Постанова

від 29.04.2025 по справі 340/648/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 340/648/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року

у справі №340/648/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, відповідно до вимог порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2024 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2024 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 725,15 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 04 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням підстав пропуску строку звернення до суду та підтверджуючих доказів).

Позивачем 10.03.2025 подано заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду позивач, із посиланням на норми статей 233 КЗпП України (в редакції до внесення змін Законом №2352) та практику Конституційного Суду України, зазначив, що право на звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, та за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 не обмежується будь яким строком. Також позивач, із посиланням на норми пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України та пункту 1 постанови КМ України №1236 від 09.12.2020 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 вказав, що право на звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 01.07.2023 теж не обмежується будь яким строком. Окрім того, позивач, посилаючись на норми статті 110 КЗпП України, вказав, що оскільки відповідачем порушені вказані норми КЗпП України і не надавались повідомлення про всі суми, належні позивачу до виплати, дата 28 січня 2025 року є датою коли ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №340/648/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Судом визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду вказані позивачем у заяві про поновлення процесуального строку.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №340/648/25, як таку що винесена з порушенням норм процесуального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а підстави для поновлення строку, викладені позивачем у заяві про поновлення строку не є поважними.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами 3 та 5 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У справі, що розглядається, позивач 03.02.2025 звернувся до суду з позовом предметом якого, зокрема, є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2024.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 та №9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення, поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні, оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №2017-III виключно законами України визначаються, зокрема, величина порогу індексації грошових доходів громадян. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За приписами статті 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII Про індексацію грошових доходів населення (далі - Закон №1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Суд першої інстанції, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом №2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні.

Водночас колегія суддів зазначає, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином період з 01.01.2016 року до 19.07.2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати/грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

Стосовно періоду з 19.07.2022 колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Верховний Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду 21.03.2025 року у справі №460/21394/24 відійшов від позицій викладених Верховним судом у рішеннях на які зокрема посилався суд першої інстанції.

Так Верховним судом зазначено, що період з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення та інших видів грошового забезпечення у спірні періоди видані відповідачем 29.11.2024 року, а з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 03.02.2024 року, тобто строк звернення до суду з цим позовом у тому числі в частині вимог з 19.07.2022 року по 30.11.2024 року позивач не пропустив.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала про залишення позовної заяви без розгляду винесена судом першої інстанції необґрунтовано, тому відповідно до ст. 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 320, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №340/648/25 - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк

суддяЯ.В. Семененко