Рішення

від 02.05.2025 по справі 640/24699/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/24699/20

02 травня 2025 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Верховний Суд про стягнення невиплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач), за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Верховний Суд з вимогами стягнути з Верховного Суду України заборгованість із заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розрахованих у позовній заяві розмірах.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 23.12.2020 задоволено клопотання представника Верховного Суду, залучено до участі у справі Верховний Суд в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

На виконання положень Закону №2825-IX та відповідно до Порядку №399 справу передано на розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 04.03.2025 прийнято до провадження судді за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

До суду 24.03.2025 надійшов відзив на позовну заяву, з якого слідує, що відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що долучена до позовної заяви довідка про розмір заробітної плати за підписом виконувача обов`язків Голови Верховного Суду України за обставин здійснення ліквідації цього суду і утворення ліквідаційної комісії є неналежним доказом. На підтвердження виплати заробітної плати позивачці долучає копії наказу про звільнення ОСОБА_1 від 28.11.2023 №123-к, довідки про розрахунок при звільненні, а також платіжного доручення №24 від 16.01.2023 про перерахунок позивачці депонованої заробітної плати за період з вересня 2018 по жовтень 2022 років на суму 1581512,93 грн.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Верховного Суду надійшли 28.03.2025 пояснення, з яких слідує, що відповідно до наказу Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 №590/90-ОД саме комісія з припинення Верховного Суду України здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату, що свідчить про неналежність і недопустимість доказу довідки про заробітку плату від 07.10.2020 №229 за підписом виконувача обов`язків Голови Верховного Суду України. З огляду на наведене, представник третьої особи просить у задоволенні позову відмовити.

До суду 07.04.2025 надійшла відповідь позивачки на пояснення третьої особи, в якій йдеться про незгоду з викладеними вище доводами третьої особи та зазначено позицію щодо підтримання позовних вимог. Звертає увагу, що після 02.06.2016 Верховною Радою України не було прийнято законів, що встановлюють порядок ліквідації Верховного Суду України. На думку позивачки, законодавець, ухвалюючи 02.06.2016 зміни до Конституції України в частині правосуддя, змінив назву найвищого судового органу - «Верховний Суд України» на «Верховний Суд», при цьому не змінив організаційно-правової форми конституційного органу та утворив судоустрійним законом ще один орган з такою ж назвою. Зміна назви не є підставою для ліквідації, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Інших заяв по суті спору до Тернопільського окружного адміністративного суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 15.05.1978 по 28.11.2023 перебувала у трудових відносинах з Верховним Судом України. З 21.06.2018 розпочато процес припинення діяльності та ліквідації Верховного Суду України. За твердженням позивачки, з липня 2018 року припинено виплату заробітної плати.

У довідці Верховного Суду України від 07.10.2020 №229 зазначено про заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по вересень 2020 року на суму 1353775,54 грн.

Не погоджуючись з невиплатою заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, позивачка звернулася до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), підпунктом 1 пункту 4, пунктом 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом:

- утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом;

- з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України припиняє свою діяльність та ліквідується у встановленому законом порядку.

Частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Згідно з частиною четвертою статті 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до частини п`ятої статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

У цьому контексті суд зазначає, що на виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Верховною Радою України прийнято Закон №1402-VIII, яким вирішено ліквідувати Верховний Суд України та утворити новий органу державної влади - Верховний Суд.

Зокрема, пунктом 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Таким чином, розпочато ліквідаційну процедуру Верховного Суду України та 21.06.2018 до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення якого наразі не завершено.

Надаючи оцінку доводам позовної заяви позивачки і відзиву відповідача, суд зазначає, що Верховний Суд уже вирішував питання юридичного значення довідок Верховного Суду України, виданих за підписом в.о. Голови Верховного Суду України та/або іншими посадовими особами цього суду після початку процедури припинення Верховного Суду України у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, зокрема у контексті Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020.

Так, Верховний Суд розглядав справи №640/6432/19, №640/9900/19, №640/19566/19, №640/27288/20, №640/19589/19, де предметом позову були вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати. Як і в цій справі, позови у вказаних справах були обґрунтовані тим, що позивачі продовжують обіймати відповідні посади у Верховному Суді України, але не отримують заробітну плату.

Так, у постанові від 12.06.2023 у справі №640/9900/19 Верховний Суд зазначив таке. Конституційний Суд України 18.02.2020 ухвалив Рішення № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 „та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.

Зазначеним пунктом 7 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" до визнання його неконституційним в частині передбачалося, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалюючи Рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20.01.2016 № 1-в/2016, від 30.01.2016 №2-в/2016. Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова „України" - власної назви держави - із словесної конструкції „Верховний Суд України".

Конституційний Суд України вважав, що Закон №1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою „Верховний Суд".

Таким чином, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про судоустрій і статус суддів" неконституційними не визнавались, зокрема й в частині припинення діяльності Верховного Суду України, хоча в конституційному поданні питання про таку вимогу ставилось.

Також у резолютивній частині свого Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.

Згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Сама юридична сила рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень закону зобов`язує органи державної влади вчинити дії, спрямовані на приведення законодавства відповідно до нової редакції «базового» закону. З метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України законодавець має визначити спосіб, який з метою забезпечення інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади повинен вирішити питання переходу суддів Верховного Суду України у Верховному Суді, а також визначитися щодо способу припинення юридичної особи Верховного Суду України.

Водночас наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 590/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів», яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України, не було скасовано.

Визнання положення пункту 7 розділу XII щодо слів "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не обумовлюють автоматично нелегітимність вказаного наказу як індивідуально акту (рішення суб`єкта владних повноважень), дія якого вичерпується його виконанням (пункт 19 частина перша статті 4 КАС України).

Ураховуючи мету створення ліквідаційної комісії, а також чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.

Питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону. Указана правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі №826/15959/18.

Ураховуючи вказану правову позицію, варто зазначити, що з 21.06.2018, згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення. У графі «відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у т.ч. підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо" зазначено - голова комісії з припинення.

Приписами статті 105 ЦК України чітко визначено, що саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через комісію з припинення діяльності управління, а дії комісії розглядаються, як дії самої юридичної особи.

З огляду на наведене, Касаційний адміністративний суд висновував, що спірні довідки, які видавалися в.о. голови Верховного Суду України після початку процедури припинення Верховного Суду України, не можуть братися до уваги при вирішенні спору, оскільки саме Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України відповідно до прийнятих на себе зобов`язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду. При цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень саме Ліквідаційної комісії.

Ураховуючи вказані висновки, суд зазначає, що з 21.06.2018 - з дня внесення до Реєстру запису про початок припинення Верховного Суду України - повноваження вчиняти юридично значимі дії від імені Верховного Суду України перейшли до Ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

За таких обставин, з огляду на правові позиції Верховного Суду, про які йшлося попередньо і які суд враховує у силу ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, довідка від 07.10.2020 про розмір нарахованої/невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, видана (підписана) в.о. голови Верховного Суду України та головним бухгалтером вказаного суду є такою, що видана (підписана) неуповноваженими особами.

З огляду на те, що вказаний документ виданий (підписаний) неуповноваженими особами, суд погоджується з доводами відповідача про те, що твердження позивачки щодо заборгованості із виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з липня 2018 року по вересень 2020 року ґрунтуються на недопустимих доказах.

Разом з тим, суд на підтвердження виплати заборгованої позивачці заробітної плати приймає до уваги платіжне доручення №24 від 16.01.2023 про виплату ОСОБА_1 депонованої заробітної плати, нарахованої з вересня 2018 року по жовтень 2022 року, на суму 1581512,93 грн. (а.с. 101)

Посилання позивачки у письмових поясненнях на Закон України від 21.11.2023 №3481-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» суті спірних правовідносин не змінює.

Дійсно, указаним Законом до пункту 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII унесено зміни, а саме виключено слова «Верховний Суд України». Отже, з набранням чинності вказаних змін зазначеним пунктом передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку тільки Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Водночас, виходячи із закріпленого у статті 58 Конституції України принципу дії закону у часі, закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012).

Отже, заповнення законодавцем прогалини, яка утворилася внаслідок ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020, не змінює того, що на момент виникнення спірних правовідносин (липень 2018 року - вересень 2020 року) особою, яка мала право діяти від імені Верховного Суду України, був голова Ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, переглядаючи справу №640/19589/19, виклавши відповідні правові позиції у постанові від 06.03.2024.

З огляду на наведене, суд не погоджується з позовними вимогами щодо стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати і відхиляє їх.

Натомість, розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою вказаної статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Вказуючи на протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, позивач просить стягнути таку компенсацію відповідно до проведених розрахунків.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом № 2050-III.

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення);

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Порядок № 159 у порівнянні із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку.

Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов`язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати.

У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.

Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є заробітна плата.

Зі змісту статті 2 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Відповідно до обставин справи, відповідач не заперечує проведення несвоєчасної виплати заробітної плати позивачці, надаючи суду платіжне доручення №24 від 16.01.2023 про перерахунок депонованої (неотриманої) заробітної плати з вересня 2018 року по жовтень 2022 року. (а.с. 101)

Відповідно до п. 1.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного Банку України від 29.12.2017 №148, депонована заробітна плата - це готівка, одержана для виплат, пов`язаних з оплатою праці, та не виплачена в установлений строк окремим фізичним особам.

Враховуючи наявність факту порушення строку виплати заробітної плати і її несвоєчасної виплати, позивачка має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати.

Відповідачем не надано доказів нарахування і виплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у спірний період.

Обираючи спосіб захисту, суд зважає на попередні висновки суду щодо недопустимості довідки від 07.10.2020 про розмір нарахованої/невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, що видана (підписана) в.о. голови Верховного Суду України та головним бухгалтером вказаного суду, як такої, що видана (підписана) неуповноваженими особами. З огляду на зазначене, суд не вправі обґрунтовувати розрахунок відповідної компенсації на підставі недопустимих доказів, як про це просить позивачка у позовній заяві.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, є протиправною.

Суд звертає увагу, що виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати вже нарахованих доходів.

Суд розглядає спір у межах позовних вимог щодо не нарахування і невиплати вказаної компенсації з липня 2018 року по серпень 2020 року (а.с. 15). З огляду на невчасну виплату позивачці суми заробітної плати у вказаний період, що сторонами не заперечується, позивачка має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати, а позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Верховного Суду України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати заробітної плати за період з липня 2018 року по серпень 2020 року.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем у цій справі не доведено правомірності бездіяльності щодо не нарахування і невиплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Отже, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Верховного Суду України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з липня 2018 року по серпень 2020 року.

Зобов`язати Верховний Суд України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з липня 2018 року по серпень 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 02 травня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Верховний Суд України (місцезнаходження: вул. Орлика Пилипа, 4, м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 00019034);

третя особа:

- Верховний Суд (місцезнаходження: вул. Орлика Пилипа, 8, м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 41721784) .

Головуючий суддяГрицюк Р.П.