСА_1 , а не АДРЕСА_3 . Дане судове рішення не є рішенням про встановлення місця проживання малолітньої дитини у розумінні ст. 161, 162 СК України.

З огляду на те, що батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням органу опіки чи суду місце проживання дитини не встановлено, а тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.

Позивачем також не було надано суду доказів на підтвердження того, що залишення дочки з батьком створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я. До того ж, з висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 від 25 жовтня 2024 року слідує, що спеціалістами служби у справах дітей було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що для виховання та розвитку дитини створені належні умови для проживання.

Чинення відповідачем перешкод позивачу у спілкуванні та вихованні малолітньої дочки є підставою для звернення до суду з відповідним позовом про встановлення способу участі у матері у вихованні дитини, однак не є підставою для відібрання дитини у батька.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується також із додатковим рішенням суду та не вбачає підстав для задоволення доводів апеляційних скарг, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, за змістом частин 1 - 6статті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як передбачено частинами 1 - 5, 8статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1ст. 30 вказаного Закону як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При вирішенні питання розподілу між сторонами понесених відповідачем судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що кожним з адвокатів було подано по три письмових клопотання, в частині яких у задоволенні було відмовлено (клопотання про скасування забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, витребування доказів), а від розгляду інших вони самі відмовилися. Крім цього адвокатом Вересюк О.В., як вона вказує, були складені додаткові пояснення відповідача та заперечення на відповідь на відзив, які повторювалися і суду надавалися одні і ті ж додатки, що призвели до накопичування зайвих документів в матеріалах справи. В підготовчому та судовому засіданні вона приймала участь загалом 3 години, опитування нею свідків не передбачені чинним Цивільним процесуальним законом, судом ці пояснення не були досліджені та не взяті до уваги при ухваленні рішення.

Адвокат Собина П.М. приймав участь в підготовчому та судовому засіданні протягом 6 годин, проте усіляко затягував час, коли ставив питання позивачці, що не стосувалися предмету спору, та вступав з нею в суперечки. Також адвокатами неодноразово подавалися заяви, які дублювалися, а також ті, які не впливали на вирішення справи по суті. В зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що заява представників відповідача підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвокатів в розмірі по 7000,00 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості. В іншій частині вимог слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 06 грудня 2024 року, тобто до ухвалення судового рішення, представник ОСОБА_10 подав суду клопотання про стягнення судових витрат, в якому просив за результатами розгляду справи здійснити розподіл понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу (т.2, а. с. 214).

Представниками відповідача у визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України строки, на підтвердження понесення відповідачем були надані наступні докази:

угода про надання правничої допомоги від 04 жовтня 2024 року, укладена між ОСОБА_2 та адвокатом Собиною П.М., відповідно до умов якої послуги складаються з надання правничої допомоги, захист та представництво інтересів ОСОБА_2 що буде зачіпати його права та інтереси з усіх питань, в тому числі стосовно дитини ОСОБА_3 , розрахунок по цій угоді проводиться не менше 40% мінімальної заробітної плати за кожну годину роботи та встановлюється відповідно до додатків, угода підписана адвокатом та ОСОБА_2 електронним підписом 07 жовтня 2024 року (т.2 , а. с. 236 зворот 237);

додаток до угоди про надання правничої допомоги від 04 жовтня 2024 року, яким сторони домовилися, що за представництво інтересів ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про відібрання дитини і повернення матері в суді першої інстанції гонорар адвоката становить 20000 грн 00 коп., в суді апеляційної інстанції 10000 грн 00 коп. не залежно від кількості судових засідань та витраченого часу, цей додаток підписаний відповідачем цифровим підписом 13 грудня 2024 року (т. 2, а. с. 234);

акт прийняття передавання виконаних робіт від 13 грудня 2024 року, з якого слідує, що виконавець надав правову допомогу клієнту у повному обсязі і ОСОБА_2 повинен сплатити в двохмісячний термін гонорар в сумі 20000 грн 00 коп. (т. 2, а. с. 235);

платіжний документ, яким підтверджується перерахування 13 грудня 2024 року ОСОБА_2 на картковий рахунок ОСОБА_11 гонорару згідно угоди від 04 жовтня 2024 року, підписаної 07 жовтня 2024 року, 20000 грн 00 коп. (т.2, а. с. 236);

договір про надання правової (правничої) допомоги №2/09 від 07 вересня 2024 року, укладений між адвокатом Вересюк О.В. та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси клієнта та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору у справі № 583/4315/24 про відібрання малолітньої дитини і повернення матері, строк дії договору до 07 грудня 2025 року, договір підписаний сторонами (т. 2, а. с. 248);

детальний опис виконаних робіт, відповідно до якого адвокат Вересюк О.В. витратила 26 год. 30 хв на захист клієнта (т.2, а.с. 247 на звороті);

акт наданих послуг від 11 грудня 2024 року, підписаний ОСОБА_12 та ОСОБА_2 , про те, що загальна вартість послуг склала 30000 грн 00 коп. (т. 2, а.с. 247);

квитанції до прибуткового касового ордера № 2/09 від 07 вересня 2024 року та від 11 грудня 2024 року, яким підтверджується сплата ОСОБА_2 адвокату Вересюк О.В. коштів в сумі по 15000 грн 00 коп. двічі (т. 2, а. с. 249).

Усупереч доводам апеляційної скарги позивача, ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву вказав, що його витрати полягають у сплаті правової допомоги розмірі 20000 грн 00 коп., цей розмір може бути збільшено внаслідок збільшення обсягу наданих послуг в процесі розгляду справи (т. 1, а. с. 160-163).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 ЦПК України попередній розрахунокрозміру судовихвитрат необмежує сторонуу доведеннііншої фактичноїсуми судовихвитрат,які підлягаютьрозподілу міжсторонами зарезультатами розглядусправи.

Докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у більшому від зазначеного у відзиві на позовну заяву розмірі, які планувалися ним бути понесеними, стороною відповідача були надані суду.

Наявність у відповідача вищої юридичної освіти не доводить безпідставність понесення ним витрат на правничу допомогу.

Колегія судді погоджується також із визначеним судом першої інстанції розміром понесених відповідачем судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, а доводи апеляційних скарг в цій частині вважає непереконливими.

Так, при визначенні розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь складності справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а тому підстав для зміни присудженого до стягнення з позивача розміру цих витрат колегія суддів не вбачає.

Відповідно дост. 375 ЦПК Україниапеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка подана його представником адвокатом Собиною Павлом Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2024 року і додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 2 травня 2025 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

В. Ю. Рунов