Постанова від 06.05.2025 по справі 460/6328/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6328/24 пров. № А/857/24509/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року, ухвалене суддею Друзенко Н.В. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/6328/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

13 червня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача - Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків, який має двох і більше дітей віком до 15 років, при звільненні зі служби за період 2020-2024 роки; зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одному з батьків, який має двох і більше дітей віком до 15 років, при звільненні зі служби за період 2020-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 02.05.2024.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що після подання рапорту на звільнення ним подано до відповідача рапорт, який містив вимогу про компенсацію невикористаних днів додаткових оплачуваних відпусток як батькові, який має двох і більше дітей віком до 15 років. До рапорту додано докази про те, що його дружина не використовувала право на отримання такої відпустки. Вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні його вимог.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2021-2023 роки.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2021-2023 роки.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позивачем вимог. Суд зазначив, що позивач, звертаючись 25.04.2024 з рапортом до начальника ТУДСА у Рівненській області щодо нарахування та виплатигрошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як батьку, який має двох і більше дітей віком до 15 років, при звільненні зі служби, вказував саме період за 2021, 2022 та 2023 роки. Судом встановлено, що позивач є батьком трьох дітей віком до 15 років. Також матеріалами справи підтверджено, що дружині позивача -матері дітей така відпустка не надавалась. Вказане, було зазначене позивачем у рапорті від 25.04.2024.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зауважує, що з 2020 року позивач жодного разу не звертався до роботодавця про надання йому щорічної додаткової відпустки як батьку двох дітей до 15 років, а з моменту внесення змін (09.05.2021) не надавав доказів в підтвердження того, що матір`ю дітей не використовувалась соціальна відпустка на дітей у 2021-2024 роках.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до висновку, що в задоволенні апеляційнї скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 проходив службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Рівненській області з 23.01.2020 по 02.05.2024, що підтверджується записами трудової книжки.

25.04.2024 позивач звернувся з рапортом до начальника ТУДСА у Рівненській області щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як батьку, який має двох і більше дітей віком до 15 років, при звільненні зі служби за період 2021-2023 роки.

Листом від 24.05.2024 Територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як батьку, який має двох і більше дітей віком до 15 років.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно дост.43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно доч.7ст.43 Конституції Україниправо на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Так, державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідно дост. 1 цього Законудержавні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюютьсяКонституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно ст. 2 Закону України«Про відпустки»право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Правові засади організації та діяльності Служби судової охорони, статус працівників служби, а також порядок проходження служби в судовій охороні визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 161 Закону №1402-VIII, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони (частина третя статті 165 Закону №1402-VIII).

Разом з тим, поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

В даному випадку спірним є питання виплати позивачу грошової компенсації за всі не використані дні соціальної відпустки, передбаченоїстаттею 19 Закону України №504/96-ВР, за період 2021-2024 роки.

Відповідно дост.19 Закону №504/96-ВРв редакції, що діяла до 09.05.2021, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» від 15.04.2021 № 1401-IX, який набрав чинності 09.05.2021, внесені зміни дост. 19 Закону України «Про відпустки», а саме: слова «Жінці, яка працює і має» замінено словами «Одному з батьків, які мають».

Отже, з 09.05.2021 розширено коло осіб, які мають право на визначенуст.19 Закону №504/96-ВРщорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів, і за змістом цієї норми до таких осіб, зокрема,включено нетільки матір, а і батька двох або більше дітей віком до 15 років.

Водночас, законом не виключаються випадки, за яких поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року та надано поліцейським право використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Тож, з огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

При вирішенні спірних правовідносин судом першої інстанції слушно враховано, що відповідно до пункту 8статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщоЗаконом України «Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14статті 10-1 Закону №2011-ХІІпередбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17статті 10-1 Закону №2011-ХІІв особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18статті 10-1 Закону №2011-ХІІв особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене узаконах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XIIта «;Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII(далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

В розумінніст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Водночас,норми Закону №2011-XIIне обмежують та не припиняють право на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби в особливий період.

Колегія суддів зауважує, що право на таку відпустку повної тривалості разі виникає незалежно від відпрацьованого часу, а скористатися додатковою соціальною відпусткою може тільки один із батьків.

При цьому, роботодавцеві має бути наданий будь-який належним чином оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що другому з батьків дітей не надавалася така соціальна відпустка.

Таким документом є довідка з місця роботи другого з батьків, у якій зазначено, що працівник не використовував додаткову відпустку. Але, якщо працівник таку довідку не може надати з об`єктивних причин (другий з подружжя є безробітним, приватним підприємцем тощо), то відповідними документами можуть стати: копія трудової книжки, витяг із електронної трудової книжки з порталу електронних послуг ПФУ, дані про трудовий та страховий стаж із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ, довідка з центру зайнятості, довідка про зайняття підприємницькою діяльністю тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком трьох дітей до 15 років: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями свідоцтв про народження. Копією трудової книжки та довідкою форми ОК-5, підтверджується, що дружині ОСОБА_7 - матері дітей, вказана відпустка не надавалась, про що вказувалось позивачем у рапорті від 25.04.2024.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним факт того, що дружина позивача не використовувала відпустку одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем станом на час його звільнення, не було використано додаткову відпустку, як одного з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2021, 2022 та 2023 роки.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Та обставина, що позивач під час проходження служби не звертався з рапортом про надання відпустки як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, не позбавляє його права на її отримання або, відповідно, отримання компенсації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі праву позивача дії.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимогст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями139,242,308,309,311,315,316,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 460/6328/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятоїстатті 328 КАС України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний