Рішення

від 29.04.2025 по справі 347/227/22

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/227/22

Провадження № 2/347/14/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі

головуючої судді Крилюк М.І.,

секретаря Лазорик Л.В.,

з участю представника позивача адвоката Чобанюка М.М.,

представника відповідача адвоката Беньковського В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Косові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Косівської міської ради, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна про визнання рішення протиправним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування реєстрації земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Косівської міської ради, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна про визнання рішення протиправним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування реєстрації земельної ділянки мотивуючи свої вимоги тим, що більше 30 років вона добросовісно користується земельною ділянкою орієнтовною площею 0,12 га, що розташована в с. Микитинці, Косівського району, Івано-Франківської області поблизу її ж будинковолодіння, та сплачує за неї земельний податок. Однак їй стало відомо, що вказана земельна ділянка перебуває у власності відповідачки по справі, ОСОБА_2 . Спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2623684301:01:001:0310. Виданим їй рішенням Микитинецької сільської ради Косівського району від 28 березня 2002 року, було вирішено передати у приватну власність гр. ОСОБА_3 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2465 га. Окрім цього, ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було надано відповідь та викопіювання фрагменту кальки контурів с. Микитинці колгоспу «Перше Травня», з якого видно, що спірна ділянка площею 0,2465 га кадастровий номер 2623684301:01:001:0310, перебувала у користуванні двох громадян та була розділена на дві окремі ділянки за № НОМЕР_1 площею 0,12 га та № НОМЕР_2 площею 0,14 га. Земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,12 га перебувала у користуванні позивачки ОСОБА_1 , і згідно рішення Микитинецької сільської ради від 14.02.1991 року, сільською радою було ухвалено, що «землі, які були наділені до 01.02.1991 року, залишити за їхніми власниками». Однак, при прийнятті рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2465 га, сільською радою не було враховано, що частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, знаходилася у власності ОСОБА_1 .

А тому, вважає, що рішення Микитинецької сільської ради Косівського району від 28 березня 2002 року, згідно якого орган місцевого самоврядування передав у приватну власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2465 га є незаконним та підлягає скасуванню. Крім цього, на думку позивачки, слід визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою ОСОБА_2 та державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 2623684301:01:001:0310.

Представником відповідачки в справі ОСОБА_2 , адвокатом Беньковським В.А. 25.05.2022 року подано відзив на позовну заяву (а.с.95-99 т.1) . Вимоги позову заявлені ОСОБА_4 відповідачка в справі ОСОБА_2 не визнає та просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні позивачка, ОСОБА_1 пояснила що з народження і по даний час проживає в с.Микитинці Косівського району. Спірна земельна ділянка, спочатку належала її батькам , а після їх смерті вона за їх заповітом користувалась цією земельною ділянкою. Документів в підтвердження факту належності цієї земельної ділянки її батькам вона немає, так як на той час їх сім`я просто викорсторвувала вказану ділянку, і всім про це було відомо . В 1978 році після смерті батьків їй наділили цю земельну ділянку яка до того була масивом колгоспу «Перше Травня». Тобто з масиву, що раніше належав до колгоспу їй наділили 0,12 га а ОСОБА_3 наділили за рахунок вільних земель іншу суміжну земельну ділянку. Рішення та Державного акту про приватизацію вказаної земельної ділянки вона не має, так як раніше зверталась до Микитинецької сільської ради з питанням проватизації однак їй було усно відмовлено мотивуючи тим, що ця земельна ділянка межує із каналом для відведення води та має обмеження на приватизацію, хочас фактично вона відкрито нею продовжувала користуватись . Земельну ділянку вона обробляла постійно, спочатку там було сінокіс а пізніше вона зробила частину городу. Згодом після смерті ОСОБА_5 їй стало відомо, що остання приватизувала земельну ділянку до складу якої ввійшла і належнна їй частина землі 0,12 га. Просить позов задоволити .

Представник позивачки, адвокат Чобанюк М.М. вимоги позову підтримав з підстав викладених в позовній заяві яку просив задоволити повністю, а саме скасувати рішення Микитинецької сільської ради Косівського району від 28 березня 2002 року, згідно якого орган місцевого самоврядування передав у приватну власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2465 га як незаконне а також визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою ОСОБА_2 та державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 2623684301:01:001:0310.

Представник відповідачки, адвокат Беньковський В.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що відповідачка ОСОБА_2 на законних підставах набула право власності на спірну земельну ділянку, а саме, отримала у спадок після смерті своєї бабусі ОСОБА_3 , яка була власником та особисто обробляла вказану земельну ділянку упродовж більше 30-ти років , що добре було відомо позивачці в справі, яка проживає по сусідству. В березні 2021 ОСОБА_2 було виявлено, що її односельці ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_6 , самовільно, без будь-якого дозволу власниці, зорали вказану земельну ділянку та посадили на ній плодоовочеві культури, що стало приводом для звернення відповідачки із відповідною скаргою до Микитинецької сільської ради та до ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області. За результатом звернень відповідачки було складено акт про самовільне захоплення частини земельної ділянки що належить ОСОБА_7 та у зв"язку із чим остання звернулася із відповідним позовом, який знаходиться в провадженні суду. Так, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме після смерті якої ОСОБА_7 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом. Належність спадкової земельної ділянки спадкодавцю ОСОБА_5 на праві власності було підтверджено Державним актом серії ІV-ІФ№034587 виданого Микитинецькою сільською радою 18.10.2002 року і зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право власності на землю за № 171 у зв`язку із чим 11.09.2019 року ОСОБА_2 як спадкоємець отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Незаконність набуття відповідачкою в справі права на успадковану нею земельну ділянку не встановлена та недоведена. Вимоги позову вважає безпідставними та просить в позові відмовити.

Представник Косівської міської ради в судове засідання не з?явився, в матеріалах справи є клопотання голови міської ради про розгляд справи без участі їх представника, вирішення спору доручають на розсуд суду на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Третя особа, приватний нотаріус Маркуц У.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала суду пояснила, що відповідачка в справі ОСОБА_2 являється спадкоємцем по заповіту після смерті бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 було подано у визначений законом щестимісячний термін заяву про прийняття спадщини, та долучено, копію свідоцтва про смерть, заповіт та Державний акт на належну останній на праві власності земельну ділянку 0,2465 га, який був виданий в 2002 році, кадастровий номер 2623684301:01:001:0310 що знаходиться в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Належність спадкової земельної ділянки спадкодавцю на праві власності було підтверджено Державним актом серії ІV-ІФ№034587 виданого Микитинецькою сільською радою 18.10.2002 року і зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право власності на землю за № 171 у зв`язку із чим 11.09.2019 року вона видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії в неї небуло. Вимоги позову вважає безпідставними та просить в позові відмовити.

Вислухавши сторони, їх представників, та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав:

Представником позивача в підтвердження заявлених позовних вимог долучено до матеріалів справи відомості надані Державним підприємством «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» а саме викопіювання фрагменту кальки контурів села Микитинці колгоспу «Перше Травня» Косівського району Івано-Франківської області в масштабі 1:2000 (а.с.21-22 т.1 ) і копію сторінки з технічного звіту по дешифруванню аерознімків масштабу 1:2000 села Микитинці колгоспу «Перше Травня» Косівського району Івано-Франківської області за 1989 рік (а.с.25 т.1) з яких вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні двох громадян та була розділена на дві окремі ділянки за № 206 , площею 0,12 га (перебувала у користуванні ОСОБА_1 та № 205 , площею 0,14 га (перебувала у користуванні ОСОБА_3 )

Також представником позивачки долучено відомості отримані від Косівської міської ради від 05 січня 2022 року № 21 (а.с.27 т.1) із яких вбачається, що за даними погосподарських книг ОСОБА_8 за 1975-2021 роки по ОСОБА_1 земельна ділянка, що знаходилася в особистому користуванні господарства, становила: з 1975 року по 31 травня 1978 року - 0,46 га, з 01 червня 1978 року по 1990 рік - 0,50 га, 1991 рік - 0,75 га, 1992-1993 роки - 1,00 га, 1994 рік - 0,85 га, 1995 рік - 1,25 га, 1996 рік - 1,21 га, 1997-2021 роки - 0,71 га.

Разом із тим а ні позивачкою а ні її представником не надано суду жодних письмових документів в підтвердження факту користування вказаними розмірами земельної ділянки, підстав та причин її то збільшення, то зменшення за відомостями внесеними в погосподарських книгах, тобто не надано доказів на підставі чого в погосподарських книгах вносились зазначені розміри земельних ділянок, та їх зміни.

Судом встановлено, що рішенням Микитинецької сільської ради V сесії VІІІ скликання від 14 лютого 1991 року «Про впровадження земельної реформи на території Микитинецької сільської Ради народних депутатів» (а.с.26 т.1) передано в користування колгоспу «Перше травня» на 1991 рік сільсько-господарських угідь в кількості 190 га, згідно таблиці, що додається. Землі, які були наділені до 01 лютого 1991 року, вирішено залишити за їхніми власниками.

Із долученого до матеріалів справи рішення Микитинецької сільської ради 24 сесії Х скликання від 28 березня 2002 року «Про передачу земельних ділянок громадян у приватну власність та видачі державних актів», (а.с.19 т.1 ) у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку, площею 0,8927 га, у тому числі за цільовим призначенням: ділянка № 1 - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,2495 га; ділянка АДРЕСА_2 - для ведення особистого селянського господарства площею 0,1995 га; ділянка АДРЕСА_3 - для ведення особистого селянського господарства площею 0,1972 га; ділянка АДРЕСА_4 - для ведення особистого селянського господарства площею 0,2465 га.

На підставі вказаного рішення Микитинецької сільської ради 18 жовтня 2002 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю, серії IV-ІФ № 034587, на земельну ділянку, площею 0,8927 га. (а.с.33-34 т.1) вказаний Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 171.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.13-15 т.1) а також кадастрового плану вказаної земельної ділянки а.с.16 т.1 присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 2623684301:01:001:0310 що знаходиться в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства власником якої являлась ОСОБА_3 .

При передачі в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_5 позивачкою не ставилось жодних притензій до неї з приводу вказаної земельної ділянки, при чому було погоджено межі суміжних землекористувачів. Відділом ДЗК відповідно до акту встановлення та погодження меж землекористування не встановлено будь-яких накладень щодо спірної земельної ділянки а також щодо спору між землекористувачами.

Як встановлено Постановою Верховного Суду від 13.03.2023 року (а.с.106 -115 т.2) звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 уважала рішення Микитинецької СР від 28 березня 2002 року у частині передання у приватну власність ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,2465 га, для ведення особистого селянського господарства, незаконним і таким, що порушує її законні права та інтереси, як землекористувача, оскільки при прийнятті сільською радою оспорюваного рішення не було враховано, що частина цієї земельної ділянки, орієнтовною площею 0,12 га, знаходиться у її користуванні більше 30 років. На підтвердження зазначеного посилалася на викопіювання фрагменту кальки контурів села Микитинці колгоспу «Перше Травня» Косівського району Івано-Франківської області в масштабі 1:2000 та копію сторінки з технічного звіту по дешифруванню указаних аерознімків за 1989 рік, з яких убачається, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні двох громадян та була розділена на дві окремі ділянки за № 206, площею 0,12 га, яка перебувала у її користуванні та № НОМЕР_2 , площею 0,14 га, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3 ). Крім цього, позивач зазначала, що за даними погосподарських книг Микитинецької СР за 1975-2021 роки з 01 червня 1978 року по 1990 рік в її особистому користуванні знаходилася земельна ділянка, площею 0,50 га.

Посилання позивачкою на погосподарські книги, зокрема що вказана земельна ділянка числилась за нею відповідно до записів в погосподарських книгах та рішень не може бути підставою для законності користування саме вказаної земельної ділянки оскільки відповідно до діючого на той час земельного законодавства а також ст. 152 ЗК України документком, що дає право власності чи належного користування земельною ділянкою є Державний акт який виданий на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та на підставі акту встановлення та погодження меж з суміжними землекористувачами. Проте по даний час позивачка не представила в судовому засіданні вказані документи. Більше того з часу прийняття оскаржуваного позивачкою рішення Микитинецької сільської ради від 28.03.2002 року та виданого на підставі цього рішення Державного акту від 18.10.2002 року на ім"я ОСОБА_5 пройшло більше 20 років однак ОСОБА_4 не оскаржувала їх до суду і не ставила питання щодо незаконності вказаних документів.

Суд звертає увагу, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу(ст. 256 ЦК України). Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У своїй постанові від 07.08.2019 Велика Палата Верховного Суду у справі №2004/1979/12 прийшла до висновків, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.

Правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинних на той час ЗК Української РСР 1970 року та ЦК Української РСР 1963 року.

Це підтверджується положеннями статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач зазначала, що за даними погосподарських книг Микитинецької СР за 1975-2021 роки, зокрема, з 01 червня 1978 року по 1990 рік в її особистому користуванні знаходилася земельна ділянка, площею 0,50 га. На підтвердження вказаного надала викопіювання фрагменту кальки контурів села Микитинці колгоспу «Перше Травня» Косівського району Івано-Франківської області в масштабі 1:2000 та копію сторінки з технічного звіту по дешифруванню указаних аерознімків за 1989 рік, з яких убачається, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні двох громадян та була розділена на дві окремі ділянки за № НОМЕР_1 , площею 0,12 га, яка перебувала у її користуванні та № НОМЕР_2 , площею 0,14 га, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3 ) (а. с. 22, 25, т. 1).

Однак окрім вказаних документів із 1990 року по даний час позивачкою в справі не вживалось жодних заходів на отримання нею у в установленому законом порядку у власність земельної ділянки на яку вона претендує, як і не оскаржувалось право передачі в приватну власність померлій ОСОБА_5 а також і щодо оскарження дій по відношенню до вказаної земельної ділянки як спадкового майна .

Посилання ОСОБА_1 в судовому засіданні, що з 1978 року вона користується земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,12 га, яка є складовою земельної ділянки, площею 0,2465 га, переданої у приватну власність ОСОБА_3 оспорюваним рішенням сільської ради від 23 березня 2002 року не підтвердилось в судовому засіданні ні матеріалами справи ні поясненнями свідків.

Як ствердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , земельна ділянка, на частину якої протягом останніх трьох років претендує позивачка ОСОБА_1 , більше 30 років знаходилась в постійному користуванні та належала ОСОБА_3 , яка постійно тією земельною ділянкою користувалась з початку 1990-х років. Спочатку там випасали худобу а згодом обробляли і город. Після того як ОСОБА_5 захворіла, особисто вона стала допомагати їй обробляти город, а пізніше з дозволу останньої вже сама протягом останніх 25-ти років безперервно там обробляла земельну ділянку, садила город та викошувала траву. Земельна ділянка ОСОБА_3 була прямокутної форми і будь-яких спорів відносно цієї землі ніколи не виникало. Але приблизно 4 роки тому, після смерті брата ОСОБА_10 позивачка ОСОБА_1 виорала там частину землі і відтоді щось там садить, хоча до того вона більше тридцяти останніх років нічого там не робила.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_6 дали суду пояснення про те, що позивачка в справі ОСОБА_1 є їх матір?ю, і вони ще зі шкільного віку постійно допомагали матері обробляти спірну земельну ділянку. Їх матері було виділено земельну ділянку колгоспом, яку використовували під сінокіс а останніми роками вони там зробили город. Ствердити, що їх матері було виділено декілька земельних ділянок різними розмірами та в різних місцях в межах с. с.Микитинці Косівського району, точних розмірів вказати не можуть.

Свідок ОСОБА_12 , в судовому засіданні пояснила, що її матері ОСОБА_3 , було виділено колгоспом земельну ділянку, якою вона постійно користувалась. Спочатку межівниклом її була ОСОБА_4 , однак пізніше межівником став ОСОБА_13 , який відмовився від частини земельної ділянку та таку було доділено її матері. За життя мати виготовила Державний акт на належну їй земельну ділянку. Як за життя так і після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 їх родина постійно користувалась вказаною земельною ділянкою, про що було відомо всім односельчанам в тому числі і ОСОБА_14 . Саме після смерті брата, позивачка стала претендувати на частину земельної ділянки, при чому спочатку говорила, що їй належить 0,09 га а на даний час біля 0,15 га , при чому протягом останніх трьох років виорала частину землі та посадила с/г культури, що стало приводом для її звернення до сільської ради. Земельна ділянка на частину якої претендує позивачка в справі є власністю її матері ОСОБА_3 , яка мала відповідні правовстановлюючі документи на цю ділянку. Крім того, коли приходив інженер робив заміри земельної ділянки для виготовлення приватизаційних документів, то позивачка була при цьому присутня і не висловлювала жодних заперечень. Саме після смерті брата позивачка стала претендувати на частину земельної ділянки .

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що після одруження, з 1986 року вона з сім?єю проживає в с.Микитинці Косівського району неподалік спірної землі. Вже біля 30 ти років там по всій території земельної ділянки ОСОБА_3 постійно випасала худобу ОСОБА_16 . Позивачка ОСОБА_1 протягом останніх 3-4 роки тому, стала обробляти часту цієї земельної ліянки як город. ПО цій земельній ділянці раніше там проходила стежка, з приводу чого виникали спори.

Свідок ОСОБА_17 покази якого взято до уваги на задоволення клопотання представника відповідачки, адвоката Беньковського В.А. надані в судовому засіданні 10.08.2022 року пояснював, що з 1972 року він з бригадою виконували роботи по меліорації землі, а саме, по колгоспному масиві копали канал. Прив?язка цього каналу йшла від земельної ділянки ОСОБА_3 , яку ці роботи не зачепили. Знає, що відносно земельних ділянок біля спірної було декілька рішень сільської ради, оскільки вдома знайшов рішення Микитинецької сільської ради від 1997 року, яким вносились зміни у попередні рішення сільської ради. Зокрема, цим рішенням було вилучено частину земельної ділянки у ОСОБА_3 і передано його батьку ОСОБА_18 . З 2005 року працював землевпорядником у Микитинецькій сільській раді і сам особисто реєстрував Державний акт ОСОБА_3 старого зразка (червоного кольору) в Державному реєстрі, після чого акт передав у архів. Знає, що земельною ділянкою ОСОБА_3 довгий час та після її смерті користувалась сім?я ОСОБА_19 , а потім її частину було захоплено ОСОБА_20 . Працюючи протягом 2005 2016 років землевпорядником сільської ради, жодних спорів відносно спріної землі між сторонами не було, так як ця земля належала та була в користуванні ОСОБА_3 . Спір почався приблизно 4 роки тому, після смерті сина ОСОБА_3 , який до того, часто навідувався до батьківського дому і постійно обробляв спірну землю.

Так твердження позивачки ОСОБА_1 , що вона більше 30 років добросовісно користується земельною ділянкою орієнтовною площею 0,12 га, що розташована в с. Микитинці, Косівського району, Івано-Франківської області поблизу її ж будинковолодіння спростовано поясненнями свідків наданих в судовому засіданні та не підтверджено належними письмовими доказами.

Позивачкою не долучено до матеріалів справи а ні рішення Микитинецької сільської ради про виділення їй спірної земельної ділянки а ні про передачу вказаної земельної ділянки в приватну власність.

Окрім того не підтверджено і належними та допустимими доказами факт користування нею протягом тривалого часу, більше 30-ти років цією земельною ділянкою, щоо стпростовано поясненями свідків наданих в судовому засіданні.

Із долученої до матеріалів справи копії Державного акту (а.с.47-48) виданого ОСОБА_3 , бабі відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що спірна земельна ділянка є складовою земельної ділянки наданої у власність саме ОСОБА_3 площею 0,2465 га , після смерті якої вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.102) успадкувала відповідачка ОСОБА_2 .

Судом досліджено та перевірено мотиви з яких виходив Верховний Суд викладених в Постанові від 15.03.2023 року в частині встановлення дійсного місцязнаходження земельної ділянки площею 0,12 га до складу якої саме земельної ділянки, що були передані у власність ОСОБА_3 , вона ввійшла, чи накладається вона частково.

Як вбачається із кадастрового плану земельної ділянки №2623684301:01:001:0310 а.с.105 т.2, та доповідної записки державного інспектора у сфері Державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства та охорону земель (а.с.106 т.2) встановлено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 0,2465 га (кадастровий номер 2623684301:01:001:0310), яка розташована в с.Микитинці Косівського району Івано-Франківської області згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності . На момент проведення перевірки , у присутності голови земельної комісії Микитинецької сільської ради Козлан М.М. та ОСОБА_12 встановлено, що гр.. ОСОБА_1 самовільно зайняла частину вищевказаної земельної ділянки, площею 0, 09 га шляхом розорювання та посадки сільськогосподарських культур/, що є порушенням ст..ст. 125, 126 ЗК України.

Відповідно до листа сільського голови с.Микитинці Косівського району від 04.05.2020 за №78, (а.с.110 т.2) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було повідомлено про те, що виорана ними земельна ділянка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та попереджено про припинення будь-яких робіт на чужій присадибній ділянці.

Також судом встановлено, що позивачка в цій справі ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки площею 0,0900 га., що перебуває в складі земельної ділянки площею 0,2465 га, кадастровий номер 2623684301:01:001:0310, що знаходиться в с.Микитинці Косівського району, та належить на праві приватної власності ОСОБА_7 , підтвердженням чого є Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 11.06.2020 року (а.с.103-105 т.1) , довідна записка державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель від 11.06.2020 року №271-ДК (а.с.106 т.1) та копія додатку №41 до протоколу №12 від 07.05.2021 року про розгляд питання щодо самовільного захоплення ОСОБА_4 земельної ділянки ОСОБА_21 .

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами факту порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Позивачкою в справі не доведено належними та допустимими доказами незаконність формування спірної земельної ділянки та її державної реєстрації і набуття в приватну власність відповідачкою ОСОБА_2 .

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша - друга статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У ЗК України закріплено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (частина перша статті 153 ЗК України).

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Суд звертає увагу, що 31.05.2019 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки відділом у Косівському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Державна реєстрація спірної земельної ділянки була проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) а документом, що посвідчує право власності ОСОБА_3 , спадкоємцем якої являється відповідачка в справі ОСОБА_2 є Державний акт від 18.05.2002 року IV-ІФ 034587. Надані ОСОБА_5 для державної реєстрації належної їй земельної ділянки правоустановчі документи були перевірені та прийнято рішення про державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Із долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про смерть (а.с.49 т.1) вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.102 т.1), виданого 11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Маркуц У. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1265, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2623684301:01:001:0310, є її внука ОСОБА_2 , відповідачка в цій справі.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином позивачкою в судовому засіданні не наведено жодної із підстав для визназнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом , виданого 11.09.2019 року та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою ОСОБА_2 та державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 2623684301:01:001:0310. Незаконність набуття відповідачкою права власності на вказану спірну земельну ділянку, на частину якої претендує позивачка в цій справі в судовому засіданні не доведена.

Отже, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі наведеного ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.81, 152 ЗК України, та керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Косівської міської ради, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна про визнання рішення протиправним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування реєстрації земельної ділянки відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківськогоапеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М.І.Крилюк