Рішення

від 06.05.2025 по справі 754/2823/25

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3368/25

Справа №754/2823/25

РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Кочерги І.Ю.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Подану позовну заяву обгрунтовує тим, що 11.06.2019 позивача звільнено з посади начальника відділу Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок». Проте, всупереч ст. 116 КЗпП України заробітну плату позивачу при звільненні виплачено не було. Позивач звернувся до Святошинського районного суду міста Києва в порядку наказного провадження із заявою про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у розмірі 102773,68 грн. За результатами звернення, судом видано судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 102773,68 грн. Вказаний судовий наказ від 26.09.2019 №759/16799/19 пред`явлено до органів державної виконавчої служби. Однак, станом на 21.01.2025 грошові кошти за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 не стягувалися, залишок боргу становить 102773,68 грн. Позивач вказує, що відповідач не провів розрахунок після звільнення позивача, з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 2 070 днів, (24.02.2025 - 11.06.2019 = 2 070 днів), відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 256783,00 грн.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити, вважає позовну заяву безпідставною та такою, що подана з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що позивач при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні помилково не врахував зміни до трудового законодавства, які набули чинності з 19.07.2022, за якими середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується працівникові не більш як за шість місяців. При цьому, позивачем, внаслідок неврахування усталеної позиції Верховного Суду, змін до трудового законодавства, які набули чинності з 19.07.2022 та помилкового застосування норм законодавства, неправильно визначено розмір заборгованості. Крім того, сторона відповідача вважає, що розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має складатись з двох частин: за період з 12.06.2019 по 18.07.2022 та за період 19.07.2022 по 18.01.2023, з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Також, відповідно до згаданого порядку, для розрахунку розміру середньої заробітної плати, мали б використовуватись розміри заробітної плати за останні два місяці, що передували події звільнення, а саме квітень та травень 2019. Крім того, розмір нарахованої заробітної плати за червень 2019 є вищим, ніж за попередні два місяці, з чого можна прийти до висновку, що позивачем навмисно було обрано розмір нарахованої заробітної плати за травень-червень 2019 року, а не квітень-травень 2019 року, саме з метою збільшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, провівши розрахунок з урахуванням раніше наведених позицій Верховного Суду та актуального законодавства, представник відповідача вважає, шо розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 23737,46 грн. Крім того, сторона відповідача посилається на зловживання позивачем своїми трудовими правами, що проявляється у навмисному створенні для роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16.04.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено позивачу у задоволенні заяви про залишення відзиву без розгляду.

В судовому засіданні позивач подану позовну заяву підтримав, просив позов задовольнити з викладених підстав.

Сторона відповідача не забезпечила явку свого представника, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

В судове засідання, призначене на 19.03.2025, сторона відповідача не забезпечила явку свого представника. Натомість, представник відповідача - адвокат Будкевич В.А. (а.с.23) подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю підготовки до судового засідання (а.с.18).

В судове засідання, призначене на 16.04.2025, відповідач не забезпечив явку свого представника, проте на адресу суду 15.04.2025 від директора ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з підстав перебування в.о. директора ОСОБА_2 у відрядженні тривалістю 45 днів, з 14.04.2025 по 31.05.2025.

Суд звертає увагу на те, що клопотання про відкладення розгляду справи від 15.04.2025 подано ОСОБА_3, при цьому докази на підтвердження її повноважень щодо представництва інтересів відповідача, письмові матеріали справи не містять. Враховуючи категорію справи, яка перебуває на розгляді, а також те, що окрім директора ОСОБА_2, у вказаній справі приймає участь представник відповідача - адвокат Будкевич В.А. (а.с.23), при цьому доказів на припинення повноважень останнього, на день розгляду справи, письмові матеріали справи не містять, відтак, суд дійшов висновку про можливість проводити розгляд справи у відсутність сторони відповідача, яка належним чином повідомлена про день та час розгляду справи.

Враховуючи те, що за результатами розгляду справи 16.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення по справі, оголошення якого призначено на 06.05.2025, відтак суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення судового засідання, направлене засобами поштового зв`язку директором Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» - ОСОБА_2

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 11.06.2019 позивача звільнено з посади начальника відділу Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок», що підтверджується наказом № 17-К від 11.06.2019 (а.с.5).

Згідно довідки № 19 від 26.06.2019, заборгованість по заробітній платі станом на 26.06.2019 становить 102773,68 грн. (а.с.6).

26.09.2019 Святошинським районним судом міста Києва справі № 759/16799/19 видано судовий наказ, яким стягнуто з Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 102773, 68 грн.

Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу Святошинського районного суду міста Києва № 759/16799/19.

Станом на 21.01.2025 грошові кошти за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 не стягувалися, що підтверджується листом Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) №693 від 22.01.2025 (а.с.8).

Позивач, звертаючись із вказаним позовом до суду 24.02.2025, просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 256783, 00 грн. за період з 11.06.2019 (день звільнення) по 24.02.2025 (день звернення з позовом до суду).

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазанчені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємтсво, установа, орагнізація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри налжених звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орга повинен сплатити зазанчене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час атримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першустатті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.». Вказана редакція діяла і на момент звернення позивача з позовом до суду 24.02.2025.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18.07.2022 в газеті «Голос України» № 147.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Відтак, починаючи з 19.07.2022 у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19.07.2022 період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28.01.2016 № 955-VIII зі змінами, від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першоїстатті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

Таким чином, враховуючи зміни, які були були внесені до статті 117 КЗпП України та період виникнення правовідносин між сторонами, суд приходить до висновку, що у разі наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, така виплата підлягала б поділу на відповідні періоди.

З урахуванням викладеного, заявлений період позивачем з 11.06.2019 по 24.02.2025 не є коректним та таким, що не відповідає вище вказаним вимогам законодавства.

Суд звертає увагу на порядок обчислення строків, які починають обчислюватися з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Крім того, розрахунок позивача не відповідає положенню пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про порядок обчислення заробітної плати», оскільки для обрахунку бралися показники заробітної плати за травень - червень 2019 року, а не квітень - травень 2019 року - тобто за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося звільнення. Отже, наданий розрахунок сум, які на думку позивача підлягають стягненню, суд до уваги не приймає.

Разом з тим, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».

Так, зміст положення частини 1, 2 статті 233 КЗпП України в редакції, що діяла на момент звільнення позивача передбачала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право зврнутися до суду з позовом про стягнення належної суми йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

08.02.2022 Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс12) проаналізувавши положення статтей 116, 117 КЗпП України дійшла висновків про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Судуд у постанові від 18.03.2020 № 711/4010/13-ц, провадження № 14-429цс19 виснувала про те, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)). Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс12) вказала, що до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Відповідно до змісту роз`яснень, що містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Строки звернення до суду порядку ст. 233 КЗпП України застосовуються незалежно від заяви сторін. Якщо тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Таким чином, враховуючи те, що позивач обізнаний про порушення своїх трудових прав з червня 2019 року, що підтверджується судовим наказом від 26.09.2019 про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у сумі 102773,68 грн., виданий за заявою ОСОБА_1 в порядку наказного провадження, при цьому у позовній заяві, поданій у лютому 2025 році - просить стягнути тільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що не є основною чи додатковою заробітною платою, відтак суд приходить до висновку про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Враховуючи висновок суду про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із вказаним позовом, при цьому позивач не ставить питання про його поновлення та не наводить поважність причин такого пропуску, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи сторони відповідача про скрутне становище підприємства суд до уваги не приймає, враховуючи роз`яснення, що містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Суд звертає увагу на те, що наданий стороною відповідача розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не можна вважати визнанням позовних вимог, враховуючи прохальну частину відзиву, відповідно до якого сторона відповідача просить у позові відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010 року).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При цьому обов`язок доказування покладений на учасників справи.

Відповідно до ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону позивача.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 4, 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 - РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» - код ЄДРПОУ 05422987, адреса - м. Київ, вул. Чалого, 3.

Повний текст рішення суду складено 07 травня 2025 року.

Суддя В.О. Сенюта