Рішення

від 02.05.2025 по справі 640/39095/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 травня 2025 року Справа № 640/39095/21 Провадження: ЗП/280/325/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ-БУД ЛТД"

до Київської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,-

ВСТАНОВИВ:

30.12.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ-БУД ЛТД" (далі - позивач) до Київської митниці (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправними і скасувати Рішення Київської митниці Держмитслужби про корегування митної вартості товарів від 26.07.2021 № 100380/2021/000362/2;

- стягнути сплачений судовий збір та судові витрати на професійну правничу допомогу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ-БУД ЛТД" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці Держмитслужби.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки коригування митної вартості за допомогою резервного методу носить протиправний характер, з урахуванням того, що позивачем надано митному органу всі документи та необхідні відомості для перевірки заявленої митної вартості за основним методом.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 02.06.2021 відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 17.08.2022. З позиції відповідача, оскаржуване рішення прийнято відповідачем правомірно та у межах наданих останньому повноважень, з огляду на те, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, не містить всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарі, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що до митного оформлення було надано всі документи, що вимагаються чинним законодавством, та їх зміст дозволяє достовірно визначити митну вартість товару.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд.

На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

27.02.2025 зазначена справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Лазаренку М.С, присвоєно номер провадження ЗП/280/325/25.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2025 адміністративну справу №640/39095/21 прийнято до провадження, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

11.03.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позовні вимоги підтримано у повному обсязі.

11.03.2025 від представника Київської митниці надійшли додаткові пояснення у справі, в яких підтримано заперечення проти позовних вимог.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ТОВ "Світ-Буд ЛТД", з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 04.06.2020 №13-SB-PR, укладеного з компанією "FUZHOU RUIHONG IMREXR CORR" (Китайська народна республіка), 25.07.2021 було подано до Київської митниці електронну митну декларацію №100380/2021/000362/2. Митна вартість товару визначена декларантом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

При поданні митної декларації, позивачем надано наступні документи: рахунок-проформа від 18.12.2020 №WHJ201210; рахунок-фактура (інвойс) від 05.04.2021 №WHJ201210; коносамент від 06.06.2021 №G0121060240; автотранспортна накладна від 23.07.2021 №837; сертифікат про походження товару від 31.05.2021 №21С3500В2794/00004; банківський платіжний документ від 28.12.2020 №201228/0003593391; банківський платіжний документ від 09.07.2021 №210709/000473174; документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 21.07.2021 №584; виписка з бухгалтерської документації від 26.07.2021 б/н; прайс-лист від 01.12.2020 б/н; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються від 04.06.2020 №13-SВ-РR; доповнення до договору перевезення від 01.07.2017 б/н; договір-контракт на перевезення від 15.06.2020 №06/17-2017; копія митної декларації країни відправлення від 03.06.2021 №223120210002059617.

26.07.2021 митним органом позивачу направлено повідомлення №756414 про те, що декларантом не надано до митного оформлення всіх необхідних документів, що підтверджують митну вартість товару, та встановлено наявність невідповідностей, а саме:

1) у рахунку на оплату транспортних послуг від 20.07.2021 № 1679 вказана лише вартість морського перевезення, проте відсутні документи, які підтверджують інші витрати водія в процесі здійснення транспортування, передбачені умовами поставки FOB (навантаження, розвантаження);

2) декларація відправника надана без урахування статті 254 МКУ;

3) у митній декларації країни експорту від 03.06.2021 №223120210002059617 вказано посилання на номер морської транспортної накладної (Bill of loading) CNZY302354, який не відповідає, зазначеному у гр.44 ЕМД G0121060240.

У відповідь на повідомлення, позивачем направлено відповідачу заяву від 26.07.2021, у якій зазначає, що митному органу разом з митною декларацією направлялися всі необхідні документи, які підтверджують заявлену митну вартість товару.

За результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості, Київською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості від 26.07.2021 №100380/2021/000362/2, в якому зазначено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів.

26.07.2021, у відповідності п.7 ст. 55 Митного кодексу України, позивачем було подано та оформлено МД № UA100380/2021/018741 із застосуванням гарантії, сплативши різницю між сумою митних платежів, визначеною декларантом та обчисленою відповідачем, яка склала 50 057,65 грн.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-VІ від 13.03.2012.

Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

У відповідності до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 1 ст. 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Положеннями ст. 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1 та 2 ст. 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

За змістом ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 Митного кодексу України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами 1 і 2 ст. 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Статтями 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №1.380.2019.005307.

Надаючи оцінку доводам митниці, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд встановив, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту подано повний пакет документів відповідно до переліку, визначеного у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.

Митний орган посилається на неподання декларантом до митного оформлення документів, які підтверджують витрати на транспортування оцінюваних товарів. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Так, пунктом 4.2 контракту № 13-SB-PR від 04.06.2020 визначено, що умови поставки за цим Контрактом вказуються в Інвойсі відповідно до «Інкотермс 2010», умовами постачання є «FOB SHANGHAI» (Китай).

Умови постачання «FOB» згідно з «Інкотермс 2010» передбачають, зокрема, що покупець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару від названого порту відвантаження та сплатити всі витрати, пов`язані з товаром, із моменту його переходу через поручні судна в названому порту відвантаження.

Отже, витрати на транспортування товарів, які поставляються на умовах «FOB», до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, не включені у ціну товару, оскільки ці витрати покладаються на покупця.

Враховуючи умови поставки «FОВ», відповідно до положень ч. 10 ст. 58 МК України витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України є складовою митної вартості товару, яка повинна при розрахунку митної вартості товару додаватись до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари (п.5 ч.10 ст.58 МК України).

Як встановлено судом, перевезення товарів позивача здійснювалось ТОВ «ТРАНСКАРГО» на підставі укладеного 15.06.2017 договору транспортного експедирування № 06/17-2017, який подавався до митного оформлення товару з додатковою угодою від 01.07.2017.

До митної декларації надано довідка про транспортні витрати №584 від 21.07.2021, що містить данні про вартість перевезення у розмірі 165600,00 грн по коносаменту №G0121060240 від 06.06.2021 по доставці вантажу (контейнер IPXU3881713, вага брутто - 7855,42 кг) від місця завантаження до митного кордону України.

Беручи до уваги характер поставки, а саме: оплата проводиться з відстроченням платежу 30 календарних днів після доставки вантажу в термінал Замовнику, то на день подання митної декларації позивач міг ще не надати платіжний документ на підтвердження вартості перевезення, а надати лише довідку для ідентифікації вартості транспортних витрат позивача.

Суд зауважує, що перевезення товару в межах України жодним чином не впливає на складові митної вартості товару і на розрахунок платежів до бюджету.

Відтак, подані позивачем до оформлення документи на підтвердження транспортних витрат були достатні для здійснення перевірки митним органом такої складової митної вартості як витрати на транспортування товару до кордону, що виключало необхідність запиту додаткових документів, зокрема, заявки, рахунку на оплату послуг транспортного експедирування та банківських документів на підтвердження їх оплати.

Разом з тим, обґрунтованими є доводи представника позивача, що Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом па підтвердження витрат на перевезення товарів. Аналогічна правова позиція наведена в рішенні Верховного суду від 31 травня 2019 року справа №804/16553/14; від 22 серпня 2019 року у справі №810/2784/18 та від 31 січня 2018 року у справі №810/2839/17.

Щодо надання декларації відправника без урахування статті 254 МК України, тобто без перекладу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

З метою вирішення питання практичної реалізації Угоди про інформаційне забезпечення між Держмитслужбою та Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати, 02.08.2010 підписано протокол, яким передбачено, зокрема, що експортна митна декларація на товари походженням з КНР може використовуватися митними органами України як додаткова довідкова інформація за умови верифікації такої декларації та її перекладу на державну мову Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов`язку подання документів саме українською мовою.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18 зазначив, що митний орган відповідно до статті 254 МК України вимагає переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Відтак, вимога органу доходів і зборів про надання перекладу документів українською мовою є правомірною лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18, від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, від 25.11.2020 у справі № 640/4941/19.

Проте, відповідачем не надано доказів на підтвердження звернення до позивача з вимогою про необхідність надання перекладу на українську мову документів, які були подані до митного оформлення, з обґрунтуванням необхідності перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації (із зазначенням про те, які саме відомості необхідно перевірити або підтвердити).

Отже, така експортна митна декларація використовується митними органами виключно як додаткова довідкова інформація.

При цьому, суд звертає увагу, що з декларації країни відправлення можливо встановити одержувача товару, а також сам товар, що постачався, його кількість та ціну, оскільки у декларації вказано номер інвойсу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав митному органу усі необхідні документи, які надають можливість перевірити та підтвердити заявлену митну вартість товару. Суттєвих недоліків поданих до митного органу документи не містили, а відповідно у відповідача не було підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Вищевказані сумніви митного органу судом відхиляються, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами, які були надані відповідачу під час проведення митних процедур.

Натомість, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення саме складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов до висновку, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 26.07.2021 № 100380/2021/000362/2 є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Також, в позові заявлено стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у справі у розмірі 5000,00 грн.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору № 02-09/1/21 про надання правничої допомоги від 01.09.2021; попередній (орієнтовний) розрахунок витрат від 28.12.2021.

Згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком витрат на правову допомогу загальна сума понесених позивачем витрат складає 5000,00 грн. Проте, в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок витрат, доказ фактичної сплати позивачем послуг з професійної правничої допомоги.

З огляду на відсутність належних доказів понесених позивачем витрат з правничої допомоги, підстави для її стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2270,00 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ інструменту України" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 114-Б, корп. 3; код ЄДРПОУ 37311013) до Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8-А; код ЄДРПОУ ВП 43997555) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UА100310/2020/000055/2 від 22.12.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ інструменту України" судовий збір у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 02.05.2025.

Суддя М.С. Лазаренко