Рішення

від 06.05.2025 по справі 320/24409/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 року м. Київ №320/24409/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТО" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАТО" про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 103212,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме не працевлаштовано 1 особу з інвалідністю. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у загальному розмірі 103212,09 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом, встановленим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо подання відзиву на адміністративний позов, пояснень по суті спору не надав, відтак суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач надав до суду пояснення, в яких наголошено на протиправному невиконанні відповідачем нормативу з працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Від позивача також надійшло до суду клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Водночас, зміст клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Більш того, позивач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 1 особи, якій встановлена інвалідність.

Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у загальному розмірі 103212,09 грн., з яких 96640,74 грн - сума адміністративно-господарських санкцій та пеня у розмірі 6571,35 грн, що розрахована станом на 11.07.2023.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).

Згідно частини 3 статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону

У відповідності до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що також вказано у ст.20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, суд зазначає, що після затвердження постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05.06.2019 «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до ст. 19 Закону №875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: - реєстрації у Фонді; - подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; - виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

Частиною 8 ст.19 Закону №875-ХІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано Порядком проведення перевірки, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2017 № 70 (далі Порядок № 70).

Предметом проведення перевірки, відповідно до п.2 Порядку № 70, є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до п.16 Порядку № 70 проведення перевірки у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 Порядку № 70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

З огляду на вищенаведені положення законодавства України, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Водночас, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX, подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається.

У постанові від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивач надав до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

При цьому, суд враховує, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх.

Таким чином, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

За вказаних обставин, суд вважає, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, звернувся з позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем не було допущенно правопорушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому суд вказує про відсутність правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 103 212,09 грн.

Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.