Рішення від 07.05.2025 по справі 917/137/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2025 Справа № 917/137/25

Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю СТД ТЕК, 03189, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 56, кв. 45, код ЄДРПОУ 45240749,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

про стягнення 953 000,00 грн

Без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

20.01.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СТД ТЕК» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 953 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.01.2025 р. залишено вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТД ТЕК» без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви (протягом трьох днів з дня вручення ухвали суду) шляхом надання суду належних доказів на підтвердження повноважень Суньова Євгена Вікторовича на здійснення представництва позивача у даній справі, з урахуванням вимог ст. 131-2 Конституції України та ч. 2 ст. 16, ч.ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України.

29.01.2025 р. від позивача до суду надійшла заява з доказами усунення зазначених недоліків позовної заяви; 03.02.2025р. відкрито провадження уданій справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору. Ухвала скерована відповідачу за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та гомадських формувань (витяг з реєстру отримано судом та долучено до справи). Однак, поштове повідомлення про вручення ухвали до суду не повернулося. Судом здійснено відстеження руху даного відправлення на сайті Укрпошти та встановлено, що поштове відправлення №0601109486845 вручено отримувачу 02.04.2025р. (роздруківка відстеження поштового відправлення додана до справи)

Вживаючи додаткових заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи, 02.04.2025р. суд повторно здійснив відправлення копії ухвали про відкриття провадження у справі на адресу державної реєстрації місцезнаходження відповідачки, а також було розміщено відповідне оголошення про розгляд даної справи на офіційному сайті Господарського суду Полтавської області. Поштове повідомлення про вручення даного відправлення до суду станом на час розгляду справи не повернулося.

Відтак, суд вжив усіх належних і можлививх заходів задля повідомлення відповідача про судовий розгляд, і відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи судом.

Відповідач у визначеному господарським процесуальним законодавством порядку на позов не відреагував, будь-яких заяв чи клопотань не надав, строки на подання заяв по суті спору закінчилися.

Згідно із ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом встановлено наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТД ТЕК» відповідно до платіжної інструкції № 364 від 03.12.2024 року перерахувло на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 645 000,00 грн гривень 00 коп., а також

308 000,00 грн. відповідно до платіжної інструкції № 362 від 03.12.2024 року (арк.справи 9-10). Призначенням цих платежів є: поставку комбо стеку Diatone MAMBA MK4 F722APMPU6000 у кількості 150 штук та стеку SpeedBee F405 V4 BLS 55A у кількості 140

штук (рахунок № 241202-30 від 02.12.2024 року та № 241203-35 від 03.12.2024 року, а.с. 7-8).

Тобто, фактично на користь відповідачки позивачем було перераховано 953 000,00 гривень 00 коп.

Як стверджує у позові позивач, вказані грошові кошти були перераховані на рахунок Відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які договірні відносини, у тому числі щодо поставки комбо стеків.

Враховуючи наведені обставини, 17 грудня 2024 року позивач звернувся до Відповідача з вимогою про повернення помилково перерахованих та безпідставно отриманих Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 953 000,00 гривень 00 коп. у строк до 25.12.2024 року.

Проте зазначена вимога була залишена Відповідачем без задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. Також позивач просить відшкодувати йому судові витрати.

Правовою підставою позову позивач зазначає приписи глави 83 ЦК України, ст.1212,1213 ЦК України.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст.1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18 і ін..

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Згідно статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після встановлення фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19, від 19.06.2024 у справі № 740/3262/20 ).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Незважаючи на твердження позивача про відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин, з матеріалів справи вбачається, що відповідні оплати були проведені ним на користь відповідачки на підставі виставлених нею рахунків-фактур, копії яких містяться у справі; платіжні доручення містять посилання саме на ці рахунки. Тож, відсутні підстави стверджувати про відсутність між сторонами будь-яких правовідносин та помилкову сплату спірних коштів (сама по собі відсутність письмового договору не свідчить про це).

Однак при цьому суд враховує принцип jura novit curia («суд знає закони»). Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача; з іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. На це вказав Верховний Суд у постанові від 4 вересня 2024 року по справі №278/2111/23.

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зі змісту поданого позову чітко вбачається намір позивача як особи, яка сплатила кошти, повернути їх у зв"язку з невиконанням іншою стортоною своїх зобов"язань та неповерненням коштів. Якщо виходити зі змісту поданих доказів - рахунків-фактур та платіжних доручень, то можна стверджувати, що між сторонами все ж виникли зобов"язання з поставки. Однак жодних доказів у підтвердження ого, що дані зобов"язання були виконані належним чином, а відтак - позовні вимоги про повернення коштів є необгрунтованими, відповідач не надав.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України (далі ГК України) унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Однак, жодних заперечень проти позову та доказів у їх підтвердження відповідач не надав.

Виходячи з вищевикладеного, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі. Судові ивтрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в силу приписів ст.129 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.129,232-233,238-240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТД ТЕК ( 03189, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 56, кв. 45, код ЄДРПОУ 45240749) 953 000,00 грн заборгованості, 11 436,00 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).

Повне рішення складено 07.05.2025р.

Суддя О.С.Мацко