Рішення від 05.05.2025 по справі 320/14478/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2025 року справа №320/14478/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Ярославська, буд. 9, ЄДРПОУ 34780165), третя особа ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), у якому просить суд (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 415 437,45 грн., видану Головним державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Дороніною Валентиною Олександрівною у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, і знаходиться на виконанні Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_4.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з оскаржуваною постановою державного виконавця протиправно застосовано до позивача штраф, з огляду на наявну заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої, згідно з розрахунком перевищує суму відповідних платежів за три роки. Позивач зазначає, що станом на дату винесення цієї постанови у нього була відсутня заборгованість зі сплати аліментів, будь-яких відомостей про наявність стягнення аліментів не мав, тому й підстави для накладення на нього штрафу відсутні. У зв`язку з цим позивач уважає, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" дій для з`ясування обставин щодо дійсного виконання судового рішення та проведення належного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 10.04.2025.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 14.04.2025.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не надала до суду письмові пояснення.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 15 квітня 2025 року, на підставі ч. 3 ст. 194, ч. 3 ст. 268 КАС України з огляду на наявність клопотання позивача та неявкою відповідача подальший розгляд справи визначено здійснювати у порядку письмового провадження.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26.02.2015 в цивільній справі №367/7926/14-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено у повному обсязі. Вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 28.10.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Умань Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 670. Після розірвання шлюбу прізвище позивачці змінити на « ОСОБА_3 ».

Також суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.12.2014 і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

05.10.2018 суд видав ОСОБА_2 виконавчі листи, один з яких (про стягнення аліментів) в той же день був поданий нею разом з заявою до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для примусового виконання.

На даний час позивачем подана заява про перегляд заочного рішення, на підставі якого здійснюється стягнення аліментів.

05.10.2018 старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ботнєвою Нателою Гочівною відкрите виконавче провадження НОМЕР_3.

25.03.2025 головним держаним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Євгеном Дяченко надіслано складений головним державним виконавцем Валентиною Дороніною у ВП НОМЕР_3 розрахунок заборгованості по аліментам ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2024, яка становить 830 874,89 грн., визначений виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У подальшому, у Ірпінському відділі державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрите 05.03.2025 виконавче провадження № НОМЕР_4, на підставі Постанови НОМЕР_3 Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 26.02.2025 про накладення штрафу на підставі нарахованої за період з 01.01.2015 по 01.01.2025 заборгованості ОСОБА_1 по аліментам у розмірі 830874,89 грн., що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 .

Так, постанова НОМЕР_3 від 26.02.2025, предметом якої є накладення штрафу, винесена головним державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дороніною Валентиною Олександрівною в ході завершення виконавчого провадження за виконавчим документом Ірпінського міського суду Київської області від 05.10.2018 в цивільній справі №367/7926/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.12.2014р. і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що бездіяльність державних виконавців призвела до безпідставного обчислення заборгованості по аліментах, яка в свою чергу призвела до неправомірного накладення на нього штрафу в розмірі 830874, 89 грн. і як наслідок-винесення Постанови № НОМЕР_3 від 26.02.2025 про накладення штрафу, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За нормами частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", частиною першою якої передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, відповідно до пункту першого частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною четвертою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно із частиною першою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" порядок стягнення аліментів визначається законом.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Частиною третьою, четвертою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;

2) подання заяви стягувачем або боржником;

3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;

4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

5) закінчення виконавчого провадження.

Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", доповненою згідно із Законом України N 2475-VIII від 03.07.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності з 28.08.2018 року передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Аналіз наведеної норми права вказує, що склад правопорушення, передбачений частиною 14 статті 71 Закону України сформульований законодавцем таким чином, що передбачає триваюче правопорушення щодо несплати аліментів боржником протягом певного проміжку часу: один рік, два роки та три роки відповідно.

Таким чином, законодавець прямо пов`язує склад правопорушення з невиконанням боржником своїх обов`язків щодо сплати аліментів протягом тих періодів, які зазначені в частині 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", а тому з урахуванням вимог статті 58 Конституції України, частиною першою якої передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи необхідною умовою притягнення до відповідальності за частиною 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", є те, щоб перебіг вказаних строків, відбувався вже після набрання чинності змін до вказаного Закону, тобто після 28.08.2018 року.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина чи звільнення їх від певних обов`язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Вказане також означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності.

Оскільки Закон України N 2475-VIII від 03.07.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", у розділі II "Прикінцеві та перехідні положення" не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за частиною 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження") щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018 року, суд вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом N 2475-VIII.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується розрахунками заборгованості по аліментах заборгованість позивача зі сплати аліментів утворилась ще з січня 2015 року. Спірна постанова про накладення на позивача штрафу ВП N НОМЕР_3 на підставі абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" винесена відповідачем 26.02.2025.

Отже, оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась з 2015 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" введена лише з 28.08.2018, то з урахуванням ст. 58 Конституції України на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в ухвалах від 22.07.2019 року по справі N 620/655/19, від 02.09.2019 року по справі N 520/3935/19 та від 23.12.2019 по справі N 567/456/19.

При цьому, положення абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.

Така норма підлягає застосуванню до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.

Таким чином, враховуючи те, що до розрахунку заборгованості частково включена сума, сформована у період, коли відповідна фінансова відповідальність не була передбачена, а саме з моменту набрання чинності Законом України N2475-VIII від 03.07.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (28.08.2018 року), суд дійшов висновку, що сума заборгованості з якою розраховувався штраф є спірною в цій частині.

Також, суд акцентує увагу, що під час здійснення розрахунку заборгованості, не враховані інші обставини, які мають суттєве значення при здійсненні виконавчого провадження.

Так, 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 передав безоплатно в дар малолітньому сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належну відповідачу на праві власності квартиру АДРЕСА_4 , уклавши з матір`ю дитини, як законним представником малолітнього сина, договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С, реєстровий номер 6781.

Зазначена обставина є підставою для припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно згідно з ст. 190 Сімейного кодексу України.

Позивач також надав до суду докази оплати за навчання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в закладах освіти: ТОВ «Заклад освіти Астор-Ірпінь, Astor School м.Ірпінь, ТОВ "Ірпінський ліцей АСТОР" (ідентифікаційний код 43522482), ТОВ «Центр освіти «ОПТІМА» (код 39382856), Ірпінському ліцеї інноваційних технологій (код 41385730), зокрема платіжні інструкції і квитанції про оплату навчання, починаючи з 27.08.2020 по 12.02.2025 на суму приблизно 250 тис. грн.

При цьому, як вже зазначалося, частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Таким чином, саме державний виконавець повинен за допомогою належних, допустимих і достатніх доказів довести той факт, що боржник ухилявся від сплати аліментів умисно, маючи при цьому реальну можливість виконувати свої зобов`язання. Окрім зазначеного, виконавцеві потрібно буде довести, що він зі свого боку здійснив усі необхідні й достатні дії для стягнення заборгованості.

За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції № 512/5 виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VIII, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.

Матеріали справи не містять доказів вжиття вичерпних заходів для з`ясування відповідних обставин виконавцем під час здійснення виконавчого провадження.

З відповідного аналізу всіх обставин справи в сукупності, судом вбачається, що сума заборгованості та відповідно штрафу є спірними, в повному обсязі не обґрунтованими розрахунками, що має наслідком необґрунтованість і невмотивованість постанови про накладення штрафу; також не знайшли свого підтвердження та доведеності факт умисного ухилення боржника від сплати аліментів, оскільки матеріали виконавчих проваджень не містять відомостей, які підтверджують поінформованість позивача про наявність відповідних виконавчих проваджень до моменту винесення оскаржуваної постанови.

Вимогами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

В рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, Європейський суд вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував , оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 73-78, 90, 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнання протиправною та скасувати постанову Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Ярославська, буд. 9, ЄДРПОУ 34780165) про накладення на боржника ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 415 437,45 грн., видану Головним державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Дороніною Валентиною Олександрівною у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, і знаходиться на виконанні Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_4.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2025.

Суддя Панченко Н.Д.