Постанова від 07.05.2025 по справі 520/35759/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 р. Справа № 520/35759/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 03.03.25 у справі № 520/35759/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК ТОРГРЕСУРС»

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю«ТК ТОРГРЕСУРС» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 99147 від 19 грудня 2024 року про відповідність Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК ТОРГРЕСУРС» (код ЄДРПОУ 44228076) критеріям ризиковості платника податку.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Харківській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК ТОРГРЕСУРС» (код ЄДРПОУ 44228076) з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК ТОРГРЕСУРС» судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року заяву представника позивача - задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користьТовариства з обмеженою відповідальністю«ТК ТОРГРЕСУРС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, Головне управління ДПС у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ТК ТОРГРЕСУРС» про стягнення судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн не підтверджений належними аргументами, які б доводили необхідність та неминучість понесення правничих витрат. Окрім того зауважує, що додаткове рішення ухвалено вже наступного дня після отримання відповідачем заяви про розподіл судових витрат, чим фактично позбавлено останнього на подання своїх заперечень на заяву позивача.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається, що оскаржуване рішення відповідає нормам процесуального права, є обґрунтованим та законним. За результатами апеляційного розгляду просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення - без змін.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в межах апеляційного розгляду надається правова оцінка законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 1-5 статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 1-5 статті 134 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до статті 26 Закону України Про адвокатську діяльність від 05.07.2012 за № 5076-VI (далі також Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд має враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, представником надано: договір про надання правничої допомоги № 25/12-24 від 25.12.2024; рахунки на оплату № СФ-1 від 25.12.2024 на суму 20 000,00 грн і № СФ-2 від 07.01.2025 на суму 10 000,00 грн; платіжні інструкції № 17 від 25.12.2024 на суму 20 000,00 грн і № 1 від 07.01.2025 на суму 10 000,00 грн; акт наданих послуг № 1 від 21.02.2025 на суму 30 000,00 грн.

Так, для захисту прав та інтересів ТОВ «ТК ТОРГРЕСУРС» укладено з адвокатом Феленко С. О. договір про надання правничої (правової) допомоги №25/12-24 від 25.12.2024, відповідно до п. 1.1. якого Адвокат зобов`язується за дорученням або заявою Клієнта надавати останньому професійну правничу (правову) допомогу щодо представництва прав та інтересів Клієнта в рамках адміністративного судочинства щодо визнання протиправним і скасування рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника та зобов`язання вчинити певні дії, а Клієнт зобов`язується прийняти її та оплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу на умовах, визначених Договором, а також витрати, необхідні для виконання його доручень.

Згідно з п. 1.2. вказаного договору про надання правничої (правової) допомоги № 25/12-24 від 25.12.2024, надання Клієнту правової допомоги в рамках вказаного Договору полягає у наступному:

- здійснення правового аналізу документації Клієнта щодо здійснення господарської діяльності та рішення про ризиковість Клієнта;

- підготовка та складення позовної заяви до суду про визнання протиправним і скасування рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника та зобов`язання вчинити певні дії;

- підготовка та складення до суду відповіді на відзив у відповідності до ст. 163 КАС України;

- процесуальне представництво інтересів Клієнта в судових органах в рамках справи (супровід справи) про визнання протиправним і скасування рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника та зобов`язання вчинити певні дії, в тому числі складення різного роду заяв та документів процесуального характеру в рамках судового розгляду;

- надання інших видів правової (правничої) допомоги, необхідної для належного захисту прав та інтересів Клієнта.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору розмір гонорару за надання правничої допомоги за даним Договором за представництво прав та інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 30 000,00 грн, без ПДВ.

ТОВ «ТК ТОРГРЕСУРС» на користь адвоката Феленка С.О. відповідно до рахунків № СФ-1 від 25.12.2024 і № СФ-2 від 07.01.2025 сплачено вартість послуг в сумі 30 000,00 грн. за договором про надання правничої допомоги № 25/12-24 від 25.12.2024, що підтверджується платіжними інструкціями № 17 від 25.12.2024 на суму 20 000,00 грн та № 1 від 07.01.2025 на суму 10 000,00 грн.

Факт надання послуг за вказаним договором підтверджується актом наданих послуг № 1 від 21.02.2025, підписаним між сторонами в електронному вигляді із підписами КЕП.

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, слід виходити з того, що ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, а витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними з ціною позову та завищеними.

Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, наявність значного обсягу судової практики з цього питання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити загалом 3000,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відмови у стягнення витрат на правову допомогу позивача, оскільки відповідно до пункту десятого частини третьої статті 2 КАС України однією з основних засад судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб`єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).

Що стосується доводів податкового органу про те, що додаткове рішення ухвалено вже наступного дня після отримання відповідачем заяви про розподіл судових витрат, чим фактично позбавлено останнього на подання своїх заперечень на заяву позивача, колегія суддів зауважує на таке.

Оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено 03.03.2025 на підставі заяви позивача, яка подана до суду 24.02.2025, що спростовує доводи відповідача про ухвалення рішення наступного дня після отримання заяви про розподіл судових витрат.

При цьому копія заяви позивача від 24.02.2025 про ухвалення додаткового рішення разом із доданими документами була надіслана на адресу ГУ ДПС у Харківській області через систему "Електронний суд", що підтверджується відповідною квитанцією. Після отримання цього ж дня даної заяви з додатками у відповідача було достатньо часу для підготовки та подання своїх заперечень на неї. Проте податковий орган своїм правом на подання таких заперечень не скористався.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 520/35759/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк