Рішення

від 01.05.2025 по справі 909/192/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.05.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/192/25

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс",

про стягнення заборгованості в сумі 121 119,82 грн, з них: 112 000,00 грн - основний борг, 7290,80 грн - інфляційні втрати, 1829,02 грн - 3 % річних

за участю:

від позивача: Мельник Роман Ярославович

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 121 119,82 грн., з них: 112 000,00 грн. - основний борг, 7290,80 грн. - інфляційні, 1829,02 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обгрунтував неналежним виконанням відповідачем умов Договору про міські та міжміські перевезення вантажів автотранспортом №05-03/2024 від 05.03.2024 в частині здійснення своєчасної та повної оплати вартості послуг по перевезенню, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги в сумі 112 000,00 грн. За неналежне виконання основного зобов`язання позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Позовні вимоги обгрунтовані нормами 526, 530, 625 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Про розгляд справи повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 27.03.2025, копія якої направлялась на його адресу, яка зазначена у позовній заяві та відповідає адресі, що зазначена у ЄДРЮОФОтаГФ (підтверджується Відповіддю з ЄДРЮОФОтаГФ №1238478 від 27.03.2025 сформований засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" за запитом суду) та яка повернулась на адресу суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою". З урахуванням п. 5 ч.6 ст. 242 ГПК України, наведене свідчить про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляд справи. Відзив на позов суду не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов`язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, дослідивши та об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини у справі вказують про те, що 05 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" (по договору - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" (по договору - замовник) укладено Договір про міські та міжміські перевезення вантажів автотранспортом №05-03/2024, відповідно до умов якого виконавець взяв на себе обов`язок надати замовнику міжміські автотранспортні послуги по перевезенню вантажів та інших матеріальних цінностей, які не заборонені до перевезення законодавством України, а також інше автотранспортне обслуговування замовника (далі - Договір). Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

Пунктом 4.1 Договору вартість перевезень попередньо обумовлюється сторонами в Протоколі узгодження договірної ціни, що підтверджується після виконання автотранспортних послуг рахунком, який виставляється виконавцем на підставі реєстру погоджених із замовником відстаней від пункту завантаження до пункту призначення товарно-транспортними накладними (ТТН) з відповідними відмітками про отримання (здачу) вантажу, актом виконаних робіт.

Згідно п. 4.3 Договору сторонами погоджено, що розрахунки за обумовлені договором послуги здійснюються на підставі Акту виконаних робіт.

Водночас , на підтвердження надання позивачем послуг по перевезенню вантажу, останній надав суду Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 752 000,00 грн, зокрема: №080324-1 від 08.03.2024 на суму 24 000,00 грн, №250424-1 від 25.04.2024 на суму 24 00,00 грн, №100524-1 від 10.05.2024 на суму 24 000,00 грн, №210524-1 від 21.05.2024 на суму 24 000,00 грн, №230524-1 від 23.05.2024 на суму 24 000,00 грн, №040624-1 від 04.06.2024 на суму 27 000,00 грн, №200624-1 від 20.06.2024 на суму 24 000,00 грн, №260624-1 від 26.06.2024 на суму 27 000,00 грн, №270724-1 від 27.07.2024 на суму 27 000,00 грн, №100724-3 від 10.07.2024 на суму 27 000,00 грн, №170724-1 від 11.07.2024 на суму 27 000,00 грн, №020824-1 від 02.08.2024 на суму 27 000,00 грн, №200824-1 від 20.08.2024 на суму 27 000, 00 грн, №040924-1 від 04.09.2024 на суму 27 000,00 грн, №090924-1 від 09.09.2024 на суму 28 000,00 грн, №110924-1 від 11.09.2024 на суму 28 000,00 грн, №071024-1 від 07.10.2024 на суму 28 000,00 грн, №091024-1 від 09.10.2024 на суму 28 000,00 грн, №111024-1 від 11.10.2024 на суму 28 000,00 грн, №251024-1 від 25.10.2024 на суму 28 000,00 грн, №061124-1 від 06.11.2024 на суму 28 000,00 грн, №041124-1 від 04.11.2024 на суму 28 000,00 грн, №111124-1 від 11.11.2024 на суму 28 000,00 грн, №121124-2 від 12.11.2024 на суму 28 000,00 грн, № 181124-1 від 18.11.2024 на суму 28 000,00 грн, №201124-1 від 20.11.2024 на суму 28 000,00 грн, №221124-1 від 22.11.2024 на суму 28 000,00 грн, №081124-3 від 08.11.2024 на суму 28 000,00 грн, у яких сторонами зазначено, що проведення робіт (надання послуг) здійснено на підставііншого Договору від25.04.2024.

Оплату за надані послуги відповідач здійснив частково, а не оплаченою залишилась заборгованість в сумі 112 000, 00 грн .

Претензійним листом вих. №11 від 20.01.2025 позивач повідомив відповідачу про наявність заборгованості за надані ним послуги по перевезенню вантажу на суму 112000 грн та вимагав про їх сплату.

Однак відповідач оплату заборгованості не здійснив, відповіді на претензію не надав, що зумовило звернення позивача із позовом до суду.

Зі змісту приписів ст.11 ЦК України, вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договорів та інші правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.67ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Згідно зі ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1ст.181ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, з урахуванням ч.2ст.205 ЦК України, договір може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій (господарської операції), що засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" фактом підтвердження господарської операції є первинні документи.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ст. 9 названого Закону).

До первинних документів належать такі документи, як видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт виконаних робіт, прибутковий та видатковий касовий ордер, та інші.

Про факт вчинення господарської операції щодо виконання підрядних робіт у відповідності до норм чинного законодавства свідчать, зокрема і складання Акту приймання виконаних робіт (послуг).

Долучені до матеріалів справи копії Актів здачі-приймання робіт (надання послуг), підписані обома сторонами, підтверджує факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення вантажу.

Згідно ч.4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Із наявних в матеріалах справи Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) вбачається, що проведення робіт (надання послуг) здійснено на підставі Договору від 25.04.2024 (до матеріалів справи не долучено), а не щодо невиконання відповідачем умов Договору від 05.03.2024, на який посилається позивач у позові та який долучено до матеріалів справи.

Тому, до вказаних правовідносин суд не застосовує умови Договору про міські та міжміські перевезення вантажів автотранспортом №05-03/2024 від 05.03.2024, а застосовує загальні положення зобов`язальних правовідносин.

Принагідно, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Зазначені вище Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є юридичними документами, які свідчать про надання позивачем по справі послуг щодо перевезення вантажу та одночасно виникнення у відповідача зобов`язання про здійснення плати за отриманий товар.

За змістом статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом(стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В даному випадку строк виконання зобов`язання щодо здійснення оплати за надані позивачем послуги здійснюється з урахуванням пред`явлення позивачем вимоги №11 від 20.01.2025, яку доставлено відповідачу на електронну адресу 20.01.2025, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з електронного кабінету про доставку .

Отже, строк здійснення оплати суми заборгованості, за наданні послуги, з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України, сплив 27.01.2025 (останній день оплати).

Відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати за підрядні роботи по актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) належним чином не здійснив , доказів протилежного суду не надав ,тому сума заборгованості в розмірі 112 000,00 грн є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено в ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 19.12.2019 у справі №911/2845/18.

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем зобов`язання у встановлений законом строк. Період прострочення оплати наданих позивачем послуг на суму 112 000 грн має місце з 28.01.2025 року, а за прострочення виконання грошового зобов`язання інфляційні втрати складають на суму 896,00 грн та три відсотки річних в сумі 211,73 грн.

За наведеного, задоволенню підлягають інфляційні втрати на суму 896,00 грн та три відсотки річних в сумі 211,73 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6394,80 грн та 3% річних в розмірі 1617,29 грн слід відмовити.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведено: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк; у належному місці.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як сутності права вцілому. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу полягає в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, зокрема в частині стягнення 113 107,73 грн заборгованості, з них: 112000,00 грн - основний борг, 896,00 грн - інфляційні втрати, 211,73 грн - 3 % річних. В іншій частині позову слід відмовити.

Згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач при поданні позову зазначив про понесення ним витрат по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн та просить суд про їх відшкодування у разі задоволення позову.

Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 ст. 4 вказаного вище закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у 1 розмірі прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Як підтверджується матеріалами справи позивач звернувся із позовом до суду у 2025 році.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" передбачено, що з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.4 вказаного закону при поданні до суду позовних матеріалів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява подана через систему "Електронний суд", про що свідчить відмітка на позовній заяві.

У позовній заяві позивач заявив вимоги майнового характеру за подання яких сплатив 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №66 від 21.02.2025, яка долучена до матеріалів справи.

Судом перевірено правильність нарахування і сплати судового збору та, з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" (в тому числі коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку із поданням позовної заяви через Електронний суд), встановлено, що сплаті підлягав судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Приписами п.1.ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що у разі сплати судового збору за подання позову в більшому розмірі, то зайво сплачена його сума (судового збору) підлягає поверненню на підставі поданого клопотання особи, яка його сплатила.

Клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору не подано, тому у суду відсутні правові підстави для повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 605,60 грн.

Відповідно до п.2 ч.1ст. 129Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням норм ст. 129 ГПК України та результату вирішення спору (позов задоволено частково) судовий збір по справі в розмірі 2 262,16 грн слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача. Решту судового збору в сумі 160,24 грн залишити за позивачем.

Керуючись ст.73, 74 ,77, 86, 123, 129, 165, 178, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" про стягнення заборгованості в сумі 121 119,82 грн, з них: 112 000,00 грн - основний борг, 7290,80 грн - інфляційні втрати, 1829,02 грн - 3 % річних - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" (вул. Василіянок, буд.15, офіс 31, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 44864775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Транс" (вул. Вокзальна, буд.8, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78405, код ЄДРПОУ 40821172) 113107,73 грн заборгованості, з них: 112000,00 грн - основний борг, 896,00 грн - інфляційні втрати, 211,73 грн - 3 % річних та 2262,16 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 06.05.2025.

Суддя С. М. Кобецька