Постанова

від 07.05.2025 по справі 732/1723/24

НЕ ВКАЗАНО

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 травня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 732/1723/24

Головуючий у першій інстанції Бойко А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/659/25

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Агропромисловий кооператив «Старосільський»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс-2009»,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2025 року в частині передачі цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі на розгляд за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, -

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АПК «Старосільський», в якому просила достроково розірвати договір оренди землі, зареєстрований 21 червня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, укладений щодо земельної ділянки площею 5,4300 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андріївської сільської ради Городнянського (нині Чернігівського) району Чернігівської області, кадастровий номер 7421480400:05:000:0425, та припинити речове право оренди вказаної земельної ділянки, яке зареєстроване за АПК «Старосільський».

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що між нею та АПК «Старосільський» укладено договір оренди належної їй на праві спадкування земельної ділянки площею 5,43 га, строком на 7 років. Всупереч умовам цього договору відповідачем виплата орендної плати за 2022-2023 роки не проводилася, що зумовило виникнення заборгованості. Указувала, що систематична несвоєчасна сплата орендної плати відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, що зумовило звернення з цим позовом.

Заочним рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 червня 2021 року, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 5,4300 га, кадастровий номер: 7421480400:05:000:0425, та припинено речове право право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0425, яке зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський».

Ухвалою Городнянського районного суду від 29 січня 2025 року заяву представника АПК «Старосільський» арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. задоволено частково. Скасовано заочне рішення Городнянського районного суду від 03 грудня 2024 року. Цивільну справу № 732/1723/24 за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі передано на розгляд за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, у провадженні якого перебуває справа № 908/1114/24 щодо АПК «Старосільський».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її, а заочне рішення суду залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не здійснив системного аналізу правовідносин, що склалися між сторонами, та дійшов помилкового висновку про існування між сторонами майнового спору, який за наявності відкритого відносно відповідача провадження у справі про банкрутство має бути переданий до господарського суду та розглядатися останнім в межах справи про банкрутство.

Скаржниця зазначає, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд акцентував увагу виключно на процесуальному аспекті підсудності та не став розбиратися в сутності предмета спору, у зв`язку з чим зробив хибний висновок про те, що спір між нею та відповідачем є майновим.

Стверджує, що заявлені нею вимоги є немайновими, спір не стосується питання формування активів боржника, а тому не пов`язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство. У матеріалах справи відсутні відомості щодо перебування на належній їй земельній ділянці певного майна відповідача, яке можливо було б вважати активом боржника, та яке в подальшому може бути направлено на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Із посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, позивачка наголошує, що спір не стосується питання формування активу боржника, а тому не є пов`язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Просить урахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18, щодо цивільної юрисдикції спорів про розірвання договорів оренди.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2025 року в частині скасування заочного рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі

У наданому відзиві АПК «Старосільський» просить апеляційну скаргу задовольнити частково, ухвалу Городянського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2025 року скасувати та закрити провадження у справі. Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначає, що за приписами ст. 31 ЦПК України суд першої інстанції має право передати справу до іншого суду, але виключно в межах юрисдикції цивільного судочинства, а п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлює імперативний обов`язок для суду закрити провадження у справі, якщо позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що і мав зробити Городнянський районний суд.

Указує на неправильне трактування ОСОБА_1 положень ч. 7 ст. 62 Кодексу України з процедури банкрутства, якими передбачено, що майно, щодо якого боржник є користувачем (за умови, що право користування не може бути відчужено згідно із законом або договором), балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору. Відповідно до ч. 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися. Таким чином, ч. 7 ст. 62 Кодексу України з процедури банкрутства не встановлює імперативного обов`язку для товариства розірвати договір оренди з позивачкою.

АПК «Старосільський», посилаючись на ч. 5 ст. 142 ЦПК України, просить стягнути з позивачки на користь АПК «Старосільський» 5 000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

У наданих письмових запереченнях ОСОБА_1 , не погоджуючись з клопотанням АПК «Старосільський» щодо необхідності покладення на сторону позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, просить відмовити у його задоволенні. Позивачка наголошує на відсутності передбачених ч. 2 ст. 141 ЦПК України підстав для покладення на неї обов`язку по відшкодуванню судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки оскаржуваною ухвалою районний суд по суті позовних вимог спір не вирішив, не закрив провадження у справі, а лише направив справу до іншого суду для розгляду справи по суті.

Зазначає, що відсутні підстави для висновку про необґрунтованість її дій у зв`язку зі зверненням з цим позовом, оскільки судовий захист порушеного права ОСОБА_1 зумовило систематичне невиконання АПК «Старосільський» умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати.

Звертає увагу на те, що нормами ЦПК України не передбачено вирішення апеляційним судом за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Дійшовши висновку про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі до господарського суду, суд першої інстанції, керуючись ч. 2, 3 ст. 7 Кодексу України з процедури банкрутства та пославшись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, виходив з того, що належним судом у даній справі є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача, а тому цивільна справа має бути передана за підсудністю на розгляд до Господарського суду Запорізької області, де перебуває справа № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський».

Частково з наведеним висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АПК «Старосільський», в якому просила достроково розірвати договір оренди землі, зареєстрований 21 червня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, укладений щодо земельної ділянки площею 5,4300 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андріївської сільської ради Городнянського (нині Чернігівського) району Чернігівської області, кадастровий номер 7421480400:05:000:0425, та припинити речове право оренди вказаної земельної ділянки, яке зареєстроване за АПК «Старосільський» (а.с. 2-3).

Позов обґрунтовувала тим, що між нею та АПК «Старосільський» укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,43 га, строком на 7 років. Всупереч умов цього договору відповідач не сплачував орендну плату у 2022-2023 роках, що зумовило виникнення заборгованості. Зазначала, що систематична несплата орендарем орендної плати відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Заочним рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 червня 2021 року, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 5,4300 га, кадастровий номер: 7421480400:05:000:0425, та припинено речове право право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0425, яке зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський» (а.с. 56-60).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року відкрито провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський» та введено процедуру розпорядження майном боржника (а.с. 84-86).

Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року припинено процедуру розпорядження майном АПК «Старосільський»; припинено повноваження розпорядника майна боржника ОСОБА_2 ; визнано АПК «Старосільський» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. (а.с. 27-30).

30 грудня 2024 року арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. в інтересах АПК «Старосільський» звернувся із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просив скасувати заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2024 року та закрити провадження у справі (а.с. 64-75). Обґрунтовуючи цю заяву, Кучак Ю. Ф. зазначав, що постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року у справі № 908/1114/24, в тому числі, визнано АПК «Старосільський» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф., а оскільки процесуальний закон установив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, тому заявлені ОСОБА_1 вимоги до АПК «Старосільський» мають розглядатися в порядку господарського судочинства в межах справи про банкрутство.

Оскаржуваною ухвалою Городнянського районного суду від 29 січня 2025 року заяву представника АПК «Старосільський» арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. задоволено частково. Скасовано заочне рішення Городнянського районного суду від 03 грудня 2024 року. Цивільну справу № 732/1723/24 за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі передано на розгляд за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, у провадженні якого перебуває справа № 908/1114/24 щодо АПК «Старосільський» (а.с. 151-154).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже суди загальної юрисдикції розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Звернувшись із заявою про перегляд заочного рішення суду, відповідач наголошував на тому, що заявлений до нього ОСОБА_1 позов має розглядатися Господарським судом Запорізької області в межах справи про банкрутство АПК «Старосільський».

Юрисдикція господарського суду поширюється на спір, що виник між сторонами, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам ст. 20 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Відповідно до п. 8 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на час подання позову), на яку посилається сторона відповідача, як підставу для закриття провадження у справі, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Тобто, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги за участю боржника.

Суд першої інстанції, правильно встановивши, що належним судом у цій справі є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство АПК «Старосільський», дійшов помилкового висновку про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області. Скеровуючи справу до суду господарської юрисдикції, районний суд невірно кваліфікував таку процесуальну дію як передачу справи за підсудністю.

Підсудність це процесуальний порядок віднесення судових справ, що підлягають розгляду і вирішенню по суті, до конкретної ланки судової системи і до певного конкретного суду цієї ланки. Тобто, розмежування справ за підсудністю відбувається між місцевими судами в середині однієї судової ланки або між місцевим та апеляційним судом. Законодавцем встановлено предметну, інстанційну та територіальну підсудність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Отже, нормами ЦПК України передбачена можливість передачі справи на розгляд іншого суду в межах цивільної юрисдикції у випадку, якщо вона належить до підсудності іншого суду.

Підвідомчість це коло справ, які характеризуються певними юридичними властивостями, в залежності від яких справа підлягає розгляду або загальними судами, або спеціалізованими судами, або іншими державними органами.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено те, що у разі закриття провадження у справі судом першої інстанції позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Право на можливість такого звернення передбачено лише у разі, якщо провадження у справі через непідсудність справи суду загальної юрисдикції закривається судом апеляційної або касаційної інстанції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що районний суд, установивши, що справа належить до юрисдикції господарського суду та констатувавши порушення правил підвідомчості, наслідком чого є закриття провадження у справі, вчинив процесуальну дію, яка не передбачена нормами ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у ч. 2 цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Суд першої інстанції, пославшись на указану норму, залишив поза увагою те, що Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним законом, який може бути застосований при розгляді справи в межах господарської юрисдикції. Норми цивільного процесуального законодавства не містять положень щодо можливості передачі справи за підвідомчістю судом першої інстанції, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Є помилковим посилання районного суду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, за якою суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.

Провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський» відкрито 25 квітня 2024 року, у цій справі провадження відкрито пізніше 04 жовтня 2024 року, отже, районний суд мав підстави лише для закриття провадження у справі, а не для передачі справи за підвідомчістю до іншого суду.

Твердження скаржниці про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Усталеною є судова практика щодо розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, у справі про банкрутство лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах саме цієї справи. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 752/4361/15 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, виходячи з положень п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, аналогічні положення містяться у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедури банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України. Крім того, до спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, також відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України.

Оскільки вимоги позивача (боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство) про визнання недійсним правочину не підлягають вартісній оцінці та є немайновими, а результати їх розгляду не вплинуть на обсяг ліквідаційної маси цього товариства, тому немає підстав стверджувати, що на такі позовні вимоги поширюються норми права щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника, у тому числі спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, до юрисдикції господарських судів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 707/149/22, від 15 березня 2023 року у справі № 711/7709/19, від 20 вересня 2023 року у справі № 201/5683/22.

У постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18 Верховний Суд зазначив, що спір за позовом орендаря, щодо якого порушено справу про банкрутство, про розірвання договорів оренди земельних ділянок не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям «власність» за змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового. Оскільки суди не встановили, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно позивача, яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника, тому його позовні вимоги є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв`язку з чим не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство позивача та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 927/379/17 зауважив, що за змістом ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства у разі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та щодо його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновий у розумінні положень цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18(916/1051/20).

На час вирішення спору судом першої інстанції частину 5 ст. 93 ЗК України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX викладено у наступній редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».

Крім того, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02 травня 2023 року № 3065-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».

Наведеними змінами, внесеними законами України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX та від 02 травня 2023 року № 3065-IX до ч. 5 ст. 93 ЗК України, розширено повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження з її власником, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником. Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 904/9875/21.

На думку колегії суддів, не впливають на вирішення питання щодо підвідомчості цього спору правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18 щодо цивільної юрисдикції спорів про розірвання договорів оренди, оскільки наведені висновки суду касаційної інстанції узгоджувались з діючим на час їх ухвалення земельним законодавством, яке зазнало змін на час вирішення цього спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на час подання позову), господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, крім усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; і спори щодо інших вимог до боржника. З огляду на це, апеляційний суд відхиляє доводи позивачки про те, що заявлені нею вимоги не є майновими, а отже мають вирішуватись лише в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

З огляду на положення ч. 5 ст. 93 ЗК України, із змінами, внесеними законами України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX та від 02 травня 2023 року № 3065-IX, якими законодавцем надано права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з її власником, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

Правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №289/2217/17 також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на зміни у законодавстві, внесені законами України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX та від 02 травня 2023 року № 3065-IX.

Таким чином, задоволення вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та припинення права оренди земельної ділянки вплине та змінить розмір ліквідаційної маси боржника, в тому числі і обсяг грошових зобов`язань боржника АПК «Старосільський». З урахуванням законодавчих змін, пов`язаних із наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду господарським судом у порядку, визначеному ГПК України.

Вирішуючи заявлене у відзиві АПК «Старосільський» клопотання про закриття провадження у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с. 16-17). 03 грудня 2024 року Городнянським районним судом ухвалено заочне рішення (а.с. 56-60), яке в подальшому скасовано оскаржуваною ухвалою.

Відповідно до ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Отже, у разі скасування заочного рішення суд першої інстанції мав би призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження, після чого за результатом розгляду справи ухвалити відповідне судове рішення.

Оскільки наразі відсутнє судове рішення за наслідком розгляду справи, апеляційний суд, зважаючи на приписи п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, не має повноважень для закриття провадження у ній.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов помилкового висновку про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції суперечить нормам процесуального закону, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу АПК «Старосільський» просить стягнути з позивачки на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до приписів ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положення ст. 141 ЦПК України зобов`язують суд здійснювати розподіл таких витрат при вирішенні спору. У справі за позовом ОСОБА_1 остаточного судового рішення по суті заявлених вимог не ухвалено, заявниця оскаржила ухвалу про передачу справи до іншого суду, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вирішення цього питання є компетенцією суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 29 січня 2025 року в частині передачі цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі на розгляд за підсудністю до Господарського суду Запорізької області скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова