Постанова

від 09.04.2025 по справі 759/17288/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 759/17288/21

провадження № 61-17964св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

відповідачі: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакфорт Груп», ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмаринка»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Білич І. М., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулися з позовом до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакфорт Груп» (далі - ТОВ «Лакфорт Груп»), ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - КП «Житло-сервіс»), Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі - КП «Спецжитлофонд»), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмаринка» (далі - ОСББ «Хмаринка»), про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій незаконними та усунення перешкод у користуванні майном.

Позов мотивовано тим, що відповідачі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ТОВ «Лакфорт Груп», ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 оформили право власності на приміщення горища без згоди співвласників багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Приміщення горища будинку є спільною власністю всіх мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , які не надавали згоди на їх відчуження та проведення переобладнання приміщень на квартири.

Відповідачі створили незаконні перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні майном, що належить позивачам на праві спільної сумісної власності, та незаконно провели будівельні роботи на горищі.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 просили суд:

визнати незаконними та скасувати державну реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та свідоцтва про право власності, а саме щодо реєстрації: квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 77,1 кв. м, за ОСОБА_10 ; квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_11 ; квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 38,9 кв. м, за ТОВ «Лакфорт Груп»; квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 42,3 кв. м, за ОСОБА_12 ; квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 39,4 кв. м, за ОСОБА_17 ; квартири АДРЕСА_7 , загальною площею 38,9 кв. м, за ОСОБА_14 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати незаконними дії ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ТОВ «Лакфорт Груп», ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 щодо здійснення будівельних робіт (реконструкції) в приміщеннях загального користування (горищ) та щодо реєстрації права власності на зазначені приміщення горищ без згоди співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ТОВ «Лакфорт Груп», ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 за свій рахунок відновити приміщення загального користування (горища), забезпечивши до нього вільний доступ всіх співмешканців багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 22 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано таким.

Відповідачі придбали спірне майно на підставі договорів купівлі-продажу, проте позивачі не ставлять питання щодо їх оскарження.

Місцевий суд виснував, що вимоги про визнання незаконними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та свідоцтв про право власності є неефективним способом захисту порушених прав, а вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу не заявлено, що є підставою для відмови у позові.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги позивачів про визнання незаконними дій та зобов`язання відповідачів за свій рахунок відновити приміщення загального користування (горища), забезпечивши до нього вільний доступ всіх співмешканців багатоквартирного будинку, як похідних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в інтересах яких діяв адвокат Радкевич С. О., оскаржили його в апеляційному порядку. Позивачі вважали рішення суду незаконним та необґрунтованим, посилаючись на те, що відповідачі самовільно, без будь-яких дозволів та згоди мешканців будинку здійснили будівельні роботи (реконструкцію) в приміщеннях (горищі), що належить на праві спільної сумісної власності всім мешканцям будинку, зробивши неможливим доступ до комунікацій будинку. Зазначали, що право спільної власності на допоміжні приміщення та інші елементи багатоквартирного житлового будинку окремо не підлягає державній реєстрації. Звертали увагу суду, що відповідно до акта обстеження від 25 травня 2021 року доступ до всіх технічних поверхів (горищ) заблоковано, наразі там розташовані житлові приміщення (квартири). Відповідно до письмових пояснень КП «Спецжитлофонд» спірні допоміжні приміщення (квартири) АДРЕСА_8 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_13 ?А, АДРЕСА_13 ?Б, АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 з`явились у результаті незаконних дій з майновими правами.

Київський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року змінив, виклав його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивачі обрали неефективний (неналежний) спосіб захисту порушених прав, проте, вважали, що мотиви, за яких місцевий дійшов такого висновку, є помилковими.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що захоплена відповідачами частина горища загального користування багатоквартирного будинку призвела до вибуття самовільно зайнятого приміщення поза волею співвласників будинку, тому саме пред`явлення позову до кінцевих набувачів права на об`єкти нерухомого майна про його витребування на підставі статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідало б вимогам закону та є належним способом захисту.

Отже, на думку апеляційного суду, задоволення заявлених позивачами позовних вимог не призведе до поновлення їх порушених прав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , в якій позивачі просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 26 жовтня 2022 року у справі № 916/2022/21.

Заявники зазначають про неврахування судами під час розгляду справи висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та свідоцтва про право власності на допоміжні приміщення, які належать власникам квартир у багатоквартирному будинку на праві спільної сумісної власності.

Посилаються на те, що у разі наявності будь-яких обмежень у здійсненні права користування майном власник або заінтересована особа має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема в судовому порядку.

Зазначають, що спірні горища, які є допоміжними приміщенням, не підлягають державній реєстрації за співвласниками майна, якими є усі власники квартир у багатоквартирному будинку.

Вважають, що вимога про зобов`язання відповідачів привести приміщення горища у попередній стан, забезпечивши до нього вільний доступ всіх співмешканців будинку, є також належним способом захисту у цій справі.

Аргументи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2025 року справу призначив до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 70-119, т. 1).

30 жовтня 2020 року між ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ТОВ «Міськжитлосервіс» в особі директора Карасенка Р. Ю., який діяв на підставі статуту та рішення від 26 жовтня 2020 року № 26/10/2020, укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Кучмою К. С., відповідно до якого ОСОБА_11 та ОСОБА_18 купили та прийняли по 1/2 частці кожен нежитлове приміщення № 74, загальною площею 156,2 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1571811980000 (а. с. 181, 182, т. 1).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 листопада 2020 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є співвласниками по 1/2 частки квартири АДРЕСА_18 (а. с. 184, 185, т. 1).

Відповідно до висновку щодо переобладнання об`єкта нерухомого майна від 09 листопада 2020 року № 2071, виготовленого ТОВ «Іван Алгоритм», об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення № 74 за адресою: АДРЕСА_1 , яке було реконструйовано, не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Відповідно до вказаного висновку нежитлове приміщення № 74 було переобладнано під житлове приміщення та використовується як квартира. Під час здійснення інвентаризації проведено уточнення нумерації квартири та встановлено фактичну нумерацію квартири - АДРЕСА_2 (а. с. 199, 200, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна від 09 червня 2021 року квартира АДРЕСА_19 належить на праві власності ОСОБА_11 (а. с. 75, т. 1).

01 червня 2021 року між ТОВ «Партсін» укладені договори купівлі-продажу з:

ОСОБА_12 на придбання квартири АДРЕСА_20 (а. с. 25, 26, т. 2);

ОСОБА_12 на придбання квартири АДРЕСА_21 (а. с. 31, 32, т. 2);

ОСОБА_17 в особі представника за довіреністю ОСОБА_19 на придбання квартири АДРЕСА_22 (а. с. 37, 38, т. 2);

ОСОБА_17 в особі представника за довіреністю ОСОБА_19 на придбання квартири АДРЕСА_23 (а. с. 43, 44, т. 2);

ОСОБА_17 в особі представника за довіреністю ОСОБА_19 на придбання квартири АДРЕСА_24 (а. с. 49, 50, т. 2);

ОСОБА_14 на придбання квартири АДРЕСА_25 (а. с. 55, 56, т. 2);

ОСОБА_14 на придбання квартири АДРЕСА_26 (а. с. 61, 62, т. 2).

01 червня 2021 року між ТОВ «Партсін» та ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 підписано акти приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до яких покупці прийняли зазначені квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

10 серпня 2021 року між ТОВ «Лакфорт Груп» укладені договори купівлі-продажу квартири з:

ОСОБА_16 на придбання квартири АДРЕСА_27 (а. с. 185-188, т. 2);

ОСОБА_16 на придбання квартири АДРЕСА_28 (а. с. 189-192, т. 2);

ОСОБА_15 на придбання квартири АДРЕСА_29 (а. с. 12, 13, т. 3);

ОСОБА_15 на придбання квартири АДРЕСА_30 (а. с. 14, 15, т. 3).

Відповідно до акта про відсутність доступу до приміщень будинку (горища) від 20 липня 2021 року, складеного співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено факт відсутності доступу співвласників багатоквартирного будинку до приміщень горища, який перекритий замкнутими дверима, що були встановлені без погодження із співвласниками будинку (а. с. 68, 69, т. 1).

У вересні 2021 року співвласники квартир у багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1 створили ОСББ «Хмаринка», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а. с. 229, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 як на підставу своїх порушених прав посилалися на те, що вони є власниками квартир у багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1 , водночас приміщення горища було відчужено без згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку. Спірні допоміжні приміщення горища оформлено відповідачами як квартири, що обмежує доступ та користування позивачів як співвласників багатоквартирного будинку горищем.

Позивачі, вважаючи, що їх права як співвласників допоміжних приміщень горища порушені, просили про визнання незаконними та скасування державної реєстрації права власності на квартири, скасування свідоцтв про право власності, визнання дій незаконними та усунення перешкод у користуванні горищем.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд керувався тим, що вимоги про визнання незаконними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та свідоцтв про право власності є неефективним способом захисту порушених прав співвласників допоміжного приміщення горища, а вимогу щодо оскарження договорів купівлі-продажу позивачі не заявляли, тому вважав наявними підстави для відмови в позові.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги позивачів про визнання незаконними дій та зобов`язання відповідачів за свій рахунок відновити приміщення загального користування (горища), забезпечивши до нього вільний доступ всіх співмешканців багатоквартирного будинку, як похідної вимоги.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, апеляційний суд виснував, що захоплена відповідачами частина горища загального користування багатоквартирного будинку призвела до вибуття самовільно зайнятого приміщення поза волею співвласників будинку, тому саме пред`явлення до кінцевих набувачів права на об`єкти нерухомого майна позову про їх витребування відповідало б вимогам закону та є належним способом захисту.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та / або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61?12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У частині другій статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і та інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі

№ 14-рп/2011щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 554/8296/21 викладено висновок про те, що «співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень».

У справі, що переглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із тим, що спірні приміщення мають статус допоміжного приміщення горища, однак помилково керувався тим, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту прав, яким, за висновками місцевого суду, має бути визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних квартир.

Водночас місцевий суд не навів обґрунтованих мотивів, що поновлення права позивачів може відбуватися лише шляхом визнання недійсними договорів купівлі?продажу спірних квартир, не надав правової оцінки іншим вимогам як способу захисту порушених прав позивачів.

Апеляційний суд, змінивши мотиви рішення суду першої інстанції, погодився з тим, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту прав, проте, належним способом вважав заявлення вимоги про витребування майна.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права

Визначальним у спорах за позовом співвласників багатоквартирного будинку щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, яким чином таке приміщення або його частину передано у приватну власність та чи здійснена така передача за згодою співвласників.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 зазначено: «Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав».

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 26 жовтня 2022 року у справі № 916/2022/21, на які посилаються заявники у касаційній скарзі.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц у спорі щодо незаконного переобладнання горища багатоквартирного будинку викладено висновок, зокрема, про те, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку не можуть бути окремо відчужені як такі, не можуть бути сформовані як окремий об`єкт нерухомості й речове право на них не може бути зареєстроване. Тобто допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, як і елементи спільного майна такого будинку взагалі, є обмежено оборотоздатними.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 760/33583/21 (провадження № 61?11771св24) Верховний Суд зазначив: «Суди не врахували, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку мають специфічний правовий режим і такий спосіб захисту як визнання недійсним правочину, так і оспорювання рішень та записів реєстратора, можуть бути застосовані для захисту прав співвласників багатоквартирного будинку».

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 набули право власності на спірні приміщення горища зазначеного багатоквартирного будинку шляхом укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень (квартир) АДРЕСА_2 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_31 , АДРЕСА_32 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_33 , що підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Місцевий суд дійшов передчасного висновку про те, що єдиним належним та ефективним способом захисту прав позивачів є визнання недійними договорів купівлі?продажу спірних квартир, а апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, - що таким способом є реєстраційне підтвердження володіння спірним майном шляхом подання віндикаційного позову.

Апеляційний суд не врахував, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14?93цс20)).

Отже, для захисту прав співвласників багатоквартирного будинку на допоміжне приміщення горища не потребується введення їх у володіння цим приміщенням шляхом подання віндикаційного позову, на що посилались позивачі у позовній заяві та касаційній скарзі.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Зазначена вище правова позиція стосується таких допоміжних приміщень, які є складовою частиною багатоквартирного будинку та належать власникам квартир у ньому на праві спільної сумісної власності.

У справі, яка переглядається, суди не надали належної оцінки доводам позивачів, не встановили правових підстав набуття сторонами у власність спірних приміщень, не врахували, що правовідносини, які склалися між сторонами, потребують визначення правового режиму приміщень, відчужених за оспорюваними правочинами, тобто чи належать вони до допоміжних приміщень в структурі житлового будинку, у зв`язку з чим не встановили, які саме права та інтереси позивачів порушені та якого результату вони хотіли досягнути, звертаючись до суду з позовом, не здійснили належну правову кваліфікацію заявлених вимог та не звернули уваги на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, що підлягали застосуванню.

Встановлення зазначених обставин, враховуючи мету цього позову, є необхідною передумовою для визначення належного і ефективного способу захисту порушеного права позивачів.

Відмовивши у позові у зв`язку з обранням позивачами неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили розгляд справи по суті та не надали оцінки встановленим обставинам на предмет обґрунтованості кожної із заявлених позовних вимог та наявності порушеного права позивачів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, підтвердилися під час перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік