Ухвала

від 02.05.2025 по справі 607/8959/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.05.2025 Справа №607/8959/25 Провадження №2/607/3109/2025

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Позняк Василь Михайлович,

розглянувши питання відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільська медтехніка» про визнання незаконними та скасування рішення Тернопільської міської ради та скасування реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Тернопільської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільська медтехніка», просить визнати незаконним та скасувати рішення Тернопільської міської ради від 28.02.2025 №8/46/81 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Тернопільська «Медтехніка» та визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,2939 га з кадастровим номером 6110100000:06:004:0085, яка здійснена в Державному земельному кадастрі 05.03.2025.

Позов мотивовано тим, що оскаржене рішення порушує його законні інтереси. Так позивачу раніше було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на вказану земельну ділянки рішенням Тернопільської міської ради для встановлення земельного сервітуту, а формування земельної ділянки та реєстрація її в земельному кадастрі відбулася із порушеннями.

Вирішуючи питання відкриття провадження, виходжу із такого.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу Українизавданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до статті 81 ЗК Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої-третьої та п`ятої статті 116ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтею 122, 124 ЗК України.

Так, статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122цього Кодексу.

Також,статтею 124-1Земельного кодексуУкраїни передбачено,що особа,заінтересована увстановленні земельногосервітуту наземлях державної,комунальної власності,звертається ззаявою. разі необхідностіформування земельноїділянки державної,комунальної власностіз метоювстановлення земельногосервітуту органвиконавчої влади,орган місцевогосамоврядування протягомодного місяцяз дняотримання заявиприймає рішенняпро наданнядозволу нарозроблення проектуземлеустрою щодовідведення земельноїділянки. Уразі наданнядозволу нарозроблення проектуземлеустрою щодовідведення земельноїділянки органвиконавчої владичи органмісцевого самоврядування,який надавтакий дозвіл,зобов`язаний протягомдесяти робочихднів здня прийняттярішення пронадання дозволувідобразити накартографічній основіДержавного земельногокадастру орієнтовнемісце розташуванняземельної ділянки,зазначити датута номервідповідного рішення,а такожмайбутнє цільовепризначення земельноїділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №372/3519/17 (провадження №61-9176св19) зазначено, що орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбаченістаттею 118 ЗК України. Згідно з вимогамистатті 79-1 ЗК Україниформування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження №14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Порядок передачі земельних ділянок у оренду передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченомустаттею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у оренду.

Отже, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28.01.2020 року у справі №2240/2962/18, від 28.02.2020 року у справі №806/3304/18, від 08.09.2020 року у справі №812/1450/17, від 26.10.2021 року у справі №160/5982/19, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 09 серпня 2024 року у справі №400/2582/21.

Відповідно статті 19Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(далі такожЗакон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами першою та другоюстатті 59 Закону №280/97-ВРпередбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У свою чергу рішення, дії чи бездіяльність органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно частини першої статті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 2 та 7 частини першоїстатті 4 КАС Українипередбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі №140/7669/22 (адміністративне провадження №К/990/22885/23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 21 березня 2018 року (справа №536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа №401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа №826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа №922/864/17), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 року по справі №813/1009/17 також зазначено, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Разом із тим, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

З огляду на викладене, доходжу висновку, про те, що оскільки відсутні документи, якими підтверджується набуття позивачем права власності чи іншого речового права на спірну земельну ділянку, знаходження на ній майна позивача, спір про скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є публічно-правовим і таким, що виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством України владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відтак, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Питання отримання земельної ділянки як позивачем так і ТОВ «Медтехніка» перебуває на стадії отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, тобто речові права на земельну ділянку відсутні.

Крім того, правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлюєЗакон України "Про Державний земельний кадастр"(тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Застаттею 1 цього Законудержавна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частинами першою та другою статті 6 Закон України "Про Державний земельний кадастр"встановлено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки (ст. 9 цього Закону).

Зі змістустатті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", якою визначається порядок здійснення державної реєстрації земельної ділянки, вбачається, що до повноважень державного кадастрового реєстратора центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить як здійснення державної реєстрації земельної ділянки, так і її скасування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до п. 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Верховний Суд у постановах від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21, від 11.03.2024 у справі № 480/749/23, від 04.05.2022 у справі № 817/154/18, від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а дійшов висновку, що державна реєстрація земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера є результатом реалізації органами Держгеокадастру належних їм контрольних функцій у сфері управлінської діяльності. Державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не є тотожним поняттю "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вжитому у п. 1ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Прийняття рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку.

У постанові від 20.05.2022 у справі № 802/1840/18-а Верховний Суд сформував схожий висновок про те, що дії стосовно державної реєстрації земельної ділянки спрямовані на визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та не стосуються реєстрації речових прав на неї.

Врахувавши предмет і підстави цього позову, характер спірних правовідносин, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документамта, встановивши, що фактично спору про речове право у справі, не виникло (відсутні документи, якими підтверджується набуття позивачем права власності чи іншого речового права на спірну земельну ділянку, знаходження на ній майна позивача) і, що ГУ Держгеокадастру у спірних правовідносинах діє саме як суб`єкт владних повноважень, на якого в особі державного кадастрового реєстратора покладені функції, серед іншого, щодо державної реєстрації земельних ділянок (у визначених законом випадках), доходжу висновку про те, що цей спір, з урахуванням встановлених обставин справи, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Подібна правова позиція викладена у постанові ВС від 08 квітня 2025 року у справі №924/13/24.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановленийзаконом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановлений законом»поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

За таких обставин, вважаю за необхідне відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільська медтехніка» про визнання незаконними та скасування рішення Тернопільської міської ради та скасування реєстрації земельної ділянки.

На підставі викладеного та керуючись пунктом 1 частини першої статті 186, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження за ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільська медтехніка» про визнання незаконними та скасування рішення Тернопільської міської ради та скасування реєстрації земельної ділянки.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий суддя В. М. Позняк