Постанова від 28.04.2025 по справі 127/18448/22

Справа № 127/18448/22

Провадження № 22-ц/801/812/2025

Категорія: 25

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 рокуСправа № 127/18448/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Сопруна В. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вохмінової О. С. в залі суду в місті Вінниці, зі складенням повного тексту судового рішення 30 січня 2025 року,

у цивільній справі № 127/18448/22 за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», Державної організації «Український Національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Казенне науково-виробниче об`єднання «Форт» про визнання недійсними патентів, визнання недійсними прав на винаходи, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Короткий зміствимог

У серпні2022року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», Державної організації «Український Національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Казенне науково-виробниче об`єднання «Форт» про визнання недійсними патентів, зобов`язання вчинити дії (а.с. 1-14 т. 1).

22.07.2023 року і 01.11.2023 року прокурор змінював предмет позову (а.с. 1-10 т.4, а.с. 14-22 т. 6).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Статуту, затвердженого наказом МВС від 04.01.1999 року № 25, Казенне науково-виробниче об`єднання «Форт» МВС України (далі - КНВО «Форт») створене за рішенням КМУ шляхом перетворення державного підприємства НВО «Форт» і належить до сфери управління МВС України. Створене з метою розробки, виготовлення, впровадження нових зразків зброї, засобів особистого захисту й активної оборони, засобів спеціального призначення, боєприпасів для забезпечення ними Національної гвардії України, Національної поліції України та інших силових структур держави і діє на промисловій основі з метою отримання прибутку.

У 2012 році розпочато розробку пістолета «Форт-28» за вказівки головного конструктора КНВО «Форт» ОСОБА_2 . Начальник конструкторського бюро ОСОБА_3 розробив конструкторські схеми (електронні моделі) вузлів і механізмів даного пістолета.

Під час роботи були створені винаходи, які стосуються основних конструктивних особливостей пістолета «Форт-28»: « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета».

Відповідно до наказу від 17.07.2013 № 207, наказу від 15.01.2014 № 23 та протоколів засідання технічної наради від 09.07.2013 та від 25.08.2015 науково-дослідним впроваджувальним центром підприємства розпочато виконання дослідно-конструкторських робіт та здійснено підготовку виготовленого виробу.

З метою запуску серійного виробництва пістолетів «Форт-28» КНВО за державні кошти придбало технологічне обладнання на суму близько 14 млн грн. Крім того, підприємством понесені витрати на заробітну плату працівникам, енергоносії, амортизацію, виготовлення додаткового оснащення та проведення ряду випробувань, що підтверджується кошторисом фактичних витрат на виріб за період 2013-2019 роки.

Таким чином, вищевказані винаходи фактично створені працівниками відділу головного конструктора КНВО «Форт» в ході виконання ними своїх службових обов`язків, з використанням інтелектуальних, матеріальних та технічних ресурсів підприємства, наявного досвіду та знань у вказаній сфері, набутими за роки його діяльності.

Разом з тим, всупереч Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» і статуту КНВО «Форт», колишнім директором ОСОБА_1 за собою оформлено право інтелектуальної власності на дані службові винаходи, а саме (чинні патенти): № НОМЕР_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », № 108924 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», № 108923 «Спусковий механізм пістолета».

Так, згідно з описом до патенту на винахід № НОМЕР_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ОСОБА_1 27.08.2013 року подав заявку для реєстрації винаходу, 10.03.2015 року опубліковані відомості про заявку, а 10.06.2015 року опубліковані відомості в бюлетені про видачу вказаного патенту.

Згідно з описами до патентів НОМЕР_2 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», № 108923 «Спусковий механізм пістолета» ОСОБА_1 27.08.2013 року подав заявку для реєстрації винаходів, 10.03.2015 року опубліковані відомості про заявки, а 25.06.2015 року опубліковані відомості в бюлетені про видачу вказаних патентів.

Під час службового розслідування на КНВО «Форт», а також під час досудового розслідування кримінального провадження № 42020020000000330 від 07.10.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України щодо незаконного привласнення службовими особами КНВО «Форт» МВС України авторства на службовий винахід та заподіяння збитків державному підприємству, було встановлено, що 09.07.2013 року відбулась технічна нарада на КНВО, на якій керівник ОСОБА_1 оголосив, що протягом тривалого часу у вільний від роботи час працював над розробкою нового пістолету калібру 5,7?28, на який готові матеріали заявки для отримання патенту на винахід. За результатами наради присутніми вирішено опрацювати отримані креслення та підготувати наказ про проведення дослідно-конструкторської роботи, під контролем головного конструктора розробити ескізну документацію на основні вузли та механізми пістолета та виготовити дослідний зразок.

Разом з тим, будь-які креслення, ескізи або інші матеріали, автором яких нібито є колишній начальник ОСОБА_1 , а також докази передачі ним вказаних документальних даних начальнику конструкторського бюро, відсутні.

Оформлення ОСОБА_1 патентів на окремі механізми виробів «Форт-28» позбавляє КНВО «Форт» можливостей самостійно, без укладення з останнім платного ліцензійного договору, здійснювати виробництво та реалізацію зброї. При цьому об`єднання має всю необхідну технічну документацію, оснащення і устаткування для серійного виробництва пістолета «Форт-28», який на сьогодні є перспективним на ринках зброї і під час війни. Зазначені винаходи мають всі ознаки службового винаходу, право на одержання патентів на такі винаходи має роботодавець винахідника, в даному випадку Міністерство внутрішніх справ України.

Такими неправомірними діями ОСОБА_1 порушив права держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, проте протягом тривалого часу зазначеним органом належні заходи щодо визнання патентів недійсними в судовому порядку та припинення порушення інтересів держави не вжито.

Посилаючись на норми Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», статей 462, 469 ЦК України, перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури просив: визнати недійсними патенти № 108782 «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», № НОМЕР_2 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», № 108923 «Спусковий механізм пістолета»; визнати недійсними права на винаходи « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета»; зобов`язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру України винаходів щодо визнання недійсними патентів № 108782 « ІНФОРМАЦІЯ_2 », № 108923 «Спусковий механізм пістолета» та здійснити відповідну публікацію в офіційному Бюлетені «Промислова власність» (а.с. 14-22 т. 6).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2025 року позов задоволено.

Визнано недійсними патенти № НОМЕР_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », № НОМЕР_2 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», № 108923 «Спусковий механізм пістолета», власниками яких є ОСОБА_1 .

Визнано недійсними права на винаходи « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета», засвідчені патентами 108782, 108924, 108923, власниками яких є ОСОБА_1 .

Зобов`язано Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру України винаходів щодо визнання недійсними прав на винаходи, засвідчені патентами № 108782 «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», № 108924 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», № 108923 «Спусковий механізм пістолета», власниками яких є ОСОБА_1 та опублікувати відомості про це в офіційному Бюлетені «Промислова власність».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судумотивовано тим,що уцій справівстановлено порушенняправ державив особіМіністерства внутрішніхсправ України,як органууправління КНВО«Форт»,оскільки оспорюванівинаходи булиздійсненні працівникамиКНВО «Форт». Дослідивши трудові відносини ОСОБА_1 та інших працівників КНВО «Форт», які брали участь у розробці технічних рішень, вузлів і механізмів пістолету «Форт-28», суд першої інстанції дійшов висновку, що винаходи за патентами № НОМЕР_1 «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», № 108924 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», № 108923 «Спусковий механізм пістолета», які зареєстровані за ОСОБА_1 , є службовими в розумінні Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» та повинні бути зареєстровані за КНВО «Форт». При цьому місцевий суд виходив з того, що прокурором надано достатньо належних і допустимих доказів порушення прав держави в особі МВС України, тому в силу статті 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» права на вищевказані винаходи, засвідчені відповідними патентами, власниками яких є ОСОБА_1 , необхідно визнати недійсними. Судом зазначено, що позивач подав позов з дотриманням строків позовної давності, оскільки про порушення своїх прав він дізнався 11.08.2020 року після службового розслідування, результати якого викладені у висновку від 11.08.2020 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2025 року незаконним з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України відмовити в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Сопрун В. В. Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду 01 квітня 2025 року о 11:40 год. з повідомленням сторін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року задоволено заяву представника Міністерства внутрішніх справ України про їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 01 квітня 2025 року оголошено перерву для підготовки учасників процесу до судових дебатів. Судове засідання призначене на 22.04.2025 о 11:40 год.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2025 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 адвоката Старовойтової Д. А. про її участь 22 квітня 2025 року о 11:40, а також подальших судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

21.04.2025 до апеляційного суду надійшли клопотання адвокатів Старовойтової Д. А., а адвоката Гурби М. В. заява від 22.04.2025 про відкладення судового засідання на іншу дату.

Справа знята з розгляду 22 квітня 2025 року у зв`язку з перебуванням судді Сопруна В. В. на лікарняному. Судове засідання призначено на 28 квітня 2025 року о 12:00 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки про порушення прав держави в особі позивача внаслідок чого було неправильно застосовано ст. 15 ЦК України та порушено ст. 4 ЦПК України.

Зауважує, що за змістом позову фактично вказувалось на порушення прав КНВО «Форт» як роботодавця працівників, які здійснили оспорювані винаходи. КНВО «Форт» є юридичною особою, тому має можливість самостійно здійснювати захист своїх прав, якщо вони кимось порушенні. В той же час, прокурор не має прав подавати позови в інтересах держави в особі державних підприємств, оскільки інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника такого підприємства. Вказує, що така заборона передбачена абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої, не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. В свою чергу, МВС України, як зазначено в позові, лише здійснює управління КНВО «Форт», тобто є лише представником засновника (власника) КНВО «Форт» держави. При цьому повноваження МВС України визначені в п.6.2 Статуту КНВО «Форт» та не передбачають його права самостійно від свого імені звертатись до суду в інтересах вказаного підприємства. Таким чином вважає, що держава в особі МВС України, як засновник КНВО «Форт», не має прав на звернення до суду за захистом прав КНВО «Форт», яке є самостійним суб`єктом цивільних відносин. Тому з вказаним позовом має звертатись виключно КНВО «Форт», а не держава в особі МВС України, яка не набуває жодних прав в спірних відносинах. В зв`язку з цим, на переконання апелянта, суд безпідставно залишив поза увагою ту обставину, що заступником керівника прокурора не було доведено порушення прав держави в особі МВС України, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Також вважає, що судом неправильно застосовано статті 1, 6, 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та зроблено висновки про створення винаходів працівниками КНВО «Форт», що не відповідає обставинам справи. Зауважує, що саме він є винахідником оспорюваних позивачем винаходів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, факт створення ним відповідних винаходів підтверджується матеріалами, які 27.08.2013 року були додані до його заявок на видачу патентів, а саме описами винаходів, формулами винаходів, кресленнями винаходів, рефератами. Факт створення відповідних винаходів саме ним також підтверджується протоколом засідання технічної наради від 09.07.2013 року, проведення якої було підтверджено свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . При цьому, суд фактично ототожнив його винаходи з розробкою пістолету «Форт 28» працівниками КНВО «Форт». Вказує, що відповідно до записів в «Журналі № 1 ескізів несекретної документації» вперше згадування про передачу ескізів для пістолету «Форт 28» працівникам КНВО «Форт» та початок роботи над пістолетом «Форт 28» датовано 02.10.2013 року. В той же час, він ще 27.08.2013 року подав заявки на видачу патентів на оспорювані позивачем винаходи. Тобто ще за півтора місяці до того, як працівники КНВО «Форт» почали працювати над пістолетом «Форт 28» вже були створені відповідні винаходи та він зробив відповідні заявки на їх патентування. Також зауважує, що суд не взяв до уваги, що позивачем не було надано жодних доказів того, що на робочому комп`ютері свідка ОСОБА_3 розроблялись матеріали, які стосуються винаходів, часу їх розробки та, що вони є ідентичними до тих, які додані до заявок на отримання патентів. Таким чином, створені ним винаходи не є службовими, оскільки були створені поза його службовими обов`язками та без використання виробничих потужностей. Отже вважає, що суд дійшов хибного висновку про те, що оспорювані позивачем винаходи є службовими.

Звертає увагу, що судом першої інстанції застосовано спосіб захисту не передбачений законом, а саме щодо визнання недійсними патентів. Зазначає, що відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» права особи можуть бути захищені в судовому порядку шляхом визнання недійсними повністю або частково права на винахід (корисну модель). Законодавством чинним на момент подання позову та розгляду справи не передбачено такого способу захисту як визнання патенту недійсним. Вказаний спосіб захисту був передбачений ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в попередній редакції - до внесення змін в вказану норму Законом № 816-ІХ від 21.07.2020 року. Проте починаючи з 16.08.2020 року такий спосіб захисту як «визнання патенту недійсним» був змінений на «визнання недійсним права на винахід».

Крім того, вказує на неправильне застосування судом ч. 1 ст.261 та ч. 4 ст.267 ЦК України та неврахування пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки про факт отримання ним патентів на спірні винаходи був відомий всім працівникам КНВО «Форт», при цьому стверджує, що цей факт підтвердили в судовому засіданні як представник третьої особи, так і всі допитані свідки.

Також зазначає про безпідставну відмову судом першої інстанції в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Вважає, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, не обґрунтував та не довів підстав для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Звертає увагу, що жодних перешкод для пред`явлення позову самим МВС України не було, про такі перешкоди в позові не зазначено.

Доводи осіб, які подали відзиви на апеляційну скаргу

07березня 2025року Державна організація «Український Національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі УКРНОІВІ) через систему «Електронний суд» направила відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що державним органом під час видачі патентів України №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_2 на винаходи не порушено жодної з вимог законодавства, що регулює порядок надання охорони прав на винаходи. Окремо звертає увагу суду, що для ухвалення законного та обґрунтованого рішення по справі існує необхідність дослідження та з`ясування трудових відносин та домовленостей позивача. Відповідача, інших працівників, які брали участь в розробці технічних рішень за оспорюваними патентами. З урахуванням викладеного, просить здійснити розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без участі представника УКРНОІВІ з урахування позиції, що викладена у цьому відзиві.

10 березня 2025 року Казенне науково-виробниче об`єднання «Форт» МВС України засобами поштового зв`язку на адресу суду направило відзив, в якому заперечило аргументи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, вказавши, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, просило судзалишити апеляційнускаргу беззадоволення,а рішеннясуду першоїінстанції беззмін. Зокрема вказує, що застосування судом ст. 1, 6, 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та висновки суду про створення винаходів працівниками КНВО «Форт» є правомірними. Вважає, що досліджені в судовому засіданні документи та покази свідків підтверджують той факт, що спірні винаходи є складовою частиною пістолета «Форт 28», які розроблялися у процесі роботи над його розробкою, як нового виробу, а твердження ОСОБА_1 про те, що він особисто придумав механізми пістолету, які в подальшому були використані працівниками КНВО «Форт» під час розробки пістолету «Форт 28», є безпідставними. Також в порушення статті 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» відповідач не подав МВС України письмове повідомлення про створені ним службові винаходи, а оформив патенти на своє ім`я.

11 березня 2025 року на адресу суду надійшов відзив першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури мотивований тим, що доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокурора прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказав, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції управління діяльності підприємства КНВО «Форт», а саме МВС України, а Статутом КНВО «Форт» не передбачено право на звернення до суду з позовними заявами. Звертає увагу суду, що прокурором подано позовну заяву в інтересах держави в особі МВС України, яке є належним позивачем у цій справі, та права, інтереси якого порушено при реєстрації спірних патентів. Зауважує, що на підприємстві відсутні будь-які докази, що відповідач працював над розробкою спірних винаходів або ж пістолета «Форт-28» в цілому, а також відповідачем не надано жодного доказу який би підтвердив, що саме у нього виникла ідея щодо впровадження в життя основних механізмів пістолета «Форт-28». Також вказує, що зміни в Законі, а саме в статті 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», не усувають незаконність зареєстрованих спірних патентів, так як на час видачі їх ОСОБА_1 так і на даний час реєстрація, видача зазначених патентів фізичній особі порушує інтереси третіх осіб, а саме інтереси держави. При цьому прокурором в позовній заяві належним чином та достатньо обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави та необхідності звернення з даним позовом в інтересах МВС України.

14 березня 2025 року через систему «Електронний суд» Міністерство внутрішніх справ України також направило до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому викладені заперечення проти задоволення апеляційної скарги. Зокрема зазначає, що прокурором подано позовну заяву в інтересах держави в особі МВС України, яке є належним позивачем у цій справі, та права, інтереси якого порушено при реєстрації спірних патентів. Отже вважає, що місцевий суд правильно застосував норми матеріального права, а його висновки щодо створення винаходів працівниками КНВО «Форт» є обґрунтованими. За наслідками розгляду апеляційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Відповідач ОСОБА_1 та його представники адвокати Гурба М. В. та Старовойтова Д. А. вимоги апеляційної скарги підтримали з посиланням на викладені у ній підстави та надані пояснення.

Прокурор Рудніцька І. В., представник МВС України Сорока В. В., представник КНВО «Форт» Поліщук О. А. заперечили щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, підтримали доводи наданих відзивів на апеляційну скаргу.

Представник Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності та інновацій» в судове засідання не з`явився, 07 березня 2025 року направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу з клопотанням розгляд справи проводити без участі представника підприємства за наявними в матеріалах справи документами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що Казенне науково-виробниче об`єднання «Форт» МВС України створене шляхом перетворення ДП НВО «Форт» і належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України (орган управління).

Відповідно до п. 2.1 Статуту, затвердженого наказом МВС від 04.01.1999 року в редакції від 04.08.2017 року № 685, об`єднання створене з метою розробки, виготовлення, впровадження нових зразків зброї, засобів особистого захисту й активної оборони, засобів спеціального призначення, боєприпасів для забезпечення ними Національної гвардії України, Національної поліції України та інших силових структур держави і діє на промисловій основі з метою отримання прибутку (а.с. 179-188 т.1).

Предметом діяльності є виконання науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт по створенню нових зразків вогнепальної бойової, спортивної, мисливської, пневматичної, спеціальної та іншої зброї, а також холодної зброї, засобів особистого захисту й активної оборони, засобів спеціального призначення, боєприпасів, виготовлення та випробування їх дослідних зразків і погодження з відповідними органами можливості їх використання; розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт та модернізація військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї тощо.

Орган управління призначає на посаду та звільняє з посади начальника об`єднання (п. 6.2 Статуту). Відповідно до п. 6.5 Статуту з начальником об`єднання орган управління укладає контракт, що є підставою для його призначення на посаду.

З 1994 року до 25.07.2019 року за умовами контракту з Міністерством внутрішніх справ України керівництво об`єднанням здійснював ОСОБА_1 (звільнений за п. 8 ст. 36 КЗпП України) (а.с. 194-195 т.1, 53 т.3).

Відповідно до посадової інструкції основним завданням начальника об`єднання «Форт» являється організація роботи і ефективна взаємодія виробничих одиниць, цехів, дільниць та інших структурних підрозділів об`єднання (а.с. 48-52 т.5).

Також в судовому засіданні встановлено, що згідно опису до патенту на винахід № НОМЕР_1 «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», ОСОБА_1 27.08.2013 року подав заявку для реєстрації винаходу. До заявки подав опис винаходу, формулу винаходу, креслення, реферат, платіжний документ про сплату збору за заявку. 10.03.2015 року опубліковані відомості про заявку, а 10.06.2015 року опубліковані відомості в бюлетені про видачу вказаного патенту (а.с. 46-64 т.1, 87 т.1, а.с. 205 т. 6). Патент на винахід № НОМЕР_1 зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на винаходи 10.06.2015 року (а.с. 63-67 т.3).

Згідно опису до патенту на винахід № НОМЕР_2 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», ОСОБА_1 27.08.2013 року подав заявку для реєстрації винаходу. До заявки подав опис винаходу, формулу винаходу, креслення, реферат, платіжний документ про сплату збору за заявку. 10.03.2015 року опубліковані відомості про заявку, а 25.06.2015 року опубліковані відомості в бюлетені про видачу вказаного патенту (а.с. 65-85 т.1, 88 т.1, а.с. 204 т. 6). Патент на винахід № НОМЕР_2 зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на винаходи 25.06.2015 року (а.с. 63-67 т.3).

Згідно опису до патенту на винахід № НОМЕР_3 «Спусковий механізм пістолета» ОСОБА_1 27.08.2013 року подав заявку для реєстрації винаходу. До заявки подав опис винаходу, формулу винаходу, креслення, реферат, платіжний документ про сплату збору за заявку. 10.03.2015 року опубліковані відомості про заявку, а 25.06.2015 року опубліковані відомості в бюлетені про видачу вказаного патенту (а.с. 25-45 т.1, 86 т.1). Патент на винахід № НОМЕР_3 зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на винаходи 25.06.2015 року (а.с. 63-67 т.3).

У всіх патентах їх єдиним власником і винахідником вказаний ОСОБА_1 .

Згідно висновку експерта № 052/21 від 04.01.2022 року винаходи за патентами № НОМЕР_1 « ІНФОРМАЦІЯ_2 », № 108923 «Спусковий механізм пістолета» відповідають умовам патентоздатності «винахідницький рівень», «новизна», «промислова придатність» (а.с. 150-178 т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що вищевказані винаходи були створені працівниками відділу головного конструкторського бюро КНВО «Форт» під час виконання ними своїх службових обов`язків і дані винаходи мають всі ознаки службового, тому оформлення права інтелектуальної власності лише за ОСОБА_1 порушує інтереси держави в особі МВС України як органу управління КНВО «Форт».

Вирішуючи питання про правовідносини, які виникли між сторонами, а також про застосування норм права, суд враховує наступні обставини.

На підставі наданих суду доказів, показань свідків, було встановлено, що в період з 2012-2013 року начальником конструкторського бюро ОСОБА_3 , під керівництвом головного конструктора ОСОБА_2 , почалась робота над створенням пістолету калібру 5,7?28, в ході якої були розроблені основні вузли і механізми, такі як «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета».

Згідно наказу від 17.07.2013 року по КНВО «Форт» № 207 було розпочате виконання ДКР «Пістолет калібру 5,7?28 (а.с. 89-90 т. 1).

По результатам вивчення креслень, конструктивних принципів будови пістолету, а також першого етапу ДКР розглянули питання щодо технічної можливості та економічної доцільності впровадження у виробництво нового виробу пістолету калібру 5,7?28, що затверджено протоколом засідання технічної наради від 25.08.2015 р. (а.с. 96-97 т.1).15.10.2015 року між КНВО «Форт» та ТОВ «Карпат Еко Україна» був укладений договір № 01/15 про постачання оснащення згідно специфікації для виготовлення дослідної партії пістолету на загальну суму 13715659,68 грн. (а.с. 98-105 т.1).

Відповідно до наказу від 15.08.2016 року № 180 для подальшого виконання ДКР пістолета «Форт-28» калібру 5,7?28 конструкторська та технологічна документація були передані по об`єднанню для виготовлення дослідної партії, копіями документації забезпечені всі структури виробництва (а.с. 13-14 т.3).

Загальний кошторис фактичних витрат на виріб «пістолет «Форт-28» калібр 5,7?28, а також узагальнена інформація про витрачений час і заробітну плату, нараховану працівникам, які виконували ДКР по «Форт-28» з 2013-2019 роки, були розроблені і погоджені заступником начальника з економічних питань ОСОБА_4 (а.с. 106-110 т.1).

Інформація про розробників пристрою «Форт-28» калібру 5,7?28 ( ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), джерела фінансування, довідка про виготовлення оснащення «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета» тощо містяться в матеріалах справи (а.с. 101-107 т.5).

Авторами промислового зразка «Пістолет калібру 5,7?28 mm» визнані винахідники ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с. 130-131 т.5), угода про розподіл винагороди між авторами укладена 22.09.2017 року (а.с. 132 т.5).

05.07.2018 року між КНВО «Форт» МВС України в особі в.о. начальника Лісовського Л.І. (ліцензіат) та громадянином України ОСОБА_1 (ліцензіар) був укладений ліцензійний договір № 462 про надання прав на безоплатній основі на використання у виробництві продукції об`єктів права інтелектуальної власності за патентами України на винаходи: № 108782 «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», № 108923 «Спусковий механізм пістолета», № 108924 «Стріляючий ударниковий механізм пістолета».

Відповідно до п. 2.5. договору ліцензіат визнає права інтелектуальної власності ліцензіара і зобов`язується не здійснювати будь-яких спроб (прямо чи опосередковано) для визнання патентів України на винахід № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 недійсними.

Відповідно до п. 11.1 договір діє з моменту його підписання сторонами протягом одного календарного року з правом автоматичного продовження, але не більше ніж на термін дії патентів України на винаходи № № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 (а.с. 46-51 т.3).

05.07.2018 року за актом приймання-передачі копії патентів на винаходи № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 і описів до патентів були передані КНВО «Форт» МВС України (а.с. 52 т.3).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо підстав звернення прокурора до суду та представництва інтересів держави в особі Міністерства внутрішніх справ України

Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 131-1 Конституції України).

Згідно зі статтею 1Закону № 1697-VII,прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, у частині першій якої зазначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.

При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23Закону № 1697-VII, має застосовуватися з урахуванням приписів абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого правила частини другої статті 19 Конституції України не зазначення у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не потрібно розуміти як таке, що розширює визначені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цей висновок підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

Отже, Великою Палатою Верховного Суду визначено два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України з посиланням на бездіяльність позивача стосовно захисту інтересів держави, яка полягала у неналежному реагуванні та невжитті відповідних заходів щодо протиправного позбавлення держави права користування та розпорядження правом на винаходи. Маючи всю необхідну технічну документацію, оснащення та устаткування, необхідні для виробництва зброї, підприємство не має законної можливості здійснювати його виробництво без згоди та, відповідно, ліцензійної угоди з незаконним власником патентів.

Частиною 1 статті 77 ГК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Відповідно до Статуту предметом діяльності КНВО «Форт» є виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт по створенню нових зразків вогнепальної бойової, спортивної, мисливської, пневматичної, спеціальної та іншої зброї, а також холодної зброї, засобів особистого захисту й активної оборони, засобів спеціального призначення, боєприпасів, виготовлення та випробування їх дослідних зразків і погодження з відповідними органами можливості їх використання (пункт 2.2. Статуту КНВО «Форт»).

За визначенням, казенне підприємствоюридична особа, створена державою як єдиним засновником.Майноюридичної особи цього виду належить не самій особі, а засновнику, тобто державі. Розпорядження основними фондами казенного підприємства можливо лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Зазначене узгоджується з пунктами 4,3., 4.4. Статуту КНВО «Форт», згідно яких підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належать до основних засобів Підприємства, лише з дозволу МВС України, як органу управління. Підприємство не має право відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди Органу управління. Підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління іншим майном, що є у державній власності і не належить до основних засобів Підприємства, лише після виконання державного контракту відповідно до законодавства України.

Управління Підприємством здійснює Міністерство внутрішніх справ України (п. 6.1. Статуту).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в судізаконних інтересів державиу разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18, від 29 січня 2025 року у справі № 676/1168/17.

Воєнний стан правовий режим та порядок управління, що запроваджується на всій територіїдержавичи в окремих її місцевостях у разі оголошеннявійни,збройної агресіїабо загрози воєнного нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Мета введення воєнного стану: забезпечення обороноздатності держави шляхом мобілізації ресурсів, здійснення цивільної оборони, ефективного використання державних матеріальних резервів; створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об`єднань громадян і громадських організацій, військового командування, стабільного функціонування інфраструктури; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини та громадянина в умовах особливого періоду.

У зв`язку із військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введеновоєнний стан,який продовжено відповідними Указами Президента України і який діє до цього часу.Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Таке рішення ухвалене у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства. Військове командування разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування має забезпечити передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи й повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 (з наступними змінами і доповненнями) й містить три підприємства Вінницької області, що здійснюють діяльність в сфері оборони, транспортній галузі і промисловості будівельних матеріалів. Об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у сфері оборони, Кабінетом Міністрів України визначено Казенне науково-виробниче об`єднання «Форт» МВС України».

Відповідно до п. 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Постановою Кабінетом Міністрів України № 878 від 25.10.2015, МВС України, відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, організовує розроблення нових видів засобів спеціальної техніки, озброєння, засобів зв`язку, технічних засобів захисту інформації, спеціальних технічних засобів для оперативної діяльності, спеціального транспорту, пожежної та бронетанкової техніки, спеціальних засобів самозахисту та активної оборони, засобів індивідуального бронезахисту, криміналістичної та комп`ютерної техніки, програмного забезпечення, форменого одягу тощо.

Зазначене узгоджується з метою створення КНВО «Форт», де п. 2.1. Статуту визначено, що підприємство створене з метою розробки, виготовлення, впровадження нових зразків зброї, засобів особистого захисту й активної оборони, засобів спеціального призначення, боєприпасів для забезпечення ними Національної гвардії України, Національної поліції України та інших силових структур держави.

У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах Міністерства внутрішніх справ України з посиланням на бездіяльність позивача стосовно захисту інтересів держави, яка полягає в неналежному реагуванні та невжитті відповідних заходів на незаконне позбавлення казенного підприємства, управління яким здійснює позивач, права на винаходи, в результаті чого підприємство позбавлене законної можливості в повній мірі здійснювати діяльність, з метою якої було створене.

Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що за обставин цієї справи, захисту інтересів держави та наявності суспільного інтересу у належному забезпеченні Міністерством внутрішніх справ України заходів й повноважень передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів.

Щодо дотримання строку позовної давності

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести, крім наведеного підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Колегія суддівзвертає увагуна те, щоусталеним у практиці Верховного Суду єпідхіддо застосування правила статті 261 ЦК України, за яким початок перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України,пов`язуєтьсяізмоментом,колиособа довідалася абомогладовідатися про порушеннясвогоправа або про особу, яка його порушила(див. постановуВерховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23)).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), та зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження слідчим відділом УСБУ у Вінницькій області, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42020020000000330 від 07.10.2020 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, виявлено факт незаконного привласнення службовими особами КНПО «ФОРТ» МВС України авторства на службовий винахід.

05.05.2022 Вінницька обласна прокуратура направила на адресу Міністерства внутрішніх справ України повідомлення за № 15/2-242 вих-22 в якому, посилаючись на вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави (у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру), надала інформацію про виявлені порушення та просила зазначити, чи вживатимуться Міністерством внутрішніх справ України заходи цивільно-правового характеру, щодо захисту інтересів держави з цих питань.

Листом від 20.06.2022 № 15820/25-2022 МВС України в особі Департаменту державного майна та ресурсів МВС повідомило Вінницьку обласну прокуратуру, що МВС України не зверталося до суду з відповідною позовною заявою щодо визнання недійсними зареєстрованих патентів, підтримує позицію прокуратури щодо подання до суду позову в інтересах держави в особі МВС.

Листом від 12.08.2022 № 15/2-482 вих-22 Вінницька обласна прокуратура повідомила Міністерство внутрішніх справ України про намір звернутись із позовною заявою в інтересах держави в особі МВС до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про визнання недійсними вищезазначених патентів.

Отже, заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, звернувшись у серпні 2022 році до суду із цим позовом, не пропустив позовну давність.

Аналогічні висновки містять у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 243/2163/22 (провадження № 61-3041св24), від 05 березня 2025 року у справі № 243/16/23 (провадження № 61-15408 св 24).

Крім того, 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID19)» (далі Закон № 540-ІХ), яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19),строки,визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а такожінші процесуальні строкищодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинамипродовжуються на строк дії такого карантину».

Щодо суті апеляційної скарги

Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статті 33 Закону України «Про охоронуправ на винаходиі корисні моделі» (в редакції закону, на час виникнення спірних правовідносин) патент на винахід може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Судом встановлено, що в період з 2012-2013 року начальником конструкторського бюро ОСОБА_3 , під керівництвом головного конструктора ОСОБА_2 , почалась робота над створенням пістолету калібру 5,7?28, в ході якої були розроблені основні вузли і механізми, такі як «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета».

Згідно наказу від 17.07.2013 року по КНВО «Форт» № 207 було розпочате виконання ДКР «Пістолет калібру 5,7?28 (а.с. 89-90 т. 1).

По результатам вивчення креслень, конструктивних принципів будови пістолету, а також першого етапу ДКР розглянули питання щодо технічної можливості та економічної доцільності впровадження у виробництво нового виробу пістолету калібру 5,7?28, що затверджено протоколом засідання технічної наради від 25.08.2015 р. (а.с. 96-97 т.1).

15.10.2015 року між КНВО «Форт» та ТОВ «Карпат Еко Україна» був укладений договір № 01/15 про постачання оснащення згідно специфікації для виготовлення дослідної партії пістолету на загальну суму 13715659,68 грн. (а.с. 98-105 т.1).

Відповідно до наказу від 15.08.2016 року № 180 для подальшого виконання ДКР пістолета «Форт-28» калібру 5,7?28 конструкторська та технологічна документація були передані по об`єднанню для виготовлення дослідної партії, копіями документації забезпечені всі структури виробництва (а.с. 13-14 т.3).

Загальний кошторис фактичних витрат на виріб «пістолет «Форт-28» калібр 5,7?28, а також узагальнена інформація про витрачений час і заробітну плату, нараховану працівникам, які виконували ДКР по «Форт-28» з 2013-2019 роки, були розроблені і погоджені заступником начальника з економічних питань ОСОБА_4 (а.с. 106-110 т.1).

Інформація про розробників пристрою «Форт-28» калібру 5,7?28 ( ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), джерела фінансування, довідка про виготовлення оснащення «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета» тощо містяться в матеріалах справи (а.с. 101-107 т.5).

Авторами промислового зразка «Пістолет калібру 5,7?28 mm» визнані винахідники ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с. 130-131 т.5), угода про розподіл винагороди між авторами укладена 22.09.2017 року (а.с. 132 т.5).

Відносини, що виникають у зв`язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи (корисні моделі) в Україні, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі) базується на Конституції України і складається із цього Закону, ЦК України, Закону України «Про державну таємницю» та інших нормативно-правових актів.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом (частина перша статті 462 ЦК України).

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка. Тлумачення формули повинно здійснюватися в межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних креслень (частина друга статті 462 ЦК України, частина п`ята статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

У статті 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначено, що: винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології; патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель).

Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі та відповідає умовам патентоздатності. Об`єктом винаходу, правова охорона якому надається згідно з цим Законом, може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо), процес (спосіб) (стаття 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Відповідно до статті 463 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:

1) винахідник, автор промислового зразка; 2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» право на реєстрацію винаходу (корисної моделі), секретного винаходу (секретної корисної моделі) має винахідник, якщо інше не передбачено цим Законом.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» передбачено, що винахідники, які спільно створили винахід (корисну модель), мають однакові права на реєстрацію винаходу (корисної моделі), секретного винаходу (секретної корисної моделі), якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 429 ЦК України (в редакції виникнення спірних правовідносин) особисті немайнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об`єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об`єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Відповідно до ч. 2 цієї статті майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Відповідно до частин першої-четвертої, шостої статті 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника. Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід (корисну модель) з описом, що розкриває суть винаходу (корисної моделі) достатньо ясно і повно. Роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. Якщо роботодавець не виконає зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії. Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку.

Слід виділити такі основні ознаки, притаманні об`єкту інтелектуальної власності, створеному у зв`язку з виконанням трудового договору («службовий твір» або «службовий винахід»): працівник створив об`єкти інтелектуальної власності протягом строку дії трудового договору з роботодавцем та за його рахунок (в тому числі, наприклад, з використанням матеріалів та інформації роботодавця); створення об`єкту інтелектуальної власності входило до трудових обов`язків цього працівника, визначених трудовим договором посадовими інструкціями, або відповідно до письмового службового доручення (завдання) роботодавця, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності роботодавця.

Певні додаткові ознаки прямо передбачені законодавством для службового винаходу. Так, службовий винахід повинен бути створений з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця. Також слід враховувати, чи був створений об`єкт інтелектуальної власності одним працівником чи колективом.

Судом встановлено,що з 1994 року до 25.07.2019 року за умовами контракту з Міністерством внутрішніх справ України керівництво об`єднанням здійснював ОСОБА_1 (звільнений за п. 8 ст. 36 КЗпП України) (а.с. 194-195 т.1, 53 т.3).

В період з 2012-2013 року начальником конструкторського бюро ОСОБА_3 , під керівництвом головного конструктора ОСОБА_2 , почалась робота над створенням пістолету калібру 5,7?28, в ході якої були розроблені основні вузли і механізми, в тому числі і вузли, які в подальшому запатентовані за відповідачем. Хронологічну послідовність розробки вузлів і механізмів за патентами № НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_2 ОСОБА_3 виклав письмово в інформаційній довідці, яка залучена до матеріалів справи (а.с. 53-54 т. 5).

Після досягнення необхідного початкового результату, ОСОБА_1 , як керівником підприємства, було видано наказ від 17.07.2013 № 207 «Про виконання ДКР», яким відділу головного конструктора, науково-дослідному впроваджувальному центру, а також іншим структурним підрозділам об`єднання було наказано розпочати виконання дослідно-конструкторських робіт (ДКР) «Пістолет калібру 5,7х28», розробити ескізний проект, (що є першим етапом у розробках), виготовити макетний зразок пістолета згідно ескізного проекта, розробити комплект конструкторської документації («ФОРТ 28»).

У період розробок спірних винаходів в КНВО «Форт» діяв «Стандарт підприємства. Система менеджменту якості. Планування, проектування та розробка нової продукції СТП 33:2011», введений в дію наказом від 11.08.2011 № 222, яким працівники підприємства керувалися під час розробок.

Загальний кошторис фактичних витрат на виріб «пістолет «Форт-28» калібр 5,7?28, а також узагальнена інформація про витрачений час і заробітну плату, нараховану працівникам, які виконували ДКР по «Форт-28» з 2013-2019 роки, були розроблені і погоджені заступником начальника з економічних питань ОСОБА_4 (а.с. 106-110 т.1).

ОСОБА_1 отримував доплату до заробітної плати в розмірі 30% за роботу в умовах режимних обмежень і безпосереднє виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.03.2007 № 400 о/с дск.

Інформація про розробників пристрою «Форт-28» калібру 5,7?28 ( ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), джерела фінансування, довідка про виготовлення оснащення «Замикальний механізм пістолета з напіввільним затвором», «Стріляючий ударниковий механізм пістолета», «Спусковий механізм пістолета» тощо містяться в матеріалах справи (а.с. 101-107 т.5).

Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірні винаходи, які в подальшому запатентовані відповідачем створено на підприємстві з використанням фінансів, досвіду, знань та обладнання КНВО «Форт».

З огляду на викладене, ураховуючи показання допитаних у судовому засіданні свідків, яким судом надана належна правова оцінка, досліджених судом записів в журналі № 1 ескізів несекретної документації, копії схем механізмів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Стріляючий ударниковий механізм пістолета» та пояснень свідка ОСОБА_3 , згідно яких схеми створені у форматі 3D ним на робочому комп`ютері, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що розробка запатентованих ОСОБА_1 механізмів відбувалась саме під час виконання трудових (службових) обов`язків конструкторів КНВО «Форт», в тому числі з участю ОСОБА_1 , як керівника об`єднання, а тому є службовими винаходами в розумінні Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі».

Неповідомлення ОСОБА_1 роботодавця про створення службових винаходів, оформлення за собою прав інтелектуальної власності на дані службові винаходи позбавило роботодавця права на одержання патенту на службовий винахід, чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації, передбачені ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі».

Європейський судз правлюдини зазначав,що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09 липня 1997 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 20 травня 2010 року).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого місцевим судом рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції застосовано спосіб захисту не передбачений законом, а саме щодо визнання недійсними патентів.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (в редакції, що діяла на час подачі заявок для реєстрації винаходів і видачі спірних патентів) патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначеністаттею 7цього Закону;

б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці;

в) порушення вимогчастини другоїстатті 37 цього Закону;

г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Реформування законодавства про інтелектуальну власність, яке мало місце у 2020 р. і розглядається як реформа патентного законодавства, зумовило внесення змін до нормативно-правових актів з питань правової охорони окремих об`єктів інтелектуальної власності. Зокрема, зазнали змін і способи захисту патентних прав.

На зміну інституту визнання патенту на винахід (корисну модель) недійсними прийшов інститут визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними, що усунуло невідповідності між нормами Закону України «Про охорону прав на винаходи (корисні моделі)» та ст. 469 Цивільного кодексу України, яка прямо передбачала можливість визнання недійсними саме прав інтелектуальної власності, а не охоронного документу патенту.

Згідно із визначенням, викладеним у ст. 1 Закону патент (патент на винахід, патент на секретний винахід, патент на корисну модель, патент на секретну корисну модель) охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і права на винахід (корисну модель). Із самого визначення вбачається, що цей документ засвідчує (констатує факт наявності, підтверджує) права інтелектуальної власності чи пріоритет. Своєю чергою, видача патенту здійснюється Національним органом інтелектуальної власності (далі НОІВ) у місячний строк після державної реєстрації винаходу, корисної моделі (ст. 25 Закону), а права, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), діють від дати, наступної за датою державної реєстрації винаходу (корисної моделі) (ст. 28 Закону). Отже, права є визначальними, первинними, і виникають та діють ще до моменту видачі патенту, який їх засвідчує.

Окрім цього, ч. 4 ст. 33 Закону передбачає, що права на винахід (корисну модель), визнані недійсними повністю або частково в судовому порядку, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Як вбачається із цього законодавчого положення, прив`язка моменту, з якого права інтелектуальної власності є недійсними, здійснюється до моменту їх виникнення дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі), яка є аналогічною даті державної реєстрації, адже ці дії повинні проводитись одночасно. Отже, за правопідтверджуючого значення набуває уже не патент, а запис про державну реєстрацію прав.

Водночас, підстави для визнання недійсними прав на винахід (корисну модель) недійсними не зазнали змін у порівнянні із тими, які існували для визнання недійсним патенту на винахід (корисну модель). Змінилась лише назва способу судового захисту, а не докорінно сам механізм.

Враховуючи зазначені зміни, а також те, що формулювання належного способу захисту повинно відповідати за своїм змістом праву, яке порушене апеляційний суд не вважає доводи відповідача такими, що вплинули на правильність оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницькогоміського судуВінницької областівід 20січня 2025року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 травня 2025 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: В. В. Сопрун

І. М. Стадник