Рішення

від 28.04.2025 по справі 826/920/18

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 квітня 2025 року м. Рівне№826/920/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Войтюк К.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник Прозорова С.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі - позивач) в січні 2018 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (відповідач-1), Державної міграційної служби України (відповідач-2), у якому просив суд:

визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 21.06.2017 № 266 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ;

визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.10.2017 № 93-17 про відхилення скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав їх необґрунтованості, оскільки позивач має об`єктивні причини побоювання за своє життя та здоров`я в умовах переслідування через політичні погляди, а також систематичного порушення прав людині в країні його походження;

зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.

Обґрунтовуючи позов, позивач вказував, що у зв`язку із переслідуванням у своїй країні через політичні поглядивін був змушений залишити територію Народної Республіки Бангладеш та шукати захист в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали в нього та його сім`ї обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я в умовах переслідування через політичні погляди, а також зважаючи на систематичний характер порушень прав людини на території Народної Республіки Бангладеш. Вважає, що відмова відповідача-1 у прийнятті заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та відповідача-2 у задоволенні скарги на рішення відповідача-1 може мати наслідком виникнення у позивача обов`язку повернутися до країни походження, а відтак така відмова порушує статтю 28 Конституції України, статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтю 3 Конвенції ООН "Проти катувань та інших жорстоких або нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Відповідач-1 відзиву на позов не подав.

Відповідач-2 подав відзив, у якому позов заперечив повністю. Зазначив, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 08.06.2017 до ГУ ДМС в м. Києві. Основною причиною звернення зазначив побоювання застосування до нього смертної кари за сфабрикованою кримінальною справою, оскільки в країні походження його та ще близько 40 людей незаконно обвинувачують у співучасті у вбивстві через те, що вони були присутні поруч із місцем вбивства, оскільки збирались на політичний пікет. Дослідивши матеріали особової справи та скарги позивача, було встановлено, що скаргу має бути відхилено. ДМС розділяє твердження ГУ ДМС в м. Києві стосовно того, що позивач не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні в ході проведення співбесіди. Твердження щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, наведені у заяві та скарзі, є необґрунтованими та спростовані самим заявником під час співбесіди. Встановлено, що заявник здійснив спробу приховати істинні дані щодо своєї особи та створити собі сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень шляхом надання вигаданої інформації. Таким чином, інформації, наданої заявником, недостатньо для прийняття позитивного рішення за заявою при відсутності фактів, доказів та підстав. За наведеного, вважає, що Державною міграційною службою України було правомірно прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав доводи позовної заяви.

Протокольною ухвалою від 17.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Законом України №2825-IX від 13.12.2022, що набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Згідно з розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання вказаного положення Державна судова адміністрація України наказом №399 від 16.09.2024 затвердила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва.

Відповідно до цього Порядку, 08.11.2024 здійснено пакетний автоматизований розподіл судових справ, за яким Рівненському окружному адміністративному суду, з урахуванням навантаження та за принципом випадковості, визначено до передачі 460 справ.

Наказом в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду №45-0д/ка від 31.12.2024, затверджено графік передачі справ, відповідно до якого справи передані Рівненському окружному адміністративному суду 14.02.2025.

На виконання рішення зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду (протокол №3 від 21.11.2024 та №4 від 13.12.2024), комісією прийнято справи, а Відділом документального забезпечення проведено їх реєстрацію та автоматизований розподіл.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 адміністративну справу №826/920/18 передано для розгляду судді Н.О. Дорошенко.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в складі судді Дорошенко Н.О. адміністративну справу № 826/920/18 прийнято до провадження. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено розгляд справи по суті на 02.04.2025.

21.03.2025 Державною міграційною службою України через підсистему "Електронний суд" подано додаткові пояснення у справі.

Протокольною ухвалою від 02.04.2025 відкладено розгляд справи для повторного виклику позивача на 28.04.2025.

Про дату, час та місце судового засідання позивач повідомлений шляхом надіслання судових повісток за відомою суду адресою, зазначеною у позовній заяві, а також в порядку, встановленому статтею 130 КАС України, через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Позивач у судове засідання повторно не прибув без повідомлення причин. Будь-які клопотання від позивача до суду не надходили.

У судовому засіданні 28.04.2025 представник відповідача-2 наполягав на розгляді справи по суті.

Враховуючи наведене, відповідно до приписів ч. 5 ст. 205 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних у ній доказів, оскільки неявка позивача не перешкоджає розгляду справи.

Судом оголошено зміст позовних вимог та відповіді на відзив.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав заперечення проти позову та просив у позові відмовити повністю. Додатково повідомив, що ОСОБА_1 звертався 15.10.2018 з метою продовження довідки про звернення за захистом в Україні №007887, строк дії якої було продовжено до 15.01.2019. Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні вказаний громадянин до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не звертався. На даний час місце його перебування невідоме. Позивач не повідомив ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про намір залишити територію України, інформація про перетин ним державного кордону України відсутня. Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», шукачі захисту зобов`язані повідомляти про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої вони проживають. Однак, є всі підстави вважати, що позивач виїхав за межі України у зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням на території України воєнного стану, оскільки виявлені масові випадки виїзду з України шукачів захисту під час активної фази військової агресії російської федерації поза межами інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон. Водночас, згідно з позицією УВКБ ООН щодо повернення в Україну за березень 2022 року, «за нинішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження». Держави мають виключити Україну зі списків «безпечних країн походження». Останнє свідчить, що УВКБ ООН не розглядає можливим повернення осіб на територію України поки триває військова агресія російської федерації, що, у свою чергу, виключає примусове повернення заявника в Україну та передбачає наявність можливості звернення за захистом в іншій країні. А також, робить недоречним надання Україною міжнародного захисту іноземним громадянам та особам без громадянства у зв`язку з неможливістю надати їм ефективний захист, гарантувати збереження життя та здоров`я, свободу та відсутність негідного поводження тощо в умовах війни. Таким чином, ДМС тривалий час не володіє інформацією про місце перебування позивача, а відсутність реалізації його права на продовження строку дії довідки про звернення за захистом свідчить про відсутність наміру набути міжнародний захист саме на території України.

Ухвалою від 28.04.2025 замінено відповідача-1 Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (код ЄДРПОУ 37768863) правонаступником Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

У судовому засіданні 28.04.2025 закінчено судовий розгляд справи проголошенням вступної та резолютивної частини судового рішення.

Встановлені судом обставини справи.

Хок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Народної Республіки Бангладеш, народився в провінції Фені, район Чагалная (НР Бангладеш), за національністю - бенгалець, за віросповіданням - мусульманин (суніт), неодружений, освіта повна середня. До України прибув 28.01.2017, нелегально перетнувши кордон автомобілем та пішки. Документи, що посвідчують особу, відсутні. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява) звернувся 08.06.2017 до ГУ ДМС в м. Києві. Основною причиною звернення зазначив побоювання застосування до нього смертної кари за сфабрикованою кримінальною справою, оскільки в країні походження його та ще близько 40 людей незаконно обвинувачують у співучасті у вбивстві через те, що вони були присутні поруч із місцем вбивства, оскільки збирались на політичний пікет.

Такі обставини підтверджені матеріалами справи позивача № 2017KYIV0066, а саме: заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; реєстраційним листком на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; довідкою про звернення за захистом в Україні № 007887; протоколом співбесіди від 14.06.2017 (а.с. 33-34, 35-37, 38-41,47-50, 56-59, 70-75).

Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві 21.06.2017 у справі № 2017KYIV0066 складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку проаналізовано матеріали особової справи позивача, повідомлену заявником інформацію, інформацію з відкритих джерел, норми Карного кодексу Бангладеш, 1860 року. При цьому встановлено суттєві розбіжності та суперечності в наданій заявником інформації як щодо себе, так і щодо обставин, з якими від пов`язує наявні побоювання бути жертвою переслідувань за співучасть у вбивстві політичного лідера в країні походження; твердження позивача ґрунтуються лише на загальновідомій інформації та носять виключно суб`єктивний характер. Враховуючи можливі види покарань за вчинені правопорушення в НР Бангладеш, а також відсутність факту обвинувачення та вироку суду, відповідач-1 дійшов висновку, що заявник звернувся до органу міграційної служби лише для легалізації на території України та отримання відповідних документів. Навіть у разі існування обвинувачення заявника у вбивстві, він мав можливість вирішувати зазначене питання у правовому полі, а саме: оскаржити обвинувачення та сплатити штраф і не потрапити до в`язниці, але не використав таку можливість. Кардинально низькі свідчення, якими шукач захисту обґрунтовує ту подію, що сталася з ним в країні громадянської належності, вказують на досить низьку ймовірність існування такої ситуації в реальності. Крім того, на співбесіді 14.06.2017 заявник особисто вказує, що його прохання полягає в тому, щоб отримати документ для уникнення проблем з поліцією та з метою працевлаштування, щоб бути корисним, а не наявність переслідування органами влади та людьми з політичних партій в країні походження. Викладене свідчить, що ОСОБА_1 прибув до України з метою легалізації перебування, у т.ч. шляхом набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, за фіктивними підставами.

Дослідивши інформацію по країні походження заявника, в контексті обставин справи, відповідач-1 дійшов висновку, що влада НР Бангладеш сприяє максимальному поліпшенню економічного та туристичного клімату країни, крім того громадяни НР Бангладеш мають доступ до законодавчих актів, які дають можливість реалізувати їм свої політичні права і свободи на належному рівні.

Підсумовуючи, відповідач-1 вказав у висновку, що інформація, повідомлена іноземцем, щодо неможливості його перебування у країні походження через погрози зі сторони держави, є недоведеною, а заява необґрунтованою.

Керуючись ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", вказано на доцільність прийняти рішення про відмову в оформленні документів позивачу для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з необґрунтованістю заяви та відсутністю умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 76-84).

Суд встановив, що наказом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві № 266 від 21.06.2017, відповідно до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі висновку від 21.06.2017 наказано Управлінню з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в м. Києві відмовити в оформленні документів гр. Республіки Бангладеш ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 85), про що 22.06.2017 позивачу надіслано повідомлення № 144 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 10, 86).

29.06.2017 за вх. № Х-2815-17 Державною міграційною службою України отримано скаргу громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій позивач просив скасувати наказ № 266 від 21.06.2017 Головного управління ДМС в м. Києві та зобов`язати Головне управління ДМС в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.87-90).

Уповноваженою посадовою особою Державної міграційної служби України 06.10.2017 складено Висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджений 09-10.10.2017, відповідно до якого вказано на доцільність відхилити скаргу ОСОБА_1 на рішення ГУ ДМС в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 92-98).

Державною міграційною службою України 10.10.2017 прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 93-17, яким встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 прийнято ГУ ДМС в місті Києві на підставі повного і всебічного вивчення обставин, наявних в матеріалах справи, та є правомірним і обґрунтованим (а.с. 91), про що надіслано позивачу повідомлення № 284 від 20.10.2017 (а.с. 11).

Вважаючи свої права порушеними внаслідок прийнятих відповідачами рішень, громадянин Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду.

Оцінюючи встановлені судом фактичні обставини справи та спірні правовідносини, суд враховує таке.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до визначень, наведених в ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, 1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

4) додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особі може бути надано статус біженця за наявності таких підстав:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; громадянства; належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, при вирішенні питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі наведені підстави, безвідносно до того, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Слід зазначити, що відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Як встановлено судом з матеріалів особової справи № 2017KYIV0066, ОСОБА_1 28.01.2017 нелегально перетнув державний кордон України зі сторони російської федерації, документи, що посвідчують особу - відсутні. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 08.06.2017 до територіального органу ДМС, вказуючи на побоювання застосування до нього смертної кари за сфабрикованою кримінальною справою про обвинувачення у вбивстві політичного діяча Республіки Бангладеш.

Разом з тим, ні в заяві, ні під час проведеної з позивачем співбесіди не знайшли свого підтвердження факти існування загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження. Так, відповідач-1 встановив, що відомості, які наводив позивач під час співбесіди, ґрунтуються на інформації з відкритих джерел та містять розбіжності й суперечності, у тому числі щодо особи заявника, подій 2014 року, з якими він пов`язує наявні побоювання стати жертвою переслідувань. В матеріалах особової справи відсутні будь-які відомості про пред`явлене позивачу обвинувачення. При цьому під час співбесіди він вказав, що в 2015 році отримував паспорт, що свідчить на користь висновку, що заявник не перебував у розшуку та не зазнавав переслідувань.

Встановлені обставини, на переконання суду, підставно оцінені стороною відповідача як такі, що вказують на досить низьку ймовірність існування події, на яку вказує позивач, спрямовані на приховування істинних даних щодо своєї особи та обґрунтування власних тверджень шляхом надання вигаданої інформації, з метою легалізації свого перебування в Україні. Також за інформацією інформаційно-аналітичних звітів МЗС України, за підсумками моніторингу та опрацювання інформації по НР Бангладеш Посольством України в Індії, що покриває Бангладеш за сумісництвом, зазначена країна не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини.

Досліджені судом матеріали особової справи позивача у своїй сукупності свідчать, що заява Хок Ашрафул Амінул не містить об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань. А відтак, відповідач-1 дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, або політичних переконань. Не встановлено й фактів щодо можливого застосування до позивача смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижують гідність поводження чи покарання в разі повернення в країну громадянської належності.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Встановлені в ході судового розгляду справи фактичні обставини та їх оцінка в розрізі норм національного та міжнародного законодавства дають суду підстави для висновку, що відповідач-1 як територіальний орган Державної міграційної служби, який розглядав подану позивачем заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в межах спірних правовідносин діяв відповідно до встановленої процедури, обґрунтовано та розсудливо, та прийняв наказ № 266 від 21.06.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не порушуючи законних прав та інтересів позивача. Отже підстави для визнання неправомірним та скасування оскарженого наказу відповідача-1 відсутні.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої та 7 статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи мають право брати участь у розгляді їх скарги.

Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи має право на правову допомогу. За бажанням особи участь у розгляді скарги бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги особі здійснюється особою, її законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою особи, скарга якої розглядається. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може призначити адвоката у встановленому законом порядку через адвокатське об`єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, де почали діяльність органи (установи), уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, - через зазначені органи (установи) відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884 (зі змінами та доповненнями), затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649), пунктами 8.1 - 8.3 Розділу VIII яких установлено:

ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС:

а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС:

а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення територіального органу ДМС (додаток 35);

б) витребовує особову справу заявника від територіального органу ДМС, що ухвалив оскаржене рішення;

в) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону;

г) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

За результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:

а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) про залишення скарги без розгляду.

Пунктом 8.5 Правил № 649 передбачено, що рішення, передбачені пунктом 8.3 цього розділу, оформлюються рішенням ДМС, реєструються в журналі реєстрації рішень про розгляд скарг та надсилаються разом з особовою справою заявника у встановленому порядку до відповідного територіального органу ДМС.

Як встановлено з матеріалів справи, 22.06.2017 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про відмову у прийняті документів прийнято на підставі наказу відповідача-1 № 266 від 21.06.2017.

Позивач, використовуючи своє право на досудове оскарження прийнятого наказу, звернувся із скаргою до ДМС, яка зареєстрована за №Х-2815-17 від 29.06.2017.

За результатами розгляду скарги позивача на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 10.10.2017 затверджено висновок, яким відхилено скаргу позивача.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №3671-VI, пп. б пункту 8.3. розділу VIII Правил № 649 ДМС прийнято рішення № 93-17 від 10.10.2017 про відхилення скарги позивача від 29.06.2017 на наказ ГУ ДМС в місті Києві від 21.06.2017 №266.

Відповідач-2 у висновку за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС, дослідивши всі матеріали особової справи позивача та поданої скарги, врахував, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" від 29.04.2004 № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення стосовно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими і правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Вказані вимоги в справі, що розглядається, дотримані не були.

За таких обставин, відповідач-2 правомірно відхилив подану позивачем скаргу на рішення територіального органу ДМС, а тому відсутні підстави для визнання неправомірним та скасування рішення ДМСУ № 93-17 від 10.10.2017.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зазначає, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.

Враховуючи, що судом не встановлено протиправності оскаржених рішень суб`єктів владних повноважень, відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути подану позивачем заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи результати судового розгляду справи, судові витрати відповідно до статті 139 КАС України не розподіляються.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4А,м. Київ,02152, ЄДРПОУ/РНОКПП 42552598) Відповідач - Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, буд.9,м. Київ,01001, ЄДРПОУ/РНОКПП 37508470)

Повний текст рішення складений 06 травня 2025 року

Суддя Н.О. Дорошенко