Постанова

від 06.05.2025 по справі 908/2200/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2200/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 (повний текст рішення складено 25.11.2024, суддя Корсун В.Л.) у справі № 908/2200/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ, м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ, Запорізька область, Більмацький (Пологівський) район, с. Шевченківське

про стягнення 19 484,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

02.11.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ (далі ТОВ СКАЙ ГАЛАКСІ) за вих. від 15.09.22 № 1509/2022 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ (далі ТОВ ПРИДОНЕЦЬКЕ) про стягнення заборгованості в сумі 15 245,44 грн, пені в сумі 2 107,40 грн, інфляційних втрат в сумі 1 936,88 грн, 3% річних в сумі 195,27 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024, у даній справі, позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ (71031, Запорізька область, Більмацький (Пологівський) район, с. Шевченківське, вул. Шевченка, буд. 24, код ЄДРПОУ 00853286) на користь товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ (49069, м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд. 59А, оф. 316, код ЄДРПОУ 41383864) 15 245 (п`ятнадцять тисяч двісті сорок п`ять) грн 44 коп. основного боргу, 2 107 (дві тисячі сто сім) грн 40 коп. пені, 195 (сто дев`яносто п`ять) грн 27 коп. 3 % річних, 1 936 (одну тисячу дев`ятсот тридцять шість) грн 88 коп. індексу інфляції та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду, з використанням системи «Електронний суд», з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ, в якій просить: поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду від 18.11.2024 року у справі №908/2200/22 визнавши причини його пропуску поважними; скасувати рішення господарського суду від 18.11.2024 року у справі №908/2200/22 в частині задоволення вимог позивача про стягнення з ТОВ «ПРИДОНЕЦЬКЕ» заборгованості розміром 7 538,99 грн, що складається з: пені у розмірі подвійної облікової НБУ в сумі 2 107,40 грн за період: з 02.03.2022 по 02.06.2022 на суму 611,51 грн та з 03.06.2022 року по 01.09.2022 року на суму 1495,89 грн; інфляційних втрат в сумі 1 936,88 грн за період березень 2022 - серпень 2022 року; 3% річних в сумі 195,27 грн за період з 02.03.2022 року по 15.09.2022 року, 3245,44 грн перерахованої вартості товару та відмовити позивачу в задоволенні цих вимог; судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечує проти наявності господарських відносин між ним та позивачем за договором поставки та факти здійснення позивачем поставки за цим договором.

Однак, внаслідок окупації території де провадилась господарська діяльність підприємства, відповідач не має доступу до своєї документації первинного бухгалтерського обліку та не може отримати та перевірити оригінали первинних документів, що зберігались у нього.

Відповідач також не заперечує проти факту отримання від позивача товару за видатковою накладною № ПРН+С539519 від 01.02.22 року на суму 12 000,00 грн з ПДВ.

В той же час, відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з нього перерахованої вартості товару, а також пені , 3% річних та інфляційних втрат з огляду на наступне.

Підставою для оплати пропорційного збільшення вартості товару з урахуванням п. 4.3.2 Договору є надання позивачем відповідачу коригування до рахунку-фактури; коригування до видаткової накладної; розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної.

Матеріали справи не містять жодних доказів, а судом не встановлено існування складеного позивачем рахунку-фактури, коригування до видаткової накладної, розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної, які визначені сторонами, як підстава для здійснення оплати за поставлений товар. Також, матеріали справи не містять доказів їх направлення відповідачу в будь-який спосіб.

Оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення дій позивачем, а саме складання та направлення позивачем до відповідача рахунку-фактури, коригування до видаткової накладної, розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної, які визначені сторонами, як підстава для здійснення оплати за поставлений товар з перерахуванням її у відповідності до зміни курсу долара, стягнення з відповідача додаткових 3245,44 грн є безпідставним.

