Рішення від 01.05.2025 по справі 917/162/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2025 Справа № 917/162/25

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія", вул. 23 Серпня, 34, оф. 12, м. Харків, 61072

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист", вул. Європейська, 146 Е, кв. 244, м. Полтава, 36088

про стягнення 1 100 000,00 грн,

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Сьомкіна А. В.

Представники учасників справи:

від позивача: Махонін О. С., Гребінка А.М.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

24.01.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему Електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Олія до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване підприємство Захист про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 100 000,00 грн (вх. № 164/25).

Ухвалою від 28.01.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановив відповідачу строки: для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - 5 днів з дня отримання цієї ухвали; для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України, встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

05.02.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (вх. №1503), при цьому обґрунтування та прохальна частина вказаної заяви стосується виключно заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Отже суд розглядає подану відповідачем заяву по суті як заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а не як відзив на позовну заяву.

12.02.2025 року від позивача надійшли пояснення стосовно заяви відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

13.02.2025 року від відповідача вдруге надійшов відзив на позов (вх. №2019, арк. справи 41-42), який є ідентичний відзиву за вх. 1503 (арк. справи 30-31), тобто містив лише заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження

Ухвалою від 18.02.2025 року суд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх. № 1503 від 05.02.2025 року) задовольнив. Ухвалив розгляд справи № 917/162/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 18.03.2025 року на 10:00год.

06.03.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача -адвоката Гребінки А. М. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/162/25 (вх. №3100).

Ухвалою від 10.03.2025 року суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Гребінки А. М. про участь у судовому засіданні 18.03.2025 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/162/25.

17.03.2025 року від позивача надійшли пояснення з додатками (вх. № 3559, арк. справи 62-78), в яких позивач просив суд розглянути дані пояснення та долучити їх до матеріалів справи, поновити строк для надання додаткових доказів по справі справа №917/162/25 вказаних згідно з додатком до цих пояснень, та долучити такі докази до матеріалів справи- копія запиту на адресу Терещенко І.М., копія листа Терещенко І.М. від 14 березня 2025 року з доданими матеріалами (інформація з реєстру речових прав, копія договору оренди землі, копія технічного паспорту).

Також 17.03.2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 3517, арк. справи 79-200), до яких додано копія робочого проекту 20-07-2024-СПС Система пожежної сигналізації Система порошкового пожежогасіння «Реконструкція олійнопресового заводу під олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику) на території ТОВ "Інтер Олія" за адресою: Харьківська обл., Зміївський рн, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47»; копія робочого проекту 21-07-2024-ВМ Том 1 Вогнезахист металевих конструкцій «Реконструкція олійнопресового заводу під олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику) на території ТОВ "Інтер Олія" за адресою: Харьківська обл., Зміївський рн, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47»; копія витягу зі «Звіту про стратегічну екологічну оцінку документу державного планування детального плану території в районі вул. О. Яроша та вул. Паркова с.Соколове Чугуївського району Харківської області», який виготовлений в 2021 році Товариством з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія «Україна».

В судовому засіданні 17.03.2025 року після заслуховування представників учасників справи суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 03.04.2025 року.

21.03.2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення ( вх. №3853 арк. справи 203- 213) із заявою про продовження встановленого судом строку на подачу доказів - копія робочого проекту 20-07-2024-СПС Система пожежної сигналізації Система порошкового пожежогасіння «Реконструкція олійнопресового заводу під олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику) на території ТОВ "Інтер Олія" за адресою: Харьківська обл., Зміївський рн, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47»; копія робочого проекту 21-07-2024-ВМ Том 1 Вогнезахист металевих конструкцій «Реконструкція олійнопресового заводу під олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику) на території ТОВ "Інтер Олія" за адресою: Харьківська обл., Зміївський рн, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47»; копія витягу зі «Звіту про стратегічну екологічну оцінку документу державного планування детального плану території в районі вул. О. Яроша та вул. Паркова с.Соколове Чугуївського району Харківської області», який виготовлений в 2021 році Товариством з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія «Україна».

25.03.2025 року позивач подав письмові пояснення (вх.№ 4025, арк. справи 214-225), в яких просив суд розглянути дані пояснення та долучити їх до матеріалів справи, поновити строк для надання додаткових доказів по справі справа №917/162/25 - копія запиту на адресу Терещенко І.М., копія листа Терещенко І.М. від 21 березня 2025 року з доданими матеріалами (інформація з реєстру речових прав, копія договору оренди землі).

26.03.2025 року до суду від представника позивача - Махоніна О. С. надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні 03.04.2025 року по справі № 917/162/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №4109). Дане клопотання суд задовольнив ухвалою від 27.03.2025 року.

В судовому засіданні 03.04.2025 року суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на подачу доказів ( вх. № 4025) та клопотання відповідача про продовження строку на подачу доказів (вх. №3853), ухвали залучити подані учасниками справи докази до справи.

За результатами підготовчого засідання 03.04.2025 року суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 01.05.2025 року на 09.00 та забезпечення проведення судового засідання для представника позивача в режимі відеоконференції.

29.04.2025 року від відповідача надійшли заяви про закриття провадження (вх.№ 5639, вх № 5640), в якій відповідач повідомив, що до початку розгляду справи по суті, 29.04.2025 року, ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЗАХИСТ» добровільно перерахувало позивачу 200 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням, яке додається до клопотання. Тому відповідач просив суд закрити провадження у справі № 917/162/25 в частині позовних вимог у сумі 200 000,00 грн, які були добровільно сплачені відповідачем 29.04.2025 року.

При цьому до заяви про закриття як додаток вказано документ під назвою «платіжна інструкція», однак замість платіжного документа фактично відповідач додав інший документ - витяг про повноваження директора.

Також 29.04.2025 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№ 5641), в якому відповідач просив відкласти судове засідання, призначене у справі № 917/162/25 на 01.05.2025 року, у зв`язку з поданим клопотанням про часткове добровільне виконання позовних вимог та необхідністю уточнення позицій сторін.

Представники позивача в судовому засіданні 01.05.2025 року заперечували проти відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, оскільки явка учасників справи у призначене засідання обов`язковою судом не визнавалася, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

В судовому засіданні 01.05.2025 року представники позивача підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, представник відповідача в судове засідання не з`явився.

В судовому засіданні 01.05.2025 року за результатами розгляду справи суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 26 червня 2024 року фінансова служба Позивача передчасно без відповідного погодження з керівництвом підприємства сформувала платіжний документ та надала його директору Позивача, який, в свою чергу, помилково спрямував його до обслуговуючого банку для проведення платежу. Обслуговуючий банк у відповідності до платіжної інструкції №1246 провів платіж та перерахував грошові кошти і розмірі 1 500 000,00 гривень (один мільйон п`ятсот тисяч грн. 00 коп.) без достатніх правових підстав. Отримувач платежу ТОВ «СП «Захист», код ЄДРПОУ 42281007, призначення платежу «за послуги згідно договору №28 від 05.06.2024р та рахунку №471 від 05.06.2024р».

За твердженням позивача, станом на 26 червня 2024 року, як і у подальші періоди до теперішнього часу, жодних договорів з ТОВ «СП «Захист» не укладалось, жодні роботи/послуги не замовлялись у вказаного підприємства.

Керівництвом Позивача було виявлено відповідну помилку та з`ясовано відсутність будь-яких правових підстав для перерахування грошових коштів та встановлення відносин з Відповідачем.

30 вересня 2024 року Позивач направив письмову вимогу на адресу Відповідача щодо повернення грошових коштів, яка була проігнорована. У подальшому вимога про повернення грошових коштів була повторно направлена на адресу Відповідача листом від 09 жовтня 2024 року, як засобами поштового зв`язку так і засобами електронного зв`язку. У відповідь на вказану вимогу Відповідач відреагував листом від 06 листопада 2024 року, де зауважив: 1) що Відповідачем начебто виконувались роботи з монтажу систем пожежогасіння в цеху рафінації та дезодорації по вул. Отакара Яроша, 47 у с. Соколове Зміївського району Харківської області; 2) такі роботи проводились на підставі договору №28 від 05 червня 2024 року; 3) Відповідачем начебто було закуплено відповідне обладнання та матеріали для проведення робіт 4) Відповідачем запропоновано прийняти виконані роботи без деталізації, що саме, де та коли фактично виконувалось Відповідачем.

У подальшому Відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів у розмірі 400000,00 гривень згідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1032 від 10 грудня 2024 року, призначення платежу «повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05 червня 2024 року»; згідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1077 від 16 січня 2025 року, призначення платежу «повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05 червня 2024 року».

Залишок коштів у сумі 1 100 000 грн. відповідач не повернув позивачу, що й стало підставою для звернення останнього до суду із цим позовом про стягнення із відповідача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 1 100 000,00 (один мільйон сто тисяч грн. 00 коп.

Як докази позивач додав до позову: копії свідоцтва на право зайняття адвокатської діяльності, ордеру на надання правової допомоги, договору про надання правової допомоги, докази направлення позову з доданими матеріалами на адресу Відповідача, платіжної інструкції 1246 від 26 червня 2024 року, листа-вимоги на адресу Відповідача від 30 вересня 2024 року з доказами направлення, листа-вимоги на адресу Відповідача від 09 жовтня 2024 року з доказами направлення, листа Відповідача від 06 листопада 2024 року, договору №28 датованого 05 червня 2024 року за підписом Відповідача, платіжного документа №1032 від 10 грудня 2024 року, платіжного документа №1077 від 16 січня 2025 року.

Відповідач проти позову заперечував. Так, у письмових поясненнях відповідач стверджував, що поведінка Позивача у спірних правовідносинах вочевидь є недобросовісною, оскільки:

по-перше, під час укладання сторонами договору підряду № 28 від 05 червня 2024 р. ТОВ «ІНТЕР ОЛІЯ» свідомо (оскільки вказана обставина достовірно відома Позивачу) повідомило ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЗАХИСТ» невірну адресу місця розташування олійнопресового заводу, який мало на меті реконструювати в олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику): Харьківська обл., Зміївський р-н, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47 замість вул. Отакара Яроша, 47а;

по-друге, 26.06.2024 р. ТОВ «ІНТЕР ОЛІЯ» здійснило у відповідності до платіжної інструкції № 1246 на користь Відповідача платіж в сумі 1 500 000,00 (один мільйон п`ятсот тисяч грн. 00 коп.) з призначенням платежу «за послуги згідно договору № 28 від 05.06.2024 р. та рахунку № 471 від 05.06.2024 р.». Після отримання вказаних коштів Відповідачем були виконані роботи по вогнезахисту металевих конструкцій та частково блискавкозахисту (внутрішні контури заземлення), також (на підставі наданого ТОВ «ІНТЕР ОЛІЯ» проєкту на блискавкозахист, розробник ТОВ «Агро-Інжиніринт» шифр: 141-2019-5.1-ЕГ) повністю було закуплено обладнання на блискавкозахист та на систему порошкового пожежогасіння (згідно проєкту ПП «АС-КО» шифр: 20-074-2024-СПС).

по-третє, після виконання Відповідачем робіт за договором підряду № 28 від 05 червня 2024 р., що підтверджується наданими у матеріали справи копіями Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2024 року (ф.КБ-2В) та копією Локального кошторису на будівельні роботи № 02-01-01 на «Блискавкозахист. Олійноекстракційний завод ТОВ «ІНТЕР ОЛІЯ» за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Соколова, вул. Отакара Яроша, 47, ПОЗИВАЧ дійшов необґрунтованого, такого, що порушує права ТОВ «СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЗАХИСТ» висновку про безпідставність перерахованих Відповідачу коштів та необхідність їх повернення.

Як вказував Відповідач, Позивач замість надання (за наявності) заперечень щодо виконаних Відповідачем робіт у порядку встановленому вищезазначеним пунктом договору підряду, вчиняє завідомо недобросовісні дії щодо повернення коштів, як безпідставно отриманих. При цьому наведені в позовній заяві обґрунтування пред`явлених вимог в частині відсутності розміщення олійнопресового заводу за адресою:Харківська область, Зміївський район, с. Соколова, вул. Отакара Яроша, 47 (в той час як Позивачу достовірно відомо місце розташування вказаного об`єкта) дають підстави для обґрунтованих припущень щодо наявності в діях ТОВ «ІНТЕР ОЛІЯ» недобросовісної поведінки з самого початку виникнення спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

До відзиву (вх.№ 1503) відповідачем додано виписку з ЄДР, кошторис, акт № 1.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься, в тому числі, і через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Судом досліджено всі подані учасниками справи докази.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України, що кореспондується із приписами статті 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як підтверджено матеріалами справи, позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія") згідно із платіжною інструкцією №1246 від 26.06.2024 перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 1 500 000 грн. В призначенні платежу позивач вказав: "за послугу згідно договору №28 від 05.06.2024 року та рахунка № 471 від 05.06.2024 року, у тому числі ПДВ 250 000 грн" ( арк. справи 8).

Рахунок на оплату № 471 від 05.06.2024 року у матеріалах справи відсутній.

До матеріалів справи залучено примірник Договору підряду №28 від 05.06.2024 року, який підписаний лише відповідачем у справі, підпису позивача вказаний договір не містить (арк. справи 15-16).

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно ч.1,2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч.3 ст.180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Жодних листів, звернень щодо пропозицій укладення договору підряду, узгодження предмету такого договору, ціни, кошторису тощо учасниками справи суду не подано.

Виходячи із наведених вище приписів ст.205, 207, 638, 639, 641, 642, 644 Цивільного кодексу України, ст.180 ГК України, суд дійшов висновку, що між сторонами не укладався договір підряду, у тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувались його істотні умови. Відтак, між сторонами не виникло відповідних господарських зобов`язань, а правові підстави для оплати позивачем грошових коштів у сумі 1 500 000 грн були відсутні.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Відтак, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, саме тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Згідно із правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18, конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов`язання повернути набуте майно (кошти) потерпілому виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Ураховуючи наведене, оскільки встановлені вище обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов`язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 1 500 000 грн, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 500 000 грн, відповідно до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено повернення грошових коштів у розмірі 400 000,00 гривень згідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1032 від 10 грудня 2024 року, призначення платежу «повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05 червня 2024 року»; згідно до інформаційного повідомлення про зарахування грошових коштів №1077 від 16 січня 2025 року, призначення платежу «повернення невикористаного авансу згідно договору №28 від 05 червня 2024 року» (арк. справи 13-14).

Отже, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 1 100 000 грн.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу коштів у сумі 1 100 000 грн.

Після звернення позивача до суду відповідач сплатив на користь позивача 200 000 грн, тому залишок суми боргу становить 900 000 грн.

Відхиляючи заперечення відповідача суд зазначає наступне.

Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною першою статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно з частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Подані відповідачем докази - копія робочого проекту 20-07-2024-СПС Система пожежної сигналізації Система порошкового пожежогасіння «Реконструкція олійнопресового заводу під олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику) на території ТОВ "Інтер Олія" за адресою: Харьківська обл., Зміївський рн, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47»; копія робочого проекту 21-07-2024-ВМ Том 1 Вогнезахист металевих конструкцій «Реконструкція олійнопресового заводу під олійноекстракційний продуктивністю 250 т/добу (за насінням соняшнику) на території ТОВ "Інтер Олія" за адресою: Харьківська обл., Зміївський рн, сел. Соколово, вул. Отакара Яроша, 47»; копія витягу зі «Звіту про стратегічну екологічну оцінку документу державного планування детального плану території в районі вул. О. Яроша та вул. Паркова с.Соколове Чугуївського району Харківської області», який виготовлений в 2021 році Товариством з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія «Україна», не підтверджують виникнення між сторонами договірних правовідносин. А свідчать лише про виготовлення іншою юридичною особою (ПП «АС-КО») робочого проекту реконструкції для позивача, докази виникнення зобов`язань з цього проекту для відповідача останнім суду не подано та не обґрунтовано.

Намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проекту договору і направлення його іншій стороні (п. 4.40 постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21).

Однак відповідачем не подано доказів звернення позивача до відповідача чи відповідача до позивача з пропозиціями укладення договору, узгодження предмету, обсягів, строків та ціни такого договору до перерахуванням спірної суми позивачем на користь відповідача, чи схвалення в подальшому таких правовідносин.

Копія витягу зі «Звіту про стратегічну екологічну оцінку документу державного планування детального плану території в районі вул. О. Яроша та вул. Паркова с.Соколове Чугуївського району Харківської області», який виготовлений в 2021 році Товариством з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія «Україна» також не підтверджує наявність правовідносин з договору підряду між позивачем та відповідачем і не стосується спірних правовідносин.

Сама лише наявність чи відсутність об`єктів позивача за певними адресами не свідчить автоматично про наявність договірних правовідносин між сторонами уданому випадку.

Одностороннє підписаний відповідачем примірник договору та складені в односторонньому порядку акт № 1 та локальний кошторис (арк. справи 33-36) містять лише підписи і печатки відповідача, отже не є належними та допустимим доказами дотримання порядку укладення договорів та не відповідають приписам ст.ст. 640-643 ЦК України.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням вищенаведеного докази, подані позивачем є більш вірогідними, ніж докази відповідача.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Після закриття підготовчого провадження відповідач повідомив про сплату на користь позивача 200 000 грн. Представники позивача в судовому засіданні визнали факт сплати відповідачем 200 000 грн та надали суду копію платіжного документа на вказану суму.

Пунктом 2 частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд роз`яснює сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, в частині стягнення 200 000 грн. суд закриває провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Позовні вимоги в частині стягнення 900 000 грн. суд визнає обґрунтованими та задовольняє їх.

Розподіляючи витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При звернені позивач до суду ним було сплачено 16 500 грн згідно платіжної інструкції від 20.01.2025 року ( арк. справи 7).

При цьому позивачем не враховано, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Розмір судового збору за розгляд цієї позовної заяви становить 13 200 грн (1 100 000,00 грн * 1,5% * 0,8).

Отже, наявна переплата позивачем судового збору в сумі 3300 грн.

Відносно переплати судового збору у розмірі 3 300 грн суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 10 800,00 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України при закритті провадження у справі суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За змістом ч. 2 ст. 123 ГПК України порядок повернення судового збору встановлюється законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". Згідно з приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки провадження у даній справі в частині стягнення 200 000 грн підлягає закриттю в зв`язку з відсутністю предмету спору, суд приходить до висновку, що сума судового збору, сплачена позивачем при зверненні з позовом до Господарського суду Полтавської області, підлягає поверненню з Державного бюджету України в сумі 2 400 грн.

Суд також інформує позивача, що 07.01.2025 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Стосовно заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги в сумі 40 000 грн. відповідач у додаткових поясненнях від 16.03.2025 року заперечував ( арк справи 207-212).

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, про які заявлено позивачем, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)

З матеріалів справи та поданих позивачем доказів підтверджується надання правничої допомоги, а саме: договір від 10.01.2025 року з додатком 1, укладений між позивачем та адвокатом Гребінка А.М, ордер, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю (арк. справи 17-20). Факт надання послуг адвокатом Гребінка А.М підтверджується також поданням заяв по суті, пояснень, запитів, участю в судових засіданнях.

Розмір винагороди адвоката (гонорар) згідно п.3.2 Договору від 10.01.2025 року становить 40 000 грн, які представники позивача і просили суд стягнути в судовому засіданні 01.05.2025 року.

Виходячи із змісту статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).

Як вже було зазначено вище, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат в сумі 40 000,00 грн є обґрунтованим, розумним, пропорційним предмету і складності спору.

Враховуючи, що цей спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідач не відреагував на заявлену позивачем претензію, не вчиняв дій щодо позасудового врегулювання спору у повному обсязі, на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України судові витрати на правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 231-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині стягнення 200 000,00 грн основного боргу - закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Захист" (вул. Європейська, 146 Е, кв. 244, м. Полтава, 36088, ідентифікаційний код ЄДРПОУ42281007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (вул. 23 Серпня, 34, оф. 12, м. Харків, 61072 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38957704) безпідставно отримані кошти у сумі 900 000,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 10 800,00 грн., 40 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер Олія" (вул. 23 Серпня, 34, оф. 12, м. Харків, 61072 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38957704) з державного бюджету України судовий збір у сумі 2 400,00 грн, який сплачено платіжною інструкцією №71 від 20.01.2025 року.

Рішення підписано 05.05.2025 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).

Суддя Тимощенко О.М.