Постанова

від 29.04.2025 по справі 921/297/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 921/297/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 (суддя Гевко В. Л.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (Бойко С. М. - головуючий, судді Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз"

про стягнення заборгованості у сумі 357 957 298,06 грн,

(у судове засідання з`явилася представниця відповідача - Мельник О. С.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз про стягнення заборгованості у сумі 357 957 298 грн 06 коп., з яких 234 983 389 грн 90 коп. основний борг, 13 885 388 грн. 11 коп. три проценти річних, 43 247 907 грн. 11 коп. пеня, 65 840 612 грн. 94 коп. інфляційні втрати на підставі укладеного між сторонами договору за поставлений природний газ у січні та лютому 2022 року.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов`язання з оплати вартості спожитого природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу постачальником останньої надії в період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" ( Постачальник останньої надії) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р ТОВ "ГК "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача - Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз", зазначено ЕІС-код споживача природного газу 56X310000000001I

В інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X310000000001І (відповідач) був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач), у т.ч. у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

Оскільки у відповідача (Оператора ГРМ), як споживача природного газу, були відсутні постачальники природного газу (не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого споживача (Оператора ГРМ) було автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"; об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.01.2022 по 28.02.2022 автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію Позивача як постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить: з 01.01.2022 по 31.01.2022 3 405 575,00 м3, з 01.02.2022 по 28.02.2022 2 194 382,34 м3.

Факт включення ПАТ по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 та інформацією (помісячно) щодо остаточної алокації відборів споживачів з ЕІС кодом 56Х310000000001І; довідкою про об`єми поставленого Позивачем природного газу та відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом 56Х310000000001І.

Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії (Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2501 є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу постачальником останньої надії(п.1.1. Договору).

Згідно з п.2.1 Договору, Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (п.3.3 Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (п.4.3 Договору).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 Договору).

У разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим Споживачем строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу (п.4.5 Договору).

Згідно з п.5.1 та п.5.2 Договору, Споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Договір набрав чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє Споживача від обов`язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим Договором (п.11.1 Договору).

Отже, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, не потребує двостороннього підписання, і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

У період з 01.01.2022 по 28.02.2022 поставлено відповідачу природний газ в об`ємі 5599957,34 куб. м. на суму 234983389,90 грн, що підтверджується довідкою про об`єми поставленого позивачем природного газу та відомостями з інформаційної платформи Оператора ГГС щодо споживача з ЕІС-кодом56ХЗ10000000001І (отриманого у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС); актом прийманні передачі природного газу №2146 від 31.01.2022 та Актом приймання - передачі природного газу №4187 від 28.02.2022.

На виконання умов договору, Оператором ГРМ направлялися Споживачу відповідні рахунки: № 6532 від 11.02.2022 на оплату поставленого природного газу з 01 по 31 січня 2022 року на суму 144807728,39 грн та №10124 від 12.03.2022 року на оплату поставленого природного газу з 01 по 28 лютого 2022 року на суму 90175661,51грн.

Згідно виставлених рахунків № 6532 від 11.02.2022 на оплату поставленого природного газу з 01 по 31 січня 2022 року на суму 144 807 728,39 грн. та № 10124 від 12.03.2022 року, з 01 по 28 лютого 2022 року на суму 90 175 661,51 грн, вартість поставленого відповідачу у січні-лютому 2022 року природного складає 234 983 389,90 грн.

У рахунках №6532 від 11.02.2022 та №10124 від 12.03.2022 окремо зазначено вартість послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з ГТС (тариф) нарахування за січень 2022 року 422 836,19 грн за лютий 2022 року 272 454,51грн.

Відправлення на адресу відповідача рахунку № 6532 від 11.02.2022 на оплату підтверджується спискам згрупованих відправлень "Рекомендований лист", а саме: список 14.02.2022_курдоставка " (штрих кодовий ідентифікатор № 0505064190177), а також фіскальним чеком від 16.02.2022.

Відправлення на адресу відповідача рахунку№10124 від 12.03.2022 року на оплату підтверджується спискам згрупованих відправлень "Рекомендований лист", а саме: список 21.03.2022_курдоставка_Боженко" (штрих кодовий ідентифікатор №0505068270914), а також фіскальним чеком від 23.03.2022.

Однак, відповідач акти приймання-передачі природного газу № 2145 від 31.01.2022 та № 4187 від 28.02.2024, не підписав, за поставлений газ не розрахувався,

Проте, споживання газу в період з 01.01.2022 по 31.01.2022 в об`ємі 3 405 575,00 м3та з 01.02.2022 28.02.2022 року в об`ємі 2 194 384,34 тис. м3 відповідач не заперечує.

Станом на час розгляду справи докази сплати заборгованості у сумі 234 983 389,90 грн відсутні.

У зв`язку з порушенням строків оплати, відповідно до умов Договору, позивачем нараховано відповідачу 13 885 388 грн 11 коп. три проценти річних, 43 247 907 грн 11 коп. пені, 65 840 612 грн 94 коп. інфляційних втрат.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 у справі №921/297/24 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 234 983 389,90 грн основного боргу, 13 885 388,11 грн процентів річних, 21 623 953,56 грн, 65 840 612,94 грн інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог в сумі 21 623 953, 56 грн пені відмовлено. Судові витрати покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати в складі судового збору в сумі 51 200,23 грн покладено на позивача. Судові витрати в складі судового збору в сумі 796 639,77 грн покладено на відповідача.

Оцінюючи фактичні обставини, наведені відповідачем у відзиві на позов, які стали підставою для допущення прострочення виконання ним зобов`язань, а також щодо зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу і, відповідно, відсутність надходження коштів з основної діяльності, як джерела доходів відповідача (з 01.02.2024), беручи до уваги заперечення позивача з цього приводу, ураховуючи майнові інтереси обох сторін та задоволення судом у цій справі вимог ТОВ "ГК "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних збитків та 3 % річних, відсутність доказів завдання позивачу інших збитків, суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, вважав за доцільне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 %.

3.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 у справі №921/297/24 залишено без змін.

Постанова аргументована тим, що під час розгляду клопотання про зменшення пені, Відповідач просив врахувати, що до 01.02.2024 основним видом діяльності ПрАТ "Тернопільгаз" був розподіл природного газу за регульованим тарифом за встановленими НКРЕКП цінами. Інших джерел прибутку у ПрАТ "Тернопільгаз" не існувало. Кошти на сплату штрафних та фінансових санкцій не передбачено в тарифі, а тому їх примусове стягнення спричинить вилучення з господарського обороту ПрАТ "Тернопільгаз" грошових коштів. Доведений регулятором тариф, який діяв у 2022 році, не покривав в повній мірі витрат на провадження діяльності з розподілу природного газу з отриманням обґрунтованого рівня прибутку, що є основною причиною неналежного виконання зобов`язання за договором.

Також відповідач зазначав, що надмірно нараховані штрафні санкції неминуче призведуть до скрутного майнового стану підприємства, тому приймаючи до уваги важкий матеріальний стан ПрАТ Тернопільгаз, зупинення основної діяльності з розподілу природного газу та відсутність доказів завдання Позивачу інших збитків, просив суд зменшити розмір нарахованої пені . Позивач, заперечуючи щодо зменшення пені, просив врахувати, що у цій справі сума зобов`язання відповідача з оплати поставленого газу та розмір заборгованості 234 983 389,90 грн (відповідачем дана заборгованість не погашалась), тоді як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 43 247 907,11грн, що складає 18,4% від суми заборгованості. Тому вважає, що заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача.

Пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення втрат, яка носять компенсаційний характер: 3% річних та інфляційних нарахувань. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність об`єктивних підстав та доцільність зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %.

Компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 13 885 388,11 грн та інфляційних втрат у розмірі 65 840 612,94 грн, які суд першої інстанції задовольнив. З огляду на наведене, колегія суддів констатувала, що суд першої інстанції врахував також права та інтереси кредитора, а отже і спростовуються твердження скаржника про те, що зменшений розмір штрафних санкцій нівелює значення штрафних санкцій як відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Щодо доводів про помилковий розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що ураховуючи, позовну вимогу про стягнення заборгованості у сумі 357 957 298,06 грн, що має майновий характер, судовий збір, що підлягає сплаті за подання такої позовної вимоги становить 847 840 грн. З огляду на часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про те, що судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 847 840 грн судового збору, а тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 796 639,77 грн суд поклав на відповідача у справі. Судові витрати в складі судового збору в сумі 51 200, 23 грн покладаються на позивача.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 21 623 953,56 грн пені та стягнення з позивача судових витрат в складі судового збору в сумі 51 200,23 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 21 623 953,56 грн, а судові витрати в складі судового збору в сумі 51 200,23 грн покласти на відповідача.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, а також пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» про те, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Крім того, під час зменшення розміру пені суди не врахували правові висновки щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, наведені у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 14.07.2021 № 916/878/20.

На думку скаржника, суди не надали належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником; не врахували співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру заявленої пені; не дослідили причини невиконання боржником грошового зобов`язання та строк такого невиконання; не виконали при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач своєчасно свого обов`язку щодо оплати вартості поставленого йому позивачем газу не виконав.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За наслідком несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов`язань позивач нарахував пеню у розмірі 7 232 089,64 грн.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 552 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої суми пені, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, встановив, що він є правильним. Разом з тим, відповідач заявив клопотання про зменшення, зокрема, пені на 90 %.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто цією нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц).

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у постановах Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору також містить таку засаду як справедливість, добросовісність і розумність (пункти 3, 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах: від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

Усі наведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Так, стаття 86 ГПК передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

5.4. Суд першої інстанції, зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені на 50%, оцінив фактичні обставини, наведені відповідачем у відзиві на позов, які стали підставою для допущення прострочення виконання ним зобов`язань, а також щодо зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу і, відповідно, відсутність надходження коштів з основної діяльності, як джерела доходів відповідача (з 01.02.2024), взяв до уваги заперечення позивача з цього приводу, урахував майнові інтереси обох сторін та задоволення судом у цій справі вимог ТОВ "ГК "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних збитків та 3 % річних, відсутність доказів завдання позивачу інших збитків.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

З обставин цього спору вбачається, що така оцінка була проведена судами попередніх інстанції, а відповідна мотивація викладена в судових рішеннях. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки, і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Аналіз висновків, зроблених судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі щодо зменшення неустойки, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки ці висновки (щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

До того ж, у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

5.5. Щодо розподілу судового збору в суді першої інстанції

Згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

У цій справі зменшення розміру пені не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а тому розподіл судового збору повинен був здійснюватися пропорційно до розміру позовних вимог, які були визнані судами обґрунтованими, що підтверджується висновками щодо вирішення питання про розподіл судового збору у постановах Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, на які посилається скаржник.

Таким чином, хоча суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та відмовив у стягненні 21 623 953, 56 грн пені, однак помилково дійшов висновку про покладення витратна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У свою чергу, апеляційний господарський суд також не врахував зазначеного та залишив без змін оскаржене рішення у відповідній частині. Відповідач, водночас, у відзиві на касаційну скаргу доводів на спростування зазначених обставин не навів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.3. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо порушення статті 129 ГПК України частково підтвердилися, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно змінити, а саме резолютивну частину Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 у справі № 921/297/24 та мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій виклавши їх в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 921/297/24 в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 у справі №921/297/24 змінити, виклавши пункти 4-7 в такій редакції:

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України 847 840 грн (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн судового збору».

4. В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 921/297/24 в оскаржуваній частині залишити без змін.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

О. В. Случ