Рішення від 02.05.2025 по справі 640/21561/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 травня 2025 року Справа № 640/21561/20 ЗП/280/306/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді АртоузО.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40104553), Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, ЄДРПОУ 00032684) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі відповідач 2) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, в якому (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:

визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів для розгляду питання про можливість призначення мені одноразової грошової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків;

зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві направити до Міністерства внутрішніх справ України документи для розгляду питання про можливість призначення мені одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту фінансово-облікової політики розглянути та прийняти рішення відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 стосовно моєї заяви щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків;

відповідно до ст. 382 КАС України встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту фінансово-облікової політики подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15.10.2013 позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку на підставі п. 64 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу) з 16.10.2013. Згідно з висновком МСЕК серії 10 ААА № 013322 від 18.02.2014 позивачу встановлено 70% втрати працездатності та II групу інвалідності з 13.02.2014, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС, до 13.02.2015. Міністерством внутрішніх справ України позивачу виплачена одноразова грошова допомога платіжним дорученням від 19.06.2014 №1268 у розмірі 35 817,6 грн. Під час повторних оглядів позивачу було підтверджено II групу інвалідності та 70% втрати працездатності, а також встановлено іншу причину - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Отже, після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності позивачу встановлено іншу причину інвалідності, що на його думку дає йому право на отримання грошової допомоги відповідно до Постанови № 850 у розмірі 200 прожиткових мінімумів. Позивач 19.02.2020 за вх. № С-2908 та 14.07.2020 звернувся із заявами до Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної поліції у місті Києві стосовно призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням II групи інвалідності довічно, з причини - травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Ліквідаційною комісією ГУМВС України в м. Києві повідомлено позивачу, що з дати встановлення МСЕК другої групи інвалідності від травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, пройшло більше трьох років, а тому підстави для направлення до МВС України документів для виплати мені одноразової грошової допомоги, відсутні. Вважаючи таку відповідь неправомірною позивач звернувся з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2020 відкрито провадження у адміністративній справі.

21 жовтня 2020 року на адресу суду надійшов відзив Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві на позовну заяву. Так відповідач 1 заперечує проти задоволення позову та зазначає, що 12.05.2014 відповідно до вимог постанови № 707 Головним управлінням складено висновок про призначення одноразової грошової допомого Позивачу в розмірі 35 817,60 грн. 19 червня 2014 року позивачу проведена виплата у розмірі 35 817, 60 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 1268. За цей період часу позивачу неодноразово підтверджувалась установлена група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, але за проведенням повторних виплат, позивач вже звернувся через п`ять років. 04.04.2019 за результатами повторного огляду згідно з висновком МСЕК серії АВ № 0999018 ІІ група інвалідності позивачу встановлена довічно з причини отримання травми, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ, ступінь втрати професійної працездатності - 70 %. Згідно з умовами пункту 7 Порядку № 707, працівник міліції може пред`явити МВС України вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги. Позивачем цей термін не дотримано, тому Головне управління не мало права направляти документи до МВС України з урахуванням вимог законодавства, яке розповсюджуються на ці правовідносини. Позивачем проігноровано, що такі виплати гарантовані державою мають одноразовий характер, а застосування строків має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МВС України) через обмежені строки зберігання документів, які підтверджують нарахування та проведення таких виплат, термін яких становив 1-3 роки. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, як особі з інвалідністю ІІ групи, ступінь втрати професійної працездатності складає 70 %. Позивачу при існуванні цих обставин одноразову грошову допомогу виплачено в повному обсязі. МВС України прийнято рішення за наслідком направлення висновку і документів в Порядку встановленому № 707. Повторне складання висновку та направлення матеріалів до МВС України, законодавством не передбачено. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду»(далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехіднихЗакону № 2825-IXз дня набрання чинності цимЗаконом Окружний адміністративний судміста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинностіЗаконом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1,289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання положень п. 2 розділу ІІПрикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.

Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 27.02.2025.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2025 справу прийнято до провадження, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

19 березня 2025 року до суду надійшов відзив Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві на позовну заяву який за своїм змістом відповідає раніше поданому. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Також, 19.03.2025 на адресу суду надійшов відзив Міністерства внутрішніх справ України. Відповідач 2 заперечує щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та вважає їх необґрунтованими. МВС України акцентує увагу суду на наступне, прийняття рішення про виплату чи відмову у виплаті одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією МВС України. Враховуючи, що з моменту первинного огляду МСЕК позивача пройшло більше 2 років, МВС України не вбачає законних підстав для виплати одноразової грошової допомоги. на час виникнення спірних правовідносин за позивачем, як колишнім працівником ОВС, у зв`язку із встановленням йому II групи інвалідності, право на отримання одноразової грошової допомоги зберігалось згідно із пунктом 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 580-VIII. При цьому, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції щодо процедури, умов, розмірів, а також строків, визначає Порядок № 850. Разом з цим, відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Визначення у такій процедурі строків є важливим для правового регулювання таких відносин, оскільки за загальним правилом суб`єктивні права та юридичні обов`язки їхніх учасників виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Строки дисциплінують учасників правових відносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов`язках суб`єктів. Застосовуючи вказаний висновок до обставин справи, звертаємо увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу залишено 70% втрати працездатності довічно та встановлено II групу інвалідності, відбувся у 2019 році, а первинно встановлено 70% втрати професійної працездатності у 2014 році. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги. Матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 можуть бути розглянуті МВС лише після їх надання ГУ МВС України в місті Києві, згідно з приписами п. 7 Порядку № 850. Таким чином, позовна вимога щодо зобов`язання МВС України розглянути та прийняти рішення є передчасною. МВС України просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач скористався своїм правом та 26.03.2025 надав суду відповідь на відзив. Позивач наполягає на задоволенні позову.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивача ОСОБА_1 , оперуповноваженого карного розшуку 2 відділу міліції (з обслуговування мікрорайону «Шулявка») Солом`янського районного управління ГУМВС України в м. Києві, з 16.10.2013 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку на підставі п. 64 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу).

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 10 ААА № 013322 від 18.02.2014 позивачу встановлено 70% втрати працездатності.

Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0085314 від 18.02.2014 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0085314 від 18.02.2014 ОСОБА_1 з 13.02.2014 до 01.03.2015 встановлено II групу інвалідності, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС.

Міністерством внутрішніх справ України платіжним дорученням від 19.06.2014 №1268 виплачена позивачу одноразова грошова допомога у розмірі 35 817,6 грн.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0421605 від 18.02.2015 за результатами повторного огляду позивачу було залишено II групу інвалідності, з причини - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, до 01.03.2017.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0645794 від 13.12.2016 за результатами повторного огляду позивачу залишено II групу інвалідності, з причини - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, до 01.01.2020.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0999018 від 04.04.2019 за результатами повторного огляду позивачу встановлено II групу інвалідності довічно, з причини травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

19 лютого 2020 року позивач звернувся до Голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві (копія для Департаменту фінансово-облікової політики МВС України) із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності другої групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності працівника міліції», у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з 18.02.2015.

Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 18.03.2020 № С-3415/15 позивачу повідомлено про необхідність звернення для вирішення питання про виплати одноразової грошової допомоги до ліквідаційної комісії органу, за останнім місцем проходження служби.

Листом Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві від 18.03.2020 № 1/396-Пд позивачу повідомлено, що з дати встановлення МСЕК другої групи інвалідності від травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків пройшло більше трьох років, що перевищує передбачений Порядком № 707 термін, отже, підстави для направлення до МВС України документів для виплати одноразової грошової допомоги відсутні.

14 липня 2020 року позивач звернувся МВС України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності другої групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності працівника міліції», у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з 18.02.2015.

Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 04.08.2020 № С-12481/15 позивачу повідомлено про те, що рішення про призначення виплати МВС України приймаються виключно на підставі висновку та відповідних документів, які готуються та перевіряються органом, у якому працівник міліції проходив службу. У разі надходження від Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві до МВС належним чином оформлених документів вони будуть розглянуті у встановленому законодавством порядку.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо направлення документів про призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно достатті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першоїстатті 92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до пункту 5 розділуXIПрикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) визнано таким, що повністю втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон України № 565-XII).

Однак, за змістом пункту 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України № 565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України № 580-VIII.

До набрання чинності Законом України № 580-VIII, тобто до 07.11.2015, право та порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульованостаттею 23 Закону України № 565-ХІІ.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України № 565-XIIу разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На реалізацію вимог ст. 23 Закону України № 565-XIIКабінет Міністрів України ухвалив постанову від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», якою затвердив Порядок № 850 (далі - Порядок № 850), який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Порядок № 850 набрав чинності з 31.10.2015.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 установлено, що особам, які до набрання чинностіЗаконом України від 13.02.2015 № 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 (далі - Порядок № 707).

Положеннями п. 5 - 7 Порядку № 707 встановлено, що для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком; довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності; довідку про грошове забезпечення; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника); копію ідентифікаційного номера.

Для виплати грошової допомоги обов`язково подається довідка від Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" про проведену або не проведену раніше виплату.

Орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям.

Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Працівник міліції, податкової міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім`ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред`явити МВС та ДПА вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Так само, згідно пункту 8 Порядку № 850, який був чинний на дату звернення позивача до Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС України в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Згідно із пунктом 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Оцінивши обставини справи, на підставі наведених норм законодавства суд дійшов висновку про протиправність відмови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів для розгляду питання про можливість призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Відмовляючи позивач у складанні висновку та направленні документів до Міністерства внутрішніх справ України відповідач 1 керувався положеннями п. 7 Порядку та умов виплати одноразової виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 щодо обмеження трьохрічним терміном протягом якого особа може звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що ані норми Порядку № 707, ані Порядку № 850 не наділяли орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, повноваженнями щодо відмови у призначенні особі одноразової грошової допомоги. Такими повноваженнями, у відповідності до вказаних порядків, наділено виключно Міністерство внутрішніх справ України.

Частина другастатті 19 Конституції Українизобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Указана нормаОсновного Законуозначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем словосполучення «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконаннязакону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановленихзакономповноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначенізакономзасоби.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, після отримання заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідач не наділений дискреційними повноваження в частині результату їх розгляду, оскільки норми Порядків № 707 та № 850 наділяють орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, лише повноваженнями щодо складання висновку щодо можливості проведення грошової допомоги заявнику та оформлення відповідного пакету документів, за результатами розгляду якого буде прийнято відповідне рішення Міністерством внутрішніх справ України.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-р/2018 від 11.10.2018 вказував, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контекстізакон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо наданазакономвиконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже,законповинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Суд зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні дискреційні повноваження у відповідача 1.

Як встановлено вище, відповідач не направив подані документи до МВС України, висновку про наявність підстав чи безпідставність виплати спірної допомоги не складав, натомість проінформував позивача листом про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги.

Викладене, на думку суду, свідчить про недотримання відповідачем встановленого законодавством порядку вирішення спірного питання.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що дії відповідача суперечать приписам пунктів 7 Порядку № 707 та 9 Порядку № 850

У відповідності до ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Так, за приписами п. 4 ч. 2ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення, зокрема,про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В той же час, абз. 2 ч. 4 ст. 245 вказаного Кодексу визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Зважаючи на викладене суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та направити до Міністерства внутрішніх справ України документи для розгляду питання про можливість призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків.

Щодо частини позовних вимог до Міністерства внутрішніх справ України суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.

Відповідно достатті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненимизакономзасобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першоюстатті 2 КАС Україниє справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другоїстатті 55 Конституції України, статей2,5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливе їх порушення в майбутньому.

Рішення суду не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). Заявлені позовні вимоги спрямовані на майбутнє, відповідно не можуть бути задоволені вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено в майбутньому. Також, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Зважаючи на ті обставини, що на момент подання даної позовної заяви жодних дій, бездіяльності або рішення Міністерством внутрішніх справ України в частині розгляду та прийняття рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків не відбулось, підстави для задоволення позову відсутні.

Що стосується питання встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає, що дане питання регулюєтьсястаттею 382 Кодексу адміністративного судочинства Українита відноситься до дискреційних повноважень суду і не містить в собі імперативного обов`язку під час ухвалення судового рішення обов`язково зобов`язувати відповідача подати звіт. Враховуючи положення вказаної норми, підстав для зобов`язання відповідача у справі подати звіт про виконання рішення, суд не знаходить, оскільки відсутні підстави, які б вказували на те, що рішення суду може бути не виконане, з огляду на що, в задоволенні даної вимоги необхідно відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС Українипідтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС Україниобов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги частково знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 134, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40104553), Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, ЄДРПОУ 00032684) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів для розгляду питання про можливість призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків.

Зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та направити до Міністерства внутрішніх справ України документи для розгляду питання про можливість призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 травня 2025 року.

СуддяО.О. Артоуз