Рішення від 06.05.2025 по справі 911/483/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/483/25

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними матеріалами справу

за позовом Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: 1) Димерської селищної ради, Київська обл., Вишгородський р-н., смт. Димер

2) Державної екологічної інспекції Столичного округу, м. Київ

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу б/н від 04.02.2025 року (вх. №4736 від 04.02.2025) до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 177446,46 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач є постійним лісокористувачем лісового масиву Катюжанського лісництва, тому зобов`язаний забезпечити охорону лісових насаджень, однак ним не забезпечено охорону і збереження лісу від незаконної порубки, внаслідок чого державі було заподіяно збитків, які прокуратура просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 07.02.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/483/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який повідомлений про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як унормовано п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом, який визначає правові засади представництво прокуратури інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З метою виконання зазначених норм законодавства Вишгородською окружною прокуратурою було проаналізовано інформацію Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріалів його філії «Димерське лісове господарство» та виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.

Так, прокуроратурою встановлено, що 10.04.2024 року майстром лісу філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі Філія), при патрулюванні лісового масиву Катюжанського лісництва, у кварталі 49 виділі 8 Катюжанського лісництва Філії виявлено факт незаконної порубки 18 дерев порід сосна звичайна (сироростуча), сосна звичайна (сухостій), дуб звичайний (сухостій), береза повисла (сухостій), за результатами чого лісничим Катюжанського лісництва Філії Богданом Сергієм Андрійовичем, за участю майстра лісу Катюжанського лісництва Сябрука Сергія Миколайовича, складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 10.04.2024 року та здійснено розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева.

Прокуратурою зазначено, що за фактом здійснення незаконної рубки 18 дерев, на підставі наказу Філії №110/20.13 від 19.04.2024 року «Про проведення службового розслідування», комісією у складі головного лісничого, начальника відділу лісового господарства, охорони та захисту лісу і провідного інженера лісового господарства проведено службове розслідування виявленої самовільної рубки у кварталі 49 виділі 8 Катюжанського лісництва, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 23.04.2024 року, затверджений наказом директора Філії №117/20.13 від 24.04.2024 року, де зазначено, що в діях лісничого Катюжанського лісництва Сергія Богдана та майстра Сергія Сябрука встановлено склад дисциплінарного правопорушення, яке полягає в невиконанні своїх службових обов`язків.

На підтвердження вказаних обставин прокурор долучив до позовної заяви копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 10.04.2024 року, розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 10.04.2024 року, наказу Філії № 110/20.13 від 19.04.2024 року «Про проведення службового розслідування», висновку службового розслідування від 23.04.2024 року та наказу директора Філії №117/20.13 від 24.04.2024 року «Про результати проведення службового розслідування».

В розрізі викладеного прокуратура зауважила, що відповідно до приписів законодавства у сфері охорони лісів організація охорони та захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, забезпечення якої покладається на постійних лісокористувачів, тоді як порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Водночас, за доводами прокурора, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Відтак, на думку прокурора, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Прокуратура зауважила, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в підтвердження чого долучила до позовної заяви копію проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Димерське лісове господарство» 2015 року.

Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії та, відповідно, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 177446,46 грн., що підтверджується розрахунком шкоди, здійсненим помічником лісничого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008.

Отже, за твердженнями прокуратури, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну вирубку лісу на підвідомчій йому території, внаслідок чого заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що, відповідно, є підставою для стягнення з такого підприємства суми завданої протиправними діями шкоди.

Прокурором зазначено, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки призводять до ненадходження протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме щодо раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, зокрема й лісів.

Водночас, за доводами прокурора, ані Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ані Димерська селищна рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати захист у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу на території Димерської територіальної громади, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави, тому прокуратура звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13, ст. ст. 16, 66, 68 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Приписами ч. 2, 3 ст. 1, ст. 2, ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України унормовано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісові відносини суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

З огляду викладеного, норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері спірних відносин є спеціальними стосовно загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.

Положеннями ст. 16, 17, ч. 2 ст. 19, ст. 63, ч. 1 ст. 64, ч. 1, 2 ст. 86, ст. 89, 90, ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Згідно із ч. 1 ст. 41, ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відтак порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 917/717/17.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.

Водночас цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 року у справі № 910/4676/19.

З матеріалів означеної справи випливає, що земельна ділянка у 49 кварталі Катюжанського лісництва, на якій 10.04.2024 року було виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування є її постійним лісокористувачем.

З наявної в матеріалах справи копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 10.04.2024 випливає, що 10.04.2024 у кварталі 49 виділі 8 Катюжанського лісництва виявлено незаконну рубку 18 дерев.

Згідно з розрахунком шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 10.04.2024 шкода, заподіяна лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у Катюжанському лісництві, становить 177446,46 грн.

Водночас, відповідно до положень п. 3.1, п.п. 3.2.2-3.2.4 п. 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі підприємство), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 804 від 26.10.2022, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Згідно Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться починаючи з 1 січня 2009 року за формулою:

Ні = Нп х І / 100, де:

Ні проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;

Нп проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;

І індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

Як зазначалося судом вище, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор долучив до позовної заяви розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 10.04.2024 року

Зі змісту наданого прокуратурою розрахунку випливає, що його виконано на підставі вихідних даних щодо кількості, стану, місця виявлення незаконно зрізаних дерев, по таксах обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008, з урахуванням необхідної індексації.

З огляду викладеного суд дійшов висновку, що вказаним розрахунком підтверджується розмір завданої лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у Катюжанському лісництві шкоди, який загалом складає 177446,46 грн.

Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166, ст. 1172 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, зокрема, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Відтак покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності як засобу державного примусу лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

Враховуючи наведене, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 177446,46 грн.), наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

З огляду зазначеного суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу, та задоволення позовних вимог у цій справі щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, в загальному розмірі 177446,46 грн.

Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 29, ст. 691 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.

Приписами ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч. 2 ст. 671 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків.

Водночас за змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.

Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.

Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Димерської територіальної громади Київської області, заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно коду бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній спраі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища тощо.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.

Таким чином, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 18 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція)» Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, серед іншого, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Також вищевказаним Положенням закріплено право Інспекції розраховувати розмір шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, звертатися до суду з відповідними позовами.

Вищевикладені норми законодавчих актів підтверджують, що саме Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі.

Порушення інтересів держави в даному випадку полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну ДСГП «Ліси України» державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Водночас, Державною екологічною інспекцією Столичного округу за наявності достатніх підстав до цього часу не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача ДСГП «Ліси України», тобто уповноважені органи фактично визнають неможливість самостійного належного захисту майнових інтересів держави, що свідчить про бездіяльність органу, уповноваженого державою та органу місцевого самоврядування.

Даний факт підтверджується відповіддю Державної екологічної інспекції Столичного округу № 9/6/2-30/245 від 23.01.2025 на запит Вишгородської окружної прокуратури № 54-6834вих-24 від 18.12.2024.

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні доходної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з інформацією Димерської селищної ради №4830/03-18 від 30.12.2024 року селищною радою заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев у кварталі 49 виділ 8 Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України» у сумі 177446,46 грн., не вживались.

Так, аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, однак, з підстав викладених вище, щоби інтереси держави не залишились не захищеними з урахуванням обмежених строків позовної давності, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідних суб`єктів владних повноважень, які всупереч закону не здійснюють захисту інтересів держави.

Таким чином, прокуратурою обгрунтовано звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Димерської селищної ради.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 177446,46 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) на користь Димерської селищної ради (вул. Соборна, буд. 19, смт Димер, Вишгородський р-н., Київська обл., 07330, код ЄДРПОУ 04359488) шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 177446 (сто сімдесят сім тисяч чотириста сорок шість) грн. 46 коп.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. судового збору, сплаченого за подання до суду позовної заяви на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) за наступними реквізитами: отримувач прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ 02909996; назва банку Держказначейська служба України м. Київ; МФО 820172; рахунок отримувача UA028201720343190001000015641.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Д.Г. Заєць