Постанова від 05.05.2025 по справі 915/717/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/717/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024

у справі №915/717/24

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства Нібулон

про стягнення 78219,60 грн,

суддя суду першої інстанції: Н.О. Семенчук

місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця (надалі також Залізниця) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства Нібулон (надалі також - ТОВ СП Нібулон) заборгованості у розмірі 78219,60 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що між Акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 26.06.2020 за №40-14291113/2020-0001.

Так, ТОВ СП Нібулон надало заявку від 26.12.2023 №223/128/2-23 на накопичення вагонів на станції Ромодан Південної залізниці. У грудні 2023 року на адресу ТОВ СП Нібулон під навантаження вантажу зерно кукурудзи, прибуло 50 власних вагонів (власник ЦТЛ). В подальшому проводилось подавання вагонів під навантаження окремими групами згідно умов Договору. Після навантаження кожна група вагонів виставлялась з під`їзної колії та були затримані на станційних коліях в очікуванні накопичення маршруту та оформлення накладної. Після навантаження та накопичення групи з 50 вагонів з вантажем зерно кукурудзи на коліях загального користування станції відправлення Ромодан регіональної філії Південна залізниця ТОВ СП Нібулон була оформлена накладна від 27.12.2023 №43340264 на відправлення цієї групи вагонів призначенням на станція Ізмаїл (експ) регіональної філії Одеська залізниця. Працівниками ПКОПД Полтава по станції Ромодан була сформована накопичувальна картка форми ФДУ-92 №27120252 та нараховано збір за зберігання вантажу в розмірі 65183,00 грн. (без ПДВ). Зазначена накопичувальна картка була направлена відповідачу для накладення електронного цифрового підпису (ЕЦП), але відповідачем була ініційована паперова версія документу, який підписаний із зауваженням: З нарахуванням не згодні. Вагони з вантажем перебували на коліях станції під накопичуванням маршрутного поїзда відповідно до Додатку 1-4 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Позивач посилаючись на п.9 Додатку 1-4 до Договору про надання послуг зазначає, що відповідач погодився зі стягненням: плати за вільним тарифом Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу та плати за користування вагонами, але від нарахованого збору за зберігання вантажу відмовився. Згідно п.9 Правил зберігання вантажів (затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №866/5087) за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи характер укладеного між сторонами Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-0001 від 26.02.2020, сторони домовились про перевезення вантажів на спеціальних умовах маршрутний поїзд (Додаток 1-4). При цьому, сторонами погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати. Накопичення вагонів проводилось за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою. При цьому, перевізник інформує замовника про можливість накопичення вагонів із зазначенням станції накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.

Суд зазначив, що ТОВ СП «НІБУЛОН» не має власних потужностей для формування маршрутного поїзда кількістю у 50 вагонів на власній колії, а тому, саме для отримання послуги з накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування для відправлення їх маршрутним поїздом відповідач скористався передбаченими Договором відповідними можливостями. Суд врахував, що згідно з п.6 Договору про подачу та забирання вагонів загальна кількість вагонів, які передаються на під`їзну колією однією групою, становить не більше 16 одиниць. Отже, з урахуванням приписів Додатку №1-4 до Договору та умов Договору №ПМ-2218, у даному випадку метою відповідача, при замовленні спеціальної послуги, було саме накопичення вагонів для формування маршрутного поїзда в 49 вагонів.

Суд першої інстанції виснував, що сама по собі процедура накопичення вагонів, цілком очевидно передбачає затримку окремих вагонів (порожніх та/або з вантажем) на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що Залізниця надала свою згоду шляхом розробки та укладання з відповідачем Договору (Додаток 1-4). Таким чином, Перевізник надав Замовнику, згідно Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку маршрутний та за попередньою заявкою, без отримання якої Замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.

Місцевий господарський суд вказав, що у даному разі (в період часу надання спеціальної послуги накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування) вина, обґрунтована протиправною поведінкою відповідача, відсутня, та позивач безпідставно заявляє вимоги до замовника. Затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов`язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.

Суд виснував, що відповідачем дотримано умови договору та нормативних актів щодо оформлення маршрутного потягу однією накладною з відомістю вагонів та/або накладними на групу вагонів що перевозяться маршрутом. При цьому, оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну партію вагонів з маршрутного потягу, або одного документу на весь маршрутний потяг, жодним чином не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу установленої довжини у 50 вагонів з вантажем.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 у справі №915/717/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що не погоджується з ухваленим рішенням суду та вважає, що викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи та наданим сторонами документам у зв`язку із неправильним дослідженням та оцінкою доказів судом, що стало наслідком неправильного визначення правовідносин між сторонами. На думку позивача, рішення у даній справі є незаконним і необґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, скаржник вказує, що умовами Договору №8211375 було чітко визначено обов`язок відповідача сплачувати додаткові збори, в даному випадку збір за зберігання вантажу. Розмір даного збору визначається пунктом 2.1 розділу III збірника Тарифів на перевезення вантажу залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги збір за зберігання нараховується за кожну добу в розмірі 4,0 грн. за одну тону при зберіганні вантажу у вагоні. При виконанні Договору №8211375, пунктом 1.1 якого передбачено надання всіх необхідних для Замовника послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажу, сторони використовують Правила перевезення вантажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, а звідси слідує, що використовують, в тому числі, Правила Зберігання вантажу, затвердженні цим же наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, без виконання вимог яких не можливе надання Замовнику послуг з перевезення вантажу. Таким чином, надання послуг і виконання вимог Договору №8211375 неможливе без виконання Правил перевезення вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 і які об`єднують в собі всі Правила по наданню послуг з організації перевезення вантажів, в тому числі Правила Зберігання вантажів.

Враховуючи викладене, скаржник вважає, що у даному випадку судом першої інстанції було помилково об`єднано та ототожнено дві різні послуги в одну послугу: накопичення вагонів (формування маршрутного поїзду на станційних коліях, тобто коліях загального користування, на підставі укладеного із Перевізником договору) та зберігання вантажу (матеріальна відповідальність за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажу, завантажених в вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевізного документу - накладної відправником, відповідно до Правил № 644).

Отже, на думку апелянта, збір за зберігання вантажу правомірно нарахований за час, коли вагони з вантажем знаходилися на коліях загального користування (коліях станції), без документів на перевезення (накладної), які зобов`язаний надати відповідач і з причин, не залежних від Залізниці.

Скаржник зазначає, що при перевезенні вантажу маршрутними відправками та відсутності можливості формувати маршрут на під`їзній колії, що належить відповідачу, навантажені вагони затримуються на коліях станції, факт затримки оформлюється актами загальної форми. Як вбачається з матеріалів справи, у даних правовідносинах були складені відповідні акти загальної форми та відповідач жодних чином не заперечував проти їх змісту.

Послуги з накопичення вагонів (формування маршрутного поїзду на станційних коліях, тобто коліях загального користування, на підставі укладеного із Перевізником договору), та послуги зі зберігання вантажів (матеріальна відповідальність за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених в вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення відповідно до Правил № 644), не є тотожними, а тому позивач правомірно нарахував відповідачу збір за зберігання вантажу на коліях загального користування, а суд першої інстанції дійшов помилкової думки про відсутність підстав стягнення з відповідача збору за зберігання вантажу на коліях загального користування, які простоювали в очікуванні оформлення перевезення з інших причин, не залежних від залізниці, як передбачено пунктом 9 Правил зберігання вантажів, розділу 7 Правил перевезень вантажів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Так, відповідач зазначає, що на сьогоднішній день вже сформована єдина правозастосовча практика Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (висновок Верховного суду від 01.02.2024 по справі №915/305/22, від 09.04.2024 по справі №915/5/23). Предметом цих справ є правовідносини з накопичення маршрутного потягу на підставі Додатку 1-4 Умови організації накопичення вагонів до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40- 14291113/2020-001 від 25.02.2020 та нарахування Збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного потягу.

На думку відповідача, фактично зміст апеляційної скарги зводиться до незгоди апелянта з висновками Верховного суду від 01.02.2024 по справі №915/305/22, від 09.04.2024 по справі №915/5/23, а доводи і аргументи апелянта не відповідають фактичним обставинам справи та діючому законодавству.

Відповідач вказує, що відповідно до п.1 Додатку №1-4 до Договору Умови організації накопичення вагонів на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами (маршрутами) на станції призначення. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку/перебування вагонів з вантажем на певний час на коліях загального користування з метою формування маршрутного поїзда, на що Залізниця надала свою згоду шляхом укладання з відповідачем спеціального Договору та розробила спеціальний Тариф, що кореспондується предмету послуги (п.9.1 Додаток 1-4). Умови спеціального договору мають переважну силу над умовами Договору та загальних умов перевезень.

Відповідач зазначає, що відповідно до п.8 Додатку №1-4, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. Отже сторонами в договірному порядку встановлено що Акт форми ГУ-23 підтверджує час надання спеціальної договірної послуги накопичення вагонів з вантажем, чому кореспондується відповідна плата обумовлена Додатком 1-4. Отже, Правилами передбачена суб`єктивна можливість фіксації фактів в тому числі для матеріальної відповідальності, однак це не означає, що це його виключне призначення і сам факт складання Акту ГУ-23 не є достатнім доказом наявності підстав для матеріальної відповідальності, оскільки, як визначено в Правилах, Акт ГУ-23 використовується для засвідчення будь-яких обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу.

ТОВ СП «НІБУЛОН» вказує, що перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування є предметом договору (Додаток 1-4), а отже є правомірною поведінкою ТОВ СП «НІБУЛОН», згода на яку надана АТ «Українська залізниця» шляхом укладання відповідного договору (Додаток 1-4). Відтак, хибним є твердження апелянта, що накопичення вагонів з вантажем, яке відбувалось на підставі спеціального договору (Додаток №1-4), розробленого та укладеного АТ «Українська залізниця», необхідно трактувати як причини не залежні від Залізниці.

Щодо посилання позивача на практику Верховного Суду, то відповідач зазначає, що вказані позивачем справи не відповідають критерію подібності. Предмет наведених справ зовсім інший і не є тотожним з вимогою щодо сплати відповідальності за зберігання вантажу під час надання спеціальної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу. Дані справи не розглядали відносини в період накопичення маршрутного потягу. Крім цього, на думку відповідача, застосуванню підлягають висновки Верховного Суду по справі №915/305/22, та по справі №915/5/23, які винесені у подібних правовідносинах і є пізнішими у часі.

Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2025 автоматичний розподіл не відбувся у зв`язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді С.І. Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/717/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ,,Українська залізниця в особі регіональної філії ,,Південна залізниця на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 у справі №915/717/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Миколаївської області.

03.02.2025 матеріали справи №915/717/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 у справі №915/717/24. Встановлено відповідачу строк до 21.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 21.02.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Згідно із частинами першої, другої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що Акціонерним товариством Українська залізниця оскаржується рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційним господарським судом постановлено проводити його перегляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.02.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а також з огляду на тимчасову непрацездатність головуючого судді Колоколова С.І. з 02.04.2025 по 01.05.2025, вказана апеляційна скарга розглядалась у розумний строк.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

До матеріалів позовної заяви долучено копію Договору №П/М-2218 про подачу та збирання вагонів з Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон при станції Ромодан Південної залізниці від 03.06.2022 (надалі - Договір №П/М-2218), укладений між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Виробничого підрозділу Полтавська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (надалі - Залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон (надалі - Власник).

Умовами п.1 Договору №П/М-2218 визначено, згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і збирання вагонів з під`їзних колій, які належать Власнику, та примикають через стрілочний перевід №79 до колії №28 Південного парку станції Ромодан Південної залізниці, і обслуговується локомотивом Залізниці.

