Ухвала від 05.05.2025 по справі 280/3391/24

УХВАЛА

05 травня 2025 року

м. Київ

справа №280/3391/24

адміністративне провадження № К/990/11886/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі №280/3391/24 за позовом Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

До Верховного Суду 20.03.2025 надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі №280/3391/24.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2025 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.

На виконання вимог вказаної ухвали податковим органом надіслано уточнену касаційну скаргу, заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження податковим органом вказано, що вперше касаційну скаргу було подано в межах строків, які передбачено нормами чинного законодавства. Повторне звернення з касаційною скаргою свідчить про зацікавленість відповідача в розгляді зазначеної справи. Скаржником наголошено на необхідності дотримання конституційного права на касаційне оскарження судових рішень, введенні воєнного стану в Україні, вчинено посилання на судову практику щодо поновлення пропущених строків касаційного оскарження. На думку скаржника, норми чинного законодавства не містять обмежень щодо строків повторної подачі та не вказують на те, що такі дії свідчать про порушення відповідного присічного строку.

Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2023 у справі №380/9660/21 (щодо податкової інформації), від 06.08.2019 у справі №520/8681/18 (щодо наявності кримінального провадження щодо контрагента суб`єкта господарювання), та врахованого судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у справі №280/3391/24.

Також скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, а саме неповно з`ясовано та проаналізовано доводи сторін та надані ними докази (пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України). Податковим органом наголошено на необхідності врахування судами податкової інформації щодо суб`єктів господарювання.

Верховний Суд наголошує, що положення пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

За текстом касаційної скарги контролюючим органом вказано, що судами попередніх інстанцій не було враховано пункт 44.1 статті 44, підпункт «а» пункту 198.1, абзаци 1-3 пункту 198.2, абзаци 1, 2 пункту 198.3 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підпункт 1 пункту 4, пункт 5 розділу V наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 28.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за №159/28289. Скаржником скаржником зазначено про необхідність врахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.03.2020 по справі №520/8893/18, від 05.05.2021 по справі №816/1057/16, від 28.02.2023 по справі №580/3850/19, від 16.03.2020 по справі №2-а-5053/10/0270, від 14.07.2022 по справі №260/4504/20, від 22.08.2023 по справі №200/9176/21, від 20.03.2023 по справі №640/9782/21.

Щодо сертифікатів якості на товар податковим органом вчинено посилання на постанову Верховного Суду від 26.12.2023 по справі №480/2423/21, зазначено, що судами попередніх інстанцій не було враховано статтю 268 Господарського кодексу України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в редакції від 10.08.2022, Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» від 15.01.2015 № 124-VIII.

Щодо обов`язкової наявності товарно-транспортних накладних скаржником вчинено посилання на постанову Верховного Суду від 05.05.2023 по справі №1340/5998/18, зазначено, що судами попередніх інстанцій не було враховано Закон України «Про автомобільний транспорт», в редакції від 15.11.2024, «Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України» від 14.10.1997 №363.

Також скаржником вказано про дефекти в документах, які було надано до позовної заяви, відповідь на запит від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС), залучення до перевезення сторонніх організацій, зазначено про неврахування судами попередніх інстанцій Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України» від 14.10.1997 №363, статей 14, 16, 20, 63, 68 Податкового кодексу України, «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 №111/26556, (у редакції наказу Міністерства фінансів України 15.12.2020 №773), «Порядку обліку платників податків і зборів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300.

Слід зазначити, що скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.

Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи та цитування акту перевірки, посилань на практику Верховного Суду, без доведення подібності правовідносин у справах, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.

Верховний Суд повторно наголошує, що цитування акту перевірки значно переобтяжує зміст касаційної скарги. Викладена скаржником інформація по суті стосується переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду

Слід зауважити, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Таким чином, недоліки касаційної скарги, які стали підставою для залишення її без руху, скаржником не усунуто.

Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно положень пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи викладене, та в зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, касаційна скарга підлягає поверненню.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 169, 330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі №280/3391/24 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.

Судді І.А. Васильєва Л.І. Бившева В.В. Хохуляк