Постанова

від 06.05.2025 по справі 644/11476/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 р.Справа № 644/11476/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко С.В., м. Харків, повний текст складено 03.03.25 по справі № 644/11476/24

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова (нині Індустріальний районний суд міста Харкова) із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, в якому просив суд:

- скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №450-1П від 23 грудня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;

- справу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2025 року у справі № 644/11476/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2025 року у справі № 644/11476/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зауважено, що у постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, не зазначено, які саме конкретно відомості про себе (персональні дані) позивач був зобов`язаний уточнити і не уточнив, а отже, не в повному обсязі викладено суть (об`єктивну сторону) адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім того, за позицією позивача, виходячи з примітки до статті 210 КУпАП законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.210-1 КУпАП не застосовуються - за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи. З наявних матеріалів справи та наданих відповідачем копій документів стосовно ОСОБА_1 не вбачається, що відповідачем вживалися заходи щодо отримання персональних відомостей ОСОБА_1 в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося. Не надано запитів та відповідей на запити з повідомленням про відсутність інформації.

Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою № 450-1П від 23.12.2024, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ОСОБА_1 було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. Стягнення було накладене за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 , який був належним чином оповіщений про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 для звірки військово-облікових даних, у визначений час до територіального центру не прибув, про причини неявки не повідомив.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено порушень при накладенні відповідачем адміністративного стягнення на позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з викладеним суд першої інстанції прийшов до висновку, що у задоволенні позову про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення слід відмовити в повному обсязі.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (23.12.2024) діяв особливий період.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно абзацу 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

За приписами абзаців 9 та 12 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються, зокрема, мету виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Виходячи з приведених вище приписів Закону № 3543-XII, вбачається, що територіальному центру комплектування та соціальної підтримки надано право викликати повісткою громадян для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

При цьому, відповідно до пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Отже, вказаним Порядком № 560 уточнено, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати особу для взяття на військовий облік, уточнення їх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Колегією суддів встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови від 23.12.2024 № 450-1П слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію», у зв`язку з неприбуттям позивача 24.11.2024 об 09:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_4 , у строк і місце, зазначені в повістці №1081854 (а саме, 24.12.2024) для звірки військово-облікових даних (а.с. 5 том 1).

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною другою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови, позивачу інкриміновано неприбуттям 24.11.2024 об 09:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_4 , у строк і місце, зазначені в повістці №1081854 (а саме, 24.12.2024) саме для звірки військово-облікових даних (а.с. 5 том 1).

В той же час, за даним самої повістки №1081854 від 08.11.2024 (а.с. 28 том 1) позивач викликався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних.

Таким чином, з приведеного вбачається неузгодженість між метою виклику позивача, яку вказано у повістці, та метою виклику, яку було вказано у оскаржуваній постанові.

Поряд з цим, за приписами Закону № 3543-XII та Порядку № 560 територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати:

- для взяття на військовий облік,

- для визначення призначення на особливий період,

- для уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів,

- для направлення для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Тобто положеннями Закону № 3543-XII та Порядку № 560 закріплено умови, за яких призовників, військовозобов`язаних, резервістів можуть викликати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Колегія суддів досліджуючи питання мети виклику позивача до відповідача, що зумовило формування повістки про виклик №1081854 (а.с. 28 том 1), витребувала у відповідача інформацію про те, які саме відомості стосовно позивача не були оновлені та потребували уточнення, тобто були відсутні у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_4 станом на 08.11.2024, що потребувало виклику особи повісткою №1081854 від 08.11.2024.

У відповідь на вказану вимогу апеляційного суду відповідачем-2 подано додаткові пояснення, в яких зазначено, що на момент формування повістки ІНФОРМАЦІЯ_4 не володів щодо ОСОБА_1 відомостями про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформація щодо проходження огляду медико-соціальної експертної комісії відсутня, у зв`язку з чим виникла необхідність для виклику позивача для уточнення даних.

Разом з тим, відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються, а саме : за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі по тексту Закон № 1951-VIII).

Згідно із статтею 1 Закону № 1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

За змістом частини першої статті 5 Закону № 1951-VIII Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім`я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 34) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

В силу частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді, зокрема, від:

7) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, - відомості, зазначені у пунктах 12, 16-2, 17 частини першої статті 7 цього Закону;

15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

Реєстр здійснює отримання даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з Єдиним державним демографічним реєстром для:

1) проведення зіставлення, звірки та верифікації інформації про фізичну особу відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";

2) використання при наданні публічних (електронних публічних) послуг відповідно до Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг";

3) внесення до Реєстру унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Реєстр здійснює електронну інформаційну взаємодію з інформаційно-комунікаційними системами з використанням системи електронної взаємодії електронних ресурсів.

У разі відсутності технічної можливості передачі даних засобами системи електронної взаємодії електронних ресурсів електронна інформаційна взаємодія може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних систем із застосуванням у них відповідних комплексних систем захисту інформації з підтвердженою відповідністю за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством, інших захищених методів, у тому числі з використанням змінних носіїв.

З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносяться і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами, в тому числі такі дані як відомості про встановлення, зміну групи інвалідності.

Слід зауважити, що згідно з додаткових пояснень ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що ОСОБА_1 мав третю групу інвалідності з датою наступного планового перегляду 13.09.2024. А на момент формування повістки, ІНФОРМАЦІЯ_4 не володів щодо ОСОБА_1 відомостями про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, інформацією щодо проходження огляду медико-соціальної експертної комісії, що і потребувала уточнення.

Разом з тим, виходячи з приписів частини третьої статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» відповідач-2 мав можливість отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, відомості про встановлення, зміну групи інвалідності позивача, які обумовлювати наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, то відповідно колегія суддів вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 був зобов`язаний вчинити дії направлені на отримання таких персональних даних.

Однак, відповідачем-2 ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів неможливості отримання відомостей щодо персональних даних ОСОБА_1 , зокрема, відомості про встановлення, зміну групи інвалідності, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Водночас, колегія суддів вважає необхідних зауважити, що ні в постанові, ні в повістці відповідачем-2 не було конкретизовано які саме дані були відсутні у відповідача, у зв`язку з чим у відповідача була наявна необхідність викликати позивача для уточнення таких даних, адже лише при розгляді справи в суді апеляційної інстанції ІНФОРМАЦІЯ_4 зауважено про те, що уточнення потребували відомості про право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 , яка полягала у порушенні вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію», не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210-1 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався заявник апеляційної скарги знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2025 року у справі № 644/11476/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з наявними в матеріалах справи доказами, а саме, квитанції про сплату № 1399-1957-6666-7304 від 26.12.2024 (а.с. 13 том 1) ОСОБА_1 сплачено відповідно судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 605,60 грн, а згідно платіжної інструкції №0.0.4235545587.1 від 09.03.2025 (а.с.61 том 1) сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2025 року у справі № 644/11476/24 у розмірі 908,40 грн.

Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1514,00 грн.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24.02.2025 по справі № 644/11476/24 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 450-ІП від 23.12.2024 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 гривень.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. МакаренкоСудді Т.С. Перцова С.П. Жигилій