Межею під`їзної колії є знак Межа під`їзної колії, який встановлено на відстані 52 погонних метри від вістря стрілки №79 навпроти граничного стовпчика.

Відповідно до п.2 Договору №П/М-2218 розгорнута довжина під`їзної колії становить 757 погонних метри на балансі Власника.

Пунктом 6 Договору №П/М-2218 визначено, що вагони на під`їзду колію подаються локомотивом Залізниці із розставленням вагонів на місцях завантаження, вивантаження. Здача вагонів провадиться: на місцях завантаження, вивантаження. Загальна кількість вагонів, які передаються на під`їзду колію однією групою становить, не більше 16 вагонів.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" зазначає, що не має власних потужностей для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів на власній території. У зв`язку з цим 26.06.2020 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Акціонерним товариством "Українська залізниця") та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" було укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-0001, зокрема Додаток 1-4 Умови організації накопичення вагонів з метою надання-отримання спеціальної послуги накопичення вагонів, яка передбачає накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування для відправлення їх маршрутними поїздами, що не заперечено позивачем.

26.06.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" в порядку, встановленому ст.634 ЦК України шляхом накладення електронного цифрового підпису, направлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" Заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001.

26.06.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" направлено відповідачу інформаційне повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-0001, яким позивач засвідчив прийняття від Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" заяви про прийняття пропозиції (акцепт) укладення договору та повідомив про присвоєння замовнику кодів відправника/одержувача 8496 та платника 8211375 з відкриттям особового рахунку з ідентичним номером.

Повідомлено, що код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер договору.

Згідно п.1.1 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом укладеного сторонами 26.06.2020 (в редакції, що оприлюднено 05.12.2023 та яка вводиться в дію 06.12.2023) (далі - Договір) предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі-послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.

Відповідно до п.1.2 Договору при його виконанні сторони використовують такі скорочені найменування нормативно-правових актів:

- Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут залізниць України);

- Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 (далі - Правила №644);

- Правила планування перевезень вантажів (статті 17-21 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за №1030/7318 (далі - Правила планування перевезень вантажів);

- Правила прийму вантажів до перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 (далі Правила приймання вантажів до перевезення);

- Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458 (далі - Правила користування вагонами);

- Збірник Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги та Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356 (далі - Збірник Тарифів, Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, відповідно);

- Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС);

- Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ).

Відповідно до п.1.3 Договору наведені нижче визначення вживаються в договорі в такому значенні:

- маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред`явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами;

- первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи інші;

- послуги, пов`язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - послуги, що надаються Перевізником Замовнику згідно з Договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки Замовника.

Відповідно до п.1.4 Договору надання послуг за Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.

Відповідно до п.2.1 Договору замовник зобов`язаний, зокрема:

- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.2.1.4);

- відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.2.1.5);

- у строки, встановлені розд.4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та надавати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.2.1.7);

Відповідно до п.2.3 Договору перевізник зобов`язаний, зокрема:

- приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) Замовника або у власних вагонах (контейнерах) Перевізника, надавати власні вагони (контейнери) Перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками Замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів (п.2.3.2);

- складати документи, передбачені п.п.1.3, 1.4 та розд.4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п.2.3.5).

Відповідно до п.3.1 Договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.

Відповідно до п.14 Договору невід`ємною частиною договору є додатки, зокрема:

- Додаток 1-1 "Ставки плати за додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами";

- Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".

Відповідно п.14.1 Договору у випадках, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.

Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, Додаток №1-4 до Договору, який є невід`ємною частиною останнього.

Відповідно до п.1 Додатку №1-4 до Договору "Умови накопичення вагонів" (надалі - Додаток) на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).

Відповідно до п.2 Додатку станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.

Відповідно до п.3 Додатку для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.

Відповідно до п.4 Додатку в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.

Відповідно до п.5 Додатку на станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.

Відповідно до п.6 Додатку початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику.

Відповідно до п.7 Додатку часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником.

Відповідно до п.8 Додатку час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.

Відповідно до п.9 Додатку за послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:

- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.9.1);

- за затримку вагонів Замовника: платежі пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.9.2);

- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п.9.3).

Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується.

Відповідно до п.10 Додатку нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги.

Для забезпечення заявки на 28.12.2023 ТОВ СП Нібулон на станцію Ромодан Південної залізниці 26.12.2023 під навантаження вантажу - зерно кукурудзи прибули 50 порожніх власних вагонів (власник ЦТЛ) за №№58564543, 95327540, 95621306, 59597922, 95793402, 95874814, 95712477, 95367710, 95231858, 95798914, 95643078Ю, 95620258, 95752325, 95791927, 53200218, 95797080, 95613238, 95833414, 95370441, 95378014, 95620381, 95393328, 95526463, 58562802, 95362323, 95758538, 95647145, 95641916, 95800280, 95753505, 95352050, 95635447, 95667077, 95453676, 95334223, 95350518, 95618187, 59598714, 95525721, 95322822, 95667812, 95620449, 95452413, 59598201, 95751723, 95347654, 95631479, 95612933, 95352845, 95383360.

Далі проводилось подавання вагонів під навантаження окремими групами згідно умов Договору.

Після навантаження кожна група вагонів виставлялась з під`їзної колії та була затримана на станційних коліях в очікуванні накопичення маршруту та оформлення накладної. Затримка вагонів засвідчена актами загальної форми ГУ-23.

Перша партія з 16 вагонів №№ 58564543, 95327540, 95621306, 59597922, 95793402, 95874814, 95712477, 95367710, 95231858, 95798914, 95643078, 95620258, 95752325, 95791927, 53200218, 95797080, подані під навантаження 26.12.2023 о 14-15, про що складено пам`ятку про подавання вагонів ГУ-45 № 131.

Навантажені вагони були забрані з під`їзної колії, про що складено пам`ятку ГУ-45 №128 від 26.12.2023 о 20-40 год. Після закінчення навантаження дані вагони були затримані на станційних коліях для формування маршруту. На засвідчення факту затримки вагонів були складені акти затримки форми ГУ-23 № 502 від 26.12.2023 о 20-40 год., № 506 від 27.12.2023 о 14-15 год. на закінчення затримки.

Друга партія з 16 вагонів №№95613238, 95833414, 95370441, 95378014, 95620381, 95393328, 95526463, 58562802, 95362323, 95758538, 95647145, 95641916, 95800280, 95753505, 95352050, 95635447 подані під завантаження 26.12.2023 о 22-25 год., про що складено пам`ятку про подавання вагонів ГУ-45 №132.

Навантажені вагони були забрані з під`їзної колії, про що складено пам`ятку ГУ-45 №129 від 27.12.2023 о 04-30 год. Після закінчення навантаження дані вагони були затримані на станційних коліях для формування маршруту. На засвідчення факту затримки вагонів були складені акти затримки форми ГУ-23 №504 від 27.12.2023 о 04-30 год., №507 від 27.12.2023 о 14-15 год. на закінчення затримки.

Третя партія з 16 вагонів №№95667077, 95453676, 95334223, 95350518, 95618187, 56598714, 95525721, 95322822, 95667812, 95620449, 95452413, 5998201, 95751723, 95347654, 95631479, 95612933 подані під завантаження 27.12.2023 о 06-00 год., про що складено пам`ятку про подавання вагонів ГУ-45 №133.

Навантажені вагони були забрані з під`їзної колії 27.12.2023 о 12-00, про що складено пам`ятку ГУ-45 №130. Після закінчення навантаження дані вагони були затримані на станційних коліях для формування маршруту. На засвідчення факту затримки вагонів були складені акти затримки форми ГУ-23 508 від 27.12.2023 о 12-00 год., № 510 від 27.12.2023 р 14-15 год. на закінчення затримки.

Четверта партія з 2 вагонів №№ 95352845, 95383360 подані під завантаження 27.12.2023 о 13-10, про що складено пам`ятку про подавання вагонів ГУ-45 №134.

Навантажені вагони були забрані з під`їзної колії, про що складено пам`ятку ГУ-45 №131 від 27.12.2023 о 14-15 год. Після закінчення навантаження дані вагони були затримані на станційних коліях для формування маршруту. Акти загальної форми ГУ-23 на затримку вагонів не складалися.

Після навантаження та накопичення групи з 50 вагонів з вантажем зерно кукурудзи, на коліях загального користування станції відправлення Ромодан регіональної філії Південна залізниця вантажовідправником ТОВ СП Нібулон була оформлена накладна від 27.12.2023 № 43340264 на відправлення цієї групи вагонів призначенням на станцію Ізмаїл (експ.) регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця, вантаж був прийнятий до перевезення 27.12.2023

Працівниками ПКОПД Полтава по станції Ромодан була сформована накопичувальна картка форми ФДУ-92 № 27120252 та нараховано збір зберігання вантажу в розмірі 65183,00 грн. (без ПДВ).

Накопичувальна картка була направлена відповідачу для накладення електронного цифрового підпису (ЕЦП), але відповідачем була ініційована паперова версія документу, який підписаний із зауваженням: З нарахуванням не згодні. Вагони з вантажем перебували на коліях станції під накопичуванням маршрутного поїзда відповідно до Додатку 1-4 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Несплата відповідачем вищезазначеного збору за зберігання вантажу стала підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 ст.307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом ч.2 ст.307 Господарського кодексу України та ч.2 ст.909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно із ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України Про транспорт, Законом України Про залізничний транспорт, Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2020 року, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року за №34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України Про залізничний транспорт нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно з п.2 Статуту останній визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно з п. 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №863/5084, згідно з п. 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 року за № 798/5989).

Відповідно до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов`язань щодо перевезень вантажів (п. 63 Статуту залізниць України).

Пунктом 3 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за №165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами визначений Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113, п. 3 яких зокрема визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам`яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23 а, Актів загальної форми ГУ-23. Пам`ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, Пам`ятки про видачу/приймання контейнерів.

Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абз. 1-4 п. 4 Правил № 113).

Згідно з абз. 5, 6 п. 4 Правил №113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам`ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам`ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.

Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (п. 2.6 Правил № 644).

Зважаючи на вищевикладене, судом першої інстанції правильно у даній справі встановлено, що між сторонами наявні спеціальні правовідносини у сфері перевезення вантажів залізницею, а саме, маршрутним потягом.

Вказане підтверджується тим, що 26.06.2020 року позивач направив відповідачу повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 року, за яким позивач засвідчив прийняття пропозиції (акцепт) укладення вищенаведеного договору та повідомив про присвоєння замовнику кодів відправника/одержувача - 8496, платника - 8211375 з відкриттям особового рахунку з ідентичним номером.

Так, за умовами п.1.1 вказаного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом укладеного сторонами 26.06.2020 (в редакції, що оприлюднено 05.12.2023 та яка вводиться в дію 06.12.2023) предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі-послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.

При цьому, договір №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 року має спеціальні умови, що відносяться до окремих послуг, що унормовано, зокрема, додатком №1-4 до договору, і які є відмінними від загальних умов перевезень внаслідок своєї специфіки і сутті операцій - накопичення вагонів з вантажем. Додаток №1-4 до договору є невід`ємною частиною останнього.

Відтак, виходячи з приписів додатку №1-4 Умови накопичення вагонів до договору, при перевезенні вантажу маршрутними відправками та відсутності можливості формувати маршрут на під`їзній колії, що належить відповідачу, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції про те, що навантажені вагони затримуються на коліях станції, вірним. Також правильно встановлено місцевим господарським судом, що відповідач не має власних потужностей для формування маршрутного поїзда кількістю у 50 вагонів на власній колії, а тому, саме для отримання послуги з накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування для відправлення їх маршрутним поїздом відповідач скористався передбаченими Договором відповідними можливостями.

Суд першої інстанції правильно врахував, що згідно з п.6 Договору про подачу та забирання вагонів загальна кількість вагонів, які передаються на під`їзну колією однією групою, становить не більше 16 одиниць. Отже, з урахуванням приписів Додатку №1-4 до Договору та умов Договору №ПМ-2218, у даному випадку метою відповідача, при замовленні спеціальної послуги, було саме накопичення вагонів для формування маршрутного поїзда в 49 вагонів.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі процедура накопичення вагонів, цілком очевидно передбачає затримку окремих вагонів (порожніх та/або з вантажем) на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що Залізниця надала свою згоду шляхом розробки та укладання з відповідачем Договору (Додаток 1-4). Таким чином, Перевізник надав Замовнику, згідно Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку маршрутний та за попередньою заявкою, без отримання якої Замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.

В свою чергу, Замовник отримав вказану послугу з накопичення вагонів, оскільки в спірний період фактично проведено навантаження вагонів та сформовано 1 маршрутний поїзд, оформлено перевізний документ (накладну) з відміткою маршрутного поїзду, за що відповідачем було сплачено відповідні платежі, які визначені у п.9 Додатку №1-4 до Договору.

Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.

Проте, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовує свою позицію посиланням на п.п. 8, 9 Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 (далі Правила №644), якими врегульовані порядок та умови нарахування збору за зберігання вантажу.

У даній справі, суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог, дійшов висновку про те, що до оформлення накладних у залізниці не було підстав для нарахування відповідачу вартості зберігання вантажу, відтак, у даному разі вина, обґрунтована протиправною поведінкою відповідача, відсутня та позивач безпідставно заявляє вимоги до замовника.

Колегія суддів погоджується зі вказаною вище позицією суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає непереконливими та такими, що не потребують уваги, з огляду на наступне.

Пунктом 5 Правил №644 встановлено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Статтею 46 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до п. 3 зазначених Правил, для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.

Згідно п.8 Правил №644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.

За вимогами п. 9 Правил №644 встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.

Відтак, зважаючи на вимоги п. 8 та 9 Правил №644 нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).

Позивач за доводами позовної заяви, і за доводами апеляційної скарги наполягає на тому, що існує факт затримки вагонів саме з вини відповідача, який пов`язаний з оформленням вантажу після забирання їх з місць навантаження/вивантаження, але таке твердження спростовується матеріалами справи.

Так, як раніше було встановлено судовою колегією у даній справі, вагони на відправку відповідачем подано на станцію Ромодан Південної залізниці 26.12.2023 під навантаження вантажу - зерно кукурудзи. Перша партія з 16 вагонів подана під навантаження 26.12.2023 о 14-15. Друга партія з 16 вагонів подана під завантаження 26.12.2023 о 22-25 год. Третя партія з 16 вагонів подана під завантаження 27.12.2023 о 06-00 год. Четверта партія з 2 вагонів подана під завантаження 27.12.2023 о 13-10. При цьому, перевізний документ (накладна) надано перевізнику 27.12.2023 року,

Накопичення вагонів партіями на станції Ромодан Південної залізниці проводилось на коліях станції (коліях загального користування), що засвідчено актами загальної форми ГУ-23:

Згідно вказаних актів вбачається, що затримка вагонів, пов`язана з оформленням вантажу після забирання їх з місць навантаження. Дані вагони простоюють в очікуванні оформлення документа та накопичення маршруту.

Враховуючи наведені обставини, правильно встановлені судом першої інстанції у даній справі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов`язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього, що також правомірно встановлено судом першої інстанції у даній справі.

Разом з цим, судова колегія відхиляє доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, стосовно того, що затримка вагонів відбулась саме з вини відповідача, який не надав основний для перевезення документ - накладну відразу після забирання вагонів з вантажем з під`їзної колії відповідача, а продовжував формувати маршрутний поїзд на коліях загального користування, а тому простій вагонів відбувся в очікуванні оформлення документів перевезення відправником, оскільки відповідно до п.1.3. договору, маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами. При цьому, ст. 23 Статуту надано право оформлення однієї накладної на маршрут або групу вагонів, при перевезенні масових вантажів, на зворотному боці якої зазначаються для кожного вагона маса вантажу і кількість місць; п. 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644) встановлено, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 №542, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за №798/5989); якщо вантажі мають одне найменування, приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу, то такі вантажі маршрутом або групою вагонів приймаються до перевезення за одним перевізним документом (п.6.1. Правил оформлення перевізних документів).

Так, у матеріалах справи наявна накладна, зі змісту якої вбачається: вид відправки: пакування: насипом, зерно, кукурудза.

Відповідачем сплачено збір за накопичення таких вагонів на коліях загального користування по накопичувальній картці, що не заперечується сторонами у справі.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно виснував про те, що відповідачем повністю дотримано умови договору та вказаних нормативних актів щодо оформлення маршрутного потягу однією накладною з відомістю вагонів що перевозяться маршрутом. При цьому, оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну партію вагонів з маршрутного потягу, або одного документу на весь маршрутний потяг, жодним чином не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицію місцевого господарського суду про те, що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) в даному випадку відбувається в рамках договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як матеріальна відповідальність та не має такого елементу як вина відправника.

До того ж, судова колегія наголошує, що оскільки спірні правовідносини врегульовані додатком до договору 1-4, який є невід`ємною частиною договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та визначає умови організації накопичених вагонів, не підлягає застосуванню і п. 2.1.5 договору, згідно з яким замовник зобов`язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов`язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причини, що не залежать від перевізника..

Також, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами вказаного вище додатку до договору, безпідставним є також застосування до спірних правовідносин сторін п. 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року №644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого (як на підставу правомірності спірних нарахувань) посилається позивач, зазначаючи, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Із встановлених обставин справи вбачається, що позивач, наполягаючи на задоволенні позову, вказував на те, що існує затримка вагонів саме з вини відповідача, яка пов`язана з оформленням вантажу після забирання їх з місць навантаження/вивантаження, зокрема, при забиранні залізницею вагонів накладної на перевезення вантажу відповідачем надано не було, і лише 27.12.2023 відповідачем надано перевізнику накладну на останню групу з 50 вагонів, що дало змогу позивачу відправити усі вагони згідно маршрутної відправки. Вказане накопичення вагонів засвідчено актами загальної форми ГУ-23, що повністю узгоджується з вимогами пунктів 5-8 додатку №1-4 до договору.

Водночас, враховуючи, що сторони домовились про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів та погодили специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати, з урахуванням характеру укладеного між сторонами договору, а також те, що накопичення вагонів проводилось за попередньо погодженим планом, який мав ознаку маршрутний, та за попередньою заявкою, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було допущено порушення умов договору, а також нормативних актів при оформленні маршрутного потягу.

Отже, у період накопичення вагонів (порожніх/з вантажем) маршрутного поїзду у позивача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином оплаченої Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон, спеціальної послуги.

Отже, позивач не довів існування обставин, з якими законодавець пов`язує можливість застосування до спірних правовідносин приписів, передбачених пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №915/305/22, яку колегія суддів враховує при розгляді цієї справи.

Враховуючи наведене, судовою колегією також відхиляється довід скаржника про те, що у даному випадку саме акти загальної форми ГУ-23 фіксують час початку та час закінчення накопичення вагонів, у відповідності до умов договору та додатку до нього, та які є підставою для матеріальної відповідальності відповідача, зокрема, в інших випадках для засвідчення обставин затримки, оскільки в умовах спірних спеціальних правовідносин, які виникли між сторонами, вказані акти лише здійснюють роль документування часу перебування вагонів на коліях перевізника, а не належним доказом вини замовника, оскільки у даному випадку, у зв`язку із формуванням потягу, замовник не може передбачити період такого формування, тим більш, що останнім вивантаження продукції, яке врегульоване окремими строками не проводилось.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому, вони не можуть слугувати для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 у справі №915/717/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.05.2025.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

СуддяГ.І. Діброва

СуддяЯ.Ф. Савицький