Постанова від 29.04.2025 по справі 916/3530/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3530/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради: Асташенкова О.І.,

від Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'': Куліченко В.Н.,

від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради: Карапиш К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд''

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В.,, повний текст якого складено 07.10.2024 в м. Одесі

у справі: №916/3530/24

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд''

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 953 527,26 грн

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'', третя особа - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, про стягнення 953 527,26 грн заборгованості за договором оренди землі від 21.09.2020, з яких 725 571,62 грн основного боргу, 108 421,02 грн інфляційних, 41 124,71 грн 3% річних та 78 409,91 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати за період з 01.11.2023 по 31.05.2024.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 позовні вимоги задоволено частково. Закрито провадження за відсутністю предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 200 018,26 грн основного боргу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на користь Одеської міської ради 753 509 грн, з яких 525 553,36 грн основного боргу, 78 409,91 грн пені, 108 421,02 грн втрат від інфляції, 41 124,71 грн 3% відсотків річних. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на користь Одеської міської ради 9042,10 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач не надав доказів сплати орендної плати, тому позовні вимоги в частині стягнення 525 553,36грн основного боргу підлягають задоволенню, при цьому суд врахував сплату орендної плати відповідачем та закрив провадження за відсутністю предмету спору в частині 200 018,26грн основного боргу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Тому, оскільки факт порушення встановленого умовами договору оренди строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача 78409,91грн пені, 108421,02грн втрат від інфляції та 41 124,71 грн 3% відсотків річних є обґрунтованою.

Судом було відхилено заперечення відповідача стосовно неможливості застосування в даному випадку норм цивільного законодавства щодо втрат від інфляції та пені, оскільки орендна плата, а відповідно і платежі пов`язані з простроченням її оплати, підлягають оплаті відповідачем позивачу за умовами договору оренди, а Державна податкова інспекція є при цьому контролюючим органом. Також суд відхилив посилання на подвійну індексацію орендної плати, оскільки індекс інфляції застосований позивачем спершу для встановлення розміру орендної плати відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а в подальшому позивач просить стягнути втрати від інфляції на підставі ст. 625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасною сплатою орендної плати (несвоєчасне виконання грошового зобов`язання), тобто ці нарахування мають різну природу.

28.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'', в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 скасувати в частині стягнення 78 409,91 грн пені, 108 421,02 грн втрат від інфляції, змінити рішення у відповідній частині та відмовити у задоволенні цих вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує наступне:

- щодо нарахування пені, зазначає, що пунктом 4.7 договору встановлено, що в разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Посилаючись на вказаний пункт договору, скаржник вважає, що нарахування і стягнення пені за узгодженим податковим зобов`язанням, до якого відноситься орендна плата за землю комунальної власності, є виключно компетенцією контролюючого органу (центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику) а у позивача (міської ради) відсутні відповідні повноваження щодо нарахування і стягненні пені, через його невідповідність статусу контролюючого органу. Контролюючий орган щодо сплати податків (ГУ ДПС в області) вже нарахував пеню в сумі 53 928,82 грн. Також на думку скаржника, суд безпідставно визнав правомірним нарахування позивачем пені за завищеною ставкою (120% замість 100%) та безпідставно визнав правомірним момент початку нарахування пені;

- щодо стягнення інфляційних втрат зазначає, що спеціальні норми податкового законодавства визначають окремий (від норм цивільного законодавства) механізм компенсації втрат орендодавця землі у зв`язку з індексацією споживчих цін (інфляцією) шляхом збільшення розміру орендної плати поточного року на коефіцієнт індексації, який фактично дорівнює індексу інфляціє попереднього року. На думку скаржника, застосування у правовідносинах, які виникають із договорів оренди землі комунальної власності, норм цивільного законодавства щодо відшкодування інфляційних втрат є безпідставним, а пріоритетними є норми податкового законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради зазначає, що боржником порушено строки внесення орендної плати, які встановлені договором оренди, тобто, боржник прострочив виконання грошового зобов?язання, тому Орендодавець має право на отримання від Орендаря пені та інфляційних втрат. В договорі оренди землі від 21.09.2020 пунктом 4.2 передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації. Отже, орендна плата має обчислюватися у урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель та індексу інфляції. Пунктом 4.5 договору оренди землі передбачено зміни розміру орендної плати з урахуванням коефіцієнтів індексації, що не є тотожним індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Від Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' надійшли додаткові пояснення, згідно з якими останній зазначає, що повністю сплатив основний борг.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 та призначено справу до розгляду на 21.01.2025 о 12:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 призначено справу до розгляду на 18.02.2025 о 12:30 та в подальшому оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 до 27.03.2025 о 14:00.

Ухвалою апеляційного суду від 27.03.2025 призначено розгляд справи на 29.04.2025 о 10:30.

28.04.2025 від ПРАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" надійшла заява, в якій останній просить залучити у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління ДПС України в Одеській області. В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа №420/9329/25. Аналіз предмету позовних вимог, вказаних ГУ ДПС в Одеській області у позові за справою №420/9329/25 свідчить про те, що позивач вимагає надання дозволу на звернення стягнення на майно відповідача у зв`язку з несплатою та несвоєчасною сплатою узгоджених податкових зобов`язань зі сплати орендної плати за землю, в тому числі залишок несплаченої відповідачем пені станом на 12.03.2025р. в розмірі 31 733,97 грн., нарахованої через несвоєчасну сплату орендної плати за землю, в тому числі пені, нарахованої за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань зі сплати орендної плати за землю за період листопад 2023 травень 2024 року. Тобто позивач за справою №420/9329/25 вимагає звернення стягнення на майно відповідача за той саме борг, який є предметом стягнення у справі №916/3530/24.

В судовому засіданні 29.04.2025 брали участь представники сторін.

Розглянувши в судовому засіданні заяву відповідача про залучення Головного управління ДПС України в Одеській області в якості третьої особи, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 10.12.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк встановлений судом у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

Згідно п.6 ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, ч.2 ст.119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Проте, відповідач направив заяву про залучення третьої особи лише 28.04.2025, без клопотання про відновлення строку.

Крім того, питання щодо залучення Головного управління ДПС України в Одеській області в якості третьої особи не розглядалося судом першої інстанції.

Всупереч положенням частини 2 статті 269 ГПК України відповідач не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у зв`язку з чим у апеляційного господарського суду відсутні підстави приймати таку заяву до розгляду.

Враховуючи, що скаржником не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання заявленого ним клопотання та не підтверджено неможливість подання такого клопотання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду заяви відповідача про залучення до участі у даній справі Головного управління ДПС України в Одеській області в якості третьої особи.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.09.2020 між Одеською міською радою (позивач, орендодавець) та Приватним акціонерним товариством Завод залізобетонних виробів № 2 ОДЕСБУД (далі відповідач, ПрАТ Завод ЗБВ № 2 ОДЕСБУД, Орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради № 6011-VII від 29.04.2020 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,4666 га, кадастровий номер 5110137300:06:001:0030, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, для експлуатації та обслуговування будівель та споруд заводу залізобетонних виробів (п. 1.1).

Строк договору відповідно до п. 31.1 встановлено сторонами 15 років.

Вищезазначений Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 21.09.2020 р. та зареєстрований в реєстрі за № 2344.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.09.2020, за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради 21.09.2020 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,4666 га, кадастровий номер 5110137300:06:001:0030, а 21.09.2020 за відповідачем зареєстровано право оренди на зазначену земельну ділянку.

Крім того, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2024 р. № 365639255, за відповідачем 13.04.2017 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна нежилі будівлі та споруди загальною площею 4960,4 кв.м за адресою м. Одеса вул. Хімічна 5, на підставі свідоцтва про право на власності серії та номер: 026195, виданого 22.09.2003 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.03.2019 р. НВ-5108100182019 датою державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки є 19.03.2019 р. Цільове призначення: 11.03 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств. Категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель та споруд заводу залізобетонних виробів.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 3,4666 га, у тому числі по угіддях: землі під будівлями та спорудами промислових підприємств 3,4666 га.

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Договору на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, що належать Орендарю, а саме: нежитлові будівлі та споруди, що належать ПрАТ Завод ЗБВ № 2 ОДЕСБУД на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22.09.2003 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на які зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 26.09.2003 р. в книзі 26неж. на стор. 178 під № 3178.

В п. 2.3 договору зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 31623445,71грн (з урахуванням індексації за 2019 рік) згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 26.03.2019 № 1321, складеної відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру у Одеській області.

До позовної заяви позивач додав витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 26.03.2019 № 1321, складеної відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру у Одеській області, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки 5110137300:06:001:0030 становить 31623445,71грн з урахуванням коефіцієнту індексації станом на 01.01.2019. Коефіцієнт Кф: 1,2.

Пунктом 4.1 договору сторони узгодили, що орендна плата за земельну ділянку площею 3,4666га, розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 948703,37грн на рік з урахуванням індексації за 2019рік. Орендна плата вноситься орендарем в грошовій безготівковій формі.

Відповідно до п. 4.2 договору, розмір орендної плати встановлюється згідно з рішеннями Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством.

Положеннями п. 4.3 розділу 4 Договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України 9ЕАП), МФО 899998, код ЄДРПОУ 38016923, на рахунок одержувача УДКСУ у м. Одесі Одеської області, місцевий бюджет Малиновського району № UA948999980334109812000015007, код бюджетної класифікації 18010600.

Згідно з п. 4.4 договору, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до п. 4.5 розмір орендної плати переглядається у разі:

-зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, зміни коефіцієнтів індексації, відповідно до чинного законодавства України,

-зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в т. ч. у разі введення в дію нової грошової оцінки земель м. Одеси, яка затверджується рішеннями Одеської міської ради,

- зміни функціонального призначення будівлі або її частини,

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

У цих випадках розмір орендної плати змінюється за ініціативою орендодавця.

Пунктом 4.7 договору встановлено, що в разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України. Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 договору.

Згідно з п. 9.1.2 договору, позивач має право від відповідача вимагати своєчасного внесення орендної плати.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати, через що відповідно до наданого до позову розрахунку його заборгованість з орендної плати становила 725571,62грн за період з 01.11.2023 по 31.05.2024.

Відповідачу надсилалась претензія від 24.01.2023 № 01-13/136 з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати за період з січня 2022 року по грудень 2022 року, але вказана претензія залишилась без відповіді.

Вказані підстави і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Судова колегія зазначає, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині стягнення 78 409,91 грн пені та 108 421,02 грн втрат від інфляції.

Таким чином, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги, у зв`язку з чим в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на користь Одеської міської ради 525 553,36 грн основного боргу та 41 124,71 грн 3% відсотків річних перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та загальними нормами Цивільного та Господарського кодексів України, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.

Статтями 206 Земельного кодексу України та ст. 270 Податкового кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

За змістом ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Податковим кодексом України передбачено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 270 Податкового кодексу України (розділ "Податок на майно") об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування орендною платою земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно ст. 206 Земельного кодексу України, п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь міської територіальної громади, на підставі договору оренди земельної ділянки.

Передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди. (ст. 124 Земельного кодексу України)

Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст. 21 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Отже, за умовами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами ст.24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За приписами п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України).

За змістом ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи зі змісту вищенаведених норм права, на відповідача покладено обов`язок щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою за договором.

Пунктом 4.1 договору сторони узгодили, що орендна плата за земельну ділянку площею 3,4666га, розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 948703,37грн на рік з урахуванням індексації за 2019рік.

Згідно з п. 4.4 договору, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, Приватним акціонерним товариством ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' у період з 01.11.2023 по 31.05.2025 неналежним чином виконувався обов`язок щодо своєчасної сплати орендної плати, через що відповідно до наданого до позову розрахунку його заборгованість з орендної плати становила 725 571,62грн.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач сплатив орендну плату за листопад 2023 року в сумі 100 009,15 грн (платіжна інструкція від 14.08.2024 № 2353) та за грудень 100 009,11 грн (платіжна інструкція від 27.08.2024 № 2366), у зв`язку з чим суд закрив провадження за відсутністю предмету спору в частині 200 018,26грн основного боргу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо решти основного боргу в сумі 525 553,36 грн, суд першої інстанції зазначив, з що відповідач не надав доказів сплати зазначеної суми, тому позовні вимоги в частині стягнення 525 553,36 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник не заперечує проти факту прострочення останнім сплати орендної плати.

Судова колегія враховує, що оренда плата є одним із основних джерел наповнення міського бюджету, а отже існуюча заборгованість відповідача з орендної плати за землю порушує інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та недоотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб.

Як вбачається з матеріалів справи, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачеві на підставі п. 4.7 договору пеню у розмірі 78409,91 грн, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 41124,71 грн та втрати від інфляції в розмірі 108 421,02 грн.

Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що спеціальні норми податкового законодавства визначають окремий (від норм цивільного законодавства) механізм компенсації втрат орендодавця землі у зв`язку з індексацією споживчих цін (інфляцією) шляхом збільшення розміру орендної плати поточного року на коефіцієнт індексації, який фактично дорівнює індексу інфляціє попереднього року.

На думку скаржника, застосування у правовідносинах, які виникають із договорів оренди землі комунальної власності, норм цивільного законодавства щодо відшкодування інфляційних втрат є безпідставним, а пріоритетними є норми податкового законодавства.

Судова колегія відхиляє наведені аргументи скаржника, зважаючи на наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №905/1791/21 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

Підсумовуючи, Суд наголошує, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу: 1) три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, - особливий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником грошового зобов`язання (користування чужими коштами); 2) суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку останнім нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 108 421,02 грн.

Враховуючи обставини прострочення відповідачем зобов`язань зі здійснення оплати за договором оренди та перевіривши розрахунок, заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, зважаючи на суми боргу з урахуванням дат їх виникнення, суд апеляційної інстанції встановив правильність такого розрахунку.

При цьому, відповідачем не заперечувалось під час розгляду даної справи правильність здійсненого розрахунку вищенаведених нарахувань інфляційних втрат, власного розрахунку відповідачем не надано.

За змістом ч.2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 925/258/17, від 31.10.2021 у справі 910/14176/20).

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №917/1188/2012 (№826/1291/17) (провадження №11-1317апп18)).

За таких обставин, суд зазначає, що пріоритетність застосування норм податкового законодавства у порівнянні з положеннями земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі", якими регулюються спірні орендні правовідносини між сторонами у цій справі, є безпідставним.

Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, про невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договорами оренди землі, в тому числі ті, де предметом дослідження є наявність заборгованості з орендної плати або предметом є стягнення заборгованості з орендної плати, розглядаються саме господарськими судами в рамках договірних відносин, а не адміністративними судами в рамках контролюючих відносин, з урахуванням положень земельного законодавства, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України.

Суд вправі самостійно, за наданими сторонами доказами, досліджуючи умови договору оренди землі у сукупності з наданими доказами, встановлювати наявність або відсутність заборгованості з орендної плати за договором оренди землі та розмір такої заборгованості. Це жодним чином не є підміною функцій органу доходів і зборів, адже предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості саме з орендної плати за договором оренди землі, тобто у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань Орендарем земельної ділянки перед Орендодавцем.

Висновки щодо належного суб`єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельні ділянки комунальної форми власності, яким виступає міська рада, за позовами про її стягнення з орендаря, були неодноразово підтверджені Верховним Судом у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20, від 04.05.2023 у справі № 910/15023/21.

Крім того, Верховний Суд в ухвалі від 18.03.2021 у справі № 904/5955/19, закриваючи касаційне провадження вказав, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, до правовідносин, які склалися саме між орендодавцем та орендарем у межах виконання договору оренди земельної ділянки, підлягають застосуванню норми ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відповідно до ч. 1 якої відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Отже, оренда землі комунальної власності здійснюється на підставі цивільно-правового договору оренди, що укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Судова колегія звертає увагу, що податкове законодавство визначає порядок обчислення та сплати податків, включаючи орендну плату за землю, а також відповідальність за порушення податкових зобов`язань. Однак це не виключає застосування норм цивільного законодавства щодо відповідальності за порушення договірних зобов`язань, таких як несвоєчасна сплата орендної плати.

Отже, враховуючи договірну правову природу зобов`язання, стаття 625 ЦК України підлягає прямому застосуванню, включаючи стягнення інфляційних втрат за прострочення. Податкове законодавство не виключає цієї відповідальності, чим спростовуються помилкові доводи скаржника про безпідставність застосування норм цивільного законодавства щодо відшкодування інфляційних втрат у спірних правовідносинах.

Таким чином, встановивши обставини щодо наявності у сторін орендних правовідносин за договором оренди, відсутність в матеріалах справи доказів своєчасної та повної сплати відповідачем орендних платежів, право позивача вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 108 421,02 грн.

Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивач суми пені.

Скаржник зазначає, що пунктом 4.7 договору встановлено, що в разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Посилаючись на вказаний пункт договору, скаржник вважає, що нарахування і стягнення пені за узгодженим податковим зобов`язанням, до якого відноситься орендна плата за землю комунальної власності, є виключно компетенцією контролюючого органу (центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику) а у позивача (міської ради) відсутні відповідні повноваження щодо нарахування і стягненні пені, через його невідповідність статусу контролюючого органу. Контролюючий орган щодо сплати податків (ГУ ДПС в області) вже нарахував пеню в сумі 53 928,82грн. Також на думку скаржника, суд безпідставно визнав правомірним нарахування позивачем пені за завищеною ставкою (120% замість 100%) та безпідставно визнав правомірним момент початку нарахування пені

Судова колегія відхиляє наведені доводи скаржника, з огляду на таке.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія зауважує, що між сторонами існують договірні, а не контролюючі правовідносини, що виникли з договору оренди землі, в якому сторони погодили, в тому числі, відповідальність за несвоєчасне внесення орендної плати у вигляді сплати пені з відсилкою про її нарахування відповідно до Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що положення пункту 4.7 договору, згідно з яким пеня нараховується у розмірі, визначеному Податковим кодексом України, не позбавляє орендодавця (міську раду) права звертатися до суду з позовом про стягнення цієї пені, оскільки така домовленість сторін відсилає лише до розміру, визначеного Податковим кодексом України, як до критерію для розрахунку розміру санкції, але не змінює суті зобов`язання як господарського. Тобто така домовленість сторін у договорі означає лише застосування відповідного критерію ставки пені, визначеної податковим законодавством, до договірного зобов`язання. Вона не означає перетворення самого зобов`язання на публічно-правове і не позбавляє орендодавця, як сторони договору, права самостійно звертатися до суду з вимогою про стягнення відповідних сум.

Отже, судова колегія констатує, що позивач як орендодавець не діє в межах повноважень контролюючого органу, а реалізує свої цивільно-правові права як сторона договору оренди землі. Відтак, він має право нараховувати та стягувати пеню в порядку, визначеному договором, якщо розмір останньої відсилає до методики, встановленої Податковим кодексом України.

Відповідно за приписами 129.4. статті 129 Податкового кодексу України, нарахування пені передбачається за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

У відповідності з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне ви конання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивачем здійснено нарахування пені в загальній сумі 78 409,91 грн із застосуванням розміру та строків відповідно до Податкового кодексу України - 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Перевіркою вказаного розрахунку встановлено, що пеня розрахована відповідно до умов п.4.7. Договору, не суперечить вимогам наведених вище положень діючого законодавства в частині її нарахування. Розрахунок є арифметично правильним, контррозрахунку до суду не надано.

Судова колегія відхиляє посилання скаржника на пункт 129.4 Податкового кодексу України, який передбачає, що податковим органом пеня за узгодженим зобов`язанням нараховується з 91 дня, оскільки це стосується публічно-правових відносин, коли нарахування здійснює контролюючий орган, а не учасники договірного зобов`язання.

Так само суд відхиляє посилання скаржника на те, що контролюючим органом вже було нараховано пеню у розмірі 53 928,82 грн за податковим зобов`язанням, адже факт нарахування контролюючим органом пені за податковим зобов`язанням, яке виникло у відповідача перед бюджетом, не впливає на право позивача вимагати сплату пені відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди. Нарахування пені податковим органом має публічно-правовий характер, тоді як нарахована позивачем в рамках даної справи пеня передбачена договором оренди, є приватно-правовим способом забезпечення виконання зобов`язань перед орендодавцем.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нараховану останнім суму пені та інфляційних втрат.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ''Завод залізобетонних виробів №2 ''Одесбуд'' на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2024 у справі №916/3530/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.05.2025.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська