Рішення

від 02.05.2025 по справі 904/777/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2025м. ДніпроСправа № 904/777/25Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/777/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС"

до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"

про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 25.02.2025 за вих. №б/н до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - відповідач) про стягнення 100.000,00 грн заборгованості.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/777/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025.

Ухвалою від 03.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Згідно з інформацією, яка міститься в системі Діловодство спеціалізованого суду, документ в електронному вигляді "ст. 176 Відкриття у СПРОЩЕНОМУ" від 03.03.25 по справі №904/777/25 (суддя Дупляк Степан Анатолійович) було надіслано одержувачу Акціонерному товариству "Криворізький залізорудний комбінат" в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 04.03.25 о 00:10, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Через систему «Електронний суд» 31.03.2025 від відповідача надійшов відзив.

Через систему «Електронний суд» 01.04.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору поставки №1164 від 06.10.2022 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач у відзиві визнає наявність заборгованості перед позивачем за договором №1164 від 06.10.2022 у розмірі 100.000,00 грн. Водночас, просить суд врахувати обставини, які суттєво вплинули на можливість належного виконання зобов`язань. Внаслідок повномасштабного вторгнення росії підприємство зазнало значних фінансових труднощів: погіршилися умови господарювання, зменшилася чисельність працівників через мобілізацію, припинилося постачання електроенергії в окремі періоди. Основні ринки збуту були втрачені, зокрема знищено ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» найбільшого споживача залізорудної сировини. Крім того, контрагенти, у тому числі компанія LAMET s.r.o., не виконали зобов`язань, що підтверджується рішенням МКАС від 12.09.2023.

Попри складний фінансовий стан, підприємство продовжує виконувати соціальні зобов`язання перед працівниками та їхніми родинами, зокрема виплачуючи матеріальну допомогу мобілізованим, а також родинам загиблих. Водночас ДПС України безпідставно відмовляє у відшкодуванні ПДВ на суму понад 180 млн грн через санкції, застосовані до акціонера позивача, що позбавляє підприємство обігових коштів. Через це АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» вимушене оскаржувати відповідні податкові рішення у судовому порядку.

Значні фінансові втрати призвели до скорочення виробництва, припинення роботи шахт та реєстрації колективного трудового спору через неможливість підвищення заробітних плат. Відключення електроенергії через брак коштів та відсутність підтримки держави ще більше ускладнює ситуацію. Враховуючи ці обставини, підприємство звертається з проханням надати розстрочку виконання рішення строком на шість місяців рівними частинами.

Стислий виклад позиції позивача на відзив відповідача

Позивач 31 березня 2025 року отримав відзив на позов, у якому відповідач визнає борг у сумі 100.000,00 грн, але просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців через військову агресію РФ. Відповідач пояснює невиконання зобов`язань погіршенням умов господарювання, зменшенням працівників, допомогою ЗСУ, перебоями з електропостачанням та проблемами з логістикою і фінансами.

Позивач розуміє труднощі відповідача, але заперечує проти розстрочки, оскільки ТОВ «ВАЛТЕКС» зазнає збитків через неналежне виконання зобов`язань контрагентами, включаючи відповідача. Відсутність обігових коштів ставить під загрозу роботу підприємства. Позивач також звертає увагу, що всі підприємства, в тому числі ТОВ «ВАЛТЕКС», постраждали через війну, але це не звільняє від відповідальності.

Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі і відмовити у клопотанні про розстрочення виконання рішення.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; оплати товару; поставки товару; наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат; правомірності заявлених позовних вимог.

Суд встановив, що 06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" (далі позивач, постачальник) та Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі відповідач, покупець) був укладений договір поставки №1164 (далі - договір).

Згідно з п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, у порядку й на умовах, передбачених даним договором.

Найменування, кількість, комплектність товару узгоджується сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що базові умови поставки товару визначаються відповідно до Інкотермс (у редакції 2010) і закріплюються в специфікаціях.

Товар за цим договором поставляється у строки, зазначені в специфікаціях до цього договору (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 4.3 договору розрахунки за поставку товару здійснюються в національній валюті України.

Оплата здійснюється в порядку й строки, передбачені специфікаціями до цього договору (п. 4.4 договору).

Даний договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2023 (п. 10.1 договору).

06.10.2022 сторонами узгоджено та підписано специфікацію №1, якою узгоджено поставку товару на загальну суму 407.172,48 грн, строк поставки товару: 4-й квартал 2022 року, протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця, з правом дострокового постачання.

15.08.2023 сторонами узгоджено та підписано специфікацію №4, якою узгоджено поставку товару на загальну суму 576.444,00 грн, строк поставки: 3 квартал, протягом 30 календарних днів з моменту направлення письмової заявки покупцем.

Пунктом 5 Специфікації № 4 від 15.08.2023, сторони узгодили порядок оплати товару: протягом 15 банківських днів з моменту поставки товару виключно за умови надання належно оформлених оригіналів рахунків-фактур, видаткових накладних. На товар, що ввезений на митну територію України, постачальник надає засвідчені належним чином копії вантажних митних декларацій. Одночасно з товаром постачальник надає покупцеві необхідну технічну документацію на товар: сертифікат експертизи типу, декларація відповідності, висновок СЕС.

Заявкою від 04.09.2023 №53-15/952 позивач просив здійснити поставку у вересні 2023 року згідно договору поставки №1164 від 06.10.2022 специфікація №4 від 15.08.2023.

На виконання умов договору, специфікацій та письмових заявок позивача було здійснено поставку відповідачу товар на загальну суму 576.444,00 грн, що підтверджується видатковою накладною: № 2298 від 20.10.2023 на суму 576.444,00 грн, товарно-транспортною накладною №Р2298 від 20.10.2023.

Відповідач здійснив часткову оплату, перерахувавши позивачу 476.444,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме:

- № 1745 від 31.01.2024 на суму 200.000,00 грн;

- № 3336 від 26.02.2024 на суму 100.000,00 грн;

- № 4616 від 18.03.2024 на суму 100.000,00 грн;

- № 19331 від 26.07.2024 на суму 76.444,00 грн.

Як зазначає позивач, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором прострочена заборгованість відповідача перед позивачем складає 100.000,00 грн.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 100.000,00 грн заборгованості.

Право вимоги вказаної заборгованості позивач набув в результаті невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, у зв`язку із несплатою коштів за поставлений товар.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

06.10.2022 сторонами узгоджено та підписано специфікацію №1, якою узгоджено поставку товару на загальну суму 407.172,48 грн, строк поставки товару: 4-й квартал 2022 року, протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця, з правом дострокового постачання.

15.08.2023 сторонами узгоджено та підписано специфікацію №4, якою узгоджено поставку товару на загальну суму 576.444,00 грн, строк поставки: 3 квартал, протягом 30 календарних днів з моменту направлення письмової заявки покупцем.

Пунктом 5 Специфікації № 4 від 15.08.2023, сторони узгодили порядок оплати товару: протягом 15 банківських днів з моменту поставки товару виключно за умови надання належно оформлених оригіналів рахунків-фактур, видаткових накладних. На товар, що ввезений на митну територію України, постачальник надає засвідчені належним чином копії вантажних митних декларацій. Одночасно з товаром постачальник надає покупцеві необхідну технічну документацію на товар: сертифікат експертизи типу, декларація відповідності, висновок СЕС.

Заявкою від 04.09.2023 №53-15/952 позивач просив здійснити поставку у вересні 2023 року згідно договору поставки №1164 від 06.10.2022 специфікація №4 від 15.08.2023.

На виконання умов договору, специфікацій та письмових заявок позивача було здійснено поставку відповідачу товар на загальну суму 576.444,00 грн, що підтверджується видатковою накладною: № 2298 від 20.10.2023 на суму 576.444,00 грн, товарно-транспортною накладною №Р2298 від 20.10.2023.

Відповідач здійснив часткову оплату, перерахувавши позивачу 476.444,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме:

- № 1745 від 31.01.2024 на суму 200.000,00 грн;

- № 3336 від 26.02.2024 на суму 100.000,00 грн;

- № 4616 від 18.03.2024 на суму 100.000,00 грн;

- № 19331 від 26.07.2024 на суму 76.444,00 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 476.444,00 грн, тобто несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 100.000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України ( надалі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону , інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із нормами частини першої статті 712 ЦК України, які кореспондуються із положеннями частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язається передати (поставити) у встановлений строк ( строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України: Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент : 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар ( частина перша статті 664 ЦК України).

З викладеного вбачається, що відповідач не провів в повному обсязі з позивачем розрахунків, чим порушив умови договору. Таким чином станом на час вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем становить 100.000,00 грн.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідач у відзиві визнав наявність заборгованості перед позивачем за договором №1164 від 06.10.2022 у розмірі 100.000,00 грн.

Водночас відповідач просить суд врахувати обставини, які суттєво вплинули на можливість належного виконання зобов`язань, оскільки внаслідок повномасштабного вторгнення росії підприємство зазнало значних фінансових труднощів, а саме погіршилися умови господарювання, зменшилася чисельність працівників через мобілізацію, припинилося постачання електроенергії в окремі періоди. Основні ринки збуту були втрачені, зокрема знищено ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» найбільшого споживача залізорудної сировини. Крім того, контрагенти, у тому числі компанія LAMET s.r.o., не виконали зобов`язань, що підтверджується рішенням МКАС від 12.09.2023.

Попри складний фінансовий стан, підприємство продовжує виконувати соціальні зобов`язання перед працівниками та їхніми родинами, зокрема виплачуючи матеріальну допомогу мобілізованим, а також родинам загиблих. Водночас ДПС України безпідставно відмовляє у відшкодуванні ПДВ на суму понад 180 млн грн через санкції, застосовані до акціонера позивача, що позбавляє підприємство обігових коштів. Через це АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» вимушене оскаржувати відповідні податкові рішення у судовому порядку.

Значні фінансові втрати призвели до скорочення виробництва, припинення роботи шахт та реєстрації колективного трудового спору через неможливість підвищення заробітних плат. Відключення електроенергії через брак коштів та відсутність підтримки держави ще більше ускладнює ситуацію.

Враховуючи ці обставини, відповідач просить надати розстрочку виконання рішення строком на шість місяців рівними частинами.

Позивач зазначає, що розуміє труднощі відповідача, але заперечує проти розстрочки, оскільки ТОВ «ВАЛТЕКС» зазнає збитків через неналежне виконання зобов`язань контрагентами, включаючи відповідача. Відсутність обігових коштів ставить під загрозу роботу підприємства. Позивач також звертає увагу, що всі підприємства, в тому числі ТОВ «ВАЛТЕКС», постраждали через війну, але це не звільняє від відповідальності.

Тому, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі і відмовити у клопотанні відповідача про розстрочення виконання рішення.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, суд зазначає таке.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України).

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Свою заяву відповідач обґрунтовує тим, що не заперечує факт укладення договору з позивачем та існування у нього заборгованості, але наголошує на суттєвих обставинах, які ускладнили виконання зобов`язань, а саме погіршення умов господарювання, зменшилася чисельність працівників через мобілізацію, припинилося постачання електроенергії в окремі періоди. Основні ринки збуту були втрачені, зокрема знищено ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» найбільшого споживача залізорудної сировини. Крім того, контрагенти, у тому числі компанія LAMET s.r.o., не виконали зобов`язань, що підтверджується рішенням МКАС від 12.09.2023.

Попри складний фінансовий стан, підприємство продовжує виконувати соціальні зобов`язання перед працівниками та їхніми родинами, зокрема виплачуючи матеріальну допомогу мобілізованим, а також родинам загиблих. Водночас ДПС України безпідставно відмовляє у відшкодуванні ПДВ на суму понад 180 млн грн через санкції, застосовані до акціонера позивача, що позбавляє підприємство обігових коштів. Через це АТ «КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» вимушене оскаржувати відповідні податкові рішення у судовому порядку. Значні фінансові втрати призвели до скорочення виробництва, припинення роботи шахт та реєстрації колективного трудового спору через неможливість підвищення заробітних плат. Відключення електроенергії через брак коштів та відсутність підтримки держави ще більше ускладнює ситуацію.

Враховуючи ці обставини, відповідач просить надати розстрочку виконання рішення строком на шість місяців рівними частинами.

Дослідивши зазначені відповідачем докази та обставини, суд не знаходить достатніх правових підстав для її задоволення.

У Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (Закон України "Про виконавче провадження"), не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки/розстрочки.

У той же час, слід зважити на таке:

1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012);

3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року);

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду.

Відстрочка/розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.

До того ж, необхідність відстрочення чи розстрочення рішення суду повинна обґрунтовуватись належними та допустимими доказами, що подаються заявником.

Відповідачем не обґрунтовано підстав та обставин, які зміняться чи настануть через шість місяців та які відповідно дадуть можливість виконати рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про надання розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

З урахуванням встановленого господарський суд визнає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 100.000,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Водночас, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.

Аналогічні правові позиції містяться в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №905/1977/21, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №906/1091/23, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №263/4787/15-ц.

Позовна заява у справі №904/777/25 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом 0,8, що становить 2.422,40 грн, який, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз`яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 605,60 грн (3.028,00 2.422,40).

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50029, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ СИМБІРЦЕВА, будинок 1-А; ідентифікаційний код 00191307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" (09100, Київська область, місто Біла Церква, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, будинок 2; ідентифікаційний код 32393877) 100.000,00 грн (сто тисяч грн 00 к) основної заборгованості, 2.422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк