Постанова від 05.05.2025 по справі 500/3647/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3647/24 пров. № А/857/27224/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Онишкевич Т.В.

Сеник Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року (головуючий суддя Підлісна І.М.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль, у справі №500/3647/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

06.06.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі- Управління) та з врахуванням уточнень позовних вимог просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням Архівної довідки про заробітну плату від 31.01.2024 року №М-13/04-15 виданої Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням архівної довідки від 31.01.2024 року №М-13/04-15, виданої Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» та сум заробітної плати визначеної в ній, з дня подання заяви про проведення перерахунку пенсії, та врахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що несплата в повній мірі страхових внесків за спірний період або не відображення сум відрахувань страхових внесків в особових рахунках не може братись до уваги оскільки, саме страхувальник зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а тому позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання обов`язку із своєчасності сплати страхових внесків до органу пенсійного фонду підприємством, де працював позивач. Суд першої інстанції дійшов висновку, що несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для відмови у проведенні перерахунку пенсії та не врахуванні відповідних сум заробітку, відповідно відповідачем протиправно відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням поданої нею архівної довідки від 31.01.2024 року №М-13/04- 15 про заробітну плату за період роботи з 01.02.1992 по 31.12.1997 в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 р. за бажанням пенсіонера, та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, якщо страховий стаж, починаючи з 01.07.2000р. становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата(дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000р. незалежно від перерв. Апелянт зазначає, що враховуючи матеріали зустрічної перевірки, оформлені актом від 11 квітня №1900-1102-1/1872 проводити перерахунок пенсії з врахуванням сум заробітку, зазначених в довідці від 31.01.2024 №М-13/04-15 немає підстав, так як вбачається, що первинні документи оформлені неналежним чином, а за період роботи з 1992-1993 року утримання внесків на соціальне страхування в особових рахунках не зазначено. Відповідно апелянт зазначає, що надалі пенсійна виплата буде проводитись із середньомісячного заробітку, визначеного за період роботи з 01.07.2000 по 31.07.2016 роки.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначила про законність та обґрунтованість рішення першої інстанції та безпідставність вимог апеляційної скарги.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01 грудня 1990 року по 03.09.2001 року працювала на різних посадах в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (банк неодноразово перейменовувався), записи з № 07 по № 11, що підтверджується записами у трудовій книжці.

13 лютого 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області із заявою та пакетом документів для перерахунку пенсії, до якої було долучено довідку від 31.01.2024 року №М-13/04-15 видана Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992 року по 31.12.1997 року в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Однак, Головне управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області не врахувало архівну довідку про заробітну плату від 31.01.2024 року №М-13/04-15 видану Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» та листом від 25.04.2024 р. вих. №1900-0305-8/20203 відмовило позивачу у перерахунку пенсії з врахуванням сум у вищевказаній довідці посилаючись на те, що первинні документи оформлені неналежним чином, а за період роботи з 1992-1993 роки утримання внесків на соціальне страхування в особових рахунках не зазначено.

Не погодившись із протиправними діями Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку пенсії з врахуванням сум у Архівній довідці від 31.01.2024 року №М-13/04-15 за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997 р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Спірним у цій справі є наявність у позивача права на перерахунок пенсії з врахуванням сум у Архівній довідці від 31.01.2024 року №М-13/04-15 за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997 р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» для перерахунку пенсії.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно зі ст.3 Закону №1788-XII, в редакції періоду спірних правовідносин, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом та працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*,- за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частин другої, четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до набрання чинності 01.01.2004 Законом №1058-IV періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до статті 3 та 56 Закону №1788-ХІІ на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми права, чинні у спірних правовідносинах, зокрема, за період з 1992 року по 1997 рік. Так, Інструкцію про порядок сплати і обліку страхових та інших внесків підприємств, установ, організацій і громадян до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 26.03.92 №2-1, основні засади принципи сплати та обліку страхових внесків були передбачені в наступних правових документах Пенсійного фонду України.Згідно Інструкції Правління Пенсійного фонду України №1-7 від 30.01.1992 «Про порядок здійснення операцій по зарахуванню і видаткам коштів Пенсійного фонду України» зазначено, що Пенсійний фонд України утворений відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року. Джерела формування і направлення витрат коштів Фонду визначені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 року №39. Облік надходжень коштів до Пенсійного фонду України по адміністративному поділу проводиться районними (міськими) інспекторами, Кримським республіканським, обласними та Київським міським управліннями* Пенсійного фонду, положення про які затверджує Правління Пенсійного фонду України.

Згідно п.1 Інструкції Правління Пенсійного фонду України №1-7 від 30.01.1992, для обліку коштів, які надходять до Пенсійного фонду України, в установах банків, відкривається балансовий рахунок №807 «Кошти Пенсійного фонду України» (пасивний). В залежності від характеру надходжень їх облік ведеться в управліннях Пенсійного фонду на субрахунках у складі балансового рахунку № 807:

- надходження страхових внесків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання, релігійних громад;

- надходження обов`язкових страхових внесків громадян;

- надходження страхових внесків від громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, осіб, які наймають для роботи окремих громадян за угодами;

- надходження добровільних внесків громадян України на іноземних громадян, підприємств і громадських організацій.

Згідно п.9 Інструкції Правління Пенсійного фонду України №1-7 від 30.01.1992 визначено, що контроль за своєчасним і повним надходженням внесків до Пенсійного фонду здійснюють його органи спільно з податковими органами. Зайві суми платежів зараховуються на рахунок чергових платежів.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом правових норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Так, з гідно записів №07 по № 11 з 01 грудня 1990 року по 03.09.2001 року позивач працювала на різних посадах в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (банк неодноразово перейменовувався). На підтвердження періоду роботи у вказаний період позивачем подана архівна довідка про заробітну плату від 31.01.2024 року №М-13/04-15 видана Державним архівом Тернопільської області в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Колегія суддів зазначає, що внаслідок невиконання Тернопільською дирекцією акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та можливості перерахунку пенсії за час роботи у вказаній установі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, відсутність інформації в Пенсійному Фонді щодо сплати страхових внесків за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії та позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії позивачу.

Водночас, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, нарахування заробітної плати та обов`язку роботодавця сплати усіх необхідних платежів до фондів, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, врахування заробітної плати за спірний період, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, та наявність заборгованість підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (виплаченої заробітної плати у такі періоди) на такому підприємстві.

Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що посилання відповідача на відсутність підстав для врахування отриманих позивачем сум заробітної плати у зв`язку з несплатою підприємством страхових внесків, є неправомірними, адже обов`язок щодо сплати страхових внесків несе підприємство-страхувальник, а відповідач зі свого боку наділений компетенцією щодо контролю по вчасності та повноті надходжень внесків до фонду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 208/6680/16-а, від 20.03.2019 по справі № 688/947/17 та від 17.07.2019 по справі № 144/669/17.

Водночас колегія суддів зауважує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на положеннях Закону України №2464-VI, який набрав чинності з 01.01.2011 року, проте такий не регулює правовідносини щодо періоду роботи у 1992 1997 роках. Вказаний період підпадає під дію Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», Постанови КМУ №39 від 28.01.1992 р., Інструкції Правління Пенсійного фонду України №1-7 від 30.01.1992 «Про порядок здійснення операцій по зарахуванню і видаткам коштів Пенсійного фонду України» інших нормативних документів, якими врегульовано у спірний період порядок нарахування та сплати страхових внесків страхувальниками страхових внесків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання, релігійних громад, що судом першої інстанції не враховано.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції констатує, що визнавши за позивачем право на перерахунок пенсії на підставі Архівної довідки про заробітну плату від 31.01.2024 року №М-13/04- 15 виданої Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою скасування судового рішення та задоволення позову.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Водночас, з врахуванням вимог ст.139 КАС України, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 969,12 грн.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою скасування судового рішення та задоволення позову.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року скасувати та позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням Архівної довідки про заробітну плату від 31.01.2024 року №М-13/04-15 виданої Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести з 13 лютого 2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням архівної довідки від 31.01.2024 року №М-13/04-15, виданої Державним архівом Тернопільської області за період роботи з 01.02.1992р. по 31.12.1997р. в Тернопільській дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» та сум заробітної плати визначеної в ній з врахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (ЄДРПОУ 40377598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 969,12 грн.(дев`ятсот шістдесят дев`ять грн) 12 коп. за подання позовної заяви.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник