Рішення від 06.05.2025 по справі 914/3030/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2025 Справа № 914/3030/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., за участю секретаря Федак В. В., розглянувши матеріали справи за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», м. Моршин, Львівська область;

про стягнення заборгованості в сумі 892 818,86грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Горбунова Ольга Леонідівна - представник;

від відповідача: Богомазова Ірина Олександрівна - представник.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Розгляд справи судом.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про стягнення заборгованості в сумі 892 818,86грн., з яких 812 452,91грн. інфляційні втрати та 80 365,95грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 23.12.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Процесуальний хід розгляду зазначено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Через систему «Електронний суд» відповідач 07.01.2025р. подав відзив на позовну заяву за вх.№521/25 та 20.01.2025р. подав заяву за вх. № 1547/25 від 21.01.2025р. про застосування строків позовної давності; 09.01.2025р. подав відповідь на відзив за вх.№748/25 від 10.01.2025р.; позивач 22.01.2025р. подав заперечення за вх. № 1794/25 на заяву про застосування строків позовної давності та 10.02.2025р. подав додаткові пояснення за вх. № 3577/25 від 11.02.2025р.; відповідач 07.02.2025р. подав клопотання за вх.№ 3394/25 про зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат; відповідач 09.03.2025р. подав заяву за вх.№ 6062/25 від 10.03.2025р. про долучення доказів до матеріалів справи; відповідач 13.03.2025р. подав заяву за вх.№6594/25 від 14.03.2025р. про долучення доказів до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 06.05.2025р. з`явився, надав усні пояснення щодо предмета спору, підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 06.05.2025р. з`явився, надав усні пояснення щодо предмета спору, заперечив проти позовних вимог.

Позиції учасників справи.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.05.2007р. між ПрАТ «Львівобленерго» (на той час - ВАТ «Львівобленерго») та ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» був укладений договір № 42340 про постачання електричної енергії.

Позивач вказує, що у листопаді-грудні 2013 року відповідачем було спожито 221824 кВтг. електричної енергії на суму 274 813,31 грн. У зв`язку із неоплатою відповідачем коштів за спожиту електричну енергію ПрАТ «Львівобленерго» було подано позов до суду.

Позивач стверджує, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 позов ПрАТ «Львівобленерго» до ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 277 350,35 грн. заборгованості, у тому числі 274 813,31 грн. за активну електричну енергію, спожиту в листопаді-грудні 2013 року. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.23 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача відмовлено.

Позивач зазначає, що відповідач виконав рішення і сплатив заборгованість 31.10.2023р., однак внаслідок тривалого невиконання зобов`язання з оплати заборгованості та на підставі ст. 625 ЦК України у відповідача виник обов`язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

З огляду на наведене, позивач за період прострочення з 01.02.2014р. до 31.10.2023р. нарахував відповідачу 812 452,91 грн. інфляційних втрат та 80 365,95 грн. 3% річних.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що аргументи відповідача про хід розгляду справи 914/178/14 та надані документи за період 2013-2014 років, не мають жодного відношення ні до предмету, ні підстав позову ПрАТ «Львівобленерго» у справі № 914/3030/24.

Позивач вказує, що відповідач помилково зазначає, що позовна заява стосується стягнення штрафних санкцій під час воєнного стану в Україні, ототожнює та підміняє такі поняття як «неустойка (штраф, пеня)» за ст. 551 ЦК України та заборгованість, що сплачується та розраховується за ст. 625 ЦК України (борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

Позивач наполягає на тому, що неустойка (штраф, пеня) та інфляційні нарахування і 3% річних не є тотожними поняттями та не підлягають відміні, скасуванню чи зменшенню за клопотанням сторони спору.

У запереченнях за вх. № 1794/25 на заяву про застосування строків позовної давності позивач зазначив, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Позивач, покликаючись на правовий висновок зазначений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі № 127/15672/16-ц, вказує, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Позивач стверджує, що позов пред`явлений в період дії карантину та воєнного стану, відтак у суду відсутні правові підстави для застосування позовної давності в цьому спорі.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 812 452,91 грн. інфляційних втрат та 80 365,95 грн. 3% річних за період прострочення з 01.02.2014р. до 31.10.2023р.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у період з 06.06.2013р. по 25.11.2013р. у відповідача існували форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а зокрема протиправні дії третіх осіб. Даний факт засвідчує сертифікат №4600-21-0341 від 05.04.2021 виданий Львівською торгово-промисловою палатою. Саме рейдер ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» здійснював господарську діяльність у період з 01.06.2013 до 31.12.2013 у захоплених корпусах відповідача, саме ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» здійснив оплату за електроенергію 03.12.2013 згідно рахунку №69-03 від 02.12.2013 виданого ПАТ «Львівобленерго», проте кошти згодом були повернуті.

Відповідач вказує, що вчиняв дії щодо повідомлення позивача про виникнення непередбачуваної ситуації, яка викликана діями сторони, що не є стороною договору, а саме ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками». Зокрема, скеровував лист № 1-3/128 від 06.06.2013р. та лист №1-03/204 від 26.06.2013р., у яких містилося повідомлення про вчинення неправомірних дій зі сторони ПАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками».

Відповідач стверджує, що згідно із п.6.1.3 договору про постачання електричної енергії № 42340 від 14.05.2007р. ПАТ «Львівобленерго» зобов`язаний за повідомленням споживача не пізніше ніж за три робочі дні припинити електропостачання у разі недопущення до електроустановок споживача, однак позивач не виконав свого зобов`язання визначеного договором.

Щодо справи №914/290/14 відповідач стверджує, що не вчиняв жодних дій для затягування судового процесу, а навпаки саме відповідачем було подано заяву про поновлення провадження у справі, вчасно подавалися процесуальні документи і взято участь у всіх судових засіданнях.

Відповідач звертає увагу на те, що постановою Західного апеляційного суду від 31.08.2023 у справі №914/290/14 на користь позивача стягнуто 689,92 грн. пені, 159,21 грн. 3% річних, 89,31 грн. інфляційних нарахувань та стверджує, що 31.10.2023 рішення суду у справі №914/290/14 по стягненню 277 350,35 грн, з яких: 274 813,31 грн. боргу за активну електроенергію, 1598,60 грн. за реактивну електроенергію, 689,92 грн. пені, 159,21 грн. 3% річних, 89,31 грн. інфляційних нарахувань ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» виконало добровільно.

Відповідач вважає, що за період розгляду справи №914/290/14 відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних на користь позивача, оскільки зі сторони відповідача вживалися усі правові способи захисту від порушень договору зі сторони ПАТ «Львівобленерго», так і зі сторони третьої особи (ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками»), яка вчинила неправомірні дії по відношенню до відповідача. Фактично з 2015р. до 2022р. тривало досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013150130001122 від 06.06.2013р. Проте лише у 2022 році стороні відповідача стало відомо про закриття даного провадження, у зв`язку з чим і було подано клопотання про відновлення судового розгляду справи.

Відповідач зазначає, що 02.12.2013р. ПАТ «Львівобленерго» припинило постачання електроенергії до будівель споживача ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» і відповідач є відімкненим від електропостачання та не має можливості з грудня 2013 року належно функціонувати, фактично відбувся занепад господарської діяльності ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» що підтверджується фінансовими звітами.

Відповідач вказує, що оскільки Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Кодексом систем розподілу заборонено стягувати будь які інші платежі, окрім плати за надання послуг з розподілу електричної енергії МСР та штрафних санкцій, відповідно вимоги компенсації інфляційних втрат та 3% річних, є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідач вважає, що період нарахувань інфляційних витрат та 3% річних з 23.02.2022р. до 31.10.2023р. не підлягає до задоволення, оскільки пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов`язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану.

Відповідач стверджує, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято Постанову «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» від 25.02.2022р. № 332, яку 26.04.2022р. доповнено пунктом 16, згідно якого передбачено зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, на період воєнного стану.

З огляду на вказану постанову НКРЕКП, відповідач вважає, що 3% річних та інфляційні втрати за період з 23.02.2022р. до 31.10.2023р., не підлягають до стягнення.

Додатково, відповідач зазначив, що вважає розмір авансової оплати на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн та розмір можливих судових витрат у суді першої інстанції, у сумі 30 000,00 грн завищеними та такими що не відповідають складності справи.

У заяві за вх. № 1547/25 від 21.01.2025р. про застосування строків позовної давності відповідач зазначив, що 28.01.2014р. ПАТ «Львівобленерго» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про стягнення боргу у сумі 252 077,00 грн. 24.02.2014р. через канцелярію суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог до 277 350,35 грн, з яких: 274 813,31 грн. боргу за активну електроенергію, 1598,60 грн. за реактивну електроенергію, 689,92 грн. пені, 159,21 грн. 3% річних, 89,31 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач вказує, що постановою Західного апеляційного суду від 31.08.2023р. у справі №914/290/14 на користь позивача стягнуто 277 350,35 грн з яких 274 813,31 грн. боргу за активну електроенергію, 1598,60 грн. за реактивну електроенергію, 689,92 грн. пені, 159,21 грн. 3% річних, 89,31 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач стверджує, що 31.10.2023р. рішення суду у справі №914/290/14 по стягненню 277 350,35 грн, ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» виконало добровільно.

Відповідач зазначає, що 09.12.2024р. подано ПАТ «Львівобленерго» позовну заяву до Господарського суду Львівської області у даній справі, та вважає, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а саме відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2014р. до 08.12.2021р. у загальній сумі 612 075,51 грн.

Відповідач покликається на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21, у якій зазначено, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2014р. до 08.12.2021р. та відмовити ПАТ «Львівобленерго» у задоволені позовних вимог про стягнення 612 075,51 грн.

У клопотанні за вх.№ 3394/25 про зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що період нарахувань інфляційних витрат та 3% річних з 23.02.2022р. до 31.10.2023р., становить 90 110, 70 грн, з них 76 196,86 грн інфляційних втрат та 13 913,84 грн.- 3% річних, та не підлягає до задоволення на підставі п.18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Відповідач вказує, що за період з 01.02.2014р. до 08.12.2021р. відсутні підстави для стягнення інфляційних витрат та 3% річних у загальній сумі 612 075,51 грн. у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Відповідач стверджує, що в межах трирічного строку позовної давності (з 09.12.2021р. по 09.12.2024р.) у позивача виникли підстави для стягнення інфляційних витрат та 3% річних за період з 09.12.2021р. до 22.02.2022р. у загальній сумі 11 440,43 грн (інфляційні втрати становлять 9 723,79 грн., 3% річних - 1 716,64 грн).

Проте, враховуючи обставини встановлені в інших судових рішеннях (зокрема у справі №914/178/14 (додано до відзиву), добросовісність відповідача та його складний фінансовий стан відповідач просить суд зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних на 100%.

В обґрунтування підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних позивач покликається на обставини, встановлені судами у рішенні та постанові у справі №914/178/14, а саме: те, що ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» належним чином та неодноразово повідомляло про форс-мажорні обставини, представники ПАТ «Львівобленерго», Стрийського РЕМ не вживали належних заходів до припинення постачання електроенергії третім особам, які заволоділи майном відповідача, зірвали пломби та здійснили самовільне використання електроенергії; виникнення обставин непереборної сили, що підтверджується сертифікатом від 05.04.2021р. № 4600-21-0341, виданим Львівською торгово-промисловою палатою який засвідчує, що у період з 06.06.2013 до 25.11.2013 у ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» були наявні форс-мажорні обставини, а саме протиправні дії третіх осіб.

Відповідач зазначає, що через неналежне виконання зі сторони ПАТ «Львівобленерго» умов договору про постачання електричної енергії № 42340, зокрема в частині не припинення постачання електричної енергії на вимогу споживача, не вдалося відразу позбавити можливість захопити корпуси санаторію рейдером ТОВ «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками» та зупинити використання електроенергії, що дозволило б не створити борг у сумі 274 813,31 грн, а через бездіяльність працівників правоохоронних органів не вдалося притягнути винних осіб до відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обставини, встановлені судом.

14.05.2007р. ВАТ «Львівобленерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» був укладений договір №42340 (договір) про постачання електричної енергії з додатками.

Відповідно до пункту 1.1 статуту Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», затвердженого Загальними зборами акціонерів ПрАТ «Львівобленерго» (протокол від 01.06.2023р. № 19), Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», перейменованого з Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго», правонаступника Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Львівобленерго», заснованої, відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17 серпня 1995 року № 157, шляхом перетворення Виробничого енергетичного об`єднання у Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Львівобленерго» згідно з Указом Президента України від 4 квітня 1995 року №282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України».

Згідно з п.2.2.2 договору постачальник зобов`язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, зокрема, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору.

За приписами п. 2.3.3 договору споживач зобов`язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та № 9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п.1 додатку №2 до договору «Порядок розрахунків», розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії.

Згідно з п.2 «Порядку розрахунків», розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного.

Пунктом 5 «Порядку розрахунків» передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Відповідно до абз. 2 п. 7 «Порядку розрахунків», тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Доказів розірвання договору №42340 від 14.05.2007р., визнання його недійсним в судовому порядку сторонами суду не представлено.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про стягнення 277 350,35 грн, з яких: 274 813,31 грн. боргу за активну електроенергію, 1598,60 грн. за реактивну електроенергію, 689,92 грн. пені, 159,21 грн. 3% річних, 89,31 грн. інфляційних нарахувань, рішення Господарського суду Львівської області від 22 травня 2023 року у справі №914/290/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 набрала законної сили 31.08.2023р.

Як встановлено постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14, на виконання умов договору, позивач упродовж жовтня - грудня 2013 року постачав відповідачу електроенергію, що підтверджується рахунками за електроенергію, а саме рахунок за активну енергію №322210/42980-1 від 15.10.2013р. на суму 35432,69 грн, рахунок за реактивну енергію №322210/42981-2 від 15.10.2013р. на суму 920,74 грн, рахунок за активну енергію №322211/47004-1 від 15.11.2013р. на суму 67614,35 грн, рахунок за реактивну енергію №322211/47005-2 від 15.11.2013р. на суму 3079,07 грн, рахунок за активну енергію №322212/50855-1 від 15.12.2013р. на суму 249 813,31 грн, рахунок за реактивну енергію № 322212/50855-2 від 15.12.2013р. на суму 1598,60 грн.

Відповідно до п. 4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно п. 8 додатку №2 до договору Порядок розрахунків у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2007. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.9.4 договору).

Відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії наказом Мінпаливенерго України від 17.01.2002 №19 було складено та підписано додаток №7а до договору №42340 від 14.05.2007 Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії.

Згідно із п.2.3.4 договору споживач зобов`язується здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком №7а (7б).

Актом контрольного огляду засобів обліку №496985 від 14.10.2013 зафіксовані показники лічильників: активної електроенергії (ліч. №12210935) - 013002,1, реактивної електроенергії (ліч. №600344) 0210,8. Акт про використану електричну енергію від 15.10.2013 року з аналогічними зафіксованими показниками лічильників активної та реактивної електричної енергії подані представником відповідача, скріплений печаткою ТОВ «Санаторій для дітей з батьками Пролісок».

На виконання акту про використану електричну енергію за жовтень 2013 року від 15.10.2013р., відповідачем отримано рахунок №322210/42980-1 за активну електроенергію, рахунок № 32210/42981-2 за реактивну електроенергію із зазначенням дати вручення рахунків 15.10.2013р. Усі рахунки на сплату представник відповідача отримав особисто, про що свідчить його підпис. Вказані рахунки були відповідачем оплачені, тому зазначені кошти не є предметом спору і ці обставини не належать до предмету доказування у справі.

У листопаді 2013 року за участі представника відповідача складено акт про пломбування та відповідальність за збереження пломб №238847 та акт про пломбування та відповідальність за збереження пломб при вимкненні споживача, яким зафіксовані показники приладів обліку ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» з фіксуванням показань активної та реактивної електричної енергії. Усі документи підписані представником відповідача та скріплені його печаткою.

На виконання цих технічних документів сформовано та скеровано на адресу відповідача ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» рахунки №322211/47004-1 та №322211/47005-2, отримані уповноваженим представником відповідача 26.11.2013р.

Листом вих. №222-1250 від 02.12.2013р. відповідачу вручено під підпис повідомлення №36 про припинення постачання електричної енергії.

05.12.2013р. в присутності та за підписом представника відповідача складено акт про пломбування, в якому вказані прилади обліку ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» з фіксацією показників активної та реактивної електричної енергії.

Рахунки №322212/50855-1 за активну електроенергію та №322211/50855-2 за реактивну електроенергію від 15.12.2013 року скеровані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням, уповноваженим представником відповідача ці рахунки отримано 20.12.2013 року.

Отже, предметом спору є несплачена заборгованість ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», як споживача за договором №42340 за період листопад-грудень 2013 року.

У зв`язку з несплатою заборгованості за електроенергію, відповідно до умов договору, позивачем здійснено нарахування пені в сумі 689,92 грн, 159,21 грн 3% річних та 89,31 грн інфляційних нарахувань.Позивачем заявлено до стягнення 277 350, 35 грн.

Апеляційним судом також встановлено, що 30.10.2013р. ТзОВ Санаторій для дітей з батьками Пролісок скерувало листа №1-03/350 Стрийському міжрайонному прокурору та начальнику Стрийського РЕМ про блокування представниками ТзОВ Моршинський санаторій Пролісок для дітей з батьками ТП-216, шляхом встановлення додаткових замків та клопотання про вжиття заходів до забезпечення доступу уповноваженого представника основного споживача, відповідно до договору про постачання електроенергії від 14.05.2007 року. 07.11.2013 року комісією у складі представників Стрийського РЕМ та ПАТ Львівобленерго, Держенергонагляду в Західному регіоні було виявлено самовільне підключення кабелю та відсутність пломби на комірці транформаторів струму, про що складено акт від 07.11.2013р. №026198.

05.12.2013 було припинено подачу електроенергії.

Враховуючи вищенаведене, постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 рішення Господарського суду Львівської області від 22 травня 2023 року у справі №914/290/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» 277 350,35 грн., 5547,01 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 8320,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 20 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до платіжної інструкції № 191 від 31.10.2023р. відповідач сплатив позивачу кошти в сумі 277 350,35 грн. з призначенням платежу «Погашення основного боргу у судовій справі 914/290/14. У сумі 231125,29 грн., ПДВ 20 % 46 225,06грн.».

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №42340 від 14.05.2007р. про постачання електричної енергії та постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 позивач нарахував на суму заборгованості 812 452,91 грн. інфляційних втрат та 80 365,95 грн. 3% річних за період прострочення з 01.02.2014р. до 31.10.2023р., відповідно до наданого суду розрахунку.

В підтвердження наявності обставин для зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат та 3% річних відповідачем до матеріалів справи долучено, зокрема копії фінансових звітів за 2014-2024 роки та докази їх подання до Державної податкової служби, якими підтверджується складне фінансове становище підприємства, копію сертифікату №4600-21-0341 від 05.04.2021 про форс-мажорні обставини, довідку № 250106SU15391301 вiд 06.01.2025p., видану Акцiонерним товариством комерцiйний банк «Приватбанк» про те, що на 05.01.2025p. в АТ КБ «Приватбанк» залишок коштiв на рахунку відповідача, становить 70.00 (Сiмдесят гривень 00 копiйок).

Оцінка суду.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Правовідносини сторін виникли на підставі укладеного ними договору про постачання електричної енергії №42340 від 14.05.2007р.

За приписами ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.699 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» 277 350,35 грн., 5547,01 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 8320,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 20 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Як встановлено постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14, на виконання умов договору, позивач упродовж жовтня - грудня 2013 року постачав відповідачу електроенергію, що підтверджується рахунками за електроенергію, а саме рахунок за активну енергію №322210/42980-1 від 15.10.2013р. на суму 35432,69 грн, рахунок за реактивну енергію №322210/42981-2 від 15.10.2013р. на суму 920,74 грн, рахунок за активну енергію №322211/47004-1 від 15.11.2013р. на суму 67614,35 грн, рахунок за реактивну енергію №322211/47005-2 від 15.11.2013р. на суму 3079,07 грн, рахунок за активну енергію №322212/50855-1 від 15.12.2013р. на суму 249 813,31 грн, рахунок за реактивну енергію № 322212/50855-2 від 15.12.2013р. на суму 1598,60 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 191 від 31.10.2023р. відповідач сплатив позивачу кошти в сумі 277 350,35 грн. з призначенням платежу «Погашення основного боргу у судовій справі 914/290/14. У сумі 231125,29 грн., ПДВ 20 % 46 225,06грн.».

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 8 додатку №2 до договору Порядок розрахунків у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 812 452,91 грн. інфляційних втрат та 80 365,95 грн. 3% річних за період прострочення з 01.02.2014р. до 31.10.2023р., відповідно до наданого суду розрахунку. Перевіривши проведені нарахування, судом встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки при обрахунку 3% річних нарахувавши 3% річних за 31.10.2023р., який є днем повної оплати заборгованості. Відтак, в перерахунку, підставними є вимоги, щодо стягнення 812 452,91 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 80343,37грн. Врешті вимог щодо стягнення 3% річних належить відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлення.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів оплати проведених позивачем нарахувань не подано.

Стосовно покликань відповідача на наявність форс мажорних обставин, що підтверджується сертифікатом №4600-21-0341 від 05.04.2021 про форс-мажорні обставини, суд зазначає, що вказаний сертифікат був предметом дослідження у справі № 914/290/14 та у постанові Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14 зазначено, що колегія суддів апеляційного суду критично ставиться до вказаного доказу, оскільки він виданий у 2021 році і засвідчує події, які мали місце у 2013 році та діяли з 06.06.13р. по 25.11.13р.. При, цьому завлений період до стягнення заборгованості листопад-грудень 2013 та період прострочення визначений з 01.02.2014р. до 31.10.2023р..

Окрім цього, обставини, наведені у сертифікаті, грунтуються на документах (власне вони можуть бути доказами у суді), а висновки про наявність непереборної сили і про причинно- наслідковий зв`язок між цими обставинами і об`єктивною неможливістю виконання конкретного зобов`язання - це не доказ, а правовий висновок торгово-промислової палати. Висновок торгово-промислової палати - це судження цього органу про наявність обставин, які унеможливили виконання конкретних договірних зобов`язань, що неможливо було ні передбачити, ні попередити, який приймається сторонами в межах і на умовах договору між ними. При цьому ТПП не досліджує і не відповідає за достовірність даних, а видає сертифікат на формальних умовах, визначених Регламентом ТПП.

З огляду на викладене, сертифікат ТПП не звільняє сторони судового процесу від доведення в загальному порядку обставин непереборної сили, які призвели до неможливості виконання зобов`язання. Тим більше, сертифікат ТПП не звільняє суд від аналізу власне доказів, які свідчать про існування певних обставин, які, у свою чергу, у безпосередньому зв`язку із договірними зобов`язаннями надають суду можливість зробити висновок про непереборність і невідворотність подій та рівень їх впливу на виконання стороною договору своїх зобов`язань. Дослідження доказів в загальному порядку надає можливість другій стороні прийняти участь у дослідженні доказів та їх запереченні.

Стаття 75 ГПК України не передбачає можливості звільнення від доказування у зв`язку з сертифікатом торгово-промислової палати - у переліку обставин така відсутня.

Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання. Зміна обставин вважається істотною тільки якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити ще до укладення договору, вони не уклали б договір, або уклали на інших умовах.

Таким чином ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», посилаючись на Сертифікат, повинен був довести у суді, що обставини є дійсно форс-мажорними і що ці обставини є саме форс-мажором для конкретного випадку та довести їх надзвичайність та невідворотність таких обставин (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17. від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/1).

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023р. у справі № 914/290/14, зокрема зазначено, що матеріали справи свідчать, що відповідач не втрачав контроль за споживанням електроенергії, самостійно допустив третю особу до електричної мережі (за межами ТП) та отримував кошти за постачання електричної енергії третій особі. З огляду на це оплата за електричну енергію повинна бути оплачена відповідачем (споживачем) незалежно від того, хто ще використовував чи міг використовувати цю електричну енергію.

Відтак, у суду відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати електричної енергії у зв`язку із настанням форс мажорних обставин, чи щодо зменшення нарахованих інфляційних та 3 % річних за даних обставин.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат на 100%, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такий правовий висновок, зокрема викладений постанові Великої Палати Верховного суду у постанові від 18.03.20р. справі 902/417/18.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами п. 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості, натомість, у цій справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому ст. 625 ЦК України, тобто 3%, що, у свою чергу, не порушує принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у п. 84 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення інфляційних втрат та 3% річних у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Щодо аргументів відповідача на те, що період нарахувань інфляційних витрат та 3% річних з 23.02.2022р. до 31.10.2023р. не підлягає до задоволення, оскільки пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов`язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану, суд зазначає, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки передбачають звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу лише у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), тоді як предметом даного спору є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за договором про постачання електричної енергії.

Відповідач стверджує, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято Постанову «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» від 25.02.2022р. № 332, яку 26.04.2022р. доповнено пунктом 16, згідно якого передбачено зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, на період воєнного стану. З огляду на вказану постанову НКРЕКП, відповідач вважає, що 3% річних та інфляційні втрати за період з 23.02.2022р. до 31.10.2023р., не підлягають до стягнення.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (в тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Враховуючи те, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості не є штрафними санкціями, відтак, на них не поширюється заборона щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, встановлена п. 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» від 25.02.2022р. № 332.

Щодо аргументів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2014р. до 08.12.2021р. в загальному розмірі 612 075,51 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.11.2019р. у справі № 127/15672/16-ц внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Враховуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також слід зазначити, що 24.02.2022 підписано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, позов пред`явлений в період дії карантину та воєнного стану, відтак в суду відсутні правові підстави для застосування позовної давності в цьому спорі.

У позовній заяві позивач зазначив, що розрахунок суми судових витрат понесених ПрАТ «Львівобленерго» на день подання позовної заяви становить 13 392,28 грн. судового збору та 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, та повідомив, що передбачає понесення судових витрат у розмірі 100 000,00 грн.

В прохальній частині позовної заяві позивач просить усі понесені ПрАТ «Львівобленерго» судові витрати - 13 392,28 грн. судового збору та 30 000,00 грн. на правничу допомогу покласти на відповідача.

Відповідно до ч.ч. 5-8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

На виконання даної процесуальної норми позивачем у позовній заяві визначено орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 30000,00 грн. та вказану суму позивач просить стягнути з відповідача.

Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не поступало. У відзиві відповідач зазначив, що витрати на професійну правову допомогу є завищеними та не відповідають складності справи, при цьому не надав жодних обґрунтувань.

В підтвердження обсягу надання послуг з правової допомоги позивачем до позовної заяви долучено: копію договору № 24/10-12 про надання правничої допомоги від 25.10.2024р.; копію рахунку на оплату № 24/120 від 25.10.2024р.; копію платіжної інструкції № 23225 від 29.10.2024р. на суму 30 000,00грн.; ордер про надання правової допомоги ВС № 1326087 від 25.10.2024р. та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000777 на Горбунову Ольгу Леонідівну .

Договором № 24/10-12 про надання правничої допомоги від 25.10.2024р., укладеним Адвокатським об`єднанням «Юріс Консультус» та Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго», передбачено зокрема, що за цим договором АО приймає на себе зобов`язання забезпечувати представництво клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а клієнт приймає на себе зобов`язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень клієнта у Господарському суді Львівської області у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про стягнення додаткових нарахувань із застосуванням індексу інфляції та 3% річних (п. 1.1, 1.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору № 24/10-12 про надання правничої допомоги від 25.10.2024р. сторони погодили, що вартість правничої допомоги становить: авансова оплата 30000 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що адвокат Горбунова Ольга Леонідівна взяла участь в судових засіданнях 21.01.2025р., 11.03.2025р., 18.03.2025р. та 08.04.2025р. Представник позивача адвокат Горбунова Ольга Леонідівна підписала та подала заяву за вх. № 30756/24 від 19.12.2024р. про усунення недоліків позовної заяви, відповідь на відзив за вх. № 748/25 від 10.01.2025р., заперечення за вх. № 1794/25 на заяву про застосування строків позовної давності та додаткові пояснення за вх. № 3577/25 від 11.02.2025р.

Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст.ст. 126, 129, 244 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з представництва інтересів позивача розміру гонорару, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, а також враховуючи заявлену до стягнення позивачем суму витрат на правову допомогу, господарський суд дійшов висновку про обґрунтування заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому статтею 74 ГПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписами ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача про стягнення 812 452,91 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 80343,37грн. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. Врешті вимог щодо стягнення 3% річних слід відмовити у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю.

На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (82482, Львівська область, Стрийський р-н, м. Моршин, вул. Проліскова, 10, ідентифікаційний код 20772638) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 812 452,91 грн. інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 80343,37грн., судовий збір в розмірі 13 391,94грн. та 29 999,24грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Врешті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 07.05.25р.

СуддяІванчук С.В.