Постанова від 16.01.2025 по справі 2-5637/11

Номер провадження: 22-ц/813/57/25

Справа № 2-5637/11

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач перший заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

відповідачі управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1

третя особа ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року

за позовом першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року перший заступник прокурора м. Одеси, звернувся до суду з позовом до управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657, а саме земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, - зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за № 010950500188, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:45:005:0041, виданого 08.04.2009 року управлінням Держкомзему у місті Одеса на ім`я ОСОБА_1 , та про витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 06 жовтня 2008 року ОСОБА_2 на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . 13 листопада 2008 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , яка 08 квітня 2009 року отримала оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на те, що Одеська міська рада як розпорядник земельних ділянок територіальної громади м. Одеси не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність, а постанова Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року, на підставі якої ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року, перший заступник прокурора м. Одеси вважав, що право Одеської міської ради підлягає поновленню шляхом скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, який видавався ОСОБА_1 та витребування земельної ділянки.

Подання зустрічних позовних заяв

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження майном шляхом визнання права власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:45:005:0041.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки не знала, що ОСОБА_2 не мав права її відчужувати, та законно набула право власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу; вважала, що її право підлягає захисту на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто на підставі частини другої статті 121 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції (далі ЦПК України 2004 року).

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із аналогічним зустрічним позовом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2016 року ухвалено позов першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657, а саме земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, - виданий 08 квітня 2009 року управлінням Держкомзему у місті Одесі на ім`я ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання : АДРЕСА_2 ) та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за № 010950500188, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:45:005:0041.

Витребувати земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:45:005:0041, з незаконного володіння ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання : АДРЕСА_2 ) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, площа Думська, 1).

Це судове рішення є підставою для внесення Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції запису про скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання : АДРЕСА_2 ) на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:45:005:0041.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання : АДРЕСА_2 ) та управління Держкомзему у місті Одеса (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 36, код ЄДРПОУ : 26302632) в рівних частинах судовий збір в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн 00 коп. на користь держави.

Рішення суду вмотивовано тим, що право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є похідним від права власності ОСОБА_2 , який в установленому законом порядку не набув таке право. Суд визнав нікчемним договір купівлі-продажу від 13 листопада 2008 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку. За відсутності інших підстав для виникнення у ОСОБА_1 прав на земельну ділянку суд дійшов висновку, що виданий на ім`я останньої державний акт на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним з витребуванням земельної ділянки на користь Одеської міської ради.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 02.02.2018 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, оскільки судом невірно було оцінено докази які містяться в матеріалах справи, також зазначаючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду і ухвалити нове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Управління Державного комітету по земельним ресурсам, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657, а саме земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, - зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за № 010950500188, кадастровий номер земельної ділянки : 5110137500:45:005:0041, виданого 08.04.2009 року управлінням Держкомзему у місті Одеса на ім`я ОСОБА_1 , та про витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради.

Крім того, апелянтом подані письмові пояснення до апеляційної скарги, з яких вбачається, що апелянт просить застосувати строки позовної давності щодо позову першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах Одеської міської ради.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позов прокуратури судом першої інстанції вирішено з неправильним встановленням фактичних обставин справи, що полягає у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Також, звертається увага, що розгляд відбувся за відсутності апелянта та третьої особи.

Крім того в апеляційній скарзі зазначено, що достатні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 388 ЦК України, як підстави для віндикаційного позову прокуратури до ОСОБА_1 відсутні. Оскільки, державний акт про право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , а згодом і за ОСОБА_1 був виданий управлінням Держкомзему в м. Одесі, яке виконує представницькі функції Одеської міської ради, після ухвали Апеляційного суду м. Києва щодо передачі справи за підсудністю до Приморського району м. Одеси. Зазначене, на думку апелянта, можна констатувати як наявність в діях Одеської міської ради волі на передачу у власність ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Крім того апелянт зазначила, що державний акт про право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 не анульований.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Ознайомившись із поданою апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від прокуратури Одеської області до суду на неї надійшов відзив, з якого вбачається, що сторона позивача вважає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права є помилковими та не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому просить відхилити апеляційну скаргу та оскаржуване рішення залишити без змін.

У відзиві наголошується, що звернення у цій справі прокурора до суду з вимогою про витребування комунального майна із володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності із порушенням чинного законодавства.

Рух справи

26.03.2020 року з Верховного Суду надійшла цивільна справа за позовом першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння для розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 26.03.2020 року, по даній справі визначено склад суду, а саме: головуючий суддя: ОСОБА_3 , судді учасники колегії: Сегеда С.М., Комлева О.С.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.03.2020 року підготовка справи до апеляційного розгляду закінчена, справу призначено до розгляду.

04.08.2020 року на запит Верховного Суду справу було направлено до суду касаційної інстанції у зв`язку з розглядом заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2020 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_1

01.12.2020 року справу повернуто до Одеського апеляційного суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 126/0/15-23 від 21.02.2023 року суддю ОСОБА_3 звільнено у відставку з посади судді.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2023 року, головуючим суддею по справі визначено Карташова О.Ю.

Відповідно до розпорядження № 3055 від 02.11.2023 року, у зв`язку із зайнятістю суддів Сегеди С.М. та Комлевої О.С. в інших судових засіданнях складу постійно діючої колегії суддів, щодо недопущення порушення строків розгляду справи, здійснено повторний автоматизований справи між суддями, здійснено заміну суддів учасників колегії.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023 року, до складу учасників колегії по справі визначено суддів Стахову Н.В., Коновалову В.А.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.04.2023 року колегією суддів у складі головуючого судді Карташова О.Ю., суддів учасників колегії Коновалової В.А., Стахової Н.В. призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 2518/0/15-24 від 20.08.2024 року суддю Стахову Н.В. звільнено, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 року суддю Стахову Н.В. замінено на суддю Кострицького В.В.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Прокурор Бондаревський О.М. у судовому засіданні підтримав доводи які були викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Інші учасники справи, у судове не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Останні судові повістки на 16.01.2025 року 10:20 год. були надіслані апеляційним судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повернулися до суду із зазначенням причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою».

У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час вирішення питання про повідомлення заявниці про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також про можливість розглядати справу за відсутності заявниці.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.

З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до процесуального закону вважаються належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та їх не явка не перешкоджає розгляду справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 року у справі № 2-1491-1/07 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Одеської міської ради, ДП «Центр ДЗК» в особі Одеської Регіональної філії Центру ДЗК про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити певні дії, за ОСОБА_2 було визнано право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та споруд,а також було зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» зареєструвати та видати на ім`я ОСОБА_2 державний акт на вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та споруд.

На підставі цього рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 р. у справі № 2-1491-1/07 ОСОБА_2 отримав в управлінні Держкомзему в місті Одеса державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 474756 від 10.11.2008 р., а саме на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою : АДРЕСА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 010850501546, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:45:005:004.

Проте, рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 року у справі № 2-1491-1/07 було скасоване ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03.04.2008 р.

13.11.2008 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за р. № 18464, а зазначена справа направлена за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку від 10.11.2008 року, виданим управлінням Держкомзему у місті Одеса.

13.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, право власності на яку за ОСОБА_1 підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку від 08.04.2009 року, виданим управлінням Держкомзему у місті Одеса.

На підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2008 р. за р. № 18464, ОСОБА_1 отримала в управлінні Держкомзему у місті Одеса державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657 від 08.04.2009 р., а саме земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, - зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за № 010950500188, кадастровий номер земельної ділянки : 5110137500:45:005:0041.

В подальшому ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2010 р. у справі № 2-1696/2010 р., позовну заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Одеської міської ради, ДП «Центр ДЗК» в особі Одеської Регіональної філії Центру ДЗК про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити певні дії було залишено без розгляду.

07.02.2011 року перший заступник прокурора м. Одеси і інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.04.2012 р. ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2010 р. у справі № 2-1696/2010 р. була скасована, а зазначена справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Ухвалою суду Приморського районного суду міста Одеси від 12.06.2012 року провадження у даній справі було зупинено до вирішення іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Одеської міської ради, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» в особі його Одеської регіональної філії про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.05.2013 р. у справі № 1522/10614/12 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_2 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Одеської міської ради, ДП «Центр ДЗК» в особі Одеської Регіональної філії Центру ДЗК про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити певні дії позовну заяву позивачів залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 21.06.2013 року провадження у даній справі було відновлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.07.2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2011 р. про відкриття провадження у даній справі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28.05.2015 року відмовлено у відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2011 р. про відкриття провадження у даній справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.06.2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до прокуратури м. Одеси, третя особа ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою залишено без руху, а відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 28.07.2015 року вказану зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09.10.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09.06.2015 р. повернуто апелянту.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2015 року було вирішено позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ін. до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Одеської міської ради, ДП «Центр ДЗК» в особі Одеської Регіональної філії Центру ДЗК про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до прокуратури м. Одеси, третя особа ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельною ділянкою залишено без руху.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до прокуратури м. Одеси, третя особа ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельною ділянкою повернуто.

В процесі розгляду справи 01 лютого 2016 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до прокуратури м. Одеси, третя особа ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою було вирішено повернути позивачу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року позов першого заступника прокурора м. Одеси було вирішено задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2016 року було виправлено описку, допущену в рішенні від 02 лютого 2016 року, а саме вказано правильно «позов першого заступника прокурора м. Одеси» замість «позов першого заступника прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3».

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 направила до суду апеляційну скаргу на ухвалу від 01 лютого 2016 року, яка ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 лютого 2016 року була залишена без руху, а ухвалою від 30 березня 2016 року була повернута апелянту. Крім того, 16 травня 2016 року від ОСОБА_1 надійшла ще одна апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції від 01 лютого 2016 року, яка ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 травня 2016 року була залишена без руху. Справа була повернута до суду першої інстанції для розгляду заяви щодо виправлення описки в рішення від 02 лютого 2016 року (ухвала від 17 червня 2016 року. Ухвалою від 20 липня 2016 року апеляційна скарга була визнана неподаною та повернута апелянту.

25 липня 2016 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга на рішення від 02 лютого 2016 року, яка ухвалою суду апеляційної інстанції від 03 серпня 2016 року була залишена без руху в зв`язку із несплатою судового збору. Апеляційна скарга була визнана неподаною та повернута апелянту відповідно до ухвали судді Апеляційного суду Одеської області Парапана В.Ф. від 04 жовтня 2016 року.

28 жовтня 2016 року від ОСОБА_1 знову надійшла апеляційна скарга на ухвалу Приморського районного суду від 01 лютого 2016 року, яка була залишена без руху в зв`язку із несплатою судового збору та пропуском строку апеляційного оскарження, а ухвалою суду апеляційної інстанції від 19 грудня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу від 01 лютого 2016 року.

Крім того, 02 листопада 2016 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга на рішення від 02 лютого 2016 року, яка була залишена без руху в зв`язку із несплатою судового збору, та ухвалою від 07 грудня 2016 року була визнана неподаною та повернута апелянту.

Не погоджуючись з ухвалами суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернулася до суду відповідної інстанції з касаційними скаргами.

Ухвалами колегії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2016 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги - залишено без змін; касаційну скаргу було відхилено, а ухвалу суду апеляційної інстанції від 04 жовтня 2016 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги - залишено без змін; касаційну скаргу відхилено, а ухвалу суду апеляційної інстанції від 19 грудня 2016 року про відмову у відкритті провадження - залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу апеляційного суду від 07 грудня 2016 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги залишено без змін.

Під час знаходження справи в суді касаційної інстанції 29 грудня 2016 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30.08.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30.08.2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишена без задоволення, ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 08.04.2016 року про залишення без руху заяви про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2016 року за ново виявленими обставинами залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 року касаційні скарги Одеської міської ради та Прокуратури Одеської області задоволені частково, постанова Апеляційного суду Одеської області від 30.08.2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

З приводу заявленого клопотання, яке міститься в письмових поясненнях ОСОБА_1 , щодо застосування позовної давності до позовних вимог першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах Одеської міської ради, колегія судів вважає, що воно не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Отже, заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції до винесення ним рішення по суті.

Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Аналогічні положення містяться у статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 отримувала судові повістки, через своїх представників повідомлялася про розгляд справи; нею заявлялися: клопотання про зупинення провадження у справі, уточнення зазначено клопотання, повторно клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про відмову у відновлення провадження у справі, клопотання про зупинення провадження у справі, заяви про відкладення розгляду справи.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 зверталася до суду із зустрічним позовом (т. 1 а. с. 215), у листопаді 2015 року повторно подавала зустрічний позов.

У судових засіданнях, призначених на 25 вересня 2011 року, 28 жовтня 2011 року, 08 лютого 2012 року, 21 березня 2012 року ОСОБА_1 брала участь через представника ОСОБА_27 ; 22 травня 2012 року, 12 червня 2012 року, 03 вересня 2013 року, 08 жовтня 2013 року через представника ОСОБА_28 ; особисто ОСОБА_1 брала участь у судовому засіданні, призначеному на 19 березня 2014 року.

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року про відкриття провадження у справі; у серпні 2015 року на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2015 року про залишення без руху її зустрічного позову.

Таким чином, ОСОБА_1 брала активну участь у справі у суді першої інстанції, у повній мірі користувалася своїми процесуальними правами, зокрема, особисто та через представників брала участь у судових засіданнях, заявляла клопотання, двічі зверталася до суду із зустрічним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 не порушувала перед судом усно (у судовому засіданні) чи письмово питання застосування строків позовної давності, така заява останньою подана була тільки до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин застосування строків позовної давності у зазначеній справі не можливе, а заявлене клопотання є неналежним і ефективним способом захисту.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Питання можливості застосування апеляційним судом приписів статей 256258 ЦК України без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення в суді першої інстанції, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 17 квітня 2018 року у справі 200/11343/14-ц дійшла висновку, що заява відповідача, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі в такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом питання про застосування позовної давності, навіть якщо не подавав такої заяви в суді першої інстанції. У пункті 73 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду роз`яснено, що у випадку, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

У цій справі Приморський районний суд м. Одеси не проводив заочний розгляд справи, ухвалив рішення по суті спору за загальними правилами.

Щодо задоволених позовних вимог першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, які оскаржуються апелянтом, колегія суддів приходить наступних висновків.

При ухваленні рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 80 ЗК України є власністю територіальної громади м. Одеси, на території якої вона знаходиться, від імені якої повноваження власника реалізуються Одеською міською громадою. Одеська міська рада не приймала будь-які рішення щодо передачі або продажу ОСОБА_1 та/або будь-якій іншій фізичний чи юридичній особі спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. А тому суд першої інстанції зазначив, що оскільки підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є нікчемний правочин купівлі-продажу від 13.11.2008 року № 18464 і відсутні інші підстави виникнення права власності, то отриманий нею на підставі цього правочину державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657 від 08.04.2009 року підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з матеріально-правовою кваліфікацією спірних правовідносин наданою судом першої інстанції та з висновком щодо витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 , але не погоджується з висновком суду, щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як роз`яснив ВССУ в п. 5 постанові «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Виходячи з наведеного, варто зазначити, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яке було ухвалене щодо цього майна, але в подальшому скасоване, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Дана позиція узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Верховного суду України № 6-251цс15 від 24.06.2015 року.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

За обставинами даної справи право власності на спірну земельну ділянку виникло на підставі рішення суду, яке, однак, було скасовано. З огляду на це апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, Верховного суду від 12.06.2018 року в справі № 344/9922/15-ц, від 06.06.2018 року в справі № 457/1258/14-ц, від 04.07.2018 року в справі № 335/640/15-ц. А отже чинність державного акту про право власності на земельну ділянку не є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином,не є слушними посилання апелянта, що відсутні достатні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 388 ЦК України як підстави для віндикаційного позову прокуратури до ОСОБА_1 .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади поза її волею, на підставі незаконного судового рішення, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від ОСОБА_1 .

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Висновки суду у цій частині, у межах доводів апеляційної скарги, ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Проте, вимога прокурора про визнання недійсним державного акту не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Так, відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

З огляду на викладене, позовна вимога про скасування державного акту задоволенню не підлягає.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Таким чином, звертаючи увагу на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів констатує, що заволодіння приватними особами земельними ділянками колективної форми власності всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами захисту інтересу територіальної громади на розпорядження своїм майном - земельною ділянкою.

За таких, обставин, у спірних правовідносинах загальний інтерес територіальної громади у контролі за використанням спірної земельної ділянки переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2016 року в частині задоволених позовних вимог першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657 підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до управління Держкомзему у місті Одесі, ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 719657, а саме земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, - виданого 08 квітня 2009 року управлінням Держкомзему у місті Одесі на ім`я ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання : АДРЕСА_2 ) та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» за № 010950500188, кадастровий номер земельної ділянки : 5110137500:45:005:0041 - скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволені цих вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький