Рішення

від 28.04.2025 по справі 924/141/25

ДЕРАЖНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2025 р. Справа № 924/141/25

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., при секретарі судового засідання Лежніній Я.С. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" смт. Чорний Острів, Хмельницький район, Хмельницька область

до Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" смт. Меджибіж, Хмельницький район, Хмельницька область

про стягнення 2250121,59грн.

Представники сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Ткаченко Д.В. адвокат за ордером

У судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 03.03.2025. У підготовчому засіданні 03.03.2025 оголошувалась перерва до 11.03.2025. Ухвалою від 11.03.2025 підготовче засідання відкладено на 19.03.2025. Ухвалою від 19.03.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 16.04.2025. У судовому засіданні 16.04.2025 оголошувалась перерва до 28.04.2025.

Виклад позицій учасників справи, заяви, клопотання.

Позивач, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка судом прийнята, просить стягнути з відповідача 2170120,94грн. боргу за поставлений товар згідно умов договору поставки №1 від 18.04.2024, 60273,15грн. інфляційних нарахувань, 19727,50грн. 3% річних. Обґрунтовуючи позов зазначає, що на виконання умов договору ним було поставлено товар на загальну суму 2355120,94грн., вартість якого відповідачем сплачено частково. Станом на 10.03.2025 заборгованість становить 2170120,94грн. У зв`язку із невиконанням умов договору по оплаті товару позивачем нараховані 60273,15грн. інфляційних втрат за грудень - січень 2025 та 19727,50грн. 3% річних за період з 01.12.2024 по 10.03.2025. Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 509, 530, 625, 628, 655, 712 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує та повідомляє про відсутність прямого умислу на невиконання умов договору поставки №1 від 18.04.2024, вказує на важке фінансове становище через нестабільні та незначні фінансові надходження від господарської діяльності. Також відповідач заперечує проти стягнення 25000грн. витрат на правничу допомогу. У позові просить відмовити.

Представник позивача у заяві від 25.04.2025 позовні вимоги підтримує, позов просить задовольнити та провести судове засідання 28.04.2025 за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні та у клопотанні від 25.04.2025 повідомив суд про часткову сплату боргу в розмірі 1270000грн., відповідно сума боргу становить 1085120,94грн.

Крім того, у заяві від 10.03.2025 відповідач просить зменшити розмір стягнення 3% річних до 0,1% від заявленої суми та інфляційні нарахування до 3000грн.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке.

18.04.2024 між ТОВ "Чорноостівське хлібоприймальне підприємство" (продавець) та ПАТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - риболовне підприємство" (покупець) укладено договір поставки №1 відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплати його згідно умов даного договору. Назва товару, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, кількість - згідно накладної.

Згідно п.3 договору покупець оплачує товар по цінам, визначеним у накладних чи по рахунках - фактурах. Вид розрахунку - безготівковий. Умови оплати - до 01.12.2024.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Позивачем на підставі накладних №9 від 19.04.2024, №10 від 23.04.2024, №13 від 01.05.2024, №14 від 07.05.2024, №15 від 14.05.2024, №16 від 15.05.2024, №17 від 16.05.2024, №18 від 20.05.2024, №19 від 25.05.2024, №20 від 20.02.2024, №21 від 31.05.2024, №30 від 05.06.2024, №31 від 06.06.2024, №33 від 14.06.2024, №32 від 11.06.2024, №35 від 28.06.2024, №40 від 03.07.2024, №44 від 15.07.2024 було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 2335120,94грн.

Відповідачем згідно платіжних інструкцій №126 від 20 січня 2025р., №277 від 29 січня 2025 р., №529 від 05 березня 2025 р., на суму 85 000, 00 грн.; №565 від 07 березня 2025 р., № 587 від 14 березня 2025 р. , № 595 від 17 березня 2025 р., № 604 від 18 березня 2025 р., № 612 від 20.03.2025 р. , № 627 від 21.03.2025 р., № 638 від 24.03.2025 р. , № 655 від 25.03.2025 р., № 724 від 26.03.2025 р. , № 728 від 27.03.2025 р., № 741 від 28.03.2025 р., № 788 від 31.03.2025 р., № 826 від 01.04.2025 р., № 854 від 02.04.2025 р., № 889 від 03.04.2025 р , № 917 від 04.04.2025 р., № 940 від 07.04.2025 р., № 948 від 08.04.2025 р., № 971 від 09.04.2025 р., № 1002 від 10.04.2025р., № 1016 від 11.04.2025 р., № 1036 від 14.04.2025 р., № 1046 від 15.04.2025 р., № 1069 від 16.04.2025р., № 1078 від 17.04.2025 р., № 1101 від 18.04.2025р., № 1107 від 21.04.2025 р., № 1112 від 22.04.2025 р., № 1117 від 23.04.2025 р., № 1118 від 24.04.2025 р., № 1122 від 25.04.2025 р. сплачено вартість отриманого товару на суму 1270000грн. Залишок боргу становить 1085120,94грн.

Оскільки відповідач частково сплатив вартість отриманого товару позивачем нараховані та заявлені до стягнення 60273,15грн. інфляційних втрат за грудень - січень 2025 та 19727,50грн. 3% річних за період з 01.12.2024 по 10.03.2025.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають із договорів поставки. Так, на підставі договору поставки №1 від 18.04.2024 та накладних позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2355120,94грн.

Натомість відповідачем згідно платіжних інструкцій №126 від 20 січня 2025р., №277 від 29 січня 2025 р., №529 від 05 березня 2025 р., на суму 85 000, 00 грн.; №565 від 07 березня 2025 р., № 587 від 14 березня 2025 р. , № 595 від 17 березня 2025 р., № 604 від 18 березня 2025 р., № 612 від 20.03.2025 р. , № 627 від 21.03.2025 р., № 638 від 24.03.2025 р. , № 655 від 25.03.2025 р., № 724 від 26.03.2025 р. , № 728 від 27.03.2025 р., № 741 від 28.03.2025 р., № 788 від 31.03.2025 р., № 826 від 01.04.2025 р., № 854 від 02.04.2025 р., № 889 від 03.04.2025 р , № 917 від 04.04.2025 р., № 940 від 07.04.2025 р., № 948 від 08.04.2025 р., № 971 від 09.04.2025 р., № 1002 від 10.04.2025р., № 1016 від 11.04.2025 р., № 1036 від 14.04.2025 р., № 1046 від 15.04.2025 р., № 1069 від 16.04.2025р., № 1078 від 17.04.2025р., № 1101 від 18.04.2025р., № 1107 від 21.04.2025р., № 1112 від 22.04.2025р., № 1117 від 23.04.2025р., № 1118 від 24.04.2025р., № 1122 від 25.04.2025р. сплачено вартість отриманого товару на суму 1270000грн.

Оскільки частина вартості товару сплачена відповідачем після звернення позивача із даним позовом до суду, провадження в частині стягнення 1270000грн. боргу підлягає закриттю на підставі п.2 ст.231 ГПК України.

Залишок заборгованості за договором поставки №1 від 18.04.2024 за стягненням якої позивач звернувся до суду склала 1085120,94 грн.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідачем доказів сплати залишку боргу у розмірі 1085120,94грн. суду не надано, факту його наявності не спростовано, тому позов в цій частині підлягає задоволенню, як обґрунтований та підтверджений матеріалами справи.

Позивачем також нараховані та заявлені до стягнення 60273,15грн. інфляційних втрат за грудень - січень 2025 та 19727,50грн. 3% річних за період з 01.12.2024 по 10.03.2025.

Як вказано в статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3% річних.

Судом береться до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 60273,15 грн. та 19 727,50грн. 3% річних, суд вважає їх правильними, обґрунтованими, та такими, що заявлені в межах суми можливої до стягнення, тому позов у цій частині підлягає задоволенню у повному розмірі.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, позов підлягає задоволенню у розмірі 1085120,94грн. боргу, 60273,15грн. інфляційних нарахувань та 19727,50грн. 3% річних.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір за вимогою, провадження у якій закрито (1270000 грн.), може бути повернутий з Державного бюджету України на підставі заяви особи, яка його сплатила.

Позивач просить стягнути з відповідача 25000грн. витрат на надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №910/16223/18.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 19.08.2020р. у справі 3910/7520/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21); 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.12.2021 року у справі №904/3550/21.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічний висновок міститься у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

На підтвердження витрат на професійну допомогу позивачем надано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2025, укладений між ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Лучковський і партнери" (далі - Представник); звіт про обсяг виконаних робіт (наданих послуг) від 03.03.2025.

Відповідно до пункту 1.1. предметом договору є надання правничої допомоги Представником в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, додатковими угодами до нього (представництво, захист прав та законних інтересів в Господарському суді Хмельницької області, судах апеляційної та касаційної інстанцій, інших установах, підприємствах, організаціях, по справі (у провадженні) за позовом ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" до АТ "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" про стягнення заборгованості за договором від 18.04.2024р.

Згідно п.3.3 договору за передбачену цим договором правову допомогу Клієнт сплачує адвокату винагороду у наступному розмірі: підготовка позовної заяви, в т.ч. і визначення правової позиції у справі, подання позовної заяви та представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції - 25 000грн.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтиском їх печаток.

Адвокатом також складено звіт про обсяг виконаних робіт (наданих послуг) згідно якого на опрацювання документів витрачено 4 год., підготовку проектів позовної заяви, розрахунку суми позовних вимог, заяви про збільшення розміру позовних вимог, заяви про зменшення розміру позовних вимог, розрахунку суми позовних вимог, заяви про зменшення розміру позовних вимог, розрахунку суми позовних вимог витрачено 8 год., зібрання додаткових доказів - 0,5год., участь у підготовчих засіданнях 03.03.2025 та 11.03.2025р.

Також, в матеріалах справи наявний Ордер на надання правничої допомоги ТОВ "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" від 06.02.2025 на підставі договору №б/н від 05.02.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.04.1998р. №49.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява, заява про зменшення розміру позовних вимог від 03.03.2025, заява про збільшення розміру позовних вимог від 10.03.2025, клопотання про долучення доказів від 10.03.2025, клопотання про проведення підготовчого засідання 19.03.2025 за відсутності представника позивача, заява від 25.04.2025, заява від 28.04.2025 підписані представником позивача - адвокатом Лучковським Валентином Вікторовичем.

Окрім того, представник позивача приймав участь у підготовчих засіданнях 03.03.2025, 11.03.2025, 16.04.2025.

Вказані матеріали є належними доказами (належно оформлені) того, що позивачу надано професійну правничу допомогу у даній справі адвокатом Лучковським Валентином Вікторовичем, згідно з договором, що в силу ст. 126 ГПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, позивачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №924/141/25 у Господарському суді Хмельницької області.

Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи предмет спору, критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. є завищеними, та дійшов висновку про стягнення цих витрат у розмірі 20000 грн.

Керуючись статтями 3, 4, 13, 20, 41, 42, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько - рибоводне підприємство" (вул. Незалежності, 58, смт. Меджибіж, Хмельницький район, Хмельницька область, код ЄДРПОУ 00476808) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноострівське хлібоприймальне підприємство" (вул. Вокзальна, 1, смт. Чорний Острів, Хмельницький район, Хмельницька область, код ЄДРПОУ 03343746) - 1085120,94грн. (один мільйон вісімдесят п`ять тисяч сто двадцять гривень 94коп.) боргу, 60273,15грн. (шістдесят тисяч двісті сімдесят три гривні 15коп.) інфляційних нарахувань, 19727,50грн. (дев`ятнадцять тисяч сімсот двадцять сім гривень 50коп.) 3% річних, 16965,68грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 68коп.) судового збору, 20000грн. (двадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження в частині стягнення 1270000грн. боргу закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07.05.2025р.

СуддяМ.Є. Муха

Віддруковано 1 примірник до матеріалів справи;

Позивачу, представнику позивача, відповідачу, представнику відповідача ухвала направляється до Електронного кабінету в ЄСІТС.