Відповідно, судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача суму заборгованості за видатковою накладною № ПРН+С539519 від 01.02.22 з перерахуванням її у відповідності до зміни курсу долара у розмірі 15245,44 грн з урахуванням ПДВ, з відповідача суму замість реального розміру заборгованості у сумі 12 000,00 грн.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно з відповідача стягнуто 4293,55 грн. з яких: пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України в сумі 2 107,40 грн за період: з 02.03.2022 по 02.06.2022 на суму 611,51 грн та з 03.06.2022 року по 01.09.2022 року на суму 1495,89 грн; інфляційні втрати в сумі 1 936,88 грн за період березень 2022 - серпень 2022 року, 3% річних в сумі 195,27 грн за період з 02.03.2022 року по 15.09.2022 року.

На думку скаржника, судом першої інстанції, безпідставно покладено на відповідача відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання у період дії військового стану.

Оскаржуваним рішенням з відповідача мало бути стягнуто суто вартість отриманого ним товару від позивача на загальну суму 12 000,00 грн. з ПДВ, однак суд першої інстанції припустився помилки, не врахував положення укладеного між сторонами договору поставки (пункту 4.3.2.) щодо вчинення позивачем дій для отримання оплати товару з перерахованою ціною, а також не врахував п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ, які доповнено Законом № 2120-ІХ безпідставно поклав на відповідача відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

В наслідок чого, з відповідача стягнув безпідставну заборгованість на загальну суму 7 538,99 грн, що складається з : пені у розмірі подвійної облікової НБУ в сумі 2 107,40 грн за період: з 02.03.2022 по 02.06.2022 на суму 611,51 грн та з 03.06.2022 року по 01.09.2022 року на суму 1495,89 грн; інфляційних втрат в сумі 1 936,88 грн за період березень 2022 - серпень 2022 року, 3% річних в сумі 195,27 грн за період з 02.03.2022 року по 15.09.2022 року та 3245,44 грн перерахованої вартості товару.

Також, скаржник повідомляє суд, що розмір судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції складає 3000,00 грн та розмір сплаченого судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддямивід 16.01.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 20.01.2025 здійснено запит матеріалів справи №908/2200/22 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

29.01.2025 матеріали справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою суду від 03.02.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 у справі № 908/2200/22 та поновити зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 у справі № 908/2200/22. Зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

06.02.2025 від ТОВ ПРИДОНЕЦЬКЕ/скаржника до ЦАГС надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, просить зменшити розмір пені до 0 грн, що буде відповідати принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.

13.02.2025 від ТОВ СКАЙ ГАЛАКСІ до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що доводи скарги протирічать нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідач (Скаржник) в апеляційній скарзі зазначає, що стягнення з відповідача додаткових 3245,44 грн є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять доказів складання та направлення позивачем до відповідача рахунку - фактури, коригування до видаткової накладної, розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної.

Положеннями Договору чітко встановлено, що Покупець самостійно, без додаткового погодження сторонами, без надання Постачальником будь-яких додаткових документів зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату здійснення оплати за Товар. Однак, Відповідач (Скаржник) в порушення взятих на себе договірних зобов`язань на момент подання позовної заяви до суду самостійно не здійснив оплату за поставлений Товар, як і не здійснив перерахунок вартості товару у відповідності з вимогами Договору.

Доводи Відповідача (Скаржника), що ненадання Позивачем коригування до рахунку-фактури, коригування до видаткової накладної, розрахунку коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної є підставою для неоплати суми коригування вартості поставленого товар є безпідставними на необґрунтованими, оскільки умовами договору передбачено, що перерахунок вартості товару здійснюється у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату здійснення оплати за Товар. Так як Відповідач (Скаржник) на дату подання позовної заяви до суду так не здійснив оплату товару, відповідно Позивач ніяким чином не міг самостійно встановити відповідний курс НБУ долару США до гривні для належного оформлення пакету коригувальних документів.

Також звертає увагу, що Відповідач (Скаржник) в апеляційній скарзі не заперечує проти факту отримання від Позивача товару за видатковою накладною № ПРН+С539519 від 01.02.22 року на суму 12 000,00 грн з ПДВ, як і не заперечує факт порушення договірних зобов`язань та факт несвоєчасної оплати товару. Тобто саме порушення Відповідачем (Скаржником) взятих на себе договірних зобов`язань унеможливило оформлення Позивачем належного пакету коригувальних документів, які відповідно до умов Договору надаються за фактом здійснення оплати товару.

Позивачем у позовній заяві було здійснено перерахунок вартості товару у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату подання позовної заяви до суду, оскільки в порушення Відповідачем (Скаржником) взятих на себе договірних зобов`язань унеможливило оформлення Позивачем належного пакету коригувальних документів. Тому вимога Позивача про стягнення з Відповідача (Скаржника) основного боргу за договором поставки товару від 04.07.19 № МП0407/2 з урахуванням перерахунку обґрунтовано задоволена судом в повному обсязі.

Відповідач (Скаржник) в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії воєнного/надзвичайного стану в Україні забороняється здійснювати нарахування неустойки, штрафу та пені у разі порушення строків сплати боржником у виконанні грошового зобов`язання.

Позивач наголошує, що положення Пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не розповсюджуються на договори поставки, а регулюють виключно відносини між позичальником та кредитодавцем (позикодавцем).

Невиконання Відповідачем грошових зобов`язань за Договором поставки №МП0407/2 від 04.07.2019 р. є порушенням зобов`язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що у разі порушення Покупцем строку оплати за Товар, він зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення, від вартості неоплаченого у строк Товару за кожен день порушення строку оплати. Тобто Позивачем та Відповідачем досягнуто домовленості про застосування пені у разі порушення строків оплати в розмірі, що відповідає вимогам ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства України, в межах періоду стягнення пені, визначеному ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України Відповідачеві (Скаржнику) обґрунтовано нарахована до сплати пеня.

У зв`язку з тим, що Відповідач (Скаржник) не здійснив оплату за товар у встановлений Договором строк, він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Тому, Відповідач (Скаржник), згідно з нормами чинного законодавства України, повинен сплатити Позивачу також інфляційні втрати та 3% річних, а посилання на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є безпідставним та не підлягає застосуванню до правовідносин між Позивачем та Скаржником (Відповідачем).

Щодо клопотання Скаржника (Відповідача) про зменшення розміру штрафних санкцій, позивач зазначає таке.

Розмір штрафних санкцій, нарахованих Позивачем Скаржнику (Відповідачу) не становить навіть третьої частини від суми заборгованості, навіть не зважаючи на те, що Скаржник (Відповідач) прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару більше ніж на два роки.

Доводи Скаржника (Відповідача) про те, що нараховані санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, не відповідають цивільно- правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін є безпідставними та необґрунтованими. Скаржник (Відповідач) не може вважатися слабшою сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій, оскільки на підтвердження зазначеного Скаржником (Відповідачем) не надано жодних доказів суду, договір поставки між сторонами був укладений добровільно без будь-якого примусу, встановлені в договорі штрафні санкції є рівними та справедливими, а Позивач не є монополістом у сфері поставки паливно-мастильних матеріалів.

Скаржник (Відповідач) в клопотанні не навів жодного реального доводу та не надав документального підтвердження, що розмір пені значно перевищує розмір збитків та/або розмір заборгованості, Скаржник (Відповідач) також значно прострочивши виконання зобов`язання в добровільному порядку не сплатив його, як і не надав до суду доказів вжиття заходів для попередження порушення договірних зобов`язань.

В даному конкретному випадку господарські санкції, встановлені в позовній заяві, спрямовані передусім на компенсацію майнових втрат Позивача та ніяким чином не можуть розглядатися як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань, оскільки Позивач за період прострочення виконання зобов`язання зазнав значно більших втрат, аніж ті, що підлягають стягненню з боржника відповідно до оскаржуваного рішення.

Позивач вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 у справі №908/2200/22 є обґрунтованим, прийнятим з дотриманням усіх вимог чинного матеріального та процесуального законодавства. Господарським судом Запорізької області належним чином, повно та всебічно досліджено всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, тому апеляційна скарга ТОВ «ПРИДОНЕЦЬКЕ» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача/скаржника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00. Долучає до клопотання: копію договору про надання правової допомоги № 1018 від 01.08.2018; копію додаткової угоди від 06.02.2025; копію Акта приймання-передачі наданих послуг від 12.02.2025; копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 20.10.2010 № 3617; копію платіжної інструкції від 12.02.2025; копію ордеру серії ПН № 1620192 від 07.02.2025.

18.02.2025 від відповідача/скаржника до ЦАГС надійшла відповідь на відзив, в якій йдеться про те, що як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у видатковій накладній № ПРН+С539519 від 01.02.22 на дату відвантаження був встановлений курс НБУ: 1 долар США = 28,7839 грн. Станом на 25.08.22 курс НБУ становив:1 долар США = 36,5686 грн, тобто курс долару США до гривні збільшився більш ніж на 5 %. Тому сума заборгованості відповідача за видатковою накладною № ПРН+С539519 від 01.02.22 підлягає перерахунку за формулою: 12000,00 грн (36,5686 / 28,7839) = 15245,44 грн (з урахуванням ПДВ). Водночас, матеріали справи не містять інформації щодо курсу НБУ на дату перерахунку суми заборгованості позивачем.

Доводи позивача щодо неможливості самостійно встановити відповідний курс НБУ для долару США до гривні з метою належного оформлення пакету коригувальних документів є безпідставними та необґрунтованими.

Рахунок-фактуру, коригування до видаткової накладної та розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної позивач не склав, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки складання та направлення зазначених документів, які сторони визначили як підставу для здійснення оплати за поставлений товар з перерахуванням суми відповідно до зміни курсу долара, не відбулося, стягнення з відповідача судом першої інстанції додаткових 3245,44 грн є безпідставним.

Як слідує з відзиву на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що скаржником не надано жодного реального доводу для зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Водночас, у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач вказав наступні обставини: Підприємство відповідача не мало наміру порушувати зобов`язання з оплати товару з інших причин, окрім потрапляння в окупацію та втрати контролю над підприємством, що призвело до зупинення його функціонування; Підприємство відповідача не має доступу до оригіналів документів первинного бухгалтерського обліку та позбавлене можливості спростувати або підтвердити вимоги позивача; Підприємство відповідача не було обізнано про розгляд справи відносно неї; Підприємство відповідача добровільно сплатило суму заборгованості, як тільки дізналося про існування судового рішення; Позивачу не завдано збитків.

Відповідач вважає, що наведені обставини є саме тими об`єктивними та винятковими, які можуть бути враховані судом для зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо витрат на правову допомогу, відповідач зазначає те, що спір у даній справі має незначну складність, оскільки стосується звичайного розрахункового спору, в якому необхідно лише дослідити умови договору та первинні документи, визначити наявність підстав для нарахування штрафних санкцій і їх розмір (розрахунки здійснено за допомогою відповідної програми), а також застосувати норми чинного законодавства. Участь у судових засіданнях не передбачається.

Частина послуг, наданих позивачу (зокрема, опрацювання матеріалів справи №908/2200/22, доказів на підтвердження позиції ТОВ «СКАЙ ГАЛАКСІ», рішення господарського суду Запорізької області, аналіз апеляційної скарги та клопотання ТОВ «ПРИДОНЕЦЬКЕ», опрацювання законодавчої бази та формування правової позиції, а також підготовка і подання клопотання про стягнення витрат на правову допомогу) фактично охоплюються роботою з підготовки відзиву на апеляційну скаргу по справі №908/2200/22.

Відтак, у відповідача виникають підстави сумніватися, що позивачем дійсно було понесено витрати у розмірі 10000,00 грн на отримання правової допомоги.

Відповідач просить суд зменшити заявлені у клопотанні витрати на правову допомогу до 1000,00 грн.

Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.07.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ (Покупець) укладено договір поставки № МП0407/2 (Договір), згідно якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупцю, а Покупець приймати та оплачувати Товар на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, поставка Товару здійснюється у відповідності до заявки Покупця, яка погоджується між Сторонами за допомогою факсимільного зв`язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту узгодження між Сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни Товару є прийняття Покупцем Товару по видатковій накладній (у разі оплати Товару на умовах відстрочки платежу) або оплата Товару згідно рахунку-фактурі (у разі оплати Товару на умовах попередньої оплати). Видаткові накладні та/або рахунки-фактури мають юридичну силу специфікацій у розумінні ст. 266 ГК України і є невід`ємними частинами цього Договору.

Датою поставки в залежності від умов поставки Товару є або дата підписання обома Сторонами видаткової накладної або дата передачі Товару Постачальником перевізнику/транспортній компанії по товарно-транспортному документу (товаро-транспортній накладній, декларації, квитанції, тощо) (п. 2.5. Договору).

Пунктом 4.1. Договору визначено, що Покупець зобов`язаний здійснити оплату за Товар протягом 28 календарних днів з моменту підписання Сторонами видаткової накладної.

У відповідності до п. 4.3. Договору, ціна на Товар зазначається у видаткових накладних та/або у рахунках-фактурах. У зв`язку із імпортною складовою ціни Товару Сторони узгодили наступне:

- ціна на Товар формується виходячи із курсу НБУ долару США до української гривні, зазначеного у відповідній видатковій накладній (при оплаті Товару на умовах відстрочення платежу) або у відповідному рахунку-фактурі (при оплаті Товару на умовах передоплати) (п. 4.3.1. Договору);

- при оплаті на умовах відстрочення платежу: у разі збільшення більш ніж на 5 % НБУ курсу долару США до гривні у порівнянні із курсом, зазначеним у відповідній видатковій накладній, на дату здійснення оплати за Товар - ціна на Товар підлягає пропорційному збільшенню. У даному випадку Покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату здійснення оплати за Товар, без додаткового погодження між Сторонами, без підписання Сторонами додаткової угоди до цього Договору. У цьому разі Покупцю надається коригування до рахунку-фактури; коригування до видаткової накладної; розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної (п. 4.3.2. Договору).

Згідно із п. 4.4. Договору, оплата за Товар здійснюється у національній валюті України гривні, в безготівковій формі на поточний рахунок Постачальника.

Загальна сума цього договору визначається загальною вартістю фактично переданого згідно цього договору Товару (п. 4.5. Договору).

У відповідності до п. 8.1. Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.19, а у частині невиконаних зобов`язань до їх повного виконання. У разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої їз Сторін про розірвання цього договору, строк його дії вважається автоматично продовженим до 31 грудня кожного наступного календарного року включно без складання додаткової угоди до даного договору.

На виконання умов п. 1.1. Договору, ТОВ СКАЙ ГАЛАКСІ поставило відповідачу товар на загальну суму 12 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 01.02.22 № ПРН+С539519.

В установленому законом порядку договір поставки № МП0407/2 від 04.07.19 не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що матеріалами справи доведено факт невиконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості 15 245 грн 44 коп. основного боргу не розглядаються апеляційною інстанцією, оскільки не оскаржується. Рішення переглядається лише в частині вимог позивача про стягнення з ТОВ «ПРИДОНЕЦЬКЕ» заборгованості розміром 7 538,99 грн, що складається з: пені у розмірі подвійної облікової НБУ в сумі 2 107,40 грн за період: з 02.03.2022 по 02.06.2022 на суму 611,51 грн та з 03.06.2022 року по 01.09.2022 року на суму 1495,89 грн; інфляційних втрат в сумі 1 936,88 грн за період березень 2022 - серпень 2022 року; 3% річних в сумі 195,27 грн за період з 02.03.2022 року по 15.09.2022 року, 3245,44 грн перерахованої вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 107,40 грн пені, 195,27 грн 3 % річних та 1 936,88 грн індексу інфляції (інфляційних втрат).

Згідно із ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 5.2. Договору, у разі порушення Покупцем строку оплати за Товар, він зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення, від вартості неоплаченого у строк Товару за кожен день порушення строку оплати.

Здійснивши власний перерахунок пені (у межах визначеного позивачем періоду) колегія суддів визнала правомірним та таким, що підлягає стягненню розмір пені у сумі 2 107,40 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснене позивачем нарахування, суд встановив, що розрахунок 3% річних є вірним та становить становить 195, 27 грн.

Розрахунок інфляційних втрат складений арифметично правильно, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з його стягненням у розмірі 1 936,88 грн.

Стосовно доводів Відповідача (Скаржника) щодо неправомірності стягнення з Відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач (Скаржник) в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії воєнного/надзвичайного стану в Україні забороняється здійснювати нарахування неустойки, штрафу та пені у разі порушення строків сплати боржником у виконанні грошового зобов`язання.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно умовам договору, відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондуються із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору до виконання сторонами.

Невиконання Відповідачем грошових зобов`язань за Договором поставки №МП0407/2 від 04.07.2019 р. є порушенням зобов`язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому несвоєчасне виконання грошових зобов`язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Згідно приписів ст. 230 Господарського кодексу України пенею є штрафна санкція у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як встановлено ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що у разі порушення Покупцем строку оплати за Товар, він зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення, від вартості неоплаченого у строк Товару за кожен день порушення строку оплати. Тобто Позивачем та Відповідачем досягнуто домовленості про застосування пені у разі порушення строків оплати в розмірі, що відповідає вимогам ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Отже, згідно з нормами чинного законодавства України, в межах періоду стягнення пені, визначеному ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України Відповідачеві (Скаржнику) обґрунтовано нарахована до сплати пеня.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Оскільки, Відповідач (Скаржник) не здійснив оплату за товар у встановлений Договором строк, він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує, що Відповідач (Скаржник), згідно з нормами чинного законодавства України, повинен сплатити Позивачу також інфляційні втрати та 3% річних, а посилання на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є безпідставним та не підлягає застосуванню до правовідносин між Позивачем та Скаржником (Відповідачем).

Щодо клопотання Скаржника (Відповідача) про зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник у клопотанні посилається на Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. у справі № 7-рп/2013 та зазначає, наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Колегія суддів вважає, що незважаючи на те, що зазначене Рішення Конституційного Суду України стосується питання законодавчого врегулювання питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових зобов`язань у відносинах споживчого кредитування, з аналізу зазначеного Рішення вбачається, що встановлення навіть у зазначених правовідносинах пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є розумним розміром пені, а не завищеним.

Безпідставними також є посилання Скаржника (Відповідача) є і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18. Так Скаржник (Відповідач), посилаючись на зазначену Постанову стверджує, що встановлений розмір пені є необґрунтовано великим та належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а тому Скаржник (Відповідач) просить суд зменшити розмір пені до 0 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Визначені наведеною нормою положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Колегія суддів наголошує, що розмір штрафних санкцій, нарахованих Позивачем Скаржнику (Відповідачу) не становить навіть третьої частини від суми заборгованості.

Доводи Скаржника (Відповідача) про те, що нараховані санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, не відповідають цивільно - правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін є безпідставними та необґрунтованими, оскільки встановлені в договорі штрафні санкції є рівними та справедливими; договір поставки між сторонами був укладений добровільно.

Матеріалами справи встановлено, що Скаржник (Відповідач) в клопотанні не надав документального підтвердження, що розмір пені значно перевищує розмір збитків та/або розмір заборгованості, Скаржник (Відповідач) також прострочивши виконання зобов`язання в добровільному порядку не сплатив його, як і не надав до суду доказів вжиття заходів для попередження порушення договірних зобов`язань.

Ч. 1 ст. 550 ЦКУ встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Матеріали справи свідчать також і про те, що позовну заяву Позивачем було подано ще у вересні 2022 року та здійснено курсове коригування, нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних лише за період до моменту подання позовної заяви до суду. Відтак, в даному випадку господарські санкції, встановлені в позовній заяві, спрямовані на компенсацію майнових втрат Позивача.

Таким чином, підстав для зменшення розміру штрафних санкцій колегія суддів не вбачає.

Стосовно доводів Відповідача (Скаржника) про безпідставність застосування перерахунку вартості товару.

Відповідач (Скаржник) в апеляційній скарзі зазначає, що стягнення з відповідача додаткових 3245,44 грн є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять доказів складання та направлення позивачем до відповідача рахунку - фактури, коригування до видаткової накладної, розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної.

У відповідності до п. 4.3. Договору, ціна на Товар зазначається у видаткових накладних та/або у рахунках-фактурах. У зв`язку із імпортною складовою ціни Товару Сторони узгодили наступне:

- ціна на Товар формується виходячи із курсу НБУ долару США до української гривні, зазначеного у відповідній видатковій накладній (при оплаті Товару на умовах відстрочення платежу) або у відповідному рахунку-фактурі (при оплаті Товару на умовах передоплати) (п. 4.3.1. Договору);

- при оплаті на умовах відстрочення платежу: у разі збільшення більш ніж на 5 % НБУ курсу долару США до гривні у порівнянні із курсом, зазначеним у відповідній видатковій накладній, на дату здійснення оплати за Товар - ціна на Товар підлягає пропорційному збільшенню. У даному випадку Покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату здійснення оплати за Товар, без додаткового погодження між Сторонами, без підписання Сторонами додаткової угоди до цього Договору. У цьому разі Покупцю надається коригування до рахунку-фактури; коригування до видаткової накладної; розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної (п. 4.3.2. Договору).

У видатковій накладній № ПРН+С539519 від 01.02.22 на дату відвантаження встановлений курс НБУ 1 долар США = 28,7839 грн.

Станом на 25.08.22 курс НБУ становив 1 долар США = 36,5686 грн.

Тобто, курс долару США до гривні збільшений НБУ більш ніж на 5 %.

Тому сума заборгованості відповідача за видатковою накладною № ПРН+С539519 від 01.02.22 до сплати підлягає перерахуванню, а саме: 12 000,00 грн х 36,5686/28,7839 = 15 245,44 грн, з урахуванням ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач (Скаржник) в порушення взятих на себе договірних зобов`язань на момент подання позовної заяви до суду не здійснив оплату за поставлений Товар, як і не здійснив перерахунок вартості товару у відповідності з вимогами Договору.

Доводи Відповідача (Скаржника), що ненадання Позивачем коригування до рахунку-фактури, коригування до видаткової накладної, розрахунку коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної є підставою для неоплати суми коригування вартості поставленого товар є безпідставними на необґрунтованими, оскільки умовами договору передбачено, що перерахунок вартості товару здійснюється у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату здійснення оплати за Товар.

Оскільки, Відповідач (Скаржник) на дату подання позовної заяви до суду так не здійснив оплату товару, відповідно Позивач не міг самостійно встановити відповідний курс НБУ долару США до гривні для належного оформлення пакету коригувальних документів.

Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. Відповідно до ч.3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

За матеріалами справи, Позивачем у позовній заяві було здійснено перерахунок вартості товару у відповідності із курсом НБУ долару США до гривні, діючим на дату подання позовної заяви до суду, оскільки в порушення Відповідачем (Скаржником) взятих на себе договірних зобов`язань унеможливило оформлення Позивачем належного пакету коригувальних документів. Тому вимога Позивача про стягнення з Відповідача (Скаржника) основного боргу за договором поставки товару від 04.07.19 № МП0407/2 з урахуванням перерахунку обґрунтовано задоволена судом в повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення з Скаржника (Відповідача) витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).

На підтвердження факту несення витрат на правову допомогу позивачем долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 1018 від 01.08.2018; копію додаткової угоди від 06.02.2025; копію Акта приймання-передачі наданих послуг від 12.02.2025; копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 20.10.2010 № 3617; копію платіжної інструкції від 12.02.2025; копію ордеру серії ПН № 1620192 від 07.02.2025.

Так, з метою отримання правової допомоги в межах справи №908/2200/22 ТОВ «СКАЙ ГАЛАКСІ» укладено Додаткову угоду від 06.02.25 р. до Договору про надання правової допомоги №1018 від 01.08.18 р. (далі Договір) з адвокатом Дучалом Олегом Федоровичем, на виконання якої адвокатом надані послуги вартістю 10000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до Додаткової угоди від 06.02.25 року до Договору про надання правової допомоги №1018 від 01.08.18 р. Клієнт сплачує Адвокату гонорар в сумі 2000,00 грн. без ПДВ за годину роботи Адвоката.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 12.02.2025 до Договору про надання правової допомоги №1018 від 01.08.18 та Додаткової угоди від 06.02.25 Адвокатом Дучал О.Ф. надано Клієнту ТОВ СКАЙ ГАЛАКСІ юридичні послуги при розгляді ЦАГС апеляційної скарги ТОВ ПРИДОНЕЦЬКЕ на рішення ГСЗ від 18.11.24 у справі: 908/2200/22 наступні послуги: опрацювання матеріалів справи № 908/2200/22, доказів в підтвердження позиції ТОВ СКАЙ ГАЛАКСІ, рішення ГСЗ від 18.11.24 у справі № 908/2200/22. Аналіз апеляційної скарги та клопотання ТОВ ПРИДОНЕЦЬКЕ 2 години; Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції Клієнта 0.5 годин; Підготовка відзиву на апеляційну скаргу по справі № 908/2200/22, формування та подання необхідного пакету документів 2.0 години; Підготовка та подання клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу по оплаті послуг адвоката 0.5 години.

Вартість наданих юридичних послуг у відповідності з Договором в редакції Додаткової угоди від 06.02.2025 складає: 5 (годин) х 2000 (грн/год) = 10 000,00 грн.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Так, за Актом приймання-передачі наданих послуг від 12.02.2025 до Договору про надання правової допомоги №1018 від 01.08.18 та Додаткової угоди від 06.02.25 Адвокатом Дучал О.Ф. надано Клієнту ТОВ СКАЙ ГАЛАКСІ юридичні послуги при розгляді ЦАГС апеляційної скарги ТОВ ПРИДОНЕЦЬКЕ на рішення ГСЗ від 18.11.24 у справі №908/2200/22, зокрема, підготовка та подання клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу по оплаті послуг адвоката 0.5 години.

Проте, підготовка та подання клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви/клпотання не підлягають відшкодуванню. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України.

Суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача викладені у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, до 1000,00 грн - є недоведеними. Оскільки обґрунтувань щодо заявленої суми, які свідчили б про неспівмірність та/або нерозумність та/або нереальність такого розрахунку або про неналежність послуг адвоката до цієї справи, відповідач не надав.

З урахування викладеного, стягнення повної вартості послуг, заявлених відповідачем, на загальну суму 10 000,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника. Тобто не є розумно обґрунтованими і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони понесені заявником (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, колегія суддів враховує правові дії та позиції сторін спору в суді апеляційної інстанції; висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України; критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Тому, за наведених обставин, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката не становить 10 000,00 грн, є завищеним, таким, що не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат, та підлягає зменшенню до 9 000,00 грн і такий розмір буде відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 у справі № 908/2200/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 у справі № 908/2200/22 залишити без змін.

Поновити дію оскаржуваного рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2024 у справі № 908/2200/22.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИДОНЕЦЬКЕ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ 9 000,00 (дев`ять тисяч гривень) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

В іншій частині клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ГАЛАКСІ про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Доручити Господарського суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін