Рішення від 01.05.2025 по справі 902/253/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" травня 2025 р. Cправа № 902/253/25

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Марчук А.П., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (вул. Євгенія Харченка, 42, м. Київ, 02088)

до: Фізичної особи-підприємця Катрича Артема Анатолійовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 34 974,52 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №б/н від 06.03.2025 (вх. № 272/25 від 07.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" з вимогами до Фізичної особи-підприємця Катрича Артема Анатолійовича про стягнення 34 974,52 грн, з яких: 26 157,72 грн - основний борг; 2 251,55 грн - 20% річних за користування чужими грошовими коштами; 1 831,04 грн - 7% штрафу; 3 047,37 грн - пеня; 1 686,84 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 1846 від 05.05.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 12.03.2025, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/253/25 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 01.04.2025.

Суд, ухвалою від 01.04.2025 відклав розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження на 01.05.2025.

Позивач явки уповноваженого представника не забезпечив. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 01.04.2025, яка відповідно до сформованих в КП "ДСС" довідок про доставку електронного листа була доставлена до електронних скриньок позивача та його представника - 03.04.2025 о 19:30 год, та у відповідності до положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 04.04.2025.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зауважує, що ухвалу від 01.04.2025, яка направлялася відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві, що відповідає інформації щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення причин повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, дата невдалої спроби вручити поштовий конверт з ухвалою суду від 01.04.2025 вважається днем вручення відповідачу судового рішення.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Водночас, місцезнаходження відповідача суду відоме і на таку адресу направлено ухвалу господарського суду у даній справі.

Верховний Суд у своїй постанові від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 наголошує, що відповідно до ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Окрім того, суд зазначає, що ухвали у справі № 902/253/25 офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до яких є безоплатним та цілодобовим.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про судове провадження у даній справі.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У судовому засіданні 01.05.2025 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

05.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (позивач, за Договором Постачальник) та Фізичної особи-підприємця Катричем Артемом Анатолійовичем (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 1846 (а.с. 9), за яким Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця алкогольні напої (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити Товар в порядку, визначеному умовами цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору постачання Товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника, на умовах ООР відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання Товару, при узгодженні замовлення на Товар.

Згідно із п. 3.2 Договору Постачальник зобов`язаний поставити Товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених Покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених Покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру.

У пункті 3.3 Договору визначено, що Постачальник поставляє товар Покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв`язку.

За умовами п. 3.4 Договору при прийманні Товару Покупець в присутності представника Постачальника повинен перевірити: цілісність пакування, наявність марок акцизного збору, відповідність фактичної кількості товару кількість, зазначеній в накладних, термін зберігання. При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, Покупець зобов`язаний у присутності представника Постачальника, скласти відповідний Акт згідно з вимогами чинного законодавства. Підпис уповноваженого представника Покупця в накладній на Товар засвідчує, що товар прийнятий Покупцем від Постачальника за кількістю та за якістю. Претензії Покупця щодо якості Товару після підписання ним накладної на Товар розглядаються та задовольняються Постачальником в окремому порядку, який визначається Постачальником в кожному випадку окремо.

Покупець зобов`язаний до моменту першої поставки надати Постачальникові Довіреність зі зразками підписів осіб уповноважених приймати Товар і підписувати товаросупроводжувальні документи та зразками печаток/штампів (за наявності). Підпис особи уповноваженої приймати Товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у Довіреності, наданій Покупцем, вважається достатнім доказом того, що Товар прийнятий уповноваженою особою Покупця, без необхідності завірення такого підпису печаткою/штампом. У випадку, якщо зразок підпису та (або) зразок печатки/штампу на накладній не збігається зі зразками підписів та (або) зразками печаток/штампів наданих Покупцем Постачальнику у Довіреності, проте такий підпис наявний на накладних, що були оплачені Покупцем раніше, то вважається, що Товар прийнятий уповноваженою особою Покупця (п. 3.6 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що найменування, кількість, асортимент товару визначається Покупцем у замовленні та зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна на Товар визначена у Прайс-листі Постачальника, який діє на момент здійснення Покупцем замовлення.

Ціна на товар зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар (п. 5.2 Договору).

Згідно із п. 5.3 Договору загальна сума Договору дорівнює загальній вартості товару, який Постачальник поставив Покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на Товар.

Положенням пункту 6.1 Договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженому Сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю Сторін - шляхом попередньої оплати.

У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що датою оплати Покупцем вартості отриманого від Постачальника Товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок Постачальника.

У випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу (п. 7.1 Договору).

Пунктом 9.1 Договору визначено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Відповідно до п. 9.7 Договору, даний Договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна зі Сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний Договір вважається автоматично пролонгованим, кожні наступні два роки, на той же термін та тих же умовах.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою постачальника, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 1846 від 05.05.2023, поставлено відповідачу товар на загальну суму 26 157,72 грн, в розрізі по накладних:

видаткова накладна № 73374/67948 від 10.09.2024 на суму 15 583,80 грн (а.с. 12);

видаткова накладна № 77840/71886 від 24.09.2024 на суму 10 573,92 грн (а.с. 11).

Вказані видаткові накладні підписані сторонами. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 26 157,72 грн в примусовому порядку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 1846 від 05.05.2023.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 26 157,72 грн.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженому Сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю Сторін - шляхом попередньої оплати.

Отже, прострочення відповідачем щодо оплати вартості отриманого товару виникло за спливом 14 днів після його прийняття (за фактом підписання відповідних видаткових накладних), що кореспондується із приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 26 157,72 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними доказами не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 2 251,55 грн - 20% річних за користування чужими грошовими коштами; 1 831,04 грн - 7% штрафу; 3 047,37 грн - пеню; 1 686,84 грн - інфляційні втрати.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 3 047,37 грн пені та 1 831,04 грн 7% штрафу, суд зважає на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 у справі №917/194/18).

Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі № 922/3548/19.

Пунктом п. 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу.

При перевірці розрахунку пені за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 7.1 Договору. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати поставленого товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 3 047,37 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними. Щодо вимоги про стягнення 1 831,04 грн 7% штрафу, суд, задовільняє її в межах, заявлених позивачем.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 2 251,55 грн 20% річних за користування чужими грошовими коштами, суд зважає на таке.

Порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

У пункті 9.1 Договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

При перевірці розрахунку 20% річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 9.1 Договору. За наведеного позовні вимоги про стягнення 20% річних в розмірі 2 251,55 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 1 686,84 грн інфляційних нарахувань, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Перевіривши здійснений позивачем в межах заявленого періоду прострочення розрахунок інфляційних нарахувань за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, судом встановлено, що обґрунтованою є сума 1 909,60 грн (розрахунок додається). Однак суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 14 ГПК України, задовольняє її в межах, заявлених позивачем -1 686,84 грн інфляційних втрат.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Катрича Артема Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (вул. Євгенія Харченка, 42, м. Київ, 02088; код ЄДРПОУ 35871504) 26 157 грн 72 коп основного боргу; 3 047 грн 37 коп пені; 1 686 грн 84 коп інфляційних втрат; 1 831 грн 04 коп - 7% штрафу; 2 251 грн 55 коп - 20% річних за користування чужими грошовими коштами та 3 028 грн 00 коп витрат зі сплати судового збору

Примірник рішення надіслати позивачу до електронного кабінету в ЄСІТС, відповідачу - рекомендованим листом.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 05 травня 2025 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу ( АДРЕСА_1 )