Рішення

від 30.04.2025 по справі 373/2493/24

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/2493/24

Номер провадження 2/373/160/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Керекези Я.І.,

з участю секретаря судових засідань Ткалі І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 373/2493/24 за позовом ОСОБА_1 до Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області ЦМРУ Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом та просить скасувати арешт на належне йому майно, зокрема реєстраційний номер обтяження 8590584 від 03 лютого 2015 року, накладений постановою державного виконавця Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 25 вересня 2014 року, та реєстраційний номер обтяження 13542299 від 03 березня 2016 року, накладений постановою Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 02 березня 2016 року.

Посилається на те, що при зверненні до нотаріуса з питання відчуження належного йому майна дізнався про наявність обтяження (накладено арешт) на все майно за постановами державного виконавця. При зверненні до державної виконавчої служби дізнався, що державний виконавець, останній раз 18 жовтня 2016 року виносячи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, постанову про арешт майна позивача не скасував. Після повернення виконавчого документа стягувач в подальшому вже більше дев`яти років до виконавчої служби не звертався, виконавчі провадження на виконання рішення суду про стягнення з позивача боргу знищені, відсутня і технічна, і законодавча можливість зняття такого арешту, позивачу рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх інтересів. Накладення арешту на його майно позбавляє його можливості вільно розпорядитися належним йому майном.

Ухвалою від 11 листопада 2024 року відкрито провадження в даній справі та призначено підготовче судове засідання (а.с.15).

25 грудня 2024 року до суду від представника відповідача - начальника Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області надійшов відзив на позов, відповідно до якого він просить справу розглядати у відсутності представника відділу, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що арешт з майна позивача не був знятий у відповідності до ст.50 Закону України (в редакції до 02 червня 2016 року). Витрати за виконавчі провадження боржником (позивачем) не сплачені. Крім того, відповідно до вимог Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, становить три роки, тому станом на 25 грудня 2024 року виконавчі провадження, в яких боржником був позивач, знищені, тому відсутня можливість надати інформацію по них (а.с.25-27).

Ухвалою від 26 грудня 2024 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (а.с.29).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що після відкриття провадження у справі за наданими відповідачем реквізитами сплатив всі витрати у виконавчих провадженнях та виконавчий збір у знищених виконавчих провадженнях.

Представник Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області в судове засідання 30 квітня 2025 року не з`явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом встановлено наступне.

Після звернення позивача 05 та 11 грудня 2023 року до відділу ДВС з відповідними заявами (а.с. 5, 6) листом від 15 січня 2024 року (а.с. 7-9) його було повідомлено про наступне. У відділі ДВС з 22 вересня 2014 року по 02 березня 2015 року та з 02 березня 2016 року по 18 жовтня 2016 року на виконанні перебували виконавчі листи, видані Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» боргу та судового збору. Виконавчі листи повернуті стягувачу на підставі постанови державного виконавця від 02 березня 2015 року та 18 жовтня 2016 року. При цьому, витрати виконавчого провадження та виконавчий збір боржником сплачені не були. Станом на 12 січня 2024 року всі виконавчі провадження відносно позивача знищені. Потворно до відділу ДВС на виконання виконавчі листи не подавалися.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що на майно, належне ОСОБА_1 , накладено обтяження:

- реєстраційний номер обтяження 8590584 від 03 лютого 2015 року, накладений постановою державного виконавця Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 25 вересня 2014 року,

- реєстраційний номер обтяження 13542299 від 03 березня 2016 року, накладений постановою Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 02 березня 2016 року.

З листа Переяславського відділу ДВС від 28 квітня 2025 року та квитанцій АТ «КБ «ПриватБанк» від 16 квітня 2025 року вбачається, що у виконавчих провадженнях про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» боргу та судового збору виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником сплачені в повному обсязі.

Суд приймає до уваги подані докази, на підставі яких встановлені обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі Закон).

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п.2 ч.1 ст.37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч.5 ст.37 Закону Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ч.3 ст.12 Закону).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.

Згідно ч.1 ст.40 Закону у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Отже, з огляду на наведені норми даного Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчі провадження, за якими накладено арешт на майно позивача, перебували в провадженні Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області. Відповідно до постанови державного виконавця від 18 жовтня 2016 року виконавчі листи були повернуті стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Із 18 жовтня 2016 року стягувач будь-яких дій щодо звернення до виконавчої служби з приводу виконання даного рішення суду не вживав, виконавчі документи для виконання не подавав. Позивач ОСОБА_1 , не дивлячись на те, що виконавчі провадження відносно нього закінчені та знищенні, сплатив усі витрати по цих виконавчих провадженнях та виконавчий збір.

Отже, подальше позбавлення позивача права на розпорядження належним йому майном, за відсутності виконавчих проваджень та майнових претензій з боку стягувача, порушує його права, як власника даного майна.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстав для обмеження речових прав обтяження у вигляді накладення арешту на нерухоме майно позивача не існує, накладена заборона на відчуження майна порушує його права, як власника майна, а тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Іншого способу зняти наявну заборону немає.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 206, 211, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області ЦМРУ Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Скасувати арешт майна, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- реєстраційний номер обтяження 8590584 від 03 лютого 2015 року, накладений постановою державного виконавця Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 25 вересня 2014 року,

- реєстраційний номер обтяження 13542299 від 03 березня 2016 року, накладений постановою Відділу ДВС Переяслав-Хмельницького МРУЮ від 02 березня 2016 року.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач Переяславський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ); адреса місцезнаходження: Київська область, м. Переяслав, вул.Обололнна, 2-В; код ЄДРПОУ 34856291;

Виготовлення повного тексту рішення вчинено 05 травня 2025 року.

Суддя: Я. І. Керекеза