Постанова

від 29.04.2025 по справі 219/9920/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3379/25 Справа № 219/9920/20 Суддя у 1-й інстанції - Дубовик Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 219/9920/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 тавідповідачки ОСОБА_3 ,від іменітавінтересах якоїдієадвокатГуревич РодіонГеннадійович,на рішенняДружківського міськогосуду Донецькоїобласті від16грудня 2024року,яке ухвалено суддею Дубовиком Р.Є.в місті Дружцівці Донецької області та повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Бахмутська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем понад п`ять років на час відкриття спадщини, усунення від права на спадкування спадкоємців першої черги за законом.

Позовна заява, з урахуванням уточнень до неї, мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бахмуті Донецької області померла ОСОБА_4 , яка має дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири за адресою: АДРЕСА_2 , які придбали позивач та ОСОБА_4 в період сумісного проживання, проте, право власності було зареєстровано на ОСОБА_4 .

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали спільно з грудня 2003 року по 10 грудня 2019 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, сплачували за комунальні послуги, придбали необхідні речі, побутову техніку, будівельні матеріали, робили ремонт тощо, тобто, позивач перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 .

Позивач отримував пенсію та працював до квітня 2016 року, проте звільнився з роботи, оскільки ОСОБА_4 захворіла та потребувала догляду. При цьому, позивач допомогав ОСОБА_2 , коли останньому була потрібна матеріальна допомога, у 2011 році надав грошові кошти в сумі 1500 доларів США. Разом з тим, діти ОСОБА_4 , тобто відповідачі у справі, на поховання матері не приїхали, позивач самостійно організовував поховання. У 2016 році у ОСОБА_4 виявили рак легенів, вона лікувалась в РФ з 22.04.2016 року по 11.05.2016 року, пізніше з 2017 року проходила лікування у м. Донецьку, м. Лимані та м. Бахмуті Донецької області. Позивач тривалий час піклувався про ОСОБА_4 , забезпечував її догляд, купував ліки, відвідував у лікарнях тощо, проте, відповідачі матеріальної допомоги матері не надавали, ОСОБА_2 останній раз відвідував матір у 2009 році та запевняв позивача, що не претендує на спадщину у м. Бахмуті Донецької області.

27.05.2020 позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, а пізніше йому стало відомо, що відповідачі претендують на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 .

Позивач вважав, що відповідачі, які є працездатнини особами, ухихились від обов`язку допомогати хворій матері, яка на час хороби була пенсійного віку та потребувала від дітей допомоги, тобто, відповідачі не мають право на спадщину.

За життя ОСОБА_4 заповіт не складала. Позивачу було відмовлено в оформленні спадщини, оскільки останнім не надано нотаріусу рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років.

Відповідачі є громадянами РФ. ОСОБА_2 має своє житло і місце реєстрації в РФ, остання тимчасово була зареєстрована за місцем проживання позивача і спадкодавиці на один рік, як іноземна громадянка, яка не має свого житла в Україні і фактично не мешкала за місцем тимчасової реєстрації з 2010-2011 року, не доглядала за хворою матір`ю і задовго до її смерті не мешкала з нею і взагалі не мешкала у м. Бахмуті. Тобто, вона фактично не прийняла спадщину, спадщину прийняв лише позивач, який зареєстрований у спадкоємному будинку і у ньому постійно мешкав зі спадкодавицею по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилаючись на викладене, просив суд: встановити факт проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бахмуті Донецької області, в період з грудня 2003 року по 10 грудня 2019 року; усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємців першої черги за законом, від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бахмуті Донецької області.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 16 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, з грудня 2003 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. за подачу позову - по 420 грн. 40 коп. з кожного та в розмірі 210 грн. 20 коп. за подачу заяви про забезпечення позову - по 105 грн. 10 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємців першої черги за законом від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бахмуті Донецької області, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Також, просить постановити окрему ухвалу з приводу процесуальних рішень суду першої інстанції під час розгляду справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та фактично судовий розгляд не здійснювався судом у період з 15 лютого 2022 року по 12 грудня 2024 року, що суперечить розумним строкам розгляду справи. У вазаний період судом не було постановлено жодної ухвали та лише після звернення ОСОБА_5 із скаргою до ВРП, судовий розгляд було продовжено та справу розглянуто по суті фактично за чотири дні. Вважає, що такий поспіх і призвів до постановлення необгрунтованого судового рішення, на підставі якого громадяни російської федерації зможуть заволодіти майном на території України.

Суд не врахував, що третя особа по справі не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_2 має своє житло і місце реєстрації в російській федерації та лише тимчасово була зареєстрована за місцем проживання позивача і спадкодавиці на один рік, як іноземна громадянка, яка не має свого житла в Україні і фактично не мешкала за місцем тимчасової реєстрації з 2010-2011 року, не доглядала за хворою матір`ю і задовго до її смерті не мешкала з нею і взагалі не мешкала у м. Бахмуті. Наполягає на тому, що ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів її проживання разом із спадкодавицею та фактичного прийняття спадщини, а тому позивач є єдиним спадкоємцем, який приняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бахмуті Донецької області.

Позивач ОСОБА_6 наполягає на тому, що діти спадкодавиці - відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , не надавали останній допомогу, якої вона потребувала у зв?язку з хворобою, а тому мають бути усунуті від спадкування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 до якого додано докази направлення іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_2 ,від іменітавінтересах якоїдієадвокатГуревич Р.Г., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, як необгрунтовану.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатГуревич Р.Г., просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем понад п`ять років на час відкриття спадщини та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки суд відмовив позивачу в усуненні від спадкування дітей спадкодавиці, то встановлення факту його проживання однією сім`єю зі спадкодавицею не пов`язуватиметься із наданням позивачу права на спадкування за наявності спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину, у зв`язку з чим він до спадкування не закликається. Встановлення факту спільного проживання, як чоловіка та жінки, не породжуватиме для позивача жодних правових наслідків та не може визнаватись як ефективний спосіб захисту порушених прав. Тому, суд мав би відмовити у позові в цій частині за безпідставністю.

Також, суд встановив факт проживання однією сім`єю позивача із ОСОБА_4 , оскільки дійшов висновку про наявність доказів, які цей факт підтверджують. Натомість, факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Надані позивачем документи, а саме сплата ОСОБА_4 деяких комунальних послуг за свою квартиру, не є підтвердженням наявності фактичних шлюбних відносин між нею та позивачем. Також, таким доказом не є і укладення позивачем договору від 10.05.2017 №W3/650 на підключення послуг в мережі Інтернет із ТОВ «Артнет плюс». У даному провадженні не було допитано жодного свідка, який би підтверджував даний факт. При цьому, навіть не зрозуміло на підставі яких доказів суд встановив, що позивач проживав однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, із ОСОБА_4 саме з 2003 року, оскільки жодних доказів цій обставині матеріали справи також не містять. В матеріалах справи міститься лише довідка № 1182, видана 29.05.2020 року головою квартального комітету № 23, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та мешкав разом із ОСОБА_4 , за період з 19.05.2007 року по день смерть останньої ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.20). Таким чином, є усі правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у частині встановлення факту проживання позивача із померлою ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки позивач не надав об`єктивних, належних і допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання у заявлений позивачем у позові період.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатГуревич Р.Г., не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представникавідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_7 адвокатаГуревича Р.Г.,який підтримавдоводи апеляційноїскарги відповідачки ОСОБА_2 та просивїї задовольнити,заперечуючи протидоводів апеляційноїскарги позивача ОСОБА_1 , перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судув межахзаявлених позовнихвимог,доводів апеляційнихскарг тавідзиву наапеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 , колегіясуддів вважає,що апеляційнаскарга позивача ОСОБА_1 підлягає залишеннюбез задоволення,а апеляційнаскарга відповідачки ОСОБА_2 , від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатГуревич Р.Г., підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 23.04.2002р. Кобеляцьким РВ УМВС України Полтавської області (т.1 а.с.9), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що пітвердждується копією домової книги (т.1 а.с.10-11).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як громадянка РФ, має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.03.2008 р., адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію за місцем перебування № 1466 від 07.07.2016, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за місцем перебування: АДРЕСА_3 (т.2 а.с.11).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як громадянка РФ (т.1 а.с.198), має посвідку на постійне проживання в Україні, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.97-98), є дочкою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.99).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадяном РФ, що підтверджується паспортом НОМЕР_4 , виданим 05.05.2003 р. УВС м. Новий-Уренгой Ямало-Ненецького округу Тюменської області, адреса реєстрації: АДРЕСА_4 (а.с.13).

ОСОБА_4 є власницею нерухомого майна: будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки від 17.02.2007 р. (т.1 а.с.43); квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.08.2011 р. (т.1 а.с.54), що також, підтверджується витягами з Державного реєстру правочинів від 17.02.2007 р. та від 25.08.2011 р., витягами з Реєстру права власності на нерухоме майно від 17.05.2007 р. та від 22.09.2011 р., Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.10.2020 р., 29.10.2020 р. (т. 1 а.с.15-19,56-57,58-59), згідно квитанцій за вказаними адресами періодично сплачувались грошові кошти за житлово-комунальні послуги (т.1 а.с.222-226).

Згідно довідки № 1182, виданої 29.05.2020 року головою квартального комітету № 23, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та мешкав разом із ОСОБА_4 , з 19.05.2007 року по день смерть останньої ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.20).

До матеріалів справи додано фотознімки, на яких зображені ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 (т.1 а.с.21-24).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , знаходилась на лікуванні в Омській обласній лікарні РФ з 06.06.2016 року по 23.06.2016 року, їй була проведена операція, пов`язана з онкоголією легенів 09.06.2016 року, що підтверджується випискою з історії хвороби № 6729/584 (т.1 а.с.25), у період з 08.08.2016 року по 15.08.2016 року, з 09.09.2016 року по 15.09.2016 року, з 10.10.2016 року по 17.10.2016 року, з 16.11.2016 року по 22.11.2016 року, з 19.12.2016 року по 26.12.2016 року, з 30.01.2017 року по 06.02.2017 року, з 15.03.2017 року по 13.04.2017 року проходила лікування в радіологічному відділенні та у відділенні хіміотерапії Омської обласної лікарні РФ, що підтверджується виписками з історії хвороби (т.1 а.с.26,102-103,104-106,148-161), зверталась до діагностичних центрів 05.09.2017 року, 12.09.2017 року, 30.11.2017 року, 26.12.2017 року, 01.02.2018 року, 13.03.2018 року, 11.06.2018 року, 12.06.2018 року, 08.09.2018 року, 18.09.2018 року, 26.09.2018 року, 19.11.2018 року, 10.04.2019 року, 08.10.2019 року, 09.10.2019 року, 21.01.2019 року, 22.01.2019 року (т.1 а.с.27-29, 31, 32,162-165,167,168,169,171,175,176-178,180-188), проходила лікування з 21.11.2017 року по 19.12.2018 року, з 05.12.2017 року по 15.01.2018 року, 18.06.2018 року по 22.06.2018 року, 27.09.2018 року по 08.10.2018 року, 14.10.2019 року по 25.10.2019 року в Донецькій області (т.1 а.с.30,166,172,179,189).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Бахмуті Донецької області, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 120 від 10.12.2019 р., довідкою про причину смерті № 120 від 10.12.2019 р., свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 10.12.2019 р. (т.1 а.с.34-35), похованям останьої займався ОСОБА_1 , що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 10.12.2019 р. (т.1 а.с.36).

Постановою приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області від 07.05.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 (т.1 а.с.38), заведено спадкову справу № 23/2020, спадкодавець ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (т.1 а.с.39, 79-80).

21.06.2011 року ОСОБА_1 здійснив грошовий переказ ОСОБА_2 в розмірі 1500 доларів США, що підтверджується квитанцією від 21.06.2011 р. (т.1 а.с.136).

ОСОБА_1 працював офіційно з 10.05.1979 року по 30.04.2016 року, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_6 від 10.05.1979 р. (т.1 а.с.137).

Згідно довіреності від 24.10.2019 року, яка нотаріально посвідчена нотаріусом так званої «ДНР», ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_8 , ОСОБА_2 бути її представником у всіх установах РФ стром на 10 років (т.2 а.с.8).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення факту проживання позивача ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ,не менш як п`ять років,згрудня 2003 року по 10 грудня 2019 року, має для позивача юридичне значення, оскільки дозволяє йому реалізувати право на спадкове майно, та знайшов своє підтвердження. Надані позивачем докази свідчать про усталені відносини між ним і ОСОБА_4 , що притаманні подружжю. Судом встановлено та підтверджено наданими позивачем доказами, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали разом тривалий час в одному помешканні, здійснювали спільні витрати на його утримання та облаштування, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. При цьому, ОСОБА_1 надано суду не лише копію свідоцтва про смерть та отриманого ним особисто Лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , а й докази на підтвердження організації та проведення ним поховання останньої, згідно Договору-замовлення від 10.12.2019 року. Крім того, суд врахував, що відповідачі не заперечували факт проживання однією сім`єю своєї матері ОСОБА_4 з позивачем ОСОБА_1 тривалий час.

З огляду на зазначене, враховуючи наявність тривалих, усталених відносин, що склалися між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , тобто відносин, які притаманні лише подружжю, суд вважав доведеним факт спільного проживання останніх, як чоловіка та жінки, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2003 року до дня смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення від права на спадкування спадкоємців першої черги за законом, суд першої інстанції виходив з того, що, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження факту ухилення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_2 від надання спадкодавиці ОСОБА_4 допомоги кожним із них при можливості її надання, а також потреби спадкодавиці в допомозі саме згаданих відповідачів, тобто, відсутня необхідна сукупність обставин для задоволення таких вимог, відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає, з огляду на наступне.

Так, за положенням ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

У статті 16 ЦК України визначений загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Варто враховувати, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно положень ч. 1 ст. 293 та ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку суд розглядає справи про встановлення фактів, зокрема і факту проживання однією сім`єю, якщо цей факт має значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, тобто такі факти, від яких залежить виникнення, зміна, або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає право суду встановлювати факти, що мають юридичне значення відповідно до положень ст. 315 цього Кодексу, але це можливо за певних умов, а саме: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення.

Встановлюючи факт проживання однією сім`єюбез реєстраціїшлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,у період згрудня 2003року додня смертіостанньої ІНФОРМАЦІЯ_1 ,суд в порушення зазначених вимог ЦПК України, не врахував, що встановлення такого факту не тягне жодних юридичних наслідків для ОСОБА_1 .

Так, проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу, не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу, на підставі статті 1261 ЦК України, а в задоволенні позовних вимог щодо усунення спадкоємців першоїчерги зазаконом ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) відправа наспадкування зазаконом післясмерті матері ОСОБА_4 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ум.Бахмуті Донецькоїобласті, судом було правомірно відмовлено.

Так, частиною 5 статті1224ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини п`ятої статті1224 ЦК України,має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Безпорадний стан особи - це зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом стан, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказуванняє обставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 свідомо ухилялися від надання допомоги спадкодавиці ОСОБА_4 та того, що остання потребувала такої допомоги.

Ураховуючи недоведеність ОСОБА_1 факту ухилення ОСОБА_2 та ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавиці, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для усунення цих осіб від права на спадкування є правильними, обгрутованими та не спростовуються доводами апеляційної скарги позивача.

При цьому, посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, що відповідачка ОСОБА_2 має своєжитло імісце реєстраціїв російськійфедерації талише тимчасовобула зареєстрованаза місцемпроживання позивача ОСОБА_1 і спадкодавиці ОСОБА_4 на один рік, як іноземна громадянка, яка не має свого житла в Україні і фактично не мешкала за місцем тимчасової реєстрації з 2010-2011 року, не доглядала за хворою матір`ю і задовго до її смерті не мешкала з нею і взагалі не мешкала у м. Бахмуті Донецької області, колегією суддів відхиляються, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як громадянка РФ (т.1 а.с.198), має посвідку на постійне проживання в Україні, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.97-98), й доказів протилежного суду не надано.

За наведених обстаивн, колегією суддів не приймаються й доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів її проживання разом із спадкодавицею та фактичного прийняття спадщини, а тому позивач є єдиним спадкоємцем, який приняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бахмуті Донецької області.

Більш того, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що він є єдиним спадкоємцем, який приняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бахмуті Донецької області не узгоджуються із його позицією щодо наявності правових підстав для усунення дітей спадкоджавиці, як спадкоємців першої черги, від права на спадкування.

Виходячи з встановлених обставин та положень ч. 1 ст. 293 та ч. 2 ст. 315 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у період з грудня 2003 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно відмовити, у зв`язку з чим скасовує рішення суду в цій частині згідно ч.4 ст. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалює в цій частині нове рішення.

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині відшкодування позивачеві ОСОБА_1 судових витрат та ухвалює нове рішення, яким відмовляє у задоволенні цих вимог, оскільки судові витрати відшкодовуються позивачеві пропорційно до задоволених позовних вимог, а судом у повному обсязі відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

Крім того, колегія суддів стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені на сплату судового збору за поданя апеляційної скарги, у розмірі 1008,96 грн.

Клопотання позивача ОСОБА_1 щодо постановення окремої ухвали з приводу процесуальних рішень суду першої інстанції під час розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки постановлення окремої ухвали є правом суду (ч. 10 ст. 262 ЦПК України) та колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які тягнуть за собою постановлення окремої ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 , від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатГуревич РодіонГеннадійович, - задовольнити.

Рішення Дружківськогоміського судуДонецької областівід 16грудня 2024рокувчастині задоволенняпозовних вимог ОСОБА_1 про встановлення фактупроживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,однією сім`єюбез реєстраціїшлюбу згрудня 2003року додня смертіостанньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Дружківськогоміського судуДонецької областівід 16грудня 2024рокув частині стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. за подачу позову - по 420 грн. 40 коп. з кожного та в розмірі 210 грн. 20 коп. за подачу заяви про забезпечення позову - по 105 грн. 10 коп. з кожного скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 1008 (одна тисяча вісім) гривень 96 (дев?яносто шість) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 травня 2025 року.

Головуючий:

Судді: