Ухвала

від 17.04.2025 по справі 369/14618/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14618/24

Провадження № 4-с/369/39/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(про повернення скарги)

17.04.2025 м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , КП "Управління міським господарством", Начальник Вишневого відділу ДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Перепелиця Артем Володимирович, Заступник начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лазюк Данило Максимович, на дії державного виконавця, -

ВСТАНОВИЛА:

03 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із вказаною скаргою.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року скаргу залишено без руху і надано скаржнику строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення скаржнику ухвали, та роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали скарга буде вважатися неподаною і підлягає поверненню.

11 грудня 2024 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої скаржником долучено докази, на підставі яких остання просить визнати, що строк для подання скарги пропущений з поважних причин, поновити його та прийняти скаргу до розгляду.

Дослідивши матеріали скарги та подану заяву, суд дійшов висновку, що станом на час постановлення цієї ухвали скаржник не усунула недоліків скарги належним чином у повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки, відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 в справі № 466/948/19 зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі №501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі №2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження №12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

У своїй скарзі скаржник зазначає, що вона зверталася до Вишневого відділу державної служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у вересні 2023 року з запитом про заняття арешту з квартири, що належить їй на праві приватної власності, проте отримала відмову.

Таким чином, суд зазначає, що скаржник, будучи обізнаною про те, що відносно неї було відкрите виконавче провадження та в рамках нього на майно було накладено арешт, припускаючи можливість порушення своїх прав з боку органу примусового виконання, через що вже зверталась до Вишневого відділу державної служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у вересні 2023 року із запитом про заняття арешту з квартири, до суду через свого представника звернулася лише у вересні 2024 року, тобто з порушенням строку, передбаченого ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У скарзі та заяві щодо усунення недоліків скарги представник скаржника порушує питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із скаргою, обґрунтовуючи це поважністю причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою. Зокрема, представник скаржника зазначає, що ОСОБА_1 постійно перебуває та працює за кордоном, на підтвердження чого надає суду відповідні докази, а саме: довідку резидента про постійну роботу №001095744 (501522) та щодо страхового стажу ОСОБА_1 на території Чехії (дійсна до 27 квітня 2031 року); довідку від 19 травня 2021 року про постійне перебування та роботу ОСОБА_1 у Чехії (м. Прага); продовжений контракт ОСОБА_1 від 12 березня 2024 року про роботу у лікарні у м. Прага санітаркою.

За змістом ст. 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до ст. 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В ч. 2 ст. 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Судом роз`яснюється, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom в ід 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Як вбачається з матеріалів скарги, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року у справі за №2-1074/07 (провадження №2-зз/369/11/24), закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування арешту у цивільній справі за №2-1074/07 за позовом Комунального підприємства «Управління міським господарством» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарної заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В межах вказаного провадження, судом було встановлено, що 02 квітня 2007 року набрало законної сили заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2007 року по цивільній справі №2-1074/07 за позовом Комунального підприємства «Управління міським господарством» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарної заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 2019 грн.70 коп.

Зважаючи на ту обставину, що оплата заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 2019 грн.70 коп. відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відбулась вчасно, державним виконавцем ДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції, з метою виконання рішення суду, було накладено арешт на нерухоме майно боржника, - квартиру по АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (Постанова ДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АК 627932 від 06 вересня 2007 року.

Згідно зІнформаційною довідкою,сформованою зДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно21 вересня 2023року,на квартирупо АДРЕСА_1 ,що належитьна правіприватної власності ОСОБА_1 ,накладено обтяженняу виглядіарешту.Підстава обтяження:Постанова ДВСКиєво-Святошинськогоуправління юстиціїпро арештмайна боржниката оголошеннязаборони найого відчуження,АК 627932від 06 вересня 2007 року (реєстраційний номер обтяження: 5684812).

Таким чином, боржниками у виконавчому провадженні, в рамках якого накладено арешт, є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до Довідки № 87, виданої Позивачем - Комунальним підприємством «Управління міським господарством», станом на 01 вересня 2023 року жодної заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг немає.

Крім того, за інформацією, наданою Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 21 вересня 2023 року виконавчих проваджень, де боржником виступає чи виступала б ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у Відділі не перебуває та не перебувало. Дана інформація надана у результаті перевірки АСВП, реєстру, в якому обліковуються всі провадження щодо примусового виконання рішень.

Так, судом було роз`яснено заявнику, що оскільки ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні, вона не може пред`являти заяву про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

З урахуванням того, що скаржнику як відповідачу у справі, яка, відповідно до вимог процесуального закону, належним чином повідомлялася судом про час та місце судового розгляду, якій було відомо про наявність щодо неї рішення суду про стягнення заборгованості, про відкриття та хід виконавчого провадження, отримавши ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року у справі за №2-1074/07 (провадження №2-зз/369/11/24), в якій заявнику було роз`яснено право на оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, до вересня 2024 року не вживала відповідних заходів для захисту та відновлення своїх порушених прав.

За таких обставин причини пропуску встановленого законом строку для оскарження дій та рішень приватного виконавця не можуть вважатися поважними.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутністю такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ч. 6 ст. 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що скаргу необхідно вважати неподаною та повернути скаржнику.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 9, 10, 81, 89, 122-123, 126-127, 185, 447, 449 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , КП "Управління міським господарством", Начальник Вишневого відділу ДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Перепелиця Артем Володимирович, Заступник начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лазюк Данило Максимович, на дії державного виконавця, - вважати неподаною та повернути скаржнику.

Роз`яснити, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її заяви, в загальному порядку, передбаченому законом.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА