Ухвала

від 30.04.2025 по справі 522/5707/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1549/25

Справа № 522/5707/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ОСОБА_9 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25.03.2025 в об`єднаних обвинувальних актах у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за №12020160240001094 від 24.06.2020 року, №12023160000001408 від 01.11.2023 року та №12024160000000314 від 11.03.2024 відносно ОСОБА_8 ., обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.03.2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 .

Продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком 60 днів, а саме до 24.05.2025 року, із визначенням застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908400 грн. та покладенням на обвинуваченого у разі внесення застави строком на 2 місяці певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м`якого запобіжного заходу.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що прокурор в клопотанні не надав жодного обґрунтування та доказів, які б свідчили про існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України.

Суд першої інстанції залишив поза увагою наявність у ОСОБА_8 міцних соціальних зв`язків, а саме те, що у нього є дружина, він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працював на посаді директора ТОВ «УКРМЕЖБУД».

Під час дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у відповідний час доби ОСОБА_10 сумлінно виконувались всі покладені на нього обов`язки.

Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати стосовно останнього запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви апеляційного суду.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Приморського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12020160240001094 від 24.06.2020 року, №1203160000001408 від 01.11.2023 року та №12024160000000314 від 11.03.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).

Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність ризиків, то апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 , злочину, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_8 обвинувачується, у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, за вчинення якого, в разі доведеності під час розгляду кримінального провадження його вини, передбачене покарання у виді позбавлення волі від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від органів досудового розслідування і суду.

При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

В зазначеному кримінальному провадженні також існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки перебуваючи на свободі ОСОБА_8 як самостійно, так і через інших осіб, може здійснювати незаконний вплив на даних осіб, схиляючи їх до змін показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на теперішній час реально продовжують існувати.

Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали.

Оцінюючи посилання захисника на непомірність визначеного розміру застави обвинуваченому, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010р., заява №12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обвинуваченому ОСОБА_8 з огляду на його майновий та сімейний стан, встановлені в судовому засіданні ризики, обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, який відповідно до положень ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке має корисливий характер та розмір спричинений державі й територіальній громаді збитків, обґрунтовано визначено заставу обвинуваченому ОСОБА_8 у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908400 грн.

На думку апеляційного суду, саме такий розмір застав є належним для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, в тому числі з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, його тяжкості, особи обвинуваченого, його майнового і сімейного стану та даних про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, більш менший розмір застави з урахуванням наявності ряду ризиків не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання останнім визначених законом обов`язків.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотання прокурора ризиків.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвалу суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ОСОБА_9 залишити без задоволення.

УхвалуПриморського районного суду м. Одеси від 25.03.2025 року в об`єднаних обвинувальних актах у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за № 12020160240001094 від 24.06.2020 року, № 12023160000001408 від 01.11.2023 року та № 12024160000000314 від 11.03.2024 відносно ОСОБА_8 ., обